Тема 21. Розрахункові зобов’язання
1. Форми існування грошових коштів та розрахунків. Нормативна база
2. Характеристика розрахункових зобов’язань
3. Здійснення розрахунків
4. Види безготівкових розрахунків (документів)
5. Припинення розрахункового зобов'язання позиковим або вексельним зобов’язанням
Форми існування грошових коштів та розрахунків. Нормативна база
Як правило, договори є платними та обов’язком однієї із сторін договору є здійснення розрахунку за отримані товари, роботи, послуги.
Гроші та розрахунки існують у таких формах:
· у готівковій формі (грошові знаки – паперові, металеві), готівкою розраховуються, у більшості, фізичні особи, які не займаються підприємницькою діяльністю;
· у безготівковій (у формі запису на рахунках). Ці відносини виникають, у більшості, за участю юридичних осіб та підприємців на підставі доручення платника до банку і передбачають виконання банком переказу грошових коштів, здійснення платежу або його акцепту тощо, на користь одержувача без передання матеріальних знаків вартості, а шляхом зміни записів за банківськими рахунками. Безготівкові розрахунки підкорені спеціальному банківському законодавству.
Безготівкові розрахунки – це операції (відповідні записи), які здійснюють банки та інші фінансові установи для своїх клієнтів, які мають в цих установах відкриті рахунки. Це такі операції:
§ здійснення платежів – перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів;
§ отримання платежів – перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів;
§ зарахування взаємних вимог платника й одержувача коштів (кліринг).
Розрахункові зобов’язання регулюються нормами цивільного та фінансового права. Нормативна база: глава 74 ЦК, ЗУ від 07.12.2000 р. «Про банки і банківську діяльність», ЗУ від 20.05.1999 р. «Про Національний банк України», ЗУ від 21.12.2000 р. «Про порядок погашення зобов’язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами», ЗУ від 21.12.2001 р. «Про обіг векселів в Україні», ЗУ від 5.04.2001 р. «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», ЗУ від 22.05.2003 р. «Про електронний цифровий підпис», ЗУ від 22.05.2003 р. «Про електронні документи, електронний документообіг», ЗУ від 23.02.2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок», «Положення про ведення касових операцій у національній валюті», затверджено постановою Правління Національного Банку України від 19.02.2001.р. № 72, Інструкція № 7 «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затверджена постановою Правління Національного Банку України № 22 від 21.01.2004 р., Інструкція «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах» затверджена Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.12.2003 р. за № 1172/8493.
Характеристика розрахункових зобов’язань
Розрахункові правовідносини – це відносини процедурного характеру передання-отримання грошових коштів у різноманітних майнових зобов’язаннях, ці відносини є елементом всіх відплатних відносин. Учасники безготівкових розрахункових відносин: платник, банк платника, отримувач, банк отримувача. Платник грошових коштів та одержувач є учасниками грошового зобов'язання, яке, в свою чергу, є частиною цивільно-правового договору, цивільних недоговірних відносин або публічних відносин (сплата податків, мита тощо). Банк, як учасник безготівкових розрахункових відносин, одночасно є третьою особою щодо учасників грошового зобов'язання, виступає виконавцем грошового зобов'язання за рахунок платника. Розрахункові відносини слугують формою реалізації, виконання грошового зобов'язання, спрямовані на його припинення, на отримання кредитором грошового еквівалента наданої ним цінності, відшкодування шкоди тощо.
Розрахункове зобов’язання – це обов’язок платника здійснити на користь отримувача грошовий платіж через установу банку у певній сумі із використанням певних документів, правил документообігу та способів фіксації даних, у допустимій законодавством валюті.
