Кримінально-процесуальне законодавство щодо охорони інформації

Кримінально-процесуальний кодекс України у останній редакції був
прийнятий 12 липня 2001 року №2670-111.

Кодекс структурно поділяється на VIII розділів та 36 глав: Розділ І
Загальні положення; Розділ II Порушення кримінальної справи, дізнання і
досудове слідство; Розділ III Провадження справ у суді першої інстанції; Розділ
IV Провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суду; Розділ V
Виконання вироку, ухвали і постанови суду; Розділ VI Застосування
примусових заходів медичного характеру; Розділ VII Протокольна форма
досудової підготовки матеріалів; Розділ VIII Провадження в справах про
злочини неповнолітніх.

Призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є
визначення порядку провадження у кримінальних справах.

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних
інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке
і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного
застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий
до відповідальності і жоден невинний громадянин не був покараний.

0 Згідно статті 6 «Обставини, що виключають провадження в
кримінальній справі»

Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає
закриттю за таких умов:

=> за відсутністю події злочину;

=> за відсутністю в діянні складу злочину;

=> виключено провадження у кримінальній справі;

внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування
покарання за вчинення діяння, а також в зв'язку з помилуванням
окремих осіб;

=> щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно
небезпечного діяння одинадцятирічного віку;

=> за примиренням обвинуваченого, підсудного з
потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою
потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2,4 і 5 статті 27
цього Кодексу;

=> за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може
бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли
прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності
скарги потерпілого (частина 3 статті 27 цього Кодексу);

=> щодо померлого, за винятком випадків, коли
провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або
відновлення справи щодо інших осіб за ново виявленими
обставинами;

=> щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню,
що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закритгя
справи з тієї ж підстави;

щодо особи, про яку є не скасована постанова органу
дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж
обвинуваченню;

=> якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту
є не скасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

Якщо обставини, зазначені в пунктах 1,2 і 4 цієї статті, виявляються в
стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і у випадках,
передбачених пунктами 1 і 2 цієї статті, постановляє виправдувальний вирок, а
у випадках, передбаченим пунктом 4, - обвинувальний вирок із звільненням
засудженого від покарання.

Закриття справи на підставах, зазначених у пункті 4 цієї статті, не
допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі
провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

У разі наявності достатніх підстав вважати, суспільно небезпечне діяння
вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого
законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння
порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку,
передбаченому статтею 73 цього кодексу.

Якщо в процесі дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки,
що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього
Кодексу, поряд з обставинами, зазначеними у пунктах 1, 2, 4, 6, 7, 9 - 11
частини 1 цієї статті, що виключають провадження у кримінальній справі, у
діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган
дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні
матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про
таке адміністративне правопорушення.

Подією злочину є факт вчинення особою громадсько-небезпечного діяння
(дії або бездіяльності), яка містить ознаки злочину. Подія злочину відсутня,
якщо:

=> не було самого факту злочинного діяння;
=> або подія настала в результаті дій самого потерпілого;
=> подія стала результатом дії стихійних сил природи або
обставин неподоланної сили.

До поняття складу злочину відносяться:

=> об'єктивні (об'єкт, об'єктивна сторона - громадсько-
небезпечне діяння, громадсько-небезпечні наслідки та причинний
зв'язок, час, спосіб, місце, обставини (оточення) вчинення злочину)
ознаки;

=> суб'єктивні (суб'єкт, суб'єктивна сторона - вина, мотив,
мета) ознаки.

Склад злочину визначається диспозицією статті Особливої частини
Кримінального Кодексу та положеннями його Загальної частини.

У діянні може бути відсутньою така ознака складу злочину як його об'єкт,
тобто громадські відносини, відповідальність за замах, на які передбачена
нормами кримінального права. Із множини громадських відносин, які
охороняються різними галузями права, об'єктом злочинів будуть лише такі, які
охороняються та, відповідно, передбачені чинним кримінальним
законодавством.

Обставиною, котра перешкоджає провадженню за справою, є те, що особа,
яка вчинила громадсько-небезпечне діяння, не досягла 11 -річного віку.

Крім того, склад злочину відсутній у зв'язку із завданням шкоди у
результаті казусу - невинного завдання шкоди, коли особа не передбачала та не
могла передбачити наслідки свого діяння (дії або бездіяльності).

0 Статті 14 «Недоторканість особи» та 14.1 «Недоторканість житла,
охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних і
телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків» дуже тісно
пов'язані з Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність». Згідно з
цими статтями ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі
судового рішення. Крім того, прокурор повинен негайно звільнити кожного,
хто незаконно позбавлений волі або утримається під вартою понад строк,
передбачений законом чи судовим вироком.

При розгляді ст.14 необхідно враховувати, що у відповідності з п.1 ст.5
Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950р. «кожен має право
на волю та особисту недоторканність і ніхто не може бути позбавлений волі
інакше як у випадку, встановленому законом, та в наступних випадках:

=> Законне утримання особи під вартою, після її
осудження компетентним судом;

Законний арешт або затримання особи за невиконання
законної вимоги суду або для забезпечення виконання будь-якого
обов'язку, передбаченого законом;

=> Законний арешт або затримання особи, проведені з тим,
щоб вона постала перед компетентним законним органом на підставі

обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо є підстави
вважати, що необхідно перешкодити вчиненню нею
правопорушення або завадити їй зникнути після його вчинення;

=> Затримання неповнолітнього на підставі законного
рішення з метою застосування наглядних заходів виховного
характеру або законне затримання неповнолітнього з тим, щоб він
постав перед компетентним законним органом;

=> Законне затримання з метою запобігання
розповсюдження інфекційних захворювань, законне затримання
душевнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

=> Законний арешт або затримання особи, здійснені з
метою запобігання незаконного в'їзду до країни, або особи, по
відношенню до якої вживаються заходи з метою депортації або
екстрадиції».

Під позбавленням волі у ст.14 розуміють один із видів кримінального
покарання, передбачений ст. 63 Кримінального Кодексу, який може
застосовуватися лише за обвинувальним вироком суду.

Право на недоторканність особистості може обмежуватися при здійсненні
персонального обшуку особи або примусового вилучення в неї якихось
предметів та документів. Обшук особи або примусове вилучення у неї
документів та предметів мають проводитися із дотриманням процесуального
порядку, встановленого ст.ст.177, 178, 184 цього Кодексу.

З урахуванням Конституції, громадянам гарантується недоторканість
житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло осіб, які
проживають в ньому.

Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов,
банківських вкладів та рахунків охороняються законом. Також обшук,
вилучення, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладання арешту на
кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть
провадитись лише на підставі і в порядку, встановлених цим Кодексом та
Законом.

Ст.ст. ЗО та 31 Конституції гарантована недоторканність житла та
таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції,
які є невід'ємним правом особи.

