Відмітні ознаки остеомієліту і періоститу

Одонтогенний остеомієліт щелепи

 

 

Підготувала

Студентка групи 1-СТ-3

Бережна Вікторія

Захворювання одонтогенним остеомієлітом щелепи зустрічається переважно в осіб у віці від 20 до 40 років, частіше в чоловіків, але в останні роки збільшилося число хворих старшої вікової групи. Нижня щелепа уражається значно частіше, ніж верхня. Одонтогенний остеомієліт щелеп – це гнійно-некротичний інфекційно-алергічний одонтогенний запальний процес у кістковому мозку щелеп, що виникає під дією екзо- і ендогенних чинників на тлі попередньої сенсибілізації й супроводжується некрозом кісткової тканини.

Одонтогенні остеомієліти прийнято поділяти на:

· Гострі;

· Хронічні;

· Загострення хронічних.

За локалізацією:

· Остеомієліт нижньої щелепи;

· Остеомієліт верхньої щелепи.

За поширеністю:

1.Обмежені:

· В межах однієї групи зубів;

· В межах альвеолярного відростка.

2.Дифузні:

· В межах одного або двох анатомічних відділів щелепи;

За перебігом:

· Легкого;

· Середнього;

· Важкого ступеня.

ОСТЕОМІЄЛІТ ЩЕЛЕПИ

Остеомієліт щелепи є інфекційним гнійно-некротичний процес що розвивається за межі пародонту в кісті щелепи і тканинах, що оточують її. Остеомієліт щелепи може бути одонтогенним (стоматогенним), травматичним гематогенним і специфічним. Найчастіше зустрічається одонтогенний остеомієліт, коли інфекція проникає через тканини пародонту і тверді і м'які тканини зубів.

Симптомами гострого одонтогенного остеомієліту є:

- біль в ділянці "причинного" зуба, з подальшим запаленням лавою розташованих зубів;

- біль посилюється іррадіїруєт в очну ямку, скроню, вухо;

- для остеомієліту нижньої щелепи характерні порушення поверхневої чутливості червоної облямівки нижньої губи, слизистої оболонки переддня порожнини рота, шкіри підборіддя;

- " причинний" зуб спочатку захворювання нерухомий, потім він розхитується; сусідні зуби теж стають рухливими, перкуссия всіх уражених зубів болезненна;

- в околочелюстних м'яких тканинах біль як би переміщається за межі щелепи, з'являються скарги характерні для остеофлегмони (припухлість, зведення щелеп, біль при ковтанні, жуванні); можуть виникнути підясенні абсцеси, розвинутися регіональний лімфоденіт;

- спільний стан пацієнта характеризується головним болем, спільною слабкістю, підвищенням температури тіла, порушенням апетиту і сну; може виникнути раптове падіння артеріального тиску; приблизно у 28% випадків спостерігається порушення функції нирок; температура тіла при гострому одонтогенному остеомієліті може бути як субфебрильною, так і досягати значень 38-40^ОЗ (особливо біля дітей);

- через 2 тижні після початку захворювання на рентгенограмі визначається порушення кісткової структури щелепи, осередкове або дифузне просвітлення, потовщення окістя, остеопороз вогнища деструкції неправильної форми.

Як правило остеомієліту передує гострий верхівковий періодонтит або загострення хронічного періодонтиту. Розвитку остеомієліту щелепи сприяє також переохолодження і наявність гострих інфекційних захворювань. На ранніх стадіях важливо віддиференціювати гострий остеомієліт щелепи від схожого з ним періоститу (задля уникнення ускладнень і вибору правильного методу лікування). Нижче приведені ознаки, що дозволяють розрізнити остеомієліт щелепи від гострого періоститу.

