Міжнародні відносини Київської Русі та Галицько-Волинської держави

На міжнародній арені авторитет Київської Русі зріс до рівня найпровідніших країн середньовіччя, з нею змушені були рахуватися такі могутні держави, як Візантійська імперія і Арабський халіфат.

В зовнішньополітичній діяльності київських князів одним з найважливіших напрямів був південний, який становили відносини з Візантією, бо саме тут найповніше забезпечувалися стратегічні інтереси правлячої верхівки Київської держави. Про це свідчить і хроніка основних подій: 907 р. - переможний морський похід князя Олега на Константинополь; 911 р. - договір князя Олега з Візантією, дуже вигідний для Русі, який забезпечував інтереси її торгівлі; 941 р. - невдалий морський похід князя Ігоря на Візантію; 944 р. - договір князя І горя з Візантією, менш вигідний. ніждоговір911 р.;40-50-ті pp. X ст. - мирне посольство княгині Ольги до Константинополя; 969 - 971 pp. - війна князя Святослава з Візантією, яка закінчилася по суті поразкою, а формально - почесним миром; 988 або 989 р. - князь Володимир захопив Корсунь, візантійське місто в Криму, і повернув його в обмін на сестру візантійського імператора, яка стала його дружиною (ці події пов'язані з хрещенням Русі); 1043 р. - відбувся останній морський похід Русі на Константинополь при Ярославі Мудрому, який закінчився поразкою. У стосунках з Візантією київські князі частіше переслідували мету - забезпечити торговельні привілеї для Русі, оскільки Візантія становила найбільш вигідний ринок збуту для надлишків полюддя. І саме з Візантії частіше надходили на Русь речі престижного вжитку для панівної верхівки (ювелірні при краси, дорогі тканини та ін.).

З Візантією взаємовідносини були складними. З одного боку. Київська Русь підтримувала з нею тісні торговельні, культурні й політичні зв'язки, з другого - молодій державі нерідко доводилось силою зброї відстоювати свої права. Це зумовлювалось тим, що Візантія, маючи 120-тисяч ну армію і підкоривши понад 20 народів, проводила політику, спрямовану на послаблення Русі та ліквідацію її зовнішньополітичної самостійності. Найгострішою була боротьба за обмеження торговельних зв'язків Київської Русі та сфер її впливу у Причорномор'ї. Спірні питання між Візантією і Руссю вирішувались на основі "Закони руського".

Міжнародні відносини Київської Русі значно розширила княгиня Ольга. Вона встановила тісніші зв'язки з Візантією, зокрема й прийнявши християнство. Активізувались дипломатичні стосунки Київської Русі з Німецькою імперією, про що засвідчив обмін посольствами між двома державами.

Значно розвинулась зовнішня політика Київської Русі за князювання Святослава, який зайняв великокняжий престол 965 р. З його ім'ям пов'язані найяскравіші сторінки воєнної історії Київської Русі. Більшу частину свого життя, як зазначалося, Святослав провів у походах і війнах. Перші вдалі походи Святослава на Схід проти Хозарського каганату і булгар закінчилися розширенням і зміцненням східних кордонів, зосередженням в руках князя контролю над торговельними шляхами по Волзі, Дону. Керченській протоні, створенням реальних можливостей для торгівлі з багатими країнами Сходу. До 60-х рр. X ст., до підкорення хозар Святославом, данину їм платили в'ятичі. У другій половині 60-х рр. X ст., внаслідок походів князя Святослава. Хозарський каганат був розгромлений і припинив існування. Тоді ж влада Києва поширилася на племена Північного Кавказу і Приазов'я, але після смерті Святослава майже всі ці землі було втрачено. Зникнення Хозарського каганату мало для Русі неоднозначні наслідки. Позитивним було те, шолля Русі відкрилася пряма торгівля з країнами арабського Сходу. Негативним було зникнення бар'єру, роль якого виконував Хозарський каганат по відношенню до кочових народів на їх шляху до причорноморських степів, тобто до південних кордонів Русі.

