Лекція 8. Тара, закупорювальні засоби і пакувальні матеріали. Товари обмеженого аптечного асортименту

План

Основні поняття про тару і упаковку. Класифікація тари, закупорювальних засобів і пакувальних матеріалів, вимоги до них.

Зберігання тари, закупорювальних засобів і пакувальних матеріалів.

Хімічні реактиви, асортимент, класифікація. Умови пакування, маркування, транспортування і зберігання хімічних реактивів.

Дезінфікуючі, дезінсекційні та дератизаційні засоби, умови їх пакування, маркування, транспортування та зберігання.

Зберігання і догляд за п`явками медичними.

Терміни «пакування», «запакування», «запаковування» означають комплекс заходів (або дій), необхідних для захисту продукції від впливу навколишнього середовища, від пошкодження і втрат, тобто для сприяння процесові товарообігу (транспортування, складування, зберігання, реалізації та застосування продукції). «Тара» є елементом упаковки і являє собою виріб, призначений для розміщення в ньому продукції. А «упаковкою» називають комплект (або набір) речей, до якого входять тара, пакувальні й допоміжні матеріали, що визначають технологічні та споживчі властивості запакованого продукту. Наприклад, флакон — це тара; флакон з лікарським засобом із закупоркою й етикеткою — це упаковка. Критеріями якості фармацевтичної упаковки є:

— нешкідливість матеріалу, з якого вона виготовлена, і його сумісність з лікарським препаратом;

— здатність забезпечити неушкодженість фармацевтичної продукції;

— зручність у вжитку;

— стійкість до хімічних і фізичних впливів;

— наявність на ній достатньої інформації про лікарський препарат (назва, тип ліків, склад, номер партії, кількість, дозування, спосіб вживання, протипоказання, умови зберігання, дата випуску і т. д.);

— міцність і стійкість;

— світлонепроникність;

— бар’єрна стійкість до мікроорганізмів;

— забезпечення максимального часу зберігання лікарського препарату.

 

КЛАСИФІКАЦІЯ ТАРИ

Залежно від фізико-хімічних, механічних та інших властивостей тара для пакування лікарських засобів та інших товарів медичного призначення класифікується за такими ознаками. За функціональним призначенням вона буває споживчою і транспортною.

С п о ж и в ч а т а р а — це тара для розфасування продукції; у ній товари надходять до споживача. Т р а н с п о р т н а т а р а — це тара, яка є самостійною транспортною одиницею або частиною більшої транспортної одиниці, у якій здійснюється транспортування продукції.

 

У свою чергу споживча тара поділяється на:

— первинну — таку, що має безпосередній контакт із продуктом;

— вторинну — таку, в яку вкладають первинну упаковку для її захисту, зручності користування, надання повнішої інформації про товар.

 

За кратністю обертання існує поділ на разову (одноразового використання) і багатократну (багаторазового використання).

 

За матеріалами тара поділяється на скляну, металеву, полімерну, картонну, дерев’яну і комбіновану.

 

За конструктивними особливостями тара буває:

— споживча: штангласи, банки, пляшки, флакони, аерозольні балони, трубки, ампули, капсули, туби, конвалюти, пакети, пачки, коробки, пенали, пробірки, стаканчики, тюбики;

— транспортна: ящики, бочки, каністри, барабани, балони, мішки, лотки, бідони, кошики й ін.

 

Транспортна тара, як свідчить перелік, має безліч видів. Крім того, вона може бути складаною, розбірною, відкритою і закритою, гратчастою тощо.

За формою тара буває циліндрична, конусна, круглого або овального перетину, чотиригранна, тара складної конфігурації.

За щільністю тара визначається як жорстка, напівжорстка, м’яка.

За об’ємом — повна та номінальна і за місткістю — мала, середня, велика.

За кольором — прозора, непрозора, біла, пофарбована. За методом виробництва — видувна, ливарна, штампована, пресована, термоформована, клеєна і т.д.

Крім того, існує споживча тара для рідких, твердих, пластичних, сипких, штучних та інших товарів.

 

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАКУПОРЮВАЛЬНИХ ЗАСОБІВ

Особливе місце серед багатьох видів упаковки і тари займають закупорювальні засоби. Основним їх призначенням є забезпечення неушкодженості продукції, неза лежно від змін зовнішніх умов. Особливістю закупорювальних засобів, виготовлених останнім часом, є їх функціональність, тобто вони можуть виконувати певну роль. Закупорювальні засоби можна умовно класифікувати за різними ознаками.