Відмітні ознаки остеомієліту і періоститу

 

Остеомієліт	Періостит
Інфільтрат може охоплювати половину щелепи	Інфільтрат локалізований в ділянці одного "причинного" зуба
Парестезії по ходу нерва	Парестезій немає
Біль при перкусії сусідніх інтактних зубів	Біль при перкусії сусідніх зубів може бути, але не виражена
На 1-2 доби після розтину гнійника і видалення зуба виділення гною посилюється стан пацієнта не покращується	На 2-а доба після видалення "причинного" зуба ознаки запалення швидко стихають зменшується або припиняється виділення гноїть
Температура підвищена навіть після розтину гнійника	Температура швидко нормалізується після хірургічного лікування

 

Лікування при гострому одонтогенному остеомієліті щелепи повинно бути напрямлено на ліквідацію гнійно-запального вогнища в кісті і м'яких тканинах. Етапи лікування включають в себе:

- обов'язкове видалення "причинного" зуба;

- розтин інфільтратів м'яких тканин навколо щелепної ділянки (при цьому розрізи можуть бути як внутрі-, так і позаротові; вони мають бути широкими для хорошого відтоку гнійного ексудату);

- введення в рану гумового дренажу;

- призначення антибактеріальній терапії антибіотиками (тривало) з контролем мікрофлори кожні 5-7 днів;

- поєднання антибіотиків з сульфаніламідними препаратами, препаратами нітрофуранового ряду, антигістамінними препаратами;

- рекомендується рясне пиття, вітаміни і молочно-рослинна їжа;

- призначення фізіотерапевтичних процедур (УВЧ, СВЧ, УФ-опромінення).

Хронічний остеомієліт

Хронічний остеомієліт (osteomyelitis chronica) має дві форми: вторинно-хронічну і первин­но-хронічну.Вторинно-хронічний остеомієліт (osteomyelitis chronica secundaria) час­тіше є наслідком гострого гематоген­ного остеомієліту (хронічний гематоген­ний остеомієліт), відкритих переломів (травматичний остеомієліт) та вогне­пальних поранень (вогнепальний осте­омієліт). До первинно-хронічних осте­омієлітів (osteomyelitis chronica primaria) належать абсцес Броді, аль-бумінозний остеомієліт Ольє, склерозуючий остеомієліт Гарре та антибіотич­ний остеомієліт. Хронічний гематогенний остеомієліт. Застосування анти­біотиків і рання остеоперфорація у знач­ного відсотка хворих дають можливість домогтися добрих наслідків лікуван­ня гострого остеомієліту. У решти хво­рих він переходить у вторинно-хроніч­ний. При цьому після затихання гост­рих явищ людина може почувати себе задовільно, займатися звичною пра­цею. Але через деякий час, під впли­вом провокуючих чинників (переохо­лодження, травма, недоїдання), на­стає рецидив захворювання. В ура­женій ділянці відновлюється біль, з'яв­ляються набряк, гіперемія шкіри, піднімається температура тіла, в крові зростає кількість лейкоцитів, збіль­шується ШОЕ. Все це вказує на те, що в кістці активізувалася латентна інфек­ція, утворюється гнояк. Після його розкриття (самостійного чи оператив­ного) стан хворого поліпшується, тем­пература тіла знижується, зникає на­бряк, стихає біль. Залишається нори­ця, з якої протягом тривалого часу ви­діляється гній. Її існування підтриму­ють кісткові секвестри. Іноді вони самі виходять через норицевий канал. На рентгенограмі в цей час помітно про­яви деструкції кістки, секвестральну коробку і різного розміру ділянки змер­твілої кістки. Після їх самостійного відхоцження або оперативного видален­ня процес затихає, нориці закривають­ся, і хворий почуває себе добре до на­ступного загострення. Ця форма остеомієліту триває зви­чайно роками або й усе життя Травматичний і вогне­пальний хронічний остео­мієліт ускладнює відкриті переломи і вогнепальні поранення. До них нале­жать і ті форми остеомієліту, які розви­ваються після металоостеосинтезу. Усі відкриті переломи чи вогне­пальні поранення є інфікованими, але не всі ускладнюються остеомієлітом. Як свідчить досвід минулої війни, остео­мієліт виникав у кожного четвертого пораненого, а при переломах кісток — у кожного другого. Травматичний і вогнепальний остео­мієліт певною мірою відрізняється від гематогенного. При гематогенному ос­теомієліті інфекція поширюється із се­редини кістки назовні, при травматич­ному і вогнепальному — у зворотному напрямку. Гематогенний остеомієліт частіше спричинює моноінфекція, травматичний і вогнепальний — полі-інфекція. При цих видах остеомієліту в тканинах часто є сторонні тіла, яких не буває при гематогенному остео­мієліті. При ньому спостерігаються масивніші ділянки секвестрації, ніж при травматичному і вогнепальному. Травматичний і вогнепальний остеомієліт не супроводжуються значни погіршенням загального стану хворог як це буває при гематогенному. Клінічна картина травматичного вогнепального остеомієліту характері зується млявим, торпідним перебіго» що пов'язане з обмеженою зоною траї мованої ділянки кістки.Тривалий перебіг хронічного остес мієліту може бути причиною багатьс ускладнень, а саме: амілоїдозу внуї рішніх органів, деформації кісток, пс рушення функції печінки, нирок дефіциту маси тіла, анемії, гіпопротеі немії, патологічних переломів, не справжніх суглобів, малігнізації стіно] нориці. Лікування вторинно-хронічного остеомієліту складне, тривале, супровод жується частими оперативними втручаннями. Оперативному втручанню передує консервативна терапія, яка є власні передопераційною підготовкою ускладнень, стиму­лює репаративні процеси, знижує можливість рецидивів остеомієлітично-го процесу. Певне місце в лікуванні хронічного остеомієліту відводиться антибактері­альній терапії, хоча вона через затруднене проникнення антибіотиків у кістку менш ефективна, ніж при гострому гематогенному остеомієліті. Місцеве лікування проводять шля­хом промивання осередку запалення антисептичними розчинами (хлоргексидин, перекис водню), застосування фізіотерапевтичних процедур (променів УВЧ, грязелікування, парафіно- та озокеритотерапія). Для швидкого лізи­су некротичних ділянок використовують протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин). Оперативне лікування показане у разі формування секвестральної ко­робки і чітко вираженої демаркації секвестра.Для лікування хронічного остеоміє­літу запропоновано низку оператив­них втручань.