У 968 році Святослав організував похід проти Дунайської Болгарії, майже всю її підкорив, зайнявши по Дунаю близько 80 міст. Друга балканська кампанія для Святослава була невдалою і закінчилася підписанням у 971 р. миру. За часів князювання Святослава Київська Русь зміцнила відносини також з західноєвропейськими країнами - Чехією, Польщею. Німеччиною.

Трагічно закінчилось життя Святослава. Навесні 972 р. печеніги напали біля Дніпровських порогів на військо Святослава, розгромили його, а князя вбили. За свідченням літописця, печенізький князь наказав обкувати череп Святослава золотом і використовував його як чашу.

Князь Володимир, був дуже сильним і войовничим правителем, у відносинах з сусідніми державами опирався на активні дипломатичні контакти, застосовував традиційну для того часу практику династичних шлюбів. Його політика сприяла значному посиленню зв'язків з найвпливовішими країнами Європи, зростанню авторитету Київської Русі на міжнародній арені, особливо після хрещення Русі. Значно зміцнилися за князювання Володимира добросусідські відносини з Польщею, Угорщиною. Чехією.

Окремо слід зазначити про такий компонент тогочасної дипломатії як між династичні шлюби. Так. хоча наші предки знали політику сили, політику меча, вони намагалися досягати миру, укладати угоди, домагатися порозуміння з іншими народами. - зокрема будувати свою "міжнародну політику" і на таких засадах як шлюбна.

Політичні відносини скріплювались шлюбними союзами. Вважається, що першим руським князем, який поріднився з правителями інших держав, був великий київський князь Володимир Святославович. Однак, затвердженням деяких дослідників, дружина київського князя Ігоря, княгиня Ольга, була болгарською царівною на ім'я Єлена. Якщо це так. то першим був Володимирів діл - князь Ігор. Болеслав Хоробрий, князь польський сватався до дочки Володимира Передслави: його наступник Казимир був одружений з другою дочкою Володимира Марією. За князювання Ярослава Мудрого становище Київської держави на міжнародній арені характеризувалося стабільністю. Зовнішньополітична діяльність Ярослава спиралася насамперед на слово дипломата, а не на меч воїна. У досягненні своєї мети він використав західноєвропейський досвід династичних зв'язків. Ярослава Мудрого називали "тестем Європи". Зокрема відбулося подальше зближення Київської Русі з Польщею завдяки шлюбові польського короля Казимира з сестрою Ярослава Марією Добпонегою. Водночас польський король Казимир видав заміж за сина Ярослава Ізяслава свою сестру. Другого свого сина Ярослав оженив на сестрі арійського єпископа. Тісні зв'язки були встановлені зі скандинавськими країнами: сам Ярослав одружився з дочкою норвезького короля Олафа - Іриною, а дочку видав заміж за норвезького принца, у майбутньому короля Геральда. Ще тісніші династичні зв'язки зумів зав'язати Ярослав з Францією, віддавши заміж за французького короля Генріха І свою дочку Ганну, яка після смерті чоловіка стала королевою-регентшою при малолітньому сині. Складнішими були взаємовідносини Ярослава з Візантією. Княжіння Ярослава Мудрого стало вершиною міжнародної політики, авторитету і сили Київської Русі, яка зайняла почесне місце серед великих країн Європи. Мати ж Володимира Мономаха (дружина сина Ярослава Всеволода) була дочкою імператора Візантії - Костянтина IX Мономаха.

Загальна ж кількість міжлинастичних шлюбів руських князів та князівен з кінця X до кінця XIII століть, як зазначають дослідники, перевищувала сотню. З них понад ЗО складали русько-польські шлюби, на другому місці за кількістю (більше 15) - русько-половецькі шлюби, далі йдуть русько-угорські, русько-візантійські та русько-німецькі - більше 10. було також укладено по кілька русько-грузинських. русько-шведських, русько-осепінських, русько-болгарських, русько-данських. русько-литовських, русько-норвезьких шлюбів та по одному русько-англійському, русько-французькому, русько-австрійському та русько-хорватському.

