Михайло Драгоманов (1841-1895) – професор історії, український соціаліст, українофіл. Він розглядав соціологію як науку про суспільство. Закликав використовувати в своїх дослідженнях ідеї і принципи західної соціології. Наприклад: порівняльний метод в етнографічних дослідженнях.
Микола Костомаров (1817-1885) – український історик і член Кирило-Мефодіївського товариства. Рушійні сили української історії – народні маси. Ідеї про федерацію, республіку, громадські свободи, обґрунтовані у програмі кирило-мефодіївців.
Іван Франко (1856-1916).
В ряді праць прагнув проаналізувати генезу творення людської суспільності і держави. Висловив ідеї про федерацію, громадські свободи, пізніше – за повну незалежність України.
Микола Зібер (1844-1888) і Михайло Туган-Барановський (1865-1919) – українські економісти. Обґрунтовували роль господарства в соціальному житті. Вважали, що політика, наука, освіта тощо мають свою матеріальну основу, яка створюється в господарстві.
Максим Ковалевський (1851-1916) – професійний соціолог, прихильник теорії фактів – визнавав обумовленість будь-якого соціального факту багатьма причинами. Його ідея прогресу як історичної неминучості. Розглядав історично-порівняльний метод як могутню зброю боротьби проти суб’єктивізму.
Михайло Грушевський (1856-1934) – політик, історик.
Вперше застосував в українській історіографії соціологічний метод розроблений європейським позитивізмом. Став істориком-соціологом. Вивчав фактори соціальної еволюції, закони суспільного розвитку. Завдання соціології в тому, що відкидати мінливе, випадкове, обирати типове, постійне, що становить основу соціальному ритму.
Богдан Кістяківський (1868-1920) – досліджував право як суспільне утворення. Відокремлював соціологію від соціальної філософії.
Соціологія XXст.
1. Феноменологія – наука, яка виконує функцію критики чуттєвого пізнання. Основні принципи сформулював Гуссерль. Вона є одним із джерел екзистенціалізму.
Феноменологічна соціологія – вивчає суспільство, як явище, що постійно створюється в духовній взаємодії індивідів, тобто суспільство вивчається в його чисто людських проявах через уявлення, мотиви, цінності людей.
Представники: Лукман, Щюц, Гофман, Гарфінкель.
2. Екзистенціалізм – напрямок філософії, який виник на початку XXст. в Росії, а потім в Німеччині і Франції. Основні вияви людського існування – турбота, страх, совість, рішучість; всі вони визначаються через смерть, людина прозріває екзистенцію як коріння свого існування в прикордонних ситуаціях (страждання, смерть, боротьба). Людина пізнає себе і тоді отримує свободу і це накладає на неї відповідальність за все, що відбувається у світі.
Представники: Бердяєв, Пестов, Камю та ін.
Цей напрямок мав великий вплив на соціальну думку XXст.
3. Технологічна концепція суспільства – визнання головної ролі в суспільстві виробництва, техніки. Рівень розвитку техніки визначає тип суспільства, його соціальну структуру, рівень споживання та ін.
Технологічні концепції поширилися в 40-х рр. XXст. під впливом праць Друкера (США).
4. Структурний функціоналізм.
Основні положення сформулював Т.Парсонз, Р.Мертон – найбільш впливовий теоретичний напрям соціології I половини XXст.
Функціоналісти розглядають суспільство як певну комплексну, кількарівневу систему, яка співвідноситься і взаємодіє з двома іншими – особистістю і культурою.
Велику увагу функціоналісти приділяють вивченню основних елементів соціальних систем, забезпеченню суспільного порядку, відхиленням від нього. Широко вживають терміни і поняття запозичені з біології та кібернетики.
5. Теорії конфлікту.
Представники: Зіммель, Л.Козер, Р.Дарендорф та ін.
Прихильники цієї теорії аналізують причини і форми боротьби між соціальними групами за владу, зміну статусу, перерозподіл. Вважали, що конфлікт не можна уникнути, але можна передбачити і регулювати.
6. Франкфуртська школа.
Представники: Хоркхаймер, Адорно, Маркідез, Фромм та ін.
Вони вивчали проблеми відчуження, раціональності, 50-60-ті рр. розвинули ідеї критичної теорії: критикували інститути і цінності буржуазного суспільства. Це є одна із течій неомарксизму. Зародилась на початку 30-х в Німеччині і вже в 1933р. емігрували в США - в Колумбійський університет.
7. Теорії єдиного індустріального суспільства (Арон, Ростоу), революції менеджера (Е.Бернхейм) роблять спробу соціологічного узагальнення політичних, економічних змін західних країн, пов’язаним із сучасним НТР.
8. Соціологія в СРСР, Україні.
В Росії на кінці XIXст. соціологія викладалась тільки в трьох університетах: Петербурзі, Харкові, Варшаві, а вже на початку XXст. – ситуація змінилася на краще. Перший російський соціологічний інститут виник в Парижі в 1901р. за ініціативою М.Ковалевського. В 1908р. відкрито кафедру соціології на чолі з П.Сорокіним в Петербурзькому Психо-Неврологічному інституті; в 1919р. виник соціологічний інститут. В 30-х рр.. соціологія знищена як буржуазна наука, відродилася в к.50-х. В 1969р. виник Інститут конкретних соціологічних досліджень в СРСР(з 1990 – Інститут соціології АН СРСР). В 1990р. створений Інститут соціології в системі Національної Академії наук (УРСР). Головний напрям діяльності інституту – виявлення закономірностей розвитку українського суспільства в національному і міжнародному контексті. У ньому працюють відомі українські соціологи6:В.Волович, Л.Сохань, В.Ворона, М.Шульга, А.Ручка, В.Танчер, та ін. Створюється Соціологічна асоціація в Україні, в університетах відкриваються соціологічні факультети, друкуються підручники (Н.Черниш, В.Пічі, В.Городяненко, М.Захарченко, М.Лукашевича, О.Якуби та ін.
9. Основні тенденції розвитку сучасної соціології:
- розширення географічної межі соціології (визнана в Азії, Африці, Латинській Америці);
- вдосконалюються методи збирання та обробки інформації завдяки ЕОМ;
- іншою стала проблема соціологічної теорії.
Сучасні соціологічні школи:
· Неофункціоналізм – поширена в Німеччині, США – спроба поглибити теорію Парсенза;
· Теорії індустріального суспільства доповнюються сьогодні концепціями технотропного суспільства, інформаційного і пост модернового суспільства;
· Теорія комунікативної дії Ю.Хаббермаса (Франкфуртська школа): в основі проблема суперечностей між соціальною системою та життєвим світом окремої людини;
· Мікротеоретичні напрями: інтеракціоністські і феноменологічні концепції;
· Соціологічний структуралізм: Бурдьє, Ф.Гідденс розглядають соціальні відносини як певну систему символічно визначених особистих позицій; застосовується до явищ культури.
Висновок: таким чином соціологія як наука існує з середини XIX ст. її виникнення пов'язано з важливими економічними, політичними, культурними змінами європейського суспільства. На рубежі століть наступає перелом. Соціологія зараз – система теоретичних знань про закони людської соціальної взаємодії.