Предметом розрахункових зобов’язаньє платіж як результат певних правових дій, спрямованих на виконання грошового зобов'язання. Платіж здійснюється шляхом передання кредитору готівки або передання грошових коштів до банку для здійснення безготівкових розрахункових банківських операцій. Для того, щоб здійснити безготівкові розрахунки, як платник, так й отримувач мають окремо укласти договір банківського рахунку з різними банками або з одним банком. Відносини між банком та клієнтом ґрунтуються на цивільно-правовому договорі банківського рахунку, однак вони мають риси публічно-правових відносин, здійснюються під контролем Національного Банку України, хоч самі по собі розрахунки між сторонами банки не контролюють. Банки між собою також пов’язані єдиною банківською платіжною системою для проведення міжбанківських переказів коштів відповідно до ЗУ від 5.04.2001 р. «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Тому «розрахунки» є більш широкою узагальнюючою категорією, ніж «платежі», оскільки поняття «платежі» законодавець пов'язує зі вступом у відносини із платіжною системою як етап розрахунків. Платіж є односторонньою дією платника, а розрахунки є зустрічними діями сторін договору.
Кошти з рахунків клієнтів-платників банки списують тільки за дорученням клієнтів-володільців цих рахунків, за винятком примусового списання, встановленого законом. Платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту.
Здійснення розрахунків
Сторона майнового зобов'язання, яка зобов’язана сплатити грошові кошти, може здійснити платіж шляхом:
Ø Сплати боргу кредитору за договором готівковими грошовими коштами. Розрахунки готівкою здійснюються, як правило, між фізичними особами - не підприємцями, між фізичними особами та роздрібними торговельними підприємствами.
Ø Внесення плати готівкою до фінансової установи без відкриття у неї банківського рахунка для переказу цих коштів на банківський рахунок отримувача, який є кредитором за договором. Такі розрахунки здійснюються, як правило, фізичними особами на користь юридичних осіб.
Ø Здійснення безготівкових розрахунків. Такі розрахунки здійснюються, як правило, між юридичними особами. Сторона розрахункового зобов'язання-платник надає доручення банку, з яким вона зв’язана договором банківського рахунку, про виконання розрахункового зобов'язання. Ці відносини передбачають виконання банком за рахунок клієнта зобов'язання щодо переказу певної грошової суми, здійснення платежу або його акцепту тощо на користь одержувача.
Здійснення розрахунків є певною юридично значимою дією в межах зобов'язання, внаслідок цієї дії зобов'язання припиняється. У широкому сенсі цього слова розрахунки можуть здійснюватися як у грошовій, так й у не грошовій формі, наприклад, шляхом виконання зобов'язання в натурі, зарахування зустрічних (послідовних) вимог. У вузькому сенсі під поняттям «розрахунки», що застосовується у банківської сфері, розуміють виконання саме грошових зобов’язань. Також грошові зобов'язання у широкому сенсі – це зобов'язання, що виникли не тільки з цивільно-правових правочинів, але і за іншими підставами, зокрема з публічних майнових відносин (податкових, митних тощо).
4. Види безготівкових розрахунків (документів)
Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі – банки), в яких відкриті відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків. Безготівкові розрахунки здійснюються за допомогою розрахункових документів у електронній або паперовій формі, що мають однакову силу. Розрахунковий документ – це документ на переказ грошей, що використовується для переказу грошей з рахунка платника на рахунок отримувача. В електронному документі інформація представлена в електронному вигляді, з електронним цифровим підписом та може бути перетворена у візуальну форму на моніторі компьютера чи письмову. Назва цих документів може співпадати з назвою розрахунків. Клієнт банку (володілець рахунку) самостійно (без участі банків) обирає види безготівкових розрахунків (документів).
Види безготівкових розрахунків (документів): платіжне доручення, акредитив, розрахункові чеки, розрахунки на інкасо, а також інші розрахунки (меморіальний ордер, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога).
Платіжне доручення – це розрахункове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача за фактично відвантажену або продану продукцію, у порядку попередньої оплати, для завершення розрахунків за актами звірки, для перерахування на рахунки фізичним особам (зарплата) на їх рахунки, відкриті в банках, для сплати податків, зборів. Банк приймає це доручення, якщо воно не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором. Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу про виконання платіжного доручення. Банк несе відповідальність за порушення доручення. Платіжне доручення схоже з переказом грошей через органи зв’язку.