Частина 1 статті-коментарію забороняє будь-якому державному органу,
посадовій особі порушувати право на недоторканність житла, чи його
обмежувати інакше ніж у порядку, передбаченому законом. Будь-яке
проникнення до житла або інше володіння особи може бути визнано законним
лише у випадку, якщо підстава та порядок такого проникнення передбачені
чинним Законом України та відображено у мотивованому рішенні
компетентного органу.

Входження до житла є здійсненим проти волі осіб, які в ньому
проживають, якщо відсутня чітко виражена згода на те даних осіб. Дана згода
може бути надана ними працівникам судових та правоохоронних органів, як в
усній, так і в письмовій формі.

Об'єкт, вилучення, обшук приміщень громадян, накладення арешту на
кореспонденцію та вилучення її у поштово-телеграфних установах можуть
проводитися лише на підставі та у порядку, встановлених чинним Кодексом.

Дозвіл на проникнення до житла або іншого володіння особи дає суддя, а
на накладення арешту на кореспонденцію, її виймання в поштово-телеграфних
установах та на зняття інформації із каналів зв'язку - голова апеляційного суду
або його замісник, про що виноситься постанова (див. ст.177 та 178 цього
Кодексу).

На практиці Європейського Суду з прав людини знайшла відображення
система критеріїв правомірності втручання в приватне життя, яка містить
вимоги:

=> втручання у відповідності з законом;
=> необхідність втручання у демократичному суспільстві.

Прослуховування телефонних та інших переговорів, розкриття інформації,
яка містить банківську інформацію, здійснюється з письмового дозволу
власника такої інформації або за рішенням суду.

Слід також враховувати, що у разі наявності загрози вчинення насильства
або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовою заявою
або письмовою згодою цих осіб може проводитися прослуховування
телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження із застосуванням
або без застосування звукозапису, відеозапису, фотозйомки, і кінозйомки.

0 Згідно статті 22 «Всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин
справи» прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання,

зобов'язані вжити всіх, передбачених законом, заходів для всебічного, повного
і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що
викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що
пом'якшують або обтяжують його відповідальність.

Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі
перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.

Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які
беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних
методів.

Всебічність полягає у з'ясуванні з усіх боків юридично вагомих обставин
та відносних доказів. Всебічність реалізується шляхом висування та перевірки
всіх об'єктивно можливих версій, які стосуються події злочину, цілей та
мотивів його вчинення, особистості обвинуваченого, всіх обставин як
пом'якшуючих, так і обтяжуючих покарання та інші.

Повнота дослідження обставин справи полягає у з'ясуванні обставин, які
підлягають обов'язковому встановленню за справою, та збирання всіх
необхідних доказів, які встановлюють дані обставини. Коло обставин, які
необхідно з'ясувати з кожної кримінальної справи складає предмет доведення за
кримінальною справою та зазначений у ст. ст. 23, 64, 433 Кодексу.

Об'єктивність виражається у безпристрасному, неупередженому та
сумлінному аналізі обставин справи та зібраних за нею доказів особами, у
провадженні яких знаходиться кримінальна справа та, які приймають
процесуальні рішення. Обвинувальними обставинами є факти реальної
дійсності, пов'язані зі вчиненням певною особою дій, які складають об'єктивну
сторону складу злочину, чи обтяжуючі її покарання. Вичерпний перелік
обставин, які обтяжують покарання, встановлений ст.67 Кримінального
Кодексу.

До виправдовуючих обставин відносяться: знаходження особи у момент
вчинення злочину у іншому місці, вчинення діяння, яке призвело до
громадсько-небезпечних наслідків, самим потерпілим або іншою особою та
інші факти, які підтверджують, що особа, яка притягується до кримінальної
відповідальності, не вчиняла даного діяння, а також обставини, які
пом'якшують її покарання.

12! Стаття 23 «Виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину»
визначає, що при проведенні дізнання, досудового слідства і судового розгляду
кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявити
причини і умови, які сприяли вчиненню злочину.

Під причинами злочину розуміють ті діючі обставини діяльності, які
оточують особу, які викликали у неї інтереси та мотиви для вчинення даного
злочину. Причина злочину буде встановлена правильно тільки тоді, коли буде
виявлена причинно-наслідковий зв'язок між зазначеними обставинами
дійсності та вчиненим особою злочину, як наслідком даних обставин. В
статистичній більшості випадків причиною вчинення корисних злочинів є
безробіття, низьке матеріальне становище особи та інші фактори.

Як правило, при вчиненні злочину діє причинний комплекс, який включає
в себе не лише соціально-економічні або політичні фактори, але й соціально-
психологічні. Провідними є соціально-психологічні детермінанти, які містять
елементи економічної, політичної, правової, побутової психології особи, так як
різні особи, які знаходяться в об'єктивно рівних матеріальних умовах, можуть
обрати різні шляхи власної поведінки як кримінального, так і некримінального
характеру. У зв'язку з цим важливе місце при визначенні причин злочину
займає вірне з'ясування мотивації вчиненого діяння.

Органу дізнання, слідства та прокуророві слід виявляти при проваджені
справи й криміногенні причини, тобто обставини, які несуть в собі можливість
вчинення у майбутньому злочину, які можуть проявитися за наявності певних
умов.

З'ясування причин та умов, які сприяли вчиненню злочину, може
здійснюватися не лише під час перебігу провадження слідчих дій, але й шляхом
аналізу відомостей, які є у матеріалах справи.

0 Статті 52.1 «Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві», 52.2 «Права та обов'язки осіб, щодо яких
здійснюються заходи безпеки» та 52.3 «Нерозголошення відомостей про особу,
щодо якої здійснюються заходи безпеки» визначають правові заходи щодо
захисту осіб та інформації про них.

Особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі наявності
реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу чи майну мають право на
забезпечення безпеки.

Право на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав мають:
особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі
брала участь у виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті злочину чи
сприяла цьому; потерпілий або його представник у кримінальній справі;
підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники; цивільний
позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування
шкоди, завданої злочином; свідок; експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;
члени сімей та близькі родичі вище перерахованих осіб, якщо шляхом погроз
або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників
кримінального судочинства.

Орган, який здійснює заходи безпеки, письмово інформує орган дізнання,
слідчого, прокурора, суд або суддю, у провадженні якого перебуває
кримінальна справа, про вжиті заходи та їх результати.

Особи, взяті під захист, мають право: подавати клопотання про вжиття
заходів безпеки або про їх скасування; знати про застосування щодо них
конкретних заходів безпеки; вимагати від органу дізнання, слідчого,
прокурора, суду застосування додаткових заходів безпеки або скасування
здійснюваних заходів; оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які
забезпечують безпеку, до відповідного органу вищого рівня, прокурора або
суду. Вони зобов'язані:

=> виконувати умови здійснення заходів безпеки і законні
вимоги органів, які здійснюють заходи безпеки;

=> негайно інформувати зазначені органи про кожний
випадок погрози або протиправних дій щодо них;

=> поводитись з майном та документами, виданими їм у
тимчасове користування, органом, який забезпечує безпеку, згідно
з установленими правилами.

Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з
обмеженим доступом.

Нерозголошення відомостей про особу, взяту під захист, може
забезпечуватись шляхом обмеження відомостей про неї в матеріалах перевірки
(заявах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій та судових засідань.
Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя), прийнявши рішення про
застосування заходів безпеки, виносить мотивовану постанову, ухвалу про
заміну прізвища, імені, по батькові особи, взятої під захист, на псевдонім.
Надалі у процесуальних документах зазначається лише псевдонім, а справжні
прізвище, ім'я та по-батькові (рік, місяць і місце народження, сімейний стан,
місце роботи, рід занять або посада, місце проживання та інші анкетні данні, що
містять інформацію про особу, яка перебуває під захистом) вказуються лише у
постанові (ухвалі) про заміну анкетних даних. Ця постанова (ухвала) до
матеріалів справи не додається, а зберігається окремо в органі, у провадженні
якого перебуває кримінальна справа. У разі заміни прізвища особи, взятої під
захист, на псевдонім з матеріалів справи вилучається протоколи слідчих дій та
інші документи, в яких зазначено достовірні відомості про цю особу, і
зберігається окремо, а до матеріалів справи додаються копії цих документів зі
зміною справжнього прізвища на псевдонім.

Під безпекою (у п.2.1 ст.52 КПК) розуміють відсутність у даний момент
реальної загрози завдання об'єктам (особам, вказаних у п.2 ст.52), які
охороняються, їх цінностям, житлу, майну шкоди, настання якого вони раніше
побоювалися.

Під забезпеченням безпеки розуміють своєчасне та вірне (відповідне даній
ситуації) прийняття компетентними органами сукупності спеціальних заходів,
реалізація яких усунула існуючу раніше загрозу та попередила виникнення
нової реальної загрози, тобто можливості завдання шкоди об'єктам, що
охороняються.

Особи, зазначені в ч.2 ст.52, отримують право на забезпечення безпеки з
моменту отримання або у визначеному законом порядку відповідного
процесуального положення, а саме:

=» особа, яка заявила до правоохоронних органів про
злочин (ст.95 та ч.З ст.97 КПК) або в іншій формі, яка приймала
участь у виявленні, попередженні, призупиненні та розкритті
злочину або сприяла цьому (п.1 ст.8 та ст.13 Закону України «Про
оперативно-розшукову діяльність»);

=> потерпілий (ч.1,2 ст.49 КПК) або його представник в
кримінальній справі (ст.52 КПК);

=> підозрюваний (ст.431 КПК), обвинувачений (ст.43
КПК), захисники (ч.5 ст.44 КПК) та законні представники (ч.І ст.52
КПК);

=> цивільний позивач (ч.І ст.50 КПК), цивільний
відповідач (ч.І ст,51 КПК) та їх представники (ст.52 КПК) по справі
про відшкодування збитків, нанесених злочином;
=> свідок (ч.2 ст.69.1, ч.І ст.70 КПК);
=> експерт (ч.І та 3 ст.77 КПК), спеціаліст (ч.І, 3 ст.128.1
КПК), перекладач (ч.І,2,4,5 ст.128 КПК) та понятий (ч.2,5 ст.127
КПК);

=> члени сім'ї (вітчим, мачуха, особи, які постійно
виховують дитину та утримують її як члена своєї сім'ї, пасинок,
падчерка, особи, які виховують та систематично матеріально
підтримують (не менше 5 років) та близькі родичі (батьки, чоловік,
жінка, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки) осіб, зазначених у
п.1- 6 ст.52 КПК.

Забезпечення безпеки осіб, зазначених у ч.2 ст.52 КПК, покладено на
державні органи, які:

=> приймають безпосереднє рішення про застосування
заходів безпеки;

=> реалізують заходи безпеки.

На органи, які приймають рішення про забезпечення безпеки осіб, які
приймають участь у кримінальному судочинстві, та органи, що реалізують це
рішення, покладені наступні обов'язки:

=> миттєво реагувати на кожен випадок протиправних дій,
які стали відомі їм, по відношенню до осіб, зазначених у ч.2 ст.52
КПК, вчинених у зв'язку з виявленням сприяння судочинству;

=> забезпечувати захист життя, здоров'я, житла та майна у
відповідності з характером загрози;

=> своєчасно повідомляти (сповіщати) осіб, взятих під
захист, про зміни або відміну заходів безпеки по відношенню до
них.

Для забезпечення безпеки військовослужбовців застосовуються:
=> особиста охорона, охорона житла та майна
(здійснюється з урахуванням перебування особи на військовій

службі);

=> командирування військовослужбовця до іншої
військової частини або військової установи;
=> переведення на нове місце служби.

Безпека осіб, які знаходяться у місцях позбавлення волі або у місцях із
спеціальним режимом утримання, забезпечується такими заходами безпеки, як:
=> особиста охорона, охорона житла та майна (з
виключенням та особливостями, які обумовлені режимом
утримання);

=> переведення до іншого місця позбавлення волі або до
іншої установи зі спеціальним режимом утримання;
=> окреме утримання.

Особа набуває прав та обов'язків, передбачених ст.52.2, після винесення
рішення про застосування заходів забезпечення безпеки.

Право заявляти клопотання про застосування заходів безпеки або про їх
відміну полягає:

=> у можливості особи, яка захищається, просити
відповідний орган або посадову особу (письмово або усно) про
застосування по відношенню до неї додаткових заходів
забезпечення безпеки; необхідність у випадку, якщо вибраний захід
не усуває повністю або усуває лише частково загрозу для життя,
здоров'я, житла, майна особи, яка захищається;

=> у можливості особи, яка захищається, звернутися до
відповідного органу або посадової особи, яка приймає рішення про
застосування заходів забезпечення безпеки, з проханням (письмово
чи усно) відмінити здійснюваний по відношенню до неї захід
безпеки; така можливість у особи, що захищається, з'являється у
тому випадку, якщо підстави для заходів безпеки усунуто, тобто

перестала існувати реальна загроза для життя, здоров'я, житла,
майна особи, яка захищається.

Орган, який здійснює заходи безпеки, та особа, взята під захист, можуть
скласти договір про умови застосування заходів безпеки та відповідальності
сторін.

Прийняття рішення про застосування такого заходу безпеки як
нерозголошення відомостей про особу, взяту під захист, може здійснюватися:
=> до порушення кримінальної справи;
=> під час перебігу судочинства за вже порушеною
кримінальною справою.