За призначенням вони бувають:

— звичайні (багаторазове відкривання і закривання цієї тари, не пов’язане з помітними необоротними змінами);

— з контролем першого розкриття (перший відбір лікарських засобів або іншої продукції може відбутися лише після руйнації або необоротної зміни). Приклад — алюмінієва кришка К-4, що закорковується на різьбовій горловині склотари. Після цього ковпачок, що охоплює знизу буртик флакона, створює замкову частину, що і слугує для контролю першого розкриття: якщо вона ціла, споживач може бути впевнений, що упаковку не розкривали.

За конструктивними особливостями розрізняють:

— кришки (закріплюються і закривають отвір тари по зовнішньому периметру горловини);

— бушони (різновиди кришок, що нагвинчуються на туби);

— пробки (що вдавлюються або угвинчуються всередину горловини тари);

— закупорювальні засоби з додатковими функціональними пристроями, що призначені для розпилювання, дозування, намазування, розсіювання, закапування лікарських засобів).

За способами закріплення на тарі є закупорювальні засоби, що нагвинчуються, натягуються, закручуються, вставляються.

За матеріалами: скляні, пластмасові, гумові, металеві, коркові, комбіновані.

За видами ущільнення і матеріалами, які ущільнюють:

— з прокладками;

— з герметиками або еластичними матеріалами;

— такі, що закріплюються зварюванням або склеюванням.

За методом виробництва: виготовлені пресуванням, литтям, штампуванням, витягуванням та ін.

Широке застосування мають різноманітні закупорювальні засоби для утримування таблеток, драже, капсул від переміщення їх в упаковці (так звані пробки з амортизаторами).

Амортизаторами слугують «пелюстки», спірального типу пружини, сильфончики та інші конструкції.

 

ПАКУВАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

Пакувальні матеріали служать для виготовлення тари й упаковки, а також для загортання, щільного укладання й амортизації з метою захисту продукції від ушкодження і втрат. У зв’язку з розвитком синтезу нових пластичних мас особливого значення набули плівкові матеріали з полімерів. Серед них найбільш прогресивним є поліетилен, в якому вдало поєднується ряд фізико-хімічних властивостей із високими механічними показниками. Полівінілхлоридні плівки в комбінації з іншими матеріалами знаходять широке застосування для пакування лікарських засобів, особливо таблеток, драже, ампул у контурні коміркові упаковки. Дуже перспективними є багатошарові плівки з полімерів, алюмінієвої фольги і паперу. Для групових і транспортних упаковок найбільше підходять термоусадочні плівки з поліетилену і сополімеру вініл- та вініліденхлориду. Не втрачають своєї актуальності різні види паперу, картону для виготовлення пакетів, коробок тощо. Переваги полімерних плівок перед традиційними матеріалами (папером) для виготовлення тари й упаковки визначаються поєднанням таких властивостей, як мала маса, здатність до зварювання, високі фізико-механічні показники, можливість варіювання фізико-хімічних характеристик із метою забезпечення оптимальних для кожного виду препарату або іншого товару умов пакування і зберігання.

Пакувальні матеріали класифікуються за такими ознаками:

За призначенням: для сипких, таблетованих, пластичних та інших лікарських засобів — при створенні споживчих упаковок, а також для штучних, сипких та інших групових і транспортних упаковок.

За матеріалами: полімерні, паперові, картонні, металеві (алюмінієва фольга) і комбіновані. За видами: плівкові, листові, гофровані й ін. За кількістю шарів: одношарові, багатошарові.

За методами виробництва: виготовлені розливанням, каландруванням, пресуванням і т. ін.

Серед пакувальних допоміжних матеріалів слід назвати стрічки гумовані (смужки паперу, покриті з одного боку клеєм), стрічки самоклейні (липкі), стрічки стяжні металеві та полімерні, дріт, шпагат тощо.

 

ВИМОГИ ДО ТАРИ, ЗАКУПОРЮВАЛЬНИХ ЗАСОБІВ І ПАКУВАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ

Вимоги до цієї групи товарів можна поділити на загальні, спеціальні та санітарно-гігієнічні.

Загальні вимоги, у свою чергу, умовно поділяють на експлуатаційні, технологічні і споживчі. Експлуатаційні вимоги обумовлюють цілість запакованої продукції. Вони передбачають її захист від механічних (міцність, еластичність і т. д.) та фізико-хімічних впливів (температура, вологість, світло, кисень і т. ін.). Технологічні вимоги обумовлюють: найбільш раціональне виготовлення, зберігання і транспортування продукції; можливість застосування автоматичного обладнання для фасування й закупорювання; відповідні розміри, що забезпечують зручність у користуванні, компактність тощо. Споживчі вимоги обумовлюють зручності в процесі збуту продукції, забезпечують її раціональне використання.

