Законодавча база захисту інформації 1 страница

Законодавча база захисту інформації по-перше спирається на Конституцію
України, але у статті 8 стверджує, що в Україні визначається і діє принцип вер-
ховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші норма-
тивно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні від-
повідати їй.

Крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії.

· Згідно зі статтею 17: "Захист суверенітету і територіальної цілісності
України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є
найважливішими функціями держави, справою всього Українського
народу."

Конституція України також відмічає, що згідно статті 21 "Усі люди є віль-
ні у своїй гідності та правах.

Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними."

· Стаття 22 "Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією
Конституцією, не є вичерпаними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допу-
скається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод."

· Згідно зі статтею 23: "Кожна людина має право на вільний розвиток
своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи
інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпе-
чується вільний і всебічний розвиток її особистості."

Безпосередньо до захисту інформації відносяться статті ЗО, 31, 32, та 107
Конституції і вони встановлюють законодавчу базу - стаття ЗО "Кожному гара-
нтується недоторканість житла".

· Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння осо-
би, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим
рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та май-
на чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні зло-
чину, моясливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла
чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку."

· Стаття 31. "Кожному гарантується таємниця листування, телефонних
розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути
встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою
запобігання злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування
кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію
неможливо."

· Стаття 32. "Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сі-
мейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, використання та поширення конфіденційної ін-
формації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в ін-
тересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади,
органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про
себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну
інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої
інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди,
завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недосто-
вірної інформації."

· Також до питань захисту інформації відносяться перша частина стат-
ті 107, а саме, "Рада Національної безпеки і оборони України є коор-
динаційним органом з питань національної безпеки і оборони при
Президентові України.

Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює дія-
льність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони."

Закони, які визначають законодавчу базу, приймаються на основі Консти-
туції України і відповідають її положенням.

В нинішній час законодавча база України з питань захисту інформації спи-
рається на дії наступних Законів України:

- "Про основи національної безпеки України ";

- "Про Концепцію Національної програми інформатизації ";

- "Про інформацію";

- "Про державну таємницю";

- "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах";

- "Про науково-технічну інформацію";

- "Про Службу безпеки України";

- "Про міліцію";

- "Про державну податкову службу України";

- "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації Укра-
їни";

- "Про Державну прикордонну службу України ";

- "Про контрозвідувальну діяльність ";

- "Про розвідувальні органи України";

- "Про зв'язок ";

- "Про моніторинг телекомунікацій";

- "Про Національну систему конфіденційного зв'язку ";

- "Про електронний цифровий підпис ";

- "Про електронні документи та електронний документообіг ";

- "Про оперативно-розшукову діяльність ";

- "Про Національний банк України ";

- "Про банки і банківську діяльність ";

- "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні ".

Розглянемо більш докладно кожний з перерахованих Законів.

• Закон України "Про основи національної безпеки України" та "Про
Концепцію Національної програми інформатизації " є найважливі-
шими законами, які визначають основні засади державної політики
побудови системи захисту в Державі.

Закон України "Про основи національної безпеки України " введений в дію
15 грудня 2005 року. Він, відповідно до пункту 17 частини першої статті 72
Конституції України, визначає основні засади державної політики, спрямованої
на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспі-
льства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльно-
сті.

Основними статтями цього Закону щодо ЗІ є стаття 3 "Об'єкти національ-
ної безпеки"; стаття 5 "Принципи забезпечення національної безпеки "; стаття 6
"Пріоритети національних інтересів"; стаття 7 "Загрози національним інтересам
і національній безпеці України"; стаття 8 "Основні напрями державної політики
з питань національної безпеки". При розгляді статей будемо звертати увагу
тільки на ті матеріали, які відносяться до проблем ЗІ.

Відповідно до Закону об'єктами національної безпеки є:

- людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи;

- суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інте-
лектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне
середовище і природні ресурси;

- держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і
недоторканість.