В обох випадках це рішення оформлюється органом дізнання, слідчим,
прокурором, судом, у провадженні яких знаходиться кримінальна справа (або
матеріали перевірки заяв, повідомлень про злочини), мотивованою постановою
(призначенням) про заміну прізвища, імені, по-батькові особи, взятої під захист
псевдонімом.

Дана постанова (призначення) зберігається окремо від матеріалів
кримінальної справи в органі, який веде судочинство по справі.

Відомості про заходи безпеки та особи, взяті під захист, є інформацією з
обмеженим доступом. Розголошення відомостей про заходи безпеки посадовою
особою, яка прийняла рішення про застосування таких заходів, особою, яка
здійснює ці заходи, посадовою особою, якій це рішення стало відомим у зв'язку
зі службовим становищем, а також самою особою, взятою під захист, що
завдало шкоди здоров'ю особі, взятій під захист, - кримінально карається
(ст.381 КК).

Окрім передбаченого ст.52.3 обмеження в матеріалах кримінальної справи
відомостей про особу, взятої під захист, конфіденційність відомостей
забезпечується наступними способами:

=> проведення розпізнавання особи поза візуального
спостереження того, хто підлягає впізнанню (ч.4 ст.174 КПК);

=> не включення до списку осіб, які підлягають виклику на
судове засідання (п.5 ст.253 КПК), дійсних анкетних даних про
особу, яка перебуває під захистом;

=> виклик особи, яка перебуває під захистом, до суду
виключно через орган, котрий здійснює заходи безпеки;

=> накладення тимчасової заборони на видання відомостей
про особу, яка перебуває під захистом, адресним бюро, паспортною
службою, підрозділами Державтоінспекції, довідкової службою АТС
та іншими державними інформаційно-довідковими службами.
Стаття 851 «Застосування звукозапису при проведенні досудового
слідства» має наступну редакцію:

«Звукозапис може застосовуватися при допиті підозрюваного,
обвинуваченого, свідка і потерпілого, очній ставці, пред'явленні для впізнання,
відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій
під час досудового розслідування.

При проведенні слідчих дій з застосуванням звукозапису про це
повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Фонограма повинна
містити відомості, зазначені у частині 1 статті 85 цього Кодексу, та відображати
весь процес слідчої дії. Повторення спеціально для звукозапису будь-якої
частини слідчої дії в ході її проведення не дозволяється.

Перед закінченням слідчої дії звукозапис повністю відтворюється
учасникам цієї дії. Висловлені ними зауваження і доповнення до звукозапису
заносяться на фонограму. Протокол слідчої дії, проведеної з застосуванням
звукозапису, складається з додержанням правил цього Кодексу. В протоколі
повинно бути також зазначено про застосування звукозапису і повідомлення
про це учасників слідчої дії, про технічні засоби та умови звукозапису, про
відтворення звукозапису учасникам слідчої дії та їх заяви з приводу
застосування звукозапису. В разі відтворення звукозапису показань при
проведенні іншої слідчої дії про це зазначається у протоколі відповідної слідчої
дії. При проведенні очної ставки відтворення звукозапису попередніх показань
учасників очної ставки допускається лише після дачі ними показань на очній
ставці та занесення їх до протоколу.

При пред'явленні учасникам процесу матеріалів справи у зв'язку з
закінченням досудового розслідування звукозапис відтворюється
обвинуваченому і його захиснику, а в разі клопотання - і іншим учасникам
процесу. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі».

Застосування технічних засобів, зокрема, застосування звукозапису,
дозволяється законом при проведенні всіх слідчих дій.

Звукозаписом відображаються такі особливі відтінки мови особи, які не
можуть бути відтворені у протоколі. Фонограма не замінює протоколу, а є його
доповненням. Тому фонограма повинна містити всі необхідні реквізити
протоколу слідчої дії у відповідності з ч.І ст.85 КПК України.

Законом передбачено, що про застосування звукозапису всі учасники
слідчої дії повинні бути попереджені завчасно. Необхідною умовою також є те,
що фонограма застосовується у процесі всієї слідчої дії, тому запис окремих
його частин є порушенням вимог КПК.

Якщо при відтворенні звукозапису виявляється, що він зіпсований, про це
складається протокол, закріплений підписом слідчого та особи, яку допитують.
«Відновлення» звукозапису шляхом прочитання вже складеного протоколу не
припускається.

Після відтворення звукозапису касету з плівкою необхідно запакувати та
зберігати при справі в опечатаному вигляді. На касеті повинно бути зазначено,
чиї показання записані й до якого протоколу фонограма додається, а також
технічні дані, які забезпечують правильність відтворення запису.

Оскільки запис не замінює протоколу слідчої дії, а лише доповнює його,
відтворення звукозапису проводиться після оголошення протоколу допиту.
Фонограма показань відтворюється лише повністю. У протоколі слідчої дії, у
процесі якої застосовувався звукозапис, окрім необхідних реквізитів,
передбачених ч.І ст.85 КПК, як, наприклад, місце та дата складання протоколу,
посади та прізвища осіб, які провадили дії і т.д. повинен містити такі дані про
умови та технічні засоби звукозапису (як, наприклад, тип записуючого
пристрою й т.п.), про усвідомлення учасників про застосування звукозапису
(про що робиться помітка у протоколі), про відтворення учасникам слідчої дії
звукозапису, а також заяви, якщо такі є стосовно застосування звукозапису.
Протокол має бути засвідчений підписами всіх осіб, що приймали участь у
слідчій дії.

Використання фонограми при проведенні інших слідчих дій також
фіксується у протоколі відповідної слідчої дії. У Законі зазначено обмеження
при використанні фонограми попередніх показів осіб, яких допитують, при
проведенні очної ставки, що пов'язано з необхідністю з'ясування істини при
суперечних показах осіб, яких допитують, та виключення дачі неправдивих
показів.

Також дуже важливою є стаття 85.2 «Застосування кінозйомки,
відеозапису при проведенні слідчої дії». У Кодексі вона наводиться так:

«Кінозйомка, відеозапис можуть застосовуватися при проведенні огляду,
обшуку, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших
слідчих дій.

Учасники слідчої дії повідомляються про застосування кінозйомки,
відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки, запису та виготовлення
кінострічки, відеострічки вони демонструються всім учасникам слідчої дії, про
що складається окремий протокол. Процесуальне оформлення застосування
кінозйомки, відеозапису і демонстрування кінострічки, відеострічки при
проведенні іншої слідчої дії, пред'явленні матеріалів справи в зв'язку з
закінченням досудового розслідування, а також під час судового розгляду
провадиться відповідно до правил, передбачених статтею 85.1 цього Кодексу.»

В процесі допиту підозрюваного, звинуваченого, свідка та потерпілого;
при очній ставці, пред'явленні для впізнання, відтворенні обстановки та
обставин події, огляді, обшуку та при проведенні інших слідчих дій під час
попереднього розслідування, а також при розгляді справи у суді можуть
застосовуватися відеозйомка та відеозапис.