Упаковка повинна легко відкриватися і закриватися, уможливлювати легкий доступ до вмісту, незалежно від агрегатного стану речовини, і «перше розкриття», бути зовні красивою, інформативною і т. д. Спеціальні вимоги вказують на необхідні властивості тари, закупорювальних засобів і пакувальних матеріалів для конкретних видів продукції. Вони повинні мати хімічну стійкість, хімічну й токсичну індиферентність; непроникність для мікроорганізмів, газів і парів; не повинні додавати лікарським засобам стороннього смаку і запаху; мають забезпечувати герметичність при закупорюванні; створювати можливість відбору окремих порцій вмісту без його забруднення; піддаватися стерилізації; бути стійкими до миючих засобів, дозволених МОЗ України, тощо.

Санітарно-гігієнічні вимоги. Тара, закупорювальні засоби і пакувальні матеріали використовуються для паку вання продукції медичного призначення, яка вводиться в організм людини або контактує з ним, тому вони повинні забезпечувати дотримання санітарно-гігієнічних вимог. Матеріали для них повинні мати дозвіл на медичне застосування. Фізіологічна нешкідливість матеріалів може бути гарантована, якщо речовини, що виділяються з них, завдяки малій кількості не спричиняють негативного впливу на організм людини і практично не токсичні. Виконання санітарно-гігієнічних вимог забезпечується, якщо матеріал упаковки не змінює якості продукції при старінні, не вступає в хімічні реакції з продукцією і не змінюється під її впливом. Гігієнічна оцінка полімерних та інших матеріалів проводиться за допомогою санітарно-хімічних і токсикологічних досліджень.

 

ЗБЕРІГАННЯ ТАРИ, ЗАКУПОРЮВАЛЬНИХ ЗАСОБІВ І ПАКУВАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ

Особливі вимоги розроблено до зберігання тари, закупорювальних засобів і пакувальних матеріалів із скла, картону, паперу та пластичних мас. Їх необхідно зберігати і транспортувати тільки в упаковці, передбаченій НТД. Тримати їх слід у сухих провітрюваних приміщеннях, захищаючи від впливу атмосферних опадів, прямих сонячних променів і механічного впливу. Передбачено зберігання полімерної тари, закупорювальних засобів і пакувальних матеріалів на відстані не менше 1 м від опалювальних приладів. Сирість у приміщеннях призводить до втрачання блиску поверхні, утворення цвілі та появи інших дефектів. Шкідливий вплив підвищеної температури прискорює процеси старіння полімерів. Крім того, у приміщеннях із підвищеною температурою вироби з пластифікованих полімерів можуть злипатися, а при зниженій температурі вони стають крихкими і легко ламаються. Зберігання на світлі призводить до зміни забарвлення. Рекомендується тримати їх у приміщеннях з температурою 10—15 °С і відносною вологістю 55—70 %. У приміщеннях не повинно бути відкритого вогню, парів летких речовин, електроприладів, а вимикачі дозволяються в протипожежному виконанні.

Вироби зі скла, незважаючи на високу хімічну стійкість, при тривалому зберіганні у вологих умовах можуть піддаватися змінам внаслідок вилужування окислів, що призводить до появи матових плям. Дерев’яна, картонна і паперова тара боїться зволоження, тому температура в приміщенні повинна бути 18—20 °С, від' носна вологість — 60—65 %. Їх слід також захищати від джерел тепла, розміщати на відстані 50 см від них, залишаючи проходи шириною не менше 1 м. Не можна забувати і про заходи протипожежної безпеки. Рулонні пакувальні матеріали слід зберігати у вертикаль' ному положенні, не більше ніж у два ряди, й охороняти від вогню та сонячних променів. Металеву тару необхідно зберігати так, щоб уникнути корозії. На складах тару, закупорювальні засоби і пакувальні матеріали необхідно розміщати за найменуваннями, матеріалами, кольором, розміром та іншими ознаками. На стелажах повинні бути трафарети для обліку їх реалізації.

 

 

ХІМІЧНІ РЕАКТИВИ (АСОРТИМЕНТ, КЛАСИФІКАЦІЯ)

У каталозі хімічних реактивів і високочистих речовин існують такі групи:

— власне хімічні реактиви й високочисті речовини;

— люмінофори неорганічні й органічні;

— монокристали і сцинтиляційні матеріали;

— папери реактивні й індикаторні;

— феритові порошки;

— речовини для готування титрованих розчинів;

— фільтри;

— термочутливі фарби та олівці;

— ізотопи;

— набори хімічних реактивів та індикатори в малій розфасовці;

— клініко-діагностичні набори (біо-ла-тести) і діагностичні папери.

