Класифікація страхування за видами і формами

Функції страхування та їх економічний зміст

Найбільш повно суть та зміст страхування як економічної категорії

проявляється в його функціях: ризикова, превентивна або попередження, ощадна, контрольна. Вони виражають суспільне призначення цієї категорії і є зовнішніми чинниками, що дозволяють виявити особливості цієї категорії та розкрити зміст.

Саме функції відображають суспільне призначення даної категорії,

виражають те головне і специфічне, що для неї характерно. В реальному світі будь-яка категорія – це відображення нашого рівня пізнання, якого досягає людство поступово, в силу розвитку суспільства.

Функції страхування:

- ризикова;

- заощадження коштів;

- створення та використання страхових фондів і резервів;

- компенсаційна;

- репресивна;

- превентивна;

- інвестиційна.

Ризикова функція полягає в переданні страховику відповідальності за наслідки ризику за певну плату.

Функція заощадження коштів дозволяє накопичити страхувальнику за рахунок страхових внесків, що обумовлені договором страхування, певну суму за умови відсутності страхового випадку за час дії такого договору. Як правило, дана функція властива особистому страхуванню, але можлива й у деяких майнових видах страхування за певних умов.

Функція створення та використання страхових фондів і резервів

вирішує завдання накопичення страховиком певних економічних ресурсів

(матеріальних та фінансових), які є достатніми для забезпечення покриття збитків страхувальника у разі настання страхового випадку, а також для формування капіталу з метою забезпечення прибутковості, платоспроможності й стійкості самого страховика.

Компенсаційна функція відображає одну з найбільш капіталомістких форм анти ризикової діяльності і передбачає відшкодування (компенсацію) збитків страхувальнику при настанні страхового випадку.

Репресивна функція, як трансформована форма анти ризикової діяльності, дозволяє долати наслідки настання страхових подій, сприяє запобіганню великих втрат як страхувальника, так і страховика. Дана функція відображає превентивну форму антиризикової діяльності, яка є менш капіталомісткою та більш економічною.

Інвестиційна функція передбачає вкладання тимчасово вільних коштів страховика в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності

з метою отримання прибутку на умовах диверсифікації, безпечності,

зворотності, прибутковості, ліквідності. Дана функція реалізується в межах чинного законодавства, підлягає регламентації та контролю з боку держави. Ця функція сприяє підвищенню фінансової стійкості страхової компанії, а в рамках держави – розвитку економіки країни в цілому за рахунок залучення значних додаткових фінансових ресурсів.

Зазначені функції страхування відносяться до специфічних. Але у сфері страхової діяльності виділяють і більш загальні функції, такі як контрольна, ціноутворення тощо.

 

Принципи страхування

Страхування, як наука, має свій понятійний апарат, властиві функції,

використовує відповідні категорії, існує в рамках певних теорій, базується на основних вихідних положеннях, тобто принципах.

- вільний вибір страховика та виду добровільної форми страхування;

- страховий ризик;

- страховий інтерес;

- сумлінність(обов’язковість);

- відшкодування збитків в межах реально завданих втрат;

- страхування (як спосіб організації страхового захисту) не може бути

засобом збагачення;

- франшиза;

- суброгація;

- контрибуція;

- диверсифікація.

Вільний вибір страховика та виду добровільної форми страхування повністю стосується лише добровільних видів страхування, коли договір страхування укладається на основі волевиявлення сторін.

Страховий ризик є необхідним елементом існування страхування, представляє собою певну подію, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи

іншим об’єктом, вимагає обопільної зацікавленості сторін страхових відносин в результатах страхової діяльності.

Сумлінність передбачає обов’язковість виконання своїх зобов’язань

сторонами страхових відносин, страхувальників – щодо своєчасності та повноти сплати страхових платежів, страховиків – відносно страхових

відшкодувань та страхових виплат.

Сума страхового відшкодування не може перевищувати розмір збитків та додаткових витрат на подолання страхового випадку і повинна знаходитись в межах страхової суми. В іншому випадку будуть порушуватись всі зазначені принципи страхування.

Страхування не може бути засобом збагачення – даний принцип

означає, страхування пов’язане з організацією страхового захисту, відшкодовує реально завдані збитки та підтримує матеріальний і фінансовий стан страхувальника на тому ж рівні, що й до настання страхового випадку.

Франшиза передбачає наявність визначеної договором страхування частини збитків страхування, що не підлягають відшкодуванню страховиком, тобто є способом розподілу ризиків та рівня страхової відповідальності. Таким чином поєднується використання двох видів страхових фондів – страховика та самострахування та підсилюється дія принципу страхового інтересу. Франшиза буває умовною та безумовною.

Суброгація передбачає передачу права страховику на стягнення суми страхового відшкодування з винних осіб в межах здійснених страхових виплат. Даний принцип підсилює дію принципу страхового інтересу. Реалізація зазначеного принципу дозволяє страховим компаніям підвищити свою фінансову стійкість, полегшуючи виконання обов’язків за договорами страхування. Цей принцип запозичений із страхового законодавства європейських країн.

Контрибуція надає правостраховику звертатися до інших страховиків, які за попередніми полісами несуть відповідальність перед одним і тим же страхувальником з пропозицією розділити витрати на відшкодування збитків.