Про це повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Фонограма
та відео зйомка повинні містити всі відомості, зазначені у ч.І ст.85 КПК
України, та відображувати увесь перебіг слідчої дії. Повторення спеціально для
звукозапису будь-якої частини слідчої дії у ході проведення не дозволяється.

Результати застосування технічних засобів, незалежно від результатів
мають свої особливості як доказів. А саме:

=> вони не є результатом природного відображення події
злочину у об'єктивному світі (слідами злочину), а є продуктами
«вторинного відображення» на штучних, спеціально створених для
цього носіях інформації;

=> є результатом застосування технічних засобів,
особливості яких слід враховувати при оцінюванні доказового
значення інформації, що фіксується за їх допомогою;

=> вони забезпечують фіксацію (документування)
інформації без її кодування або узагальнення, забезпечуючи
можливість емпіричного пізнання шуканих фактів.

Кінозйомка та відеозапис дають можливість зафіксувати такі деталі, які не
можуть бути відображені у протоколі провадження огляду місця події, а також
таких слідчих дій, як відтворення обстановки та обставин події, вихід на місце
злочину, обшук та інші слідчі дії. Водночас кінозйомка та відеозапис не мають
самостійного доказового значення. Кінострічки та відеострічки не замінюють
протокол, а лише доповнюють його.

Протокол слідчої дії, проведений із застосуванням звукозапису,
кінозйомки та відеозапису, складається з дотриманням вимог ст. 85 КПК
України та процесуальних правил, викладених відносно відповідної слідчої дії.

У протоколі має бути зазначено про застосування звукозапису, кінозйомки
та відеозапису, і повідомленні про це учасників слідчої дії, про технічні засоби
та умови звукозапису, кінозйомки та відеозапису, про відтворення результатів
технічного документування учасникам слідчої дії та їх заяв з приводу
застосування технічного документування.

Результати технічного документування, виготовлені після закінчення
слідчої дії, пред'являються для ознайомлення його учасниками окремо, про що
складається «протокол ознайомлення з фактичними результатами технічного
документування». По закінченні досудового слідства відеозапис або результати
кінозйомки пред'являються обвинуваченому та його захиснику, а також
потерпілому, цивільному позивачу та цивільному відповідачу для
ознайомлення на рівні з іншими матеріалами кримінальної справи. Про
демонстрування плівки складається окремий протокол. Відповідний носій
інформації, на якому зроблений відеозапис або виконана кінозйомка,
зберігається в опечатаному вигляді при справі.

Найбільш важливим з позиції інформаційної безпеки та захисту інформації
є Розділ II «Порушення кримінальної справи, дізнання і досудове слідство»
Кодексу. Цей розділ своїми статтями переплітається з Законом України «Про
оперативно-розшукову діяльність».

0 По-перше, це статті 103 «Повноваження органів дізнання» та 104
«Порядок проведення дізнання у кримінальних справах».

Стаття 103 має наступну редакцію: «На органи дізнання покладається
вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак
злочину і осіб, що його вчинили. Про виявлений злочин і почате розслідування
орган дізнання негайно повідомляє прокурора».

Стаття 104 має таку редакцію у Кодексі: «За наявності ознак злочину, що
не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись
правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії для
встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання,
додержуючись строків, передбачених частиною 1 статті 108 цього Кодексу,
складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для
затвердження.

У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він
зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання
невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених частиною 2 статті 108
цього Кодексу.

Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено
особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-
розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.

Після вступу слідчого у провадження справи, орган дізнання зобов'язаний
виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій».

Прийняття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення
ознак злочину та осіб, що його вчинили, є однією з основних функцій органів
дізнання. При цьому дану функцію здійснюють не всі органи дізнання, а лише
ті з них, які мають у своєму складі відповідні оперативні підрозділи
(наприклад: органи міліції, органи безпеки, начальники ІТУ).

Оперативно-розшукова діяльність передбачена кримінально-
процесуальним законом, але не регламентується ним.

Не будучи процесуальною, оперативно-розшукова діяльність поєднується
з нею при провадженні дізнання та досудового слідства. У результаті
проведення оперативно-розшукових заходів можуть бути отримані відомості,
які мають важливе інформаційне значення та допомагають різноманітні слідчі
версії по справі, виявити очевидців, знайти (виявити) злочинців, встановити
місця зберігання предметів, речей та документів, які мають значення для
розкриття злочину. При цьому слід враховувати, що дані, отримані у результаті
проведення оперативно-розшукових заходів, надалі, можуть набути значення
доказів лише у тому випадку, якщо вони будуть оформлені у порядку,
передбаченому кримінально-процесуальним законом.

Ці положення уточнює ст.104, а саме, що досудове слідство проводиться
за всіма кримінальними справами, за виключенням справ часткового
звинувачення (ч.І ст.27 КПК) та справ, по відношенню до яких досудова
підготовка матеріалів здійснюється за протокольною формою (ст.ст. 425, 430
КПК).

Тому всі кримінальні справи, які порушив та почав розслідувати орган
дізнання, для закінчення розслідування передаються через прокурора слідчому
відповідно до правил про послідовність (ст. 112 КПК).

Стаття 104 КПК передбачає різноманітний порядок направлення справи
органом дізнання слідчому - в залежності від важкості злочину.

Окрім того, після вступу слідчого в справу, орган дізнання зобов'язаний
виконувати всі доручення слідчого.

Згідно цих статей на органи дізнання покладається вжиття необхідних
оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що
його вчинили. Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не
встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати
оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.

Про виявлений злочин і початок дізнання орган дізнання негайно
повідомляє прокурора. Після вступу слідчого у справу орган дізнання
зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та
розшукових дій.

0 Згідно статті 121 «Недопустимість розголошення даних досудового
слідства», в якому вони визнають можливим. Стаття має наступну редакцію:
«Дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або
прокурора і в тому обсягу, в якому вони визнають можливим.

У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого,
цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста,
перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні
слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового
слідства. Винні в розголошені даних досудового слідства несуть кримінальну
відповідальність за статтею 387 Кримінального Кодексу України».

Нерозголошення даних досудового слідства є однією з умов, яка сприяє
вдалому розкриттю злочину та виявленню винного. Завчасне їх розголошення
може досить негативно вплинути на розслідування справи, дати можливість
винному зникнути або знищити сліди злочину, предмети та документи, які

можуть надалі стати доказами, ухилитися від слідчого та суду, а інколи також
завдати шкоди обвинуваченому, потерпілому та іншим особам. У зв'язку з цим
дані досудового слідства надати розголосу лише з дозволу слідчого або
прокурора і в тому об'ємі, в якому вони визнають це можливим та доцільним.

