рихомоніаз у жінок. Клініка, перебіг, лікування.

ономорфна та поліморфна висипка. Приклади дерматозів.

Мономорфна висипка: складається із будь-якого одного первинного елементу (псоріаз-папули, червоний плескатий лишай, вульгарна пухирчатка, кропивянка

Поліморфна висипка: складається із декулькохпервинних елементів екзема, ексудативна багатоформна еритема, герпетиформний дерматоз Дюрінга, дерматит.

Істинний поліморфізм- спстерігається одночасно кілька первинних елементів (екзема).

Хибний поліморфізм- є один первинний елемент, а решта є наслідком його еволюції (фурункульоз).

рибовидний мікоз. Клініка, перебіг, лікування.

Це злоякісна пухлина лімфоїдної ткани, що характеризується надмірною проліферацією Т-хелперів в шкірі. На пізніх стадіях уражуютья лімфатичні вузли і внутрішні органи.

Найбільш часто зустрічається форма Алібера - Базена, яку поділяють на три стадії: еритематозна, бляшкової (інфільтративну) і пухлинну.

1) Еритематозній стадія: з'являються жовтувато-рожеві або синюшно-багряні плями з легким сіруватим лущенням, що супроводжуються дуже сильним свербінням, який може передувати висипань. Спочатку висипання розташовуються на тулубі, розгинальних поверхнях кінцівок, а потім, зливаючись, можуть захоплювати значні ділянки шкірного покриву. Ця стадія нерідко має поліморфну ​​картину і може нагадати багато дерматози (парапсоріаз, почесуху, червоний плоский лишай, герпетиформний дерматоз і ін.). Одні автори вважають, що ряд дерматозів може трансформуватися в грибоподібний мікоз. Інші вважають, що еритематозна стадія грибоподібної мікозу може клінічно нагадувати екзему, псоріаз та інші дерматози. Непомітно, через різні терміни (від декількох місяців до декількох десятків років), виникає

2) Бляшкова (інфільтративна) стадія: виникає від декількох місяців до декількох десятків років. Відбуваються інфільтрація і ущільнення плям, їх зростання по периферії; свербіж стає ще більш болісним. Інфільтративні плями набувають більш насичений цегляно-червоний, багряний колір, нагадуючи кірки апельсина. В результаті регресу бляшок утворюються фігури у вигляді гірлянд, дуг, кілець. Ряд авторів перші дві стадії називають премікозом, або зремікотіческім періодом.

3) Стадія пухлин: елементи досягають розмірів апельсина і більше і мають червонувато-жовтий або червонувато-синюшний колір. Ці «помідори» можуть зустрічатися одночасно з інфільтратами бляшечной стадії.

У всіх трьох стадіях відзначають збільшення лімфатичних вузлів. Спочатку в процес втягуються пахові і стегнові гімфатіческіе вузли.

Значно рідше зустрічаються форма Відаля-Брока, при соторой відсутні «премікотіческіе» періоди і на видимо щоровой шкірі раптово утворюються пухлини, і ерітродерміческая форма Галлоп-Бенье, для якої характерно розвиток універсальної ексфоліативної еритродермії (гиперемированная, щфільтрірованная шкіра покрита крупнопластінчатие лусочками).

Лікування: комбінована терапія: цитостатики, протипухлинні антибіотики. Доцільно поєднувати проспидин з кортикостероїдами.У пухлинної стадії грибоподібної мікозу застосовують рентгенотерапію. Зовнішньо призначають засоби, спрямовані на зменшення свербежу, в тому числі кортикостероїдні мазі.

рихомоніаз у жінок. Клініка, перебіг, лікування.

Етіологія. Збудник — Trichomonas vaginalis — паразитує тільки в ор­ганізмі людини, нестійкий у зовнішньому середовищі, чутливий до виси­хання, гине при митті рук з милом, а при обробці дезрозчинами гине через кілька секунд, у водопровідній воді — через 15-50 хв.

Шляхи зараження. Зараження в абсолютній більшості відбувається статево шляхом. Переважно дівчатка могут інфікуватісь через забруднені предмети догляду (хоча це трапляється рідко), а новонароджені – під час проходження через пологові шляхи хворої матері. Інкубаційній період від 3 до 30 днів, у середньому 5-10 днів.

Клініка. Основними вогнищами трихомонадної інвазії є уретра, а у жінок — ще піхва і цервікальний канал.

Залежно від тривалості хвороби та інтенсивності запальної реакції, розрізняють свіжий трихомоніаз (до 2 мі­сяців), хронічний (більше 2 місяців) і трихомонадоносійство. Свіжий, у свою чергу, поділяють на гострий, підгострий і торпідний (малосимптомний).

У жінок розвиваються симптоми вагініту з можливим розвитком урет­риту, ендоцервіциту, вестибуліту, ендометриту. У гострих випадках наявні знач­ні гнійні, іноді пінисті, виділення з піхви, які подразнюють слизові оболонки і шкіру, спричиняють значну сверблячку зовнішніх статевих ор­ганів, а також відчуття паління. За наявності уретриту губки уретри набряклі, гіперемійовані, під час масажу зі сторони піхви виділяється невелика кіль­кість гною. У випадках торпідного перебігу суб’єктивних відчуттів може не бути, слизова оболонка піхви і зовнішніх геніталій дещо гіперемійована або нормальна, виділення з піхви незначні, білого кольору. Трихомоніаз у жі­нок перебігає у вигляді вульвовагініту у 45-52 %, цервіциту і ендо­церві­циту — у 20-30 %, циститу, ендометриту, аднекситу — у 8-9 %, безпліддя — до 9 %.

У дівчаток трихомоніаз перебігає за типом вульвовагініту гостро, під­гостро чи малосимптомно. Суб’єктивно — невелика болючість чи паління при сечовипусканні, сверблячка геніталій, гіперемія вульви і слизової обо­лонки, жовто-білі чи жовті виділення.

Діагностика грунтується на виявленні збудників у виділеннях із урет­ри, піхви, цервікального каналу. Мазки забарвлюють метиленовим синім і за Грамом; досліджують також нативні мазки. Специфічність методу ДНК-зонда для діагностики трихомоніазу становить 99,8 %.

Лікування. Лікуванню підлягають хворі та їхні статеві партнери. Ос­новним препаратом для системного лікування трихомоніазу залишається ме­тронідазол (трихопол). Схеми застосування різні, перевагу віддають одномоментному застосуванню 8 таблеток (2 г). Використовують також тинідазол (фазижин, тиніба) 2 г одномоментно, а прийом 4 г (8 таблеток) призводить до 100 % одужання. Застосовують кліон-Д (метронідазол+міконазолу ніт­рат), наксоджин (німоразол), орнідазол (тиберал), атрикан, солкотривак. Для інтравагінальної терапії використовують вагінальні таблетки, свічки: кло­тримазол, хлорхінальдин, фазижин, метронідазол, нітазол, полівідо-йод, тер­жинан, макмірор.

Контрольні дослідження у жінок бажано проводити перед або через 1-2 дні після менструації впродовж трьох циклів. За відсутності трихомонад і збереженні запальних явищ слід виключити хламідіоз, мікоплазмоз, кандидоз.