Судові палати у цивільних та господарських справах

Листопада 2016 року м. Київ

Верховного Суду України в складі:

головуючого	Лященко Н.П.,
суддів:	Берднік І.С.,	Жайворонок Т.Є.,	Сімоненко В.М.,
	Гуменюка В.І.,	Охрімчук Л.І.,
	Ємця А.А.,	Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності на S_1 частину квартири, припинення права власності на частку в спільному майні за заявою ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року,

в с т а н о в и л и:

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом.

Зазначала, що 21 серпня 1998 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, від якого вони мають доньку ОСОБА_3, 2000 року народження.

Під час шлюбу 27 червня 2003 року сторони придбали однокімнатну квартиру за АДРЕСА_1; згідно з договором купівлі-продажу S_2 частина квартири належить ОСОБА_2, а S_3 частини – ОСОБА_3.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 грудня 2006 року шлюб між ними розірвано. З вересня 2006 року відповідач у зазначеній квартирі не проживає, обов’язків щодо її утримання та оплати комунальних послуг не виконує. Спірна квартира є однокімнатною, частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне користування та володіння квартирою є неможливим, а тому позивачка просила визнати за нею право власності на S_1 частину квартири як її частку у спільній сумісній власності подружжя, припинити право власності відповідача на S_1 частину квартири з виплатою йому грошової компенсації вартості вказаної частки та визнати її право власності на цю частку.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 січня 2008 року позов задоволено: припинено право власності ОСОБА_2 на S_1 частину спірної квартири на користь ОСОБА_1; визнано за ОСОБА_1 право власності на S_2 частину спірної квартири; зобов’язано виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 63 125 грн, що знаходяться на депозитному рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_1 у ВАТ АБ «Укргазбанк», що є вартістю S_1 частини спірної квартири; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із указаним заочним рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 в 2015 році оскаржив його в апеляційному порядку.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 травня 2015 року зазначене заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_1.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року відмовлено у прийнятті касаційної скарги ОСОБА_3 на вищезазначене рішення на підставі пункту 2 частини першої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_3 порушує питання про скасування постановлених у справі рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій та направлення справи на розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви ОСОБА_3 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року, 21 серпня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 9 березня 2004 року, 16 грудня 2015 року та 3 лютого 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_1, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

За змістом статті 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Відмовляючи у прийнятті касаційної скарги ОСОБА_3, суд касаційної інстанції виходив з того, що оскаржуваним рішенням суд не вирішував питання про права, свободи чи обов’язки заявника, воно не порушує, змінює чи припиняє їх.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року, на яку посилається у своїй заяві ОСОБА_3, міститься висновок про те, що однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів громадянина.

Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити судові рішення.

Отже, існує неоднакове застосування статті 129 Конституції України та статті 324 ЦПК України.

Разом з тим, решта судових рішень, на які у своїй заяві посилається ОСОБА_3, не є прикладами неоднакового застосування вищезазначених норм процесуального права, оскільки в постанові господарської палати Верховного Суду України від 9 березня 2004 року вирішувалося питання поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження судового рішення; - в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року міститься висновок про те, що майно фізичної особи – підприємця може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними; ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року скасовано судове рішення, яким спір вирішено по суті, і справу направлено на новий розгляд; ухвалою цього ж суду від 21 серпня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України

Вирішуючи питання про усунення зазначеної невідповідності, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

У статті 129 Конституції України (тут і далі – в редакції, чинній на час прийняття рішення судом) закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 324 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

У справі, яка переглядається, вирішувалося питання про припинення права власності відповідача на частку у спільному майні (квартирі), співвласником якого є заявниця.

Отже, висновок суду касаційної інстанції про те, що оскаржуваним рішенням суд не вирішував питання про її права та обов’язки, є помилковим, суперечить змісту статті 324 ЦПК України та перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи зазначене, ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360³, 360⁴ ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

Заяву ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року скасувати, справу направити до суду касаційної інстанції для вирішення питання про відкриття касаційного провадження.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

 

Головуючий Судді Верховного Суду України:

Н.П. Лященко

 

	І.С. Берднік		Л.І. Охрімчук
	В.І. Гуменюк		Я.М. Романюк
	А.А. Ємець		В.М. Сімоненко
	Т.Є. Жайворонок