Виходячи з цього основними принципами забезпечення національної без-
пеки є:

- пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

- верховенство права;

- пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язання конфліктів;

- своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реа-
льними і потенційними загрозами;

- чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у
забезпеченні національної безпеки;

- демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави
та іншими структурами в системі національної безпеки.
Національна безпека України забезпечується шляхом проведення вива-
женої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку
доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній,
воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Виходячи з попереднього, пріоритетами національних інтересів України є:

- гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

- розвиток громадського суспільства, його демократичних інститутів;

- захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторка-
ності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи
України;

- збереження та зміцнення науково-технічного потенціалу, утвердження
інноваційної моделі розвитку та інше.

Відповідно до сформульованих пріоритетів основними реальними та поте-
нційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є:

у зовнішньополітичній сфері:

- посягання на державний суверенітет України та її територіальну ціліс-
ність, територіальні претензії з боку інших держав;

- спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;

- воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні конфлікти в різ-
них регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України;

у сфері державної безпеки:

- розвідувально-підривна діяльність іноземних спецслужб;

- загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет,
територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потен-
ціал України, права і свободи громадян;

- злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед поширен-
ня міжнародного тероризму та інші загрози;

у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:

- недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення
міжнародної безпеки та глобальної стабілізації;

- нарощування іншими державами поблизу кордонів України угрупувань
військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

- небезпечне зниження рівня забезпечення військовою та спеціальною тех-
нікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил України, інших військо-
вих формувань, що загрожує зниженням їх боєздатності;

- повільність у здійсненні та недостатнє фінансування програм реформу-
вання Воєнної організації та оборонно-промислового комплексу України та ін-
ші;

у внутрішньополітичній сфері:

- можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесій-
них відносин, радикалізації та проявів екстремізму в діяльності деяких об'є-
днань національних меншин та релігійних громад;

- структурна та функціональна незбалансованість політичної системи сус-
пільства, нездатність окремих її ланок до оперативного реагування на загрози
національної безпеці та інші загрози;

в економічній сфері:

- істотне скорочення внутрішнього валового продукту, зниження інвести-
ційної та інноваційної активності і науково-технічного та технологічного поте-
нціалу, скорочення досліджень на стратегічно важливих напрямах інноваційно-
го розвитку;

- ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері еконо-
міки;

- недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання структурної
деформації в економіці;

- критична залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх
впливів, низькі темпи розширення внутрішнього ринку;

- не безпечне для економічної незалежності України зростання частки іно-
земного потенціалу у стратегічних галузях економіки та багато інших;

у соціальній та гуманітарній сферах:

- невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх
економіки країни і результатів їх здійснення визначним соціальним пріорите-
там;

- зниження можливостей здобуття якісної освіти представникам бідних
прошарків суспільства;

- прояви моральної та духовної деградації суспільства та інші;

у науково-технічній сфері:

- неефективність державної інноваційної політики, механізмів стимулю-
вання інноваційної діяльності;

- наростаюча науково-технологічне відставання України від розвинутих
країн;

- низька конкурентоспроможність продукції;

- нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та ві-
дсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і технологічної екс-
пансії;

- зниження внутрішнього попиту на підготовку науково-технічних кадрів
для наукових, конструкторських, технологічних установ та високотехнологіч-
них підприємств, незадовільний рівень оплати науково-технічної праці, падіння
її престижу, недостатність механізмів захисту прав інтелектуальної власності;

- відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України;

в екологічній сфері:

- неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобиль-
ської катастрофи;

- неефективність заходів, щодо подолання негативних наслідків військової
та іншої екологічно небезпечної діяльності;

- небезпека техногенного, у тому числі ядерного та біологічного тероризму
та інші загрози;

в інформаційній сфері:

- прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;

- поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості,
порнографії;

- комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм;

- розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену
законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держа-
ви або спрямована на забезпечення потреб національних інтересів суспільства і
держави;

- намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поши-
рення недостовірної, неповної або упередженої інформації.

