До загальних заходів та засобів попередження забруднення повітряного середовища на виробництві та захисту працюючих належать:
- вилучення шкідливих речовин у технологічних процесах, заміна шкідливих речовин менш шкідливими і т. ін. Наприклад, свинцеві білила замінені на цинкові; метиловий спирт - іншими спиртами; органічні розчинники для знежирювання - мийними розчинами на основі води;
- удосконалення технологічних процесів та устаткування (застосовування замкнутих технологічних циклів, неперервних технологічних процесів, мокрих способів переробки пиломатеріалів тощо);
- автоматизація і дистанційне керування технологічними процесами, за яких можливий безпосередній контакт працюючих з шкідливими речовинами;
- герметизація виробничого устаткування, робота технологічного устаткування під розрідженням, локалізація шкідливих виділень за рахунок місцевої вентиляції, аспіраційних укрить;
- нормальне функціонування систем опалення, загальнообмінної вентиляції, кондиціонування повітря, очищення викидів у атмосферу;
- попередні та періодичні медичні огляди робітників, які працюють у шкідливих умовах, профілактичне харчування, дотримання правил особистої гігієни;
- контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони;
- використання засобів індивідуального захисту.
Основні вимоги до систем вентиляції
Природна та штучна вентиляції повинні відповідати наступним санітарно-гігієнічним вимогам:
- створювати в робочій зоні приміщень нормовані метеорологічні умови праці (температуру, вологість і швидкість руху повітря);
- повністю усувати з приміщень шкідливі гази, пари, пил та аерозолі або розчиняти їх до допустимих концентрацій;
- не вносити в приміщення забруднене повітря ззовні або шляхом засмоктування із суміжних приміщень;
- не створювати на робочих місцях протягів чи різкого охолодження;
- бути доступними для керування та ремонту під час експлуатації;
- не створювати під час експлуатації додаткових незручностей (наприклад, шуму, вібрацій, потрапляння дощу, снігу тощо).
Необхідно зазначити, що до вентиляційних систем, встановлених у пожежо- та вибухонебезпечних приміщеннях, висувається ціла низка додаткових вимог, які в цьому розділі не розглядаються.
Захист від блискавки
Канал головного розряду блискавки має температуру понад 20000°С, утворює іскріння та нагрівання горючого середовища до температур спалахування, пошкоджує і руйнує будинки.
Руйнація будівель і споруд можлива від прямого удару блискавки й вторинного явища електричної та електростатичної індукції. Високий потенціал від розрядів блискавки може потрапити у будівлі повітряним шляхом або через різні комунікації.
Необхідність захисту від блискавки визначається призначенням будівель і споруд, інтенсивністю грозової діяльності в районі їх розташування, а також очікуваної можливості їх уражень.
Будівлі і споруди за облаштуванням захисту від блискавки поділяються на три категорії.
Будівлі споруди І і ІІ категорії необхідно захищати від прямих ударів блискавки, електростатичної та електромагнітної індукції і знесення високих потенціалів через надземні металеві комунікації.
До будівель І та ІІ категорії належать будівлі з вибухонебезпечними приміщеннями за ДНАОП (класи 0, 1, 2, 20, 21, 22), а також технологічні установки й відкриті склади з вибухонебезпечними газами, парами й ЛЗР.
Будівлі і споруди, що віднесені до ІІІ категорії за облаштуванням захисту від блискавки, підлягають захисту від прямих ударів блискавки й занесення високих потенціалів через наземні металеві комунікації, а також від електростатичної індукції (для установок і ємностей з корпусами із залізобетонних або синтетичних матеріалів).
До ІІІ категорії належать будівлі з пожежонебезпечними приміщеннями класу П-І, П-ІІ, П-ІІІ за ПУЕ, витяжні труби, водонапірні башти, вишки висотою від 15 до 30 м, а також будівлі, що мають історичне та художнє значення.
Захист будівель від прямих ударів блискавки здійснюється за допомогою блискавкоприймача, який безпосередньо приймає удар блискавки, струмовідводу, який служить для відводу струму в землю і заземлювача, через який струм блискавки переходить безпосередньо в землю.
За розташуванням блискавковідводи поділяють на:
- стержневі;
- тросові;
- комбіновані.
За кількістю сумісно діючих пристроїв на одному струмовідводі блискавковідводи бувають:
- одиночні;
- подвійні;
- багаторазові.
Захисна дія блискавковідводу залежить від надійності з’єднання струмовідводу із заземлювачем. З’єднання виконують способом зварювання.
Види заземлювачів, їх кількість і розміри визначаються залежно від необхідної величини опору розтікання струму й питомого опору ґрунту, у якому розташовані заземлювачі.
Струмовідводи приєднують до заземлювачів з величиною імпульсного опору не більше 20 Ом.
Захисна дія блисковідводу залежить від конфігурації і розміру зони захисту.
Зона захисту – це простір навколо блисковідводу, у якому будівля буде захищеною від прямих ударів блискавки. Захист надійний за умови, коли вся будівля знаходиться в цій зоні.
Згідно з Інструкцією по облаштуванні блисковідводів, існує два типи зони захисту:
- зона типу А (має ступінь надійності 99,5%);
- зона типу Б (ступінь надійності 95% і вище).
Блискавковідводи і їх заземлювачі мають бути ізольованими від будівлі, що потребує захисту, а також від зовнішніх і підземних металевих пристроїв, таких як наземні естакади, трубопроводи, рельсові шляхи, газо-, паро- і водопровідні підземні комунікації і ін. У разі влучення блискавки у блискавковідвід, струмовідвід і заземлювач набувають високого потенціалу, а різниця потенціалів, що виникає при цьому, може пробити ізоляцію, яка відділяє струмопровід від будівлі, або пробити шар землі між заземлювачем блискавковідводу і підземною частиною будівлі, або з’єднаними з будівлею металевими комунікаціями.
Для будівель І категорії можливість таких пробоїв має повністю унеможливлюватися. Для цього розраховують мінімальну допустиму відстань від блискавковідводу до будівлі. У будь-якому випадку вона має бути не меншою за 3м.
Захист будівель ІІ категорії окремо стоячими, тросовими чи стержневими блискавковідводами встановленими на покрівлях, струмовідводи прокладають безпосередньо на покрівлях й стінах з приєднанням їх до заземлювача, що має імпульсний опір розтіканню струму не більше 10 Ом.
Захист будівель І категорії від електростатичної індукції здійснюється шляхом приєднання металевого обладнання та апаратури до заземлювача від вторинної дії блискавки, що має опір не більше 10 Ом. Будівлі й споруди ІІ категорії забезпечуються захистом від електростатичної індукції шляхом приєднання всього обладнання, що знаходиться в будівлі, до захисного заземлення електрообладнання.
Захист від електромагнітної індукції будівель забезпечується:
І категорії – шляхом металевих перемичок через кожні 20м довжини між трубопроводами в місцях їх взаємного зближення на 10см, що унеможливить утворення незамкнутих контурів;
ІІ категорії – той самий захист, тільки через 25-30м.
Захист від занесення високого потенціалу у будівлі І і ІІ категорії здійснюється через заборону облаштування будь-яких повітряних ліній, будь-якого призначення. Електричні мережі напругою до 1000В, мережі телефону, радіо, сигналізації та іншого призначення мають виконуватися тільки підземними кабельними лініями.