За своїм призначенням хімічні реактиви розподілені на дві основні групи:

— загальновживані (кислоти, луги, солі, індикатори й т. ін.), що найчастіше потрібні в аналітичних дослідженнях;

— спеціальні — призначені тільки для певних робіт.

—

За чистотою вирізняють:

— особливо чисті речовини (ос.);

— чисті для аналізу (ч. д. а);

— чисті (ч.).

 

У залежності від сфери застосування зроблено спеціальний поділ хімічних реактивів:

— спектрально чисті (сп. ч.);

— оптично чисті (о. ч.);

— ядерно чисті (я. ч.).

 

Крім того, є реактиви таких кондицій:

— фармакопейні (фарм.);

— індикатори (інд.);

— вищого очищення (в. оч.);

— очищені (оч.);

— технічні (техн.).

 

Асортимент хімічних реактивів. Асортимент реактивів, обов’язковий для контрольно-аналітичних лабораторій, має 293 найменування, із них:

— основних реактивів — 56 найменувань (розчин аміаку 10 %'вий, амонію хлорид 10 %-вий, барію хлорид 5 %-вий, бетанафтол, різні кислоти, луги та ін.);

— титрованих розчинів — 12 найменувань (0,1 н розчин калію перманганату, 0,1 н — натру їдкого, 0,1 н — калію бромату та ін.);

— індикаторів — 17 найменувань (фенолфталеїн, бромфеноловий синій, калію хромат та ін.);

— розчинників — 5 найменувань (ацетон, спирт, хлороформ, ефір, гліцерин).

У лабораторіях лікувальних установ постійно застосовують близько 80 реактивів (найчастіше — аміак, амоній, ацетон, бензол, мочевину, сірчаний ефір, спирти, фенолфталеїн та ін.).

 

ПАКУВАННЯ, МАРКУВАННЯ, ТРАНСПОРТУВАННЯ І ЗБЕРІГАННЯ ХІМІЧНИХ РЕАКТИВІВ

Пакування. Найбільш уживані хімічні реактиви, потреба в яких може бути значною, фасують у великі банки й сулії по декілька кілограмів. Маловживані й рідкісні реактиви звичайно розфасовують в упаковки місткістю від 10 до 1 г і менше. Деякі реактиви випускаються в ампулах. Хімічні реактиви, які не можна зберігати в скляній тарі, поміщають у тару з матеріалів, стійких до дії даного реактиву. Наприклад, розчин фтористоводневої кислоти зберігають у посуді із чистого парафіну, поліетилену. Іноді парафіном заливають внутрішню поверхню скляних банок або сулій. У такій тарі зберігають пергідроль (30 %-вий розчин гідрогену пероксиду), розчини лугів тощо. Перш ніж помістити реактив у тару, її необхідно старанно вимити й висушити, підібрати до неї надійний закупорювальний засіб.

Маркування. На упаковці з хімічними реактивами повинні бути такі написи:

— найменування заводу-виготовлювача і його товарний знак;

— найменування реактиву і його кваліфікації;

— номенклатурний номер;

— хімічна формула;

— маса нетто;

— дата виготовлення;

— номер серії (партії);

— зазначення НТД;

— штамп ВТК;

— гарантійний термін.

Крім того, на етикетках указують токсичні, вогне- і вибухонебезпечні властивості; для нестійких речовин — також умови зберігання (наприклад, «Отрута», «Берегти від вогню», «Температура зберігання — не вище 10 °С» та ін.).

Після перефасування реактивів у меншу тару на етикетці слід робити такі написи:

— найменування реактиву і його кваліфікації;

— найменування підприємства-перефасувальника;

— номенклатурний номер;

— маса нетто;

— дати виготовлення й перефасування;

— номер серії (партії);

— штамп ВТК;

— гарантійний строк.

При переміщенні в іншу тару в контрольно-аналітичній лабораторії, аптеці чи лікувальному закладі на всіх упаковках із хімічними реактивами обов’язково роблять етикетку із зазначенням вмісту або написи восковим олівцем на склі. Транспортування. Доставляють хімічні реактиви усіма видами транспорту в спеціальній тарі, що визначена в НТД на конкретний хімічний реактив.

Зберігання. Хімічні реактиви зберігають у спеціальних приміщеннях. Найбільш дорогі й рідкісні розміщують окремо. Ампули з хімічними реактивами зберігають у коробках, загортаючи в гофрований картон або ж перекладаючи м’яким матеріалом (наприклад, алігніном).