Вимога даної статті не означає, що слідчий зобов'язаний проводити
досудове слідство негласно. Таємниця слідства носить сугубо тимчасовий
характер: по закінченню досудового слідства та потім і в суді всі матеріали
кримінальної справи стають доступними сторонам.

ІЗ Статті 177 «Підстави для проведення обшуку та порядок надання
згоди на його проведення» та 178 «Підстави для проведення виїмки та порядок
надання згоди на її проведення» визначають правила, порядок та особливості
проведення обшуку та виїмки та порядок надання на його проведення.

Вони мають таку редакцію у Кодексі:

177 - «Обшук проводиться в тих випадках, коли є достатні підстави
вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а
також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини
в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні
або місці чи в якої-небудь особи.

Обшук проводиться також і в тому випадку, коли є достатні дані про те,
що в певному приміщенні або місці знаходяться розшукувані особи, а також
трупи чи тварини.

Обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції
прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи.

У невідкладних випадках обшук, за винятком житла чи іншого володіння
особи, може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним
повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його
результати.

Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних
випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. При
необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором

 

звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. Суддя
негайно розглядає подання і матеріали справи, а у разі необхідності вислуховує
слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про проведення
обшуку чи постанову про відмову в проведенні обшуку. Постанова судді про
проведення обшуку оскарженню не підлягає. На постанову судді про відмову у
проведенні обшуку протягом трьох діб з дня її винесення прокурором може
бути подана апеляція до апеляційного суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя та майна чи з
безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину,
обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови
судді. При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили проведення
обшуку без постанови судці. Протягом доби з моменту проведення цієї дії
слідчий направляє копію протоколу обшуку прокуророві», а ст. 178 - «Виїмка
проводиться у випадках, коли є точні дані, що предмети чи документи, які
мають значення для справи, знаходяться в певної особи чи певному місці.

Виїмка проводиться за вмотивованою постановою слідчого.

Виїмка документів, що становлять державну та/або банківську таємницю,
проводиться тільки за вмотивованою постановою судді і в порядку,
погодженому з керівником відповідної установи.

Примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи проводиться лише
за вмотивованою постановою судді, яка виноситься з додержанням порядку,
встановленого частиною 5 ст.177 цього Кодексу».

Обшук — це слідча дія, спрямована на примусовий огляд особи,
приміщення, споруди, ділянок місцевості, транспортних засобів, які
знаходяться у володінні особи, що обшукується. Та членів її сім'ї або якої-
небудь організації, для знаходження та вилучення прихованих об'єктів, що
мають значення для справи та перераховані в ч.ч.1,2 ст.177 КПК. Обшук може
бути застосованим й для розшуку, виявлення та опису майна, цінностей, на які
накладено арешт з метою забезпечення цивільного позову або можливої
конфіскації майна.

Необхідність обшуку розуміється як неможливість або недоцільність
застосування інших заходів для перевірки слідчих версій та з'ясування
обставин, що підлягають встановленню істини з кримінальної справи.

Обшук може бути здійсненим лише після порушення кримінальної справи.
Рішення про здійснення обшуку, як і іншої слідчої дії, повинно прийматися за
наявністю фактичних та юридичних (процесуальних) підстав.

Фактичні підстави - це наявність достатньої кількості перевірених даних,
що містяться у показах свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, в
протоколах слідчих дій, заявах громадян, а також отриманих під час
проведення оперативно-розшукової діяльності, які дозволяють припускати, що
у якої-небудь особи або в якому-небудь приміщенні знаходяться шукані
об'єкти, шо мають значення для справи.

Закон передбачає, що обшук здійснюється:

=> за мотивованою постановою слідчого;
=> за мотивованою постановою судді;
=> без винесення будь-якої постанови.

Юридичною підставою для здійснення обшуку слугує мотивована
постанова слідчого, санкціоноване прокурором або його замісником, за
виключенням обшуку житла або іншого володіння особи (ч.З ст.177 КПК).

Оскільки обшук відноситься й до числа невідкладних слідчих дій, то у
випадку невідкладності він, за виключенням обшуку житла та іншого
володіння особи, може бути здійснений і без санкції прокурора, але з
подальшим повідомленням його в добовий термін про проведення обшуку та
його результати. При цьому прокурору направляється копія постанови про
обшук з супроводжуючим листом, в якому викладаються мотиви, які стали
фактичними підставами для прийняття рішення про негайне проведення
обшуку, та сповіщаються його результати. Копія протоколу обшуку додається.

До числа випадків, за яких обшук є невідкладною слідчою дією,
відносяться:

=> коли фактичні підстави для його проведення з'явилися
при здійсненні огляду та виїмки;

=> невідкладність зумовлена умовами (оточенням) щойно
вчиненого злочину;

=> його проведення необхідне для зупинення подальшої
злочинної діяльності або затримка з обшуком дозволить
підозрюваному зникнути;

=> з'явилася реальна загроза знищення або переховати
шукані об'єкти, а відповідно, той, хто виніс постанову, знаходиться
на значній відстані від прокуратури.

Закон (ч.б ст.177 КПК) передбачає, що у невідкладних випадках обшук
може бути здійснений і в житлі або іншому володінні особи без постанови
судді. Але такий обшук можливий лише у двох випадках:

=> коли невідкладність пов'язана із рятуванням життя або
майна;

=> пов'язана з безпосереднім переслідуванням осіб,
підозрюваних у вчиненні злочину.

Протягом доби з моменту проведення цього виду обшуку слідчий
направляє копію протоколу прокурору.

Без винесення постанови обшук може бути здійснений тільки особами і у
випадках, зазначених у законі (див. ст.184 КПК).

Виїмка - це процесуальна дія, спрямована на вилучення у громадян та
організацій речових доказів та документів, що мають значення доказів для
розслідування, а також цінностей та майна для забезпечення цивільного позову
або їх можливої конфіскації.

Виїмка проводиться лише щодо порушеної кримінальної справи.

Дану слідчу дію слід здійснювати лише у випадках, коли достовірно
відомо, що об'єкти знаходяться в певному місці або у певної особи, в іншому
випадку здійснюється обшук.

Для проведення виїмки необхідна наявність фактичних та юридичних
підстав. Останніми для проведення виїмки слугують мотивовані постанови
слідчого, прокурора, органу дізнання, в якому наводяться й фактичні підстави
виїмки.

Фактичними підставами є дані, які є у кримінальній справі про місце
знаходження шуканих об'єктів у визначеному місці або у певної особи,
достовірні відомості про індивідуальні ознаки об'єктів, які підлягають
вилученню. Ці дані можуть бути отримані з різних процесуальних джерел:
свідчень потерпілого, свідків, підозрюваного, обвинуваченого та з інших
засобів доведення.

