Принципи, цілі та завдання ЄС щодо сприяння розвитку
Основним документом у сфері сприяння розвитку Європейського Союзу є Європейський консенсус щодо сприяння розвитку (The European Consensus on Development), що визначає загальні цілі, завдання, цінності, принципи і зобов'язання, які стоять і перед Єврокомісією, і перед країнами ЄС в рамках політики сприяння розвитку.
Програми, які реалізуються на основі Консенсусу, дотримуються європейські демократичні цінності: дотримання прав людини і право закону, основні свободи, демократія, гендерна рівність, соціальна справедливість, солідарність, збалансоване управління і ефективне міжнародне сприяння через інститути Організації Об'єднаних Націй.
Один з основних принципів Євросоюзу щодо сприяння розвитку - це відповідальність країн, що розвиваються за свій розвиток завдяки використанню національних стратегій, розроблених разом з неурядовими організаціями, і через мобілізацію внутрішніх ресурсів. Програми ЄС враховують національні стратегії таких країн і внутрішні процедури.
Основна мета ЄС в галузі сприяння розвитку - це зниження рівня бідності, в тому числі, шляхом досягнення Цілей розвитку тисячоліття. Після досягнення цих цілей зростає ймовірність вирішення проблем сталого розвитку, забезпечення безпеки, запобігання конфліктам, вимушеної міграції, боротьби зі СНІДом і процесів справедливої глобалізації.
Нормативною базою, яка регулює дії Євросоюзу після досягнення позначених в Декларації Тисячоліття ООН цілей, в 2005 році став спільний документ Європарламенту, Єврокомісії, Європейської Ради та Європейського комітету з соціально-економічних питань «Ускоряя процес досягнення Цілей розвитку тисячоліття. Внесок Євросоюзу»(Speeding up progress towards the Millennium Development Goals. The European Union's contribution).
У червні 2008 року Європейська Рада представив порядок Євросоюзу щодо досягнення Цілей в країнах, що розвиваються "The EU as a global partner for pro-poor and pro-growth development - EU Agenda for Action on MDGs». Заходи допомоги ЄС країнам, що розвиваються під час світової фінансової та економічної кризи позначені в спільному документі Єврокомісії, Європарламенту, Європейської Ради та Європейського комітету з соціально-економічних питань, прийнятому в квітні 2009 року, - «Підтримка країн, що розвиваються в подоланні наслідків кризи. Цілі розвитку тисячоліття - вплив фінансової кризи на країни, що розвиваються»(Supporting developing countries in coping with the crisis. Millennium Development Goals - Impact of the Financial Crisis on Developing countries).
Забезпечення взаємозв'язку програм, що лежать поза сприяння міжнародного розвитку, але мають великий вплив на країни, що розвиваються, є одним з основних завдань ЄС в рамках політики сприяння міжнародного розвитку. Даний підхід був прийнятий за основу в проведенні політики сприяння міжнародного розвитку Єврокомісією і урядами країн Євросоюзу. Він об'єднує 12 різних сфер, взаємопов'язаність яких може сприяти прискоренню прогресу в досягненні Цілей розвитку тисячоліття: навколишнє середовище та зміна клімату, торгівля, сільське господарство, угоди з розділення прав риболовлі, безпеку, соціальна політика, міграція, транспорт та енергетика, інформаційні технології, дослідження та інновації.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ТА ЙОГО РОЛЬ
До європейського Союзу входять 27 країн, що вирішили поступово об'єднати свої провідні технології, ресурси та разом творити своє майбутнє. Протягом періоду розширення, що триває вже понад 50 років, вони сформували зону стабільності, демократії та сталого розвитку, зберігаючи культурне розмаїття, толерантне відношення та індивідуальні свободи.