Наведені дані свідчать про те, що Русь у своєму політичному житті значною мірою була пов'язана із Західною Європою. В усякому разі ці династичні зв'язки, разом з участю Київської Русі в європейських дипломатичних комбінаціях, коаліціях і війнах свідчать, що на той період вона входила в європейську державно-політичну систему і усвідомлювала себе частиною цієї системи. Київська Русь жила напруженим міжнародним життям, а її зовнішня політика ХІ-ХІ І ст. - це передусім, "рух великої європейської держави на Захід". У цілому Київська Русь відігравала важливу роль у міждержавних відносинах країн Європи та Близького Сходу.

Надзвичайно важливими для Русі були відносини з кочовими народами причорноморських степів. 3 915 по 1036 рр. тут панували печеніги. їх мирні відносини з Русю скоро змінилися на ворожі. У 972 р. в бою з печенігами загинув князь Святослав. При князі Володимирі боротьба з печенігами набула особливо гострого, жорстокого, запеклого характеру. Саме в цей час з'явилися "богатирські застави", використовувалася оборонна тактика. У 1036 р. в битві під Києвом при Ярославі Мудрому печеніги зазнати нищівної поразки. Загроза з їхнього боку для Русі була ліквідована.

З 50-х рр. XI ст. по 30-ті рр. XIII ст. в причорноморських степах панували половці. В останній третині XI ст. їхні напади на Русь активізувалися. В умовах загострення князівських усобиць половці в цей час стали справжнім лихом для Русі. Найбільше у боротьбі з половцями уславився Володимир Мономах. Саме з його ініціативи наприкінці XI - на початку XII ст. були об'єднані сили руських князів та здійснено декілька великих походів проти половців, які були розбиті і відступили до Кавказу. Але із затвердженням на Русі феодальної роздробленості половці повернулися і відновили напади на Русь, беручи активну участь в князівських усобицях, особливо в другій половині XIІ ст. У 70 - 90-х рр. XIІ ст. об'єднані сили руських князів знову відбили наступ половців. У 1185 р. сталася подія, описана в "Слові о полку Ігоревім".

На початку XIII ст. відносини руських князів з половцями стають більш врівноваженими, але для Русі в Степу з'являється новий ворог - татари. У 1223 р. в битві на річці Калка русько-половецьке військо було розгромлене татарами. У 1236 р. почався похід татар на чолі з Батиєм до Східної Європи. У 1237 - 1238 рр. татари розгромили князівства Північно-Східної Русі. У 1239 -1241 рр. вони розгромили князівства Південно-Західної Русі. У грудні 1240 р. військо Батия захопило Київ. У 1242 - 1243 рр. Батий створив державу - Золота Орда, з центром в по низов'ї Волги. Руські князівства опинилися в залежності від золотоординських ханів і сплачували данину, давали військо, отримували ярлики на княжіння та ін. Внаслідок навали Батия в Південно-Західній Русі припинило існування Переяславське князівство. Київ було зруйновано, місто пережило повний занепад. У Чернігівському князівстві збереглася династія, але посилилась роздробленість. Галицько-Волинське князівство збереглося і посилилося при Данилі Галицькому, але у 1245 р. Батий надіслав Данилові Галицькому вимогу - "Дай Галич". Данило Галицький спочатку підкорився, але почав готуватися до боротьби з татарами, шукаючи союзників. У середині 50-х рр. ХНІ ст. він виступив проти татар. Спочатку перемагав, але наприкінці 50-х рр. зазнав поразки і знову визнав залежність від Золотої Орди. Влада Золотої Орди над українськими землями тривала до 1362 р.. коли тут затвердилася влада Великого князівства Литовського.

Занепад Київської Русі протягом наступного періоду (ХНІ - перша половина ХУТІ ст.), спричинений князівським розбратом, татаро-монгольським нашестям, відчуженням значних територій Литвою та Польщею не зважаючи на окремі намагання утримати колишню велич (Галицько-Волинське князівство), не залишили можливості для утвердження самостійної української держави і, відповідно, проведення власної зовнішньої політики.