Акредитив – це розрахунковий договір про передання повноважень, за яким банк здійснює платіж або доручає іншому банку здійснити платіж за умови пред’явлення документів, як правило, товаротранспортних, що підтверджують вимогу цього платежу. В основі акредитиву лежить формула – гроші проти документів, тобто оплата передує відправленню продукції. Цей платіж банк-емітент здійснює за дорученням клієнта (платника) – заявника акредитиву і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов’язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи – бенефіціара. Недоліком акредитиву є висока вартість комісійних банку за авізування (підтвердження, перевірку документів). Достоїнством акредитиву є гарантія, надійність платежу.
Акредитив можна розглядати:
- по-перше, як спосіб забезпечення виконання грошового зобов’язання, коли спочатку надаються гарантії оплати;
- по-друге, як оперативну санкцію, коли несправного боржника переводять на попередню оплату.
Банк-емітент, який обслуговує платника, може відкривати такі види акредитивів:
· покритий – за яким завчасно бронюються кошти платника на окремому рахунку;
· непокритий – за яким оплата гарантується банком-емітентом.
Ø Відкличний акредитив не створює зобов’язань банку-емітента перед одержувачем коштів, заявник-платник може його змінити або скасувати.
Ø Безвідкличний акредитив може бути анульований або змінений лише за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий.
Для виконання акредитива одержувач грошових коштів подає до виконуючого банку документи, що передбачені умовами акредитива та підтверджують виконання всіх умов акредитива.
Інкасове доручення – це розрахунковий документ, за яким банк-емітент за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Причому клієнт, який дає доручення банку, виконав свої обов’язки за договором (передав товар, виконав роботу). Банку доручається отримати платіж чи акцепт векселю від іншої сторони проти пред’явлених документів (векселів, чеків, накладних тощо). Акцептно-інкасова форма розрахунків здійснюється, коли поставка передує оплаті. Види таких розрахунків:
1) інкасо документів, що не вимагають згоди платника на здійснення платежу (безспірне або безакцептне списання) для виконання рішень судів;
2) розрахунки по інкасо в порядку договірного (акцептного) списання;
3) розрахунки по інкасо документів, що вимагають згоду платника, якщо надаються комерційні документи або в результаті виконання інших інструкцій. У практиці частіше застосовується останній варіант, коли за згодою платника на підставі документів, що підтверджують виконання договору (векселів, чеків, накладних), банк списує грошову суму.
Ø При інкасо з оплатою по пред’явленні виконуючий банк повинен здійснити платіж негайно після отримання доручення.
Ø Інкасо з відстроченням платежу – вимога платежу має бути виконана не пізніше дня, вказаного в документі.
Розрахунковий чек – це документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку переказати вказану у чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю). Платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він виданий. Чек оплачується за рахунок заброньованих банком грошових коштів чекодавця. Подання чека до банку чекодержателя на інкасо для одержання платежу вважається поданням чека до платежу. Зарахування коштів за інкасованим чеком на рахунок чекодержателя провадиться після одержання платежу від платника, якщо інше не передбачено договором між чекодержателем і банком. Чекодержатель повинен повідомити чекодавця про неплатіж протягом двох робочих днів, наступних за днем вчинення протесту або рівнозначного акта. Особа, що не надіслала повідомлення у зазначений строк, не втрачає своїх прав. Вона відшкодовує збитки, які можуть статися внаслідок неповідомлення про несплату чека. Розмір відшкодовуваних збитків не може перевищувати суми чека. У разі відмови платника в оплаті чека чекодержатель має право пред'явити позов до суду. Чекодержатель має право вимагати крім оплати суми чека відшкодування своїх витрат на одержання оплати, а також процентів. До вимог чекодержателя про оплату чека застосовується позовна давність в один рік.