При проведенні виїмки документів, які містять відомості, що становлять
державну таємницю, потрібно отримати санкції прокурора або його заступника
(ч.З ст.178 КПК).

0 Обшуки і виїмки, крім невідкладних випадків, повинні провадитись
удень (стаття 180 «Час проведення обшуку і виїмки»).

Проведення виїмки та обшуку вночі (з 22 до 6 години за місцевим часом) -
це виключення з загального правила, яке діє:

=> при неможливості закінчити дану слідчу дію, розпочату
вдень;

у випадку, який не терпить відкладення.

Невідкладними є випадки, коли можливе знищення, переховування
предметів та документів, що розшукуються, або коли злочинець може втекти
або заховатися.

Проведення обшуку або виїмки в нічний час недоцільно не лише у зв'язку
з тим, що цими діями створюється велика незручність для громадян, але й тому,
що проведення обшуку або виїмки вдень забезпечує кращі можливості для
виявлення та подальшого вилучення об'єктів, що мають значення для справи.

- Стаття 182 «Умови проведення обшуку і виїмки в приміщеннях
дипломатичних представництв» та 183 «Порядок проведення обшуку і виїмки»
визначають порядок та умови проведення обшуку і виїмки предметів та
документів у осіб, які підозрюються у скоєні злочину.

Ці статті мають наступні редакції у КПК:

- Стаття 182. У приміщеннях, що їх займають дипломатичні
представництва, а також в приміщеннях, де проживають члени дипломатичних
представництв та їх сім'ї, які користуються правом дипломатичної
недоторканості, обшук і виїмку можна проводити лише за згодою
дипломатичного представника.

На згоду дипломатичних представників на обшук або виїмку робиться
запит через Міністерство закордонних справ України.

Обшук та виїмка в зазначених приміщеннях проводяться обов'язково в
присутності прокурора та представника Міністерства закордонних справ.

- Стаття 183. Перед обшуком або виїмкою слідчий пред'являє постанову
особам, що займають приміщення, або представникові підприємства, установи
чи організації, де проводяться обшук або виїмка, і пропонує їм видати зазначені
в постанові предмети або документи, а також вказати місце, де переховується
злочинець. У разі відмови виконати його вимоги слідчий проводить обшук або
виїмку в примусовому порядку. Якщо особи, які займають приміщення,
відсутні, постанова про проведення обшуку або виїмки пред'являється
представникові житлово-експлуатаційної організації або місцевої Ради
народних депутатів і обшук або виїмка проводиться в їх присутності.

Проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені приміщення і
сховища, якщо власник відмовляється їх відкрити. При цьому слідчий повинен
уникати не викликаних необхідністю пошкоджень дверей, замків та інших
предметів.

Слідчий має право заборонити особам, що перебувають у приміщенні під
час обшуку або виїмки, а також особам, які під час обшуку або виїмки увійшли
в це приміщення, виходити з приміщення і пересуватися з одного приміщення в
інше, спілкуватися один з одним або з іншими особами до закінчення обшуку
чи виїмки.

В необхідних випадках слідчий вправі залучати до участі в проведенні
обшуку працівників органів внутрішніх справ та відповідних спеціалістів.

Правила статті 182 базуються на нормах міжнародного права та
відповідних внутрішньодержавних актах. Положення про дипломатичне
представництво та консульські установи іноземних держав в Україні,
затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 року, передбачає,
що приміщення дипломатичного представництва, а також резиденція Керівника
дипломатичного представництва та житлові приміщення членів
дипломатичного персоналу є недоторканими. Доступ до цих приміщень може
бути здійснений не інакше, як за згодою керівника дипломатичного
представництва. Ці приміщення, майно, що знаходиться в них, а також засоби
пересування дипломатичного представництва користуються імунітетом від усіх
примусових дій, у тому числі обшуків, виїмки, арешту.

Приміщення, які зайняті консульським представництвом, резиденція
керівника консульського представництва користуються недоторканістю.
Доступ в ці приміщення можуть мати місце лише за проханням або за згодою
керівника консульського представництва чи керівника дипломатичного
представництва даної іноземної держави.

Архіви, документи, листування та інша офіційна інформація та
кореспонденція дипломатичного або консульського представництва
недоторканні.

Слідчі та процесуальні органи України не мають права безпосередньо
звертатися до керівників дипломатичних та консульських представництв з
питань про їх згоду на обшук або виїмку в зазначених приміщеннях. Ці запити
можливі лише через МЗС України.

Присутність при обшуку або виїмці прокурора та представника МЗС є
додатковою гарантією вірності їх проведення та сприяє вирішенню на місці
можливих конфліктів, зауважень, заяв та претензій з боку осіб, обшук яких
проводився.

Вдалому проведенню обшуку та виїмки (відповідно до ст. 183 КПК)
сприяє попередня оцінка:

=> особистості та процесуального становища, віку,
професії, роду занять, навиків, звичок та схильностей родичів та
знайомих, судимості, взаємовідносини з обвинуваченим, відомостей
про сумісне проживання з ним осіб, взаємовідносинах з ними,
наявність зброї;

=> розшукуваних об'єктів;

=> умов, що припускаються, обшуку або виїмки з метою
визначення способів безперешкодного проникнення в закрите
приміщення, необхідності охорони об'єктів та забезпечення безпеки
учасників обшуку або виїмки, можливої тривалості цих дій,
можливій участі спеціалістів, представників адміністрації та
технічних робітників, застосування пошукової техніки, спецодягу,
наявності освітлення.

Перед проведенням обшуку або виїмки рекомендується провести
інструктаж учасників цих слідчих дій відносно часу та способу прибуття на
місце, розподілення обов'язків, способів спілкування між собою, необхідності
дотримання правил та етичних норм.

Прибуття на місце обшуку або виїмки, як правило, має бути раптовим для
осіб, що зацікавлені у протидії розслідуванню.

Особи, які знаходяться у приміщенні, під час обшуку або виїмки й ті, хто
під час обшуку увійшли до цього приміщення, якщо є підстави вважати, що
вони можуть приховувати в своєму одязі предмети, цінності або документи, що
підлягають вилученню, можуть бути обшуканими без винесення спеціальної
постанови, при чіткому дотриманні вимог ч.З ст.184 КПК. Результати
особистого обшуку такої особи фіксується у протоколі обшуку приміщення.

Завдана об'єктом матеріальна шкода, яка не викликалася необхідністю,
повинна бути компенсованою державою власнику за його вимогою, у тому
числі й через суд.

На місці обшуку або виїмки співпрацівники органу дізнання та
спеціалісти, запрошені слідчим для надання допомоги, виконують доручення та
вказівки слідчого. Співробітники органу дізнання забезпечують також охорону
місця обшуку або виїмки.

Обшук може бути проведений повторно і навіть неодноразово, однак
кожен раз у чіткій відповідності з вимогами ст.177 КПК та інших норм.