Диверсифікація передбачає необхідність розширення діяльності страховика за межи основного бізнесу, але в рамках чинного законодавства, яким цей принцип дещо обмежений. Законодавство України вимагає, щоб предметом діяльності страховика були лише страхування, перестрахування, співстрахування, фінансова діяльність, пов’язана з розміщенням страхових резервів та надання кредитів страхувальниками із страхування життя.

Є два додаткових принципи співстрахування та перестрахування. Їх ще вважають як види страхової діяльності: співстрахування та перестрахування.

Співстрахування – це страхування об’єкта за одним спільним договором кількома страховиками. Позитивним є те, що страхові організації мають змогу об’єднувати свої зусилля при страхуванні великих ризиків, при цьому залишаючи собі страхову премію. А недоліком є складна процедура оформлення процесу страхування та виплати страхового відшкодування.

Перестрахування – представляє собою другорядне розміщення ризику,

коли перший страховик страхує виконання своїх зобов’язань або частину в другого страховика, тобто передає йому на страхування всі або частину ризиків за договорами страхування.

Отже, страхування як економічна категорія, пов’язана з організацією страхового захисту, має свої функції та відповідні принципи функціонування.

Класифікація страхування за видами і формами

Багатогранність і різноманітність об’єктів страхування різних категорій

страхувальників, а також широкий спектр страхових відносин передбачають необхідність класифікації страхування.

Класифікація страхування – це система поділу страхування на сфери

діяльності, галузі, підгалузі і види, які розміщені таким чином, що кожна наступна ланка класифікації є частиною попередньої.

У страховій справі виділяють три сфери діяльності:

1) страхування;

2) співстрахування;

3) перестрахування.

Співстрахування означає, що об’єкт страхування може бути застрахований

за одним договором кількома страховиками. У договорі вказуються права і обов’язки кожного страховика. Один із страховиків може представляти інтереси інших представників, все одно залишаючись відповідним у розмірі своєї частки. Перестрахування означає страхування одним страховиком (цедентом або перестрахувальником) ризику виконання всіх або частини своїх зобов’язань перед страхувальником у іншого страховика (цесіонара або перестрахувальника). При цьому страховик (цемент) залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі взятих на себе зобов’язань, а перестраховик укладає договір перестрахування тільки із страховиком (цедентом).

Найбільш повною є класифікація страхування за економічними ознаками,

яка передбачає декілька підходів залежно від цілей класифікації. Така класифікація є найбільш поширеною у практиці вітчизняних страховиків і її покладено в основу розробки всіх страхових послуг.

Класифікація за об’єктами передбачає виділення галузей, підгалузей і

Видів страхування. Всі ланки такої класифікації розташовані так, що кожна наступна ланка є частиною попередньої. Вища ланка – галузь; середня – підгалузь; нижча – вид страхування. При цьому всі ланки охоплюють обов’язкову і добровільну форми проведення страхування. В основі розподілу страхування на галузі лежать принципові розходження об’єктів страхування. Згідно з цим критерієм, всю сукупність страхових відносин поділяють на 4 галузі:

- майнове страхування;

- особисте страхування;

- страхування відповідальності;

- соціальне страхування;

- страхування підприємницьких ризиків.

Об’єкт особистого страхування – життя, здоров’я та працездатність

населення. Це страхування від нещасних випадків, життя. Об’єкт страхування відповідальності – відповідальність перед третіми особами, якої може бути заподіяний збиток будь-якої дії або бездіяльності страхувальника.

Обов’язкове страхування встановлює суспільство в особі держави, ґрунтується на тому, що законодавством встановлюється перелік об’єктів, які підлягають обов’язковому страхуванню, та механізм за яким забезпечується його реалізація. Обов’язковим страхуванням охоплюються всі об’єкти без заяв страхувальників, при цьому виплата страхового відшкодування не залежить від терміну оплати страховиком страхових платежів. Воно означає обов’язковість внесення відповідним колом страхувальників фінансових страхових платежів і поширюється на випадки, коли відшкодування збитку зачіпає інтереси не тільки конкретної особи, але суспільні інтереси. В Україні обов’язкові види страхування визначені у статті 7 Закону України “Про страхування,“ якою передбачено 34 види обов’язкового страхування.

Добровільне страхування проводиться на основі договору між страховиком і страхувальником. Рекомендований перелік добровільних видів страхування визначений в статті 6 Закону України “Про страхування,“ якою передбачено сьогодні 34 види обов’язкового страхування.

Обов’язкове і добровільне страхування ґрунтується на таких принципах.

Окремі види страхування можуть проводитись як в обов’язковій, так і в добровільних формах. Оптимальне поєднання обов’язкового і добровільного страхування дозволяє сформувати таку систему страхування, яка забезпечує універсальний обсяг страхового захисту.

Розглянута класифікація покладена в основу розроблення всіх видів страхових послуг, що їх пропонують вітчизняні страховики. На її основі будуються організаційна структура страховика, а також вся страхова справа в Україні.

 

Контрольні питання:

1. Які функції страхування Ви знаєте?

2. Які принципи функціонування страхування Ви знаєте?

3. В чому полягає особливість класифікації в страхуванні?

4. В чому полягає класифікація за економічними ознаками?

5. Чи можуть окремі види страхування проводитись в обов’язковій та

добровільній формах?