З урахуванням основних реальних та потенційних загроз національній без-
пеці України основними напрямами державної політики є:

- створення сприятливих зовнішньополітичних умов для прогресивного
економічного і соціального розвитку України;

- запобігання втручання у внутрішні справи України і відвернення пося-
гань на її державний суверенітет і територіальну цілісність з боку інших дер-
жав;

- сприяння усуненню конфліктів, насамперед у регіонах, що межують з
Україною;

- участь у заходах щодо боротьби з міжнародними організованими злочин-
ними угруповуваннями та міжнародним тероризмом та інші напрями;

у сфері державної безпеки:

- реформування правоохоронної системи з метою підвищення ефективнос-
ті її діяльності на основі оптимізації структури, підвищення рівня координації

діяльності правоохоронних органів, покращення їх фінансового, матеріально-
технічного, організаційно-правового і кадрового забезпечення;

- зосередження ресурсів і посилення координації діяльності правоохорон-
них, розвідувальних і контрозвідувальних органів України для боротьби з орга-
нізованою злочинністю та наркобізнесом;

-участь України в міжнародному співробітництві у сфері боротьби з між-
народною злочинністю, тероризмом, наркобізнесом, нелегальною міграцією;

- відпрацювання ефективно діючої системи контролю за поставками про-
дукції і технологій оборонного призначення і подвійного використання;

у воєнній сфері те сфері безпеки державного кордону України:

- здійснення державних програм модернізації наявних, розроблення та
впровадження новітніх зразків бойової техніки та озброєнь;

- посилення контролю за станом озброєнь і захищеністю військових об'єк-
тів, активізація робіт з утилізації зброї;

- прискорення процесу делімітації та декларації кордонів України та інші;

у внутрішньополітичній сфері:

- створення дійових, у тому числі судових, механізмів захисту конститу-
ційних прав людини і основних свобод;

- забезпечення політичної стабільності, громадянського миру та взаємо-
розуміння в суспільстві, запобігання проявам екстремізму;

- створення повноцінного, ефективно діючого місцевого і регіонального
самоврядування та інші;

в економічній сфері:

- забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення
конкурентоспроможності національної економіки;

- вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного ме-
ханізму державного регулювання природних монополій;

- здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень;

- захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту-поставок про-
дукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров'ю людей
та навколишньому природному середовищу та інші напрями державної політи-
ки;

у науково-технічній сфері:

- посилення державної підтримки розвитку пріоритетних напрямів науки і
техніки як основи створення високих технологій та забезпечення переходу еко-
номіки інноваційну модель розвитку, створення ефективної системи інновацій-
ної діяльності в Україні;

- постійне збільшення обсягів бюджетних видатків на розвиток освіти і
науки, створення умов для широкого залучення в науково-технічну сферу поза-
бюджетних асигнувань;

- створення економічних і суспільно-політичних умов для підвищення
соціального статусу наукової та технічної інтелігенції;

- забезпечення необхідних умов для реалізації прав інтелектуальної влас-
ності;

- забезпечення належного рівня безпеки експлуатації промислових, сіль-
ськогосподарських і військових об'єктів, споруд та інженерних мереж;

в екологічній сфері:

- поліпшення екологічного стану річок України, насамперед басейну р.
Дніпро, та якості питної води;

- запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів та поліпшення їх
екологічного стану;

- стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових
центрах Донецько - Придніпровському регіону та інші;

у соціальній та гуманітарних сферах:

- створення умов для подолання бідності і надмірного майнового розшару-
вання в суспільстві;

- зберігання та зміцнення демографічного і працересурсного потенціалу
країни; подолання кризових демографічних процесів;

-ліквідація бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед дітей і
підлітків;

в інформаційній сфері:

- забезпечення інформаційного суверенітету України;

- вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери
шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розви-
тку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження но-
вітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформа-
ційного простору достовірною інформацією про Україну;

- активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією,
зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують на-
ціональній безпеці України;

- забезпечення неухильного дотримання конституційного права громадян
на свободу слова, доступу до інформації, недопущення неправомірного втру-
чання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадо-
вих осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній
сфері, переслідування журналістів за політичні позиції;

- вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного
простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

Розглянемо другий основоположний закон "Про Концепцію Національної
програми інформатизації ", який був введений в дію 9 лютого 2006 року. При-
чому слід відзначити, що Концепція стала Законом.