1. Розкриття остеомієлітичної флег­мони. У разі закриття нориці гній, не маючи відтоку, просякає сусідні ткани­ни, зумовлюючи міжм'язову та під­шкірну флегмони. Затримка гною суп­роводжується загальною реакцією організму (підвищення температури тіла, посилення болю, збільшення на­бряку, почервоніння шкіри, зміни скла­ду крові). У більшості хворих операція має паліативний характер, оскільки за­лишається осередок інфекції, який з ча­сом може дати нове загострення.

2. Секвестректомія (видалення ос­новного джерела гнійно-некротичного процесу — секвестра). Операція теж має паліативний характер.

3. Вирізування нориці застосовують за наявності її розгалужень і сліпих ходів, склерозування стінок. Перед операцією застосовують контрастну фістулографію.

4. Секвестрнекректомія — повне видалення осередку запалення (сек­вестрів, грануляцій, гною, секвест-ральної капсули в межах здорової кістки з обробкою залишкової порожнини).

Дуже важливо чимось заповнити порожнину в кістці, яка утворилася після операції, позаяк вона не спадається. Пропонували це робити гіп­сом, м'язом на ніжці, кров'яним згор­тком, кістковим трансплантатом, яєч­ним жовтком, очеревиною великої ро­гатої худоби, колагеновою губкою, імпрегнованою антибіотиками, тощо. Але ці методи виявилися неефективни­ми. Багато із запропонованих матері­алів швидко нагноюються і підтриму­ють запалення. Серед них кращі на­слідки дає тампонування кісткової по­рожнини м'язовим клаптем на ніжці, якщо поряд із кісткою є виражений масив м'язів, звідки можна взяти трансплантат, та губчаста (спонгіозна) тканина кістки.У разі місцевих ускладнень хроніч­ного остеомієліту (перелом кістки, не-консолідований перелом, великі дефек­ти кістки) широко застосовують компресійно-дистракційний метод Ілізарова. У післяопераційний період продов­жується комплексна консервативна те­рапія, застосована до операції. Це — іммобілізація кінцівки, повторні пере­ливання крові і білкових кровозамін­ників, дезінтоксикаційна терапія, ан­ти біотикотерапія, імунотерапія, фізіо­терапевтичні процедури, лікувальна гімнастика і ін.