Повість минулих літ:жанрово-стильова характеристика.

Житійні твори преподобного Нестора

Перу Нестора належать житія перших вітчиз­няних святих: убитих Святополком синів князя Володимира Святославича Бориса і Гліба. Спира­ючись на власні враження молодих літ, він напи­сав житіє преподобного Феодосія Печерського. Ці записи стали основою для складання у наступ­ні роки житій інших подвижників Києво-Печер­ського монастиря XI ст. (Антонія, Никона та ін.), які дійшли до нас. У цих творах Нестор постає не тільки як спостережливий психолог і побутопи­сець; у них розкривається талант глибокого релігійного мислителя. Вірую­чи в силу Божественного промислу, що розкривається в історичному про­цесі, він розвиває принципи християнського провіденціалізму. Його творіння просякнені ідеями чернечого аскетизму, близькими зароджувано­му в ті роки у Візантії ісихазму і згодом підхопленими на Русі Нілом Сорським і "заволзькими старцями".Несторове «Читання про Бориса та Гліба»- це перше справжнє житіє на укр. грунті,бо Оповідання, приписуване монахові Якову, розповідає тільки про їх вбивство. Воно поділяється на 2 частини: на властиве оповідання про життя та вбивство Бориса й Гліба та на оповідання про їх чуда. Що стосується Житія Теодосія,є спільні риси з рядом візантійських пам»яток житійного письменства, з Житієм Сави Освяченого пера Кирила Скитопольського, з писаннями Палладія, Атанасія Олександрійського, Василія Амосійського. Усе ж ці спільні риси не псують загального враження самостійності й оригінальності твору.

Слово про закон і благодать” митрополита Іларіона. Жанрово-стильові ознаки.

Вісток про життя Іларіона маємо дуже мало. З Початкового літопису відомо, що він за Ярослава Мудрого був священиком при церкві св.Апостолів. Іларіон перший з українців зайняв у 1051 р. митрополичу кафедру. Найдавнішим зразком урочистого красномовства Київської Русі є „Слово про закон і благодать” приписують Іларіону.Починається „Слово” роздумами на тему „в чому значення хрещення Русі? І подається ціла філософсько-історична концепція – закон – предтеча благодаті. В основі цієї ідеї лежить ідея рівності всіх народів перед „благодаттю” (християнством)”. Якщо розглядати цю концепцію на фоні суспільно-політичної обстановки в Київській Русі, то вона спрямована проти Візантії і її претензій на всесвітнє панування. Твір проникнутий духом боротьби за незалежність молодої Київської Русі від протекторату Візантії, церковного і політичного.ІІ частина – розгорнута похвала князю Володимиру, головному чиновнику хрещення Русі. Ця частина проникнута почуттям патріотизму і гордості за свою землю. У зображенні автора виступає як ідеальний рівноапостольний князь. Закінчується „Слово” молитвою.У літературному відношенні „Слово про закон і благодать” – класичний зразок урочистого красномовства. Воно безперечне з точки зору вимог до цього жанру. Чітка композиція, парадна пишність стилю, ритміка мови – все це свідчить про високу культуру літературної творчості Київської Русі у І пол.ХІ ст. Щодо впливів- у «Слові…» помітний ний вплив апокрифів і житій святих отців

Повість минулих літ:жанрово-стильова характеристика.

Література Руси-України, пройшовши період використання й перекладу релігійних книг, збагачувалася й оригінальними творами, стаючи на самостійний шлях розвитку. Найдавнішими пам’ятками оригінальної світської літератури Київської Русі є літописи. Літопис — це хронологічний опис важливих історичних подій у часи Київської Русі й козацтва. Автор був очевидцем подій або міг дізнатися про них із письмових джерел, почути від когось. Розповідь у літописі, як правило, починалася словами: «В літо…» — саме від цих слів жанр і дістав свою назву. «Повість минулих літ» — це перший літопис, який дійшов до нас, його ще називають «Початковим літописом». До речі, саме він проливає світло на історію нашого народу від найдавніших часів і до днів життя Нестора Літописця — автора цього твору.«Повість минулих літ» — це не лише своєрідний підручник історії, а й скарбниця поетичних і епічних сказань, байок, оповідань. Оповідь у літописі ведеться то спокійним, то драматичним тоном, який іноді переривається надзвичайно емоційними сплесками. У мові літопису чимало порівнянь (стріли летять, як дощ; князь Святослав ходив легко, як барс), стійких сполук слів (втирати сльози, зломити спис), народних приказок (смерть спільна всім, мертві сорому не мають). Мова твору — жива, образна, поетична, хоча й неоднорідна: у текстах наявні й старослов’янізми, і народно-розмовні елементи.За зразками «Повісті минулих літ» складалися Київський (про події ХІІ ст.) і Галицько+Волинський літописи (про події ХІІІ ст.). У сукупності три літописи називають «Літописом руським» — великою книгою про події часів Київської Русі у світовому контексті до ХІІІ ст.