• Закон України "Про інформацію" введений в чинність 2 жовтня 1992
року. Цей Закон закріплює право громадян України на інформацію і
накладає правові основи інформаційної діяльності.

Він складається з наступних розділів:

- основні положення;

- інформаційна діяльність;

- області, види, джерела інформації і режим доступу до неї;

- учасники інформаційних відношень, їхні права і обов'язки;

- охорона інформації, відповідальність за порушення законодавства про
інформацію;

- міжнародна інформаційна діяльність, співробітництво з іншими держа-
вами, зарубіжними і міжнародними організаціями в області інформації.

Закон встановлює загальні правові основи отримання, використання, роз-
повсюдження і збереження інформації, закріплює право власності на інформа-
цію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему ін-
формації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регу-
лює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільст-
во від неправдивої інформації (Розділ 1, ст. 2 Закону).

Стаття 4. "Законодавство про інформацію" визначає, що законодавство
України про інформацію складають Конституція України, цей Закон, законода-
вчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні дого-
вори та угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного пра-
ва.

Дуже важливою для вирішення питань захисту інформації є 6 стаття "Дер-
жавна інформаційна політика". Вона визначає, що державна інформаційна по-
літика - це сукупність основних напрямків і способів діяльності держави по
одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.

Головними напрямками і способами державної інформаційної політики є:

- забезпечення доступу громадян до інформації;

- створення національних систем і мереж інформації;

- зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, право-
вих, і наукових основ інформаційної діяльності;

- забезпечення ефективного використання інформації;

- сприяння постійному оновленню, збагаченню та збереженню національ-
них інформаційних ресурсів;

- створення загальної системи охорони інформації;

- сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гаранту-
вання інформаційного суверенітету України.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи дер-
жавної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної ком-
петенції.

Подальші статті Закону визначають суб'єктів та об'єктів інформаційних
відносин, право на інформацію, гарантії цього права та мову інформації.

В розділі II розглядається інформаційна діяльність: визначення інформа-
ційної діяльності, основні напрямки її, основні види цієї діяльності, професійна
освіта та організація наукових досліджень в галузі інформаційної діяльності.

Третій розділ Закону встановлює основні визначення у галузі, видах, дже-
релах інформації та режими доступу до неї.

Галузі інформації - це сукупність документованих або публічно оголоше-
них відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності суспільства та
держави (стаття 17). Основними галузями інформації є: політична, економічна,
духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.

Основними видами інформації є (стаття 18): статистична інформація; ма-
сова інформація; інформація про діяльність державних органів влади та органів
місцевого і регіонального самоврядування; правова інформація; інформація про
особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інфор-
мація.

Джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інфор-
мації (стаття 26): документи та інші носії інформації, які являють собою матері-
альні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової
інформації, публічні виступи.

Крім того Закон встановлює режим доступу до інформації (стаття 28) - це
передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поши-
рення і збереження інформації. За режимом доступу вона поділяється на від-
криту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації.

Стаття 28 Закону описує шляхи доступу до відкритої інформації, а стаття
ЗО присвячена інформації з обмеженим доступом.

Інформації з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється
на конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, ко-
ристуванні або розпорядженні окремих фізичних та юридичних осіб і поширю-
ються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які ста-
новлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої
завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які становлять
державну таємницю, і доступ до неї громадян здійснюється відповідно до зако-
ну про цю інформацію.