Діяльність ЄС заснована на чотирьох договорах. Перші три договори – Договір про створення Європейського об'єднання вугілля та сталі, Договір про створення Європейського Економічного Співробітництва, відомий як Римський договір, підписаний 25 березня 1957 року, та Договір про створення Європейського співробітництва атомної енергії – створили Європейські Співтовариства, тобто систему прийняття загальних рішень у вугільній та сталеливарній промисловості, ядерній енергетиці та інших основних галузях економіки країн ЄС. Поступово, Європейське Економічне Співтовариство взяло на себе відповідальність за широке коло питань, в тому числі за соціальну, регіональну політику і питання охорони навколишнього середовища. Оскільки це об’єднання перестало бути виключно економічним співтовариством, згідно з четвертим договором – Договором про Європейський Союз, підписаним 7 лютого 1992 року в Маастрихті – його було перейменовано на Європейське Співтовариство. Саме цей договір і створив нову структуру, яка має як політичний, так і економічний характер і відома як Європейський Союз.
ЄС є унікальним міжнародним утворенням, оскільки поєднує в собі ознаки міжнародної організації та держави, хоча формально не є ані тим, ані іншим. ЄС – це об’єднання демократичних європейських країн, що спільно працюють задля миру та процвітання. Країни ЄС утворили спільні інституції, яким делегували частину своїх повноважень у прийнятті рішень. Трьома основними інституціями ЄС є Європейський Парламент, що представляє інтереси громадян ЄС і безпосередньо ними обирається; Рада Європейського Союзу, що представляє окремі країни ЄС; та Європейська Комісія, що виражає інтереси ЄС в цілому. Цей інституційний трикутник виробляє політику та закони, які діють на території ЄС.
Європейський Союз демонструє, яким чином країни можуть успішно об’єднати свої економічні та політичні ресурси в спільних інтересах. Сприяючи становленню безпеки і стабільності в широкому світовому аспекті, ЄС допомагає створювати безпечніші і більш сприятливі умови життя в межах своїх власних кордонів. В той же час, Європейський Союз завжди готовий поділитися своїми здобутками та цінностями з країнами та людьми, що знаходяться поза його межами.
Історично, першочергове завдання ЄС, створеного невдовзі після закінчення другої світової війни, полягало у згуртуванні націй та народів Європи. Однак, по мірі вступу до ЄС нових країн та розширення сфери його відповідальності, виникла необхідність у визначенні відносин Європейського Союзу з рештою країн світу. Подібно до того, як ЄС працює в межах власних кордонів для усунення торгових бар’єрів, розвитку менш заможних регіонів і сприяння мирній співпраці, він працює разом з іншими країнами та міжнародними організаціями над тим, аби переваги відкритих ринків, забезпечення економічного зростання та стабільності в нашому все більш взаємозалежному світі стали надбанням кожної людини. У той самий час, ЄС відстоює свої законні економічні та торгові інтереси на міжнародній арені.
Ідея про те, що єдина Європа повинна діяти на світовій арені як єдине ціле, стала стимулом для співпраці країн ЄС у процесі вироблення послідовного підходу до реалізації зовнішньої політики. Протягом двох останніх десятиліть Європейський Союз активізує зусилля, спрямовані на те, щоб роль, яка відводиться йому в розв’язанні питань міжнародної політики, більш відповідала його економічному статусу. Конфлікти, що спалахнули в Європі після падіння Берлінської стіни, переконали лідерів ЄС у необхідності ефективних спільних дій. Це переконання було також підкріплене заходами щодо боротьби з міжнародним тероризмом.
Одним із головних завдань, які сьогодні постають перед Європейським Союзом, є розширення території миру, безпеки та добробуту за межі ЄС. Для виконання цього завдання Європейський Союз розробляє та реалізує спільну зовнішню політику та політику безпеки, виступаючи, тим самим, реальною силою, яка забезпечує стабільність, співпрацю та порозуміння в ширшому світовому контексті.
Наступні розділи цієї брошури більш детально познайомлять вас з роллю ЄС як найбільшого донора програм допомоги в світі, а також з програмами співпраці України з Європейським Союзом.