- Стаття 185 «Нерозголошення обставин особистого життя обшуканих»
визначає, що під час обшуку або виїмки слідчий повинен вжити заходів до того,
щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя
обшуканого та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому
приміщенні.

Вимоги цієї статті є однією з гарантій права громадян на охорону
приватного життя.

Оскільки дані про інтимне життя громадян можуть бути виявлені у
процесі виконання названих слідчих дій, але слідчий зобов'язаний не тільки
вжити заходів, щоб не були розголошені ці дані, але й попередити понятих,
спеціалістів й інших осіб, які присутні при проведенні обшуку або виїмки, про
кримінальну відповідальність за розголошення даних досудового слідства за ст.
387 КК.

- Згідно статті 186 «Вилучення предметів і документів» визначено, що:
«При обшуку або виїмці можуть бути вилучені лише предмети і документи, які
мають значення для справи, а також цінності і майно обвинуваченого або
підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої
конфіскації майна. Предмети і документи, які вилучені законом з обігу,
підлягають вилученню незалежно від їх відношення до справи.

Всі документи і предмети, які підлягають вилученню, слідчий повинен
пред'явити понятим та іншим присутнім особам і перелічити в протоколі
обшуку або виїмки чи в доданому до нього опису з зазначенням їх назви,
кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних

ознак. У необхідних випадках вилучені предмети і документи повинні бути на
місці обшуку або виїмки упаковані і опечатані».

Мають значення для справи предмети, які зберегли сліди злочину,
знаряддя вчинення злочину, предмети, які були об'єктом замаху, та інші речові
докази, а також документи, в яких викладені або засвідчені певні обставини.

Предмети, цінності та майно підлягають вилученню тоді, коли вони були
нажиті злочинним шляхом або коли необхідно забезпечити заявлений у справі
цивільний позов або забезпечити можливу конфіскацію майна.

У всіх випадках підлягають вилученню предмети, котрі можуть бути
придбані лише за особовим дозволом:
=> зброя;

=> вибухові та радіоактивні речовини;
=> сильнодіючі отрути;

=> дорогоцінні метали (за виключенням ювелірних та
інших побутових виробів);

=> предмети, за виготовлення, зберігання та збут яких
передбачена кримінальна відповідальність.

Вилученню також підлягають об'єкти, котрі можуть бути речовими
доказами в інших кримінальних справах.

Якщо слідчий не має даних про індивідуальні ознаки предмета, що
розшукується, можуть вилучатися всі предмети даного виду (наприклад, всі
ножі, годинники та ін.). пізніше предмети, що не мають значення до справи,
підлягають поверненню їх власникам, якщо на них не буде накладений арешт
для забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна.

Під час виявлення та вилучення об'єкти необхідно піддавати огляду.

Відеозапис та фотозйомка проводиться для засвідчення загального виду
приміщення, місцевості, транспортного засобу, а також здійснюваних під час
обшуку або виїмки дій, пов'язаних з виявленням та відкриттям тайників,
фіксація індивідуальних ознак шуканих об'єктів та поведінки осіб, яких
обшукують.

На наш погляд, найбільш важливими для забезпечення інформаційної
безпеки та захисту інформації є статті 187 «Накладання арешту на
кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку» та 187.1 «Огляд і виїмка
кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку».
Розглянемо ці статті більш докладно.

Стаття 187 декларує, що «Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з
каналів зв'язку може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав
вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи
обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи
обвинуваченому, а також у інформації, якою вони обмінюються з допомогою
засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети,
що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані
неможливо.

До кореспонденції, на яку може бути накладено арешт, відносяться листи
всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми,
радіограми тощо.

Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку з метою
запобігти злочину може бути застосовано до порушення кримінальної справи.

За наявності підстав, передбачених частиною 1 цієї статті, слідчий за
погодженням з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного
суду за місцем провадження слідства про накладення арешту на
кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку. Голова суду чи його
заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, при необхідності
вислуховує слідчого, вислуховує думку прокурора, після чого залежно від
підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про накладення
арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв'язку або про
відмову в цьому. Постанова оскарженню не підлягає, на неї не може бути
внесено подання прокурором.

У постанові про накладення арешту на кореспонденцію зазначаються
кримінальна справа і підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище,
ім'я та по батькові особи, кореспонденція якої має затримуватися, точна адреса
цієї особи, види поштово-телеграфних відправлень, на які накладається арешт,
термін, протягом якого зберігається арешт, назва установи зв'язку, на яку
покладається обов'язок затримувати кореспонденцію і повідомляти про це
слідчого.

У постанові про зняття інформації з каналів зв'язку зазначаються
кримінальна справа і підстави, з яких буде провадитись ця слідча дія, прізвище,
ім'я та по-батькові особи, з каналів зв'язку якої має зніматися інформація, точна
адреса цієї особи, види цих каналів, термін, протягом якого знімається
інформація, назва установи, на яку покладається обов'язок знімати інформацію і
повідомляти про це слідчого.

Постанова про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття
інформації з каналів зв'язку направляється слідчим начальнику відповідної
установи, для якого вона є обов'язковою.

Начальник відповідної установи затримує кореспонденцію або знімає
інформацію з каналів зв'язку і протягом доби повідомляє про це слідчому.

Арешт накладений на кореспонденцію скасовується, а зняття інформації з
каналів зв'язку припиняється після закінчення терміну, встановленого для
виконання цих слідчих дій постановою судді. Слідчий скасовує арешт,
накладений на кореспонденцію, або припиняє зняття інформації з каналів
зв'язку, коли у здійсненні цих заходів відповідає необхідність, при закритті
кримінальної справи або при передачі її прокуророві в порядку, передбаченому
ст. 255 цього Кодексу.

Постанова виноситься в режимі, який забезпечує нерозголошення даних
досудового слідства або оперативно-розшукової діяльності».

Законом в ст.ст.187 та 187.1 КПК передбачений процесуальний порядок
проведення фактично двох самостійних способів збору доказів, які мають як
деяку схожість, так і різність - це накладення арешту, огляд та виїмка
кореспонденції, а також зняття та дослідження інформації з каналів зв'язку.
Фактичні підстави накладення арешту на кореспонденцію або зняття
інформації з каналів зв'язку полягає у наявності достатніх даних (доказів), які
дозволяють припускати, що в кореспонденції, яка надходить підозрюваному
або обвинуваченому або, яка надходить від них іншим особам, а також в
інформації, якою вони обмінюються за допомогою засобів зв'язку, містяться
відомості доказового характеру, та якщо іншими способами отримати ці дані
неможливо.

До кореспонденції, на яку може бути накладений арешт, відносяться:
=> листи усіх видів (прості, цінні, замовні);
=> бандеролі (цінні та прості);
=> посилки;
=> поштові контейнери;
=> перекази;
=> поштові листі