Дуже важливою статтею є стаття 37 "Документи та інформація, що не під-
лягають наданню для ознайомлення за запитами". Не підлягають обов'язковому
наданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи,
які містять у собі: інформацію, визнану у встановленому порядку державною
таємницею; конфіденційну інформацію; інформацію про оперативну і слідчу
роботу різних органів; інформацію, що стосується особистого життя громадян;
документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію; інформа-
цію, що не підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими або норма-
тивними актами; інформацію фінансових установ, підготовлену для контроль-
но-фінансових відомств.

Розділ IV присвячений опису прав та обов'язків учасників інформаційних
відносин.

П'ятий розділ "Охорона інформації. Відповідальність за порушення зако-
нодавства про інформацію". Найбільш важливими для захисту інформації є
статті 45 "Охорона права на інформацію" та 47 "Відповідальність за порушення
законодавства про інформацію". Причому право на інформацію охороняється
законом. Держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права
і можливості доступу до інформації.

Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисци-
плінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповіда-
льність згідно з законодавством України.

Шостий розділ присвячено Міжнародній інформаційній діяльності, співро-
бітництву з іншими державами, зарубіжними і міжнародними організаціями в
галузі інформації.

• Другим основоположним Законом України є Закон "Про державну
таємницю", що був прийнятий 21 січня 1994 року, із змінами і допо-
вненнями, внесеними Законом України від 21 вересня 1999 року
№1079-XIV. Цей Закон регулює суспільні відношення, зв'язані з від-
ношенням інформації до державної таємниці, її засекречуванням і
охороною з метою захисту життєво важливих інтересів України в
сфері оборони, економіки, зовнішніх відношень, державної безпеки і
охорони правопорядку.
Цей Закон містить наступні основні розділи:

· загальні положення;

· віднесення інформації до державної таємниці;

· засекречування та розсекречування матеріальних носіїв інформації;

· охорона державної таємниці;

· контроль за забезпеченням охорони державної таємниці, та нагляд за
додержанням законодавства про державну таємницю;

· відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю.

До найбільш важливих статей Закону для виконання задач по захисту ін-
формації слідує віднести наступні. Стаття 1 "Визначення термінів", яка присвя-
чена визначенню понять державна таємниця, ступені секретності, віднесення
інформації до державної таємниці, гриф секретності, допуск до державної тає-
мниці, категорія режиму секретності та інші. Згідно з Законом, державна таєм-
ниця - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, еконо-
міки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони право-
порядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці Украї-

ни, та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємни-
цею і підлягають охороні державою.

Ступінь секретності - категорія, яка характеризую важливість секретної
інформації "особливої важливості", "цілком таємно", "таємно", ступінь обме-
ження доступу до неї та рівень її охорони державою.

Згідно із статтею 2 "Законодавство України про державну таємницю" базу-
ється на Законі України "Про інформацію" і складається з цього Закону та ін-
ших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Стаття 3 "Сфера дії закону" декларує, що дія цього закону поширюється на
органи законодавчої, виконавчої та судової влади, органи прокуратури України,
інші органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства,
установи та організації усіх форм власності, об'єднання громадян, що прово-
дять діяльність пов'язану з державною таємницею, громадян України, іноземців
та осіб без громадянства, яким у встановленому порядку наданий доступ до
державної таємниці.

Другий розділ Закону встановлює правила віднесення інформації до дер-
жавної таємниці, а стаття 8 встановлює, яка інформація може бути віднесена до
державної таємниці. Згідно з цією статтею у сфері оборони до державної таєм-
ниці відносяться відомості щодо змісту стратегічних і оперативних планів бо-
йового управління підготовки та проведення військових операцій, стратегічне
та мобілізаційне розгортання військ, а також про інші найважливіші показники;
про напрямки розвитку окремих видів озброєння і військової техніки, їх кіль-
кість, тактико-технічні характеристики, організацію і технологію виробництва,
науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи та інше; про сили і засоби
Цивільної оборони України; про геодезичні, гравіметричні, картографічні, гід-
рографічні та гідрометеорологічні данні і характеристики, які мають значення
для оборони країни.