Основні правила зберігання:

¢ не допускати забруднення;

¢ реактиви, що змінюються під дією світла, тримати лише в темній тарі;

¢ отруйні та шкідливі хімічні реактиви зберігати в окремих шафах;

¢ вогне- і вибухонебезпечні реактиви слід розміщувати на відстані від нагрівальних приладів, відкритий вогонь у приміщенні забороняється;

¢ не можна поруч зберігати разом реактиви, здатні при взаємодії займатися або утворювати вибухонебезпечні суміші.

ДЕЗІНФЕКЦІЙНІ, ДЕЗІНСЕКЦІЙНІ ТА ДЕРАТИЗАЦІЙНІ ЗАСОБИ

Д е з і н ф е к ц і я — це методи і засоби знищення хвороботворних мікроорганізмів на шляхах передачі від джерела інфекції до здорового організму. Дезінсекція— методи і засоби боротьби з членистоногими комахами (кліщами, тарганами, клопами, блохами, молями), що переносять інфекційні захворювання і завдають шкоди харчовим і сільськогосподарським продуктам, житловим приміщенням. Дератизація — знищення шкідливих гризунів, що завдають економічних збитків народному господарству, а також є джерелом інфекційних захворювань.

 

ПАКУВАННЯ, МАРКУВАННЯ, ТРАНСПОРТУВАННЯ І ЗБЕРІГАННЯ ДЕЗІНФІКУЮЧИХ ЗАСОБІВ

Пакування. Дезінфекційні та дезінсекційні засоби «ангро» запаковують у барабани по 25, 50, 100 л, бочки місткістю 50—275 л, п’ятишарові паперові бутильовані мішки із вкладкою з полівінілхлориду, скляні сулії на 20— 40 л, поліетиленові каністри, балони місткістю до 50 л і в різноманітну склотару (за НТД на конкретний засіб). Сулії, бочки, каністри, барабани закривають герметично пробками, парафінують, обгортають еластичною полівінілхлоридною плівкою або водонепроникним папером і обв’язують. Для дрібного пакування деззасобів індивідуального користування застосовують поліетиленові пакети, полімерні та скляні флакони й банки, картонні коробки, аерозольні упаковки, туби.

Маркування. На тарі й упаковці із деззасобами мають бути такі написи:

— найменування заводуви-готовлювача і товарний знак;

— найменування продукту і його сорт;

— номер партії і тарного місця;

— дата виготовлення;

— маса брутто і нетто;

— зазначення НТД.

При необхідності додають попереджувальні написи: «Небезпечно — окиснювач», «Бережись опіку», «Їдка речовина», «Отрута», «Хлор», «Берегти від вогню» й ін. У супровідному документі про якість продукту вказується:

— найменування заводу'виготовлювача і його товарний знак;

— найменування продукту;

— номер партії;

— сорт;

— дата випуску;

— маса нетто і брутто;

— зазначення НТД;

— результати аналізу і показники якості.

Транспортування здійснюється будь-яким видом закритого транспорту відповідно до вимог НТД на конкретний продукт.

Зберігання. Деззасоби слід зберігати в герметично закупореній тарі, у захищеному від світла й прохолодному місці, в ізольованих приміщеннях, на відстані від приміщень для зберігання пластмасових, гумових і металевих виробів, від приміщень для одержання дистильованої води, лікарських засобів та інших фармацевтичних товарів. Тому відділ зберігання (складу) деззасобів знаходиться, як правило, на окремій території, подалі від усіх інших відділів. Мішки, барабани, ящики укладаються на дерев’яний настил у штабелі висотою не більше 3,5 м.

 

П’ЯВКИ МЕДИЧНІ

П’явки медичні здавна застосовують для висмоктування крові, а також як протизгортальний засіб, адже секрет слинних залоз п’явок містить гірудин — речовину, що вповільнює згортання крові. Ставить їх спеціально навчений медпрацівник. Кожна п’явка медична протягом 0,5— 1 год висмоктує 10—15 мл крові, після чого відпадає. (Якщо вона не відпадає сама, до її головного кінця торкаються тампоном, змоченим у спирті). Після відпадання п’явки на ранки накладають стерильну пов’язку; ранки кровоточать 6— 24 год, іноді й довше. Якщо кров просочується кріз пов’язку, потрібно підбинтувати вату поверх пов’язки і не знімати її без дозволу медперсоналу. Самолікування п’явками медичними неприпустиме. Повторне використання п’явок не практикується, тому що вони стають непридатними.