Важливим фактором є соціальне середовище, що може виступати або джерелом зовнішньої підтримки учасників конфлікту, або стримуючим чи нейтральним фактором.

Перша фаза конфліктної поведінки породжує тенденцію до посилення конфлікту, але може стимулювати учасників до пошуку шляхів вирішення конфлікту. Назріваючий перелом в розвитку конфлікту характерний для другої фази конфліктної поведінки. На цій фазі проходить "переоцінка цінностей". Це фаза вибору подальшої дії в конфлікті для кожного учасника.

Конфліктуючі групи можуть вибрати такі програми конфліктної поведінки:

· досягнення своїх цілей за рахунок іншої групи і тим самим доведення конфлікту до більш високого ступеню напруги;

· знизити рівень напруги, але зберегти саму конфліктну ситуацію, перевівши її в латентну форму за рахунок часткових поступок протилежній стороні;

· шукати способи повного вирішення конфлікту.

Якщо обрана третя програма, то настає третя стадія конфлікту – стадія вирішення. Вирішення конфлікту відбувається як через зміну об'єктивної ситуації, так і через суб'єктивну, психологічну перебудову, зміну суб'єктивного образу ситуації, який склався у протилежної сторони.

Можливе повне або часткове вирішення конфлікту . Повне вирішення означає припинення конфлікту на об'єктивному і суб'єктивному рівнях, кардинальну перебудову всього образу конфліктної ситуації. В цьому випадку "образ ворога" трансформується в "образ партнера", а психологічна установка боротьби змінюється орієнтацією на співробітництво. При частковому вирішенні конфлікту змінюється тільки зовнішня конфліктна поведінка, але зберігаються внутрішні спричинювальні мотиви до продовження протиборства, що стримуються або вольовими, раціональними аргументами, або санкцією третьої сторони.

На післяконфліктній стадії повинні бути здійснені зусилля з остаточного подолання проти річ інтересів, цілей та установок і ліквідована соціально-психологічна напруга та подолана будь-яка боротьба.

Для вирішення соціального конфлікту необхідно провести своєчасний і точний діагноз його причин. Другою умовою є двостороння зацікавленість на основі взаємного визнання інтересів кожної зі сторін. Для цього сторонам конфлікту необхідно звільнитись від ворожості і недовіри одна до одної. Досягти цього можна знайшовши цілі, що об'єднують конфліктуючі сторони на більш широкій основі.

Конфліктологія виробила ряд рекомендацій, слідування яким прискорює процес вирішення конфлікту:

· під час переговорів пріоритет повинен надаватись обговоренню змістовних питань;

· сторони повинні намагатись зняти психологічну і соціальну напругу;

· сторони повинні демонструвати взаємну повагу одна до одної;

· учасники переговорів повинні намагатись перетворити значну і приховану частину конфлікту у відкриту і гласно та доказово, розкриваючи позиції одна одної, створювати атмосферу рівноправного обміну думками;

· всі учасники переговорів повинні проявляти схильність до компромісу.

Компроміс є таким способом вирішення конфлікту, коли конфліктуючі сторони реалізують свої інтереси і цілі шляхом взаємних поступок, чи поступок слабшій стороні, або тій стороні, яка довела обґрунтованість своїх претензій тій стороні, яка відмовилась від частини своїх вимог.

Масові дії.

Соціальні конфлікти в різних сферах суспільного життя можуть протікати у формі внутрішньоінституціональних та організаційних норм і процедур: дискусій, запитів, прийняття декларацій, законів і т.д.

Найяскравішою формою вираження конфлікту є різного роду масові дії. Ці масові дії реалізуються у формі вимог до влади з боку незадоволених соціальних груп, в мобілізації громадської думки на підтримку своїх вимог або альтернативних програм, в прямих акціях соціального протесту. Масовий протест – це активна форма конфліктної поведінки. Він може виражатись в різних формах: організованого чи стихійного, прямого чи опосередкованого, із застосуванням насильства чи системи ненасильницьких дій.

Організаторами масових протестів виступають політичні організації та так звані "групи тиску".

Формами вираження масових протестів можуть бути: мітинги, демонстрації, пікетування, кампанії громадянської непокори, страйки. Кожна з цих форм використовується з певною метою, є ефективним засобом вирішення конкретних завдань. Тому організатори соціального протесту при виборі його форми повинні чітко усвідомлювати, яка конкретна мета ставиться перед цією акцією і яка громадська підтримка тих чи інших вимог. Лозунг, якого досить для організації пікетування не може бути основою для кампанії громадянської непокори.

І наостанок: так як конфлікти в нашому житті неминучі, потрібно навчитись управляти ними, щоб вони приносили меншу шкоду суспільству та їхнім учасникам.

ПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ:

1. Які основні причини конфліктів у сучасному суспільстві ви знаєте?

2. Хто з вчених-соціологів вивчав конфлікт у суспільстві?

3. Що таке конфлікт і що є його джерелом?

4. Назвіть основні соціальні функції конфлікту.

5. Які ви знаєте типи соціальних конфліктів?

6. Назвіть види соціальних груп, які є суб'єктами конфліктів.

7. Які вам відомі стадії розвитку конфлікту?

8. Пререрахуйте програми конфліктної поведінки.

9. Що таке масові дії?

ЛІТЕРАТУРА:

1. Соціологія. / за ред. В. Городяненка. – К., 1999.

2. Соціологія. / за ред. Андрущенка В., Горлача М. – Київ-Харків,1998.

3. Социология. Наука об обществе. / Под ред. Андрущенко В. – Харьков, 1996.

4. Піча В. Соціологія: Навчальний посібник. – К., 2000.

5. Лукашевич Н., Туленков Н, Социология – К., 1998.

6. Фролов С. Социология: сотрудничество и конфликты. – М., 1997.

Здравомыслов А. Социология конфликта. – М., 1995.