Канали вертикальної мобільності

Лекція 4. Соціальна мобільність

 

 

План

Соціальна мобільність.

Комунікація та комунікативність.

Соціальна диференціація.

Тенденції в розвитку соціальних відносин.

 

Соціальна мобільність.

Соціальна мобільність — перехід індивіда, соціального об'єкта або цінності, створеної або модифікованої завдяки людській діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої. Поняття було введено П. Сорокіним у 1927 р.

У 1927 р. у Нью-Йорку П. Сорокін видав працю «Соціальна мобільність», у якій формулює завдання, основні поняття і принципи дослідження різноманітного руху індивідів у неоднорідному соціальному просторі. Мобільність П. Сорокін визначав як перехід, переміщення соціального об'єкта з однієї позиції на іншу. Соціальним об'єктом можуть бути індивід, група, радіо, автомобіль, мода, тобто всі продукти людської діяльності. У суспільстві з ними відбуваються найрізноманітніші метаморфози: вони старіють, занепадають, стають менш привабливими. Увесь цикл існування їх виявляється в мобільності.

Існують два основних види соціальної мобільності — міжгенераційна і внутрішньогенераційна, і два основних типи — вертикальна і горизонтальна. Вони в у свою чергу поділяються на підвиди і підтипи.

Вертикальна мобільність – це ті відносини, що виникають при переміщенні індивіда або соціального об'єкта з одного соціального прошарку в інший. В залежності від напряму переміщення вирізняють висхідну мобільність (соціальний підйом, рух вгору) і низхідну мобільність (соціальний спуск, рух вниз). Між ними існує певна асиметрія: всі прагнуть підніматися і ніхто не хоче опускатися соціальною драбиною. Як правило, висхідна мобільність — явище добровільне, а низхідна — вимушене.

Горизонтальна мобільність передбачає перехід індивіда з однієї соціальної групи в іншу, яка розміщена на тому ж рівні. Різновидом горизонтальної мобільності є географічна мобільність, що полягає не в зміні статусу або групи, а переміщення з одного місця в інше, зберігаючи при цьому попередній статус. Якщо до зміни місця додається зміна статусу, то географічна мобільність перетворюється в міграцію.

Розрізняють індивідуальну мобільність (переміщення індивіда відбуваються незалежно від інших) та групову мобільність.

Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) — це висхідна чи спадна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи цей вид соціальної мобільності ще називають кар'єрою, котру визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя.

Міжгенераційна мобільність (інтергенераційна) — це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями. Вивчаючи цей тип мобільності, можна з'ясувати, як змінилися соціальні позиції поколінь дітей порівняно з поколіннями батьків. Масштаб міжгенераційної мобільності свідчить про те, наскільки в тому чи іншому суспільстві нерівність переходить від одного покоління до іншого. Невелика міжгенераційна мобільність свідчить про укоріненість нерівності в даному суспільстві.

Канали вертикальної мобільності

Оскільки вертикальна мобільність в тій чи іншій мірі присутня в будь-якому суспільстві то між шарами повинні існувати деякі «ліфти» або «шляхи», якими дозволено індивідам переміщуватись вгору чи вниз, з одного прошарку в інший.

Найповніший опис каналів вертикальної мобільності здійснив П. Сорокін, який називав їх «каналами вертикальної циркуляції». Функції соціальної циркуляції виконують різні інститути. Сорокін виділяв 7 основних інститутів:

Армія. Даний інститут відіграє особливо важливу роль в воєнний час. Небезпека, що загрожує армії і державі, примушує останніх ставити солдата в положення, що відповідає його істинним здібностям. Значні втрати серед командного складу призводять до заповнення вакансій людьми нижчих чинів. Отримана таким чином влада використовується для подальшого просування по службі.

Церква. Каналом вертикальної соціальної мобільності церква є лише тоді, коли зростає її соціальна значущість. В періоди занепаду або на початку існування тієї чи іншої конфесії її роль незначна. Люди з нижчих шарів суспільства завдяки церкві можуть зайняти високі позиції у суспільстві, не зважаючи на своє походження.

Школа. Була і залишається одним з головних каналів соціальної циркуляції. В суспільствах де школи доступні для всіх його членів, шкільна система являє собою «соціальний ліфт», що рухається з низів суспільства до його верхів.

Сім'я і шлюб. Особливо з представниками іншого соціального статусу. Такий шлюб, як правило, призводить соціального просування або до соціальної деградації одного з партнерів.

Політичні організації. Політичні організації, починаючи з уряду і закінчуючи політичними партіями також відіграють роль у вертикальній циркуляції. Людина, яка отримує посаду або стає службовцем у впливового правителя, піднімається за допомогою цього ліфта. Крім того, вона має можливість швидкого просування, якщо її служба виявляється більш цінною.

Професійні організації. Це наукові, літературні, творчі інститути і організації. Оскільки вхід до таких організацій відбувається відповідно до здібностей індивіда, а не до соціального статусу, то просування всередині такого інституту супроводжується просуванням соціальною драбиною.

Організації по створенню матеріальних цінностей. В наш час є простим і дієвим способом соціального просування. Якщо людина багата, то вона знаходиться на вершині соціальних сходів, незалежно від свого походження чи джерела прибутку.