Звідси проблема смерті як сутності, субстрату, еквіваленту третього рівня симулякрів.

Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть(1976).- М., 2000, 2005.

Бодрийяр Ж. Забыть Фуко (1977).- С.-П., 2000.

Бодрийяр Ж. Соблазн (1979).- М., 2000.

Бодрийар Ж. В тени молчаливого большинства, или Конец социального (1982). – Екатеринбург, 2000.

Бодрийяр Ж. Экстаз и инерция (1983). – (Електр. б-ка)

Бодрийяр Ж. Америка (1986). – СПб.: Владимир Даль, 2000. (ЭБ).

Бодрийяр Ж. Прозрачность зла (1990). – М., 2000

Бодрийяр Ж. В Тени Тысячилетия, или Приостановка Года 2000 (1998). – (Електр. б-ка)

Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція. – К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2004. – 230 с. (ВБ).

Бодрийяр Ж. Общество потребления. Его мифы и структуры. – М., 200

 

Бензер М. Метафизика в ловушке: философские аспекты вызова брошенного Бодрияром гиперсовременности // Хора. – 2009. – №2(8). – С. 35–57.

Дьяков А.В. Жан Бодрияр собственной персоной // Хора. – 2009. – №2(8). – С.6 –28.

Зенкин С. Жан Бодлийяр: время симулякров // Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть.- М., 2000.- с.5-48.

Ильин И.П. Постмодернизм. Словарь терминов.- М., 2201.

Коул С.Дж. Онтология Бодрияра: эмпирическое исследование и отказ от реального // Хора. – 2010. – №1/2 (11/12). – С.57–70.

Култер Дж. Маркс Бодрияра // Хора. – 2009. – №2(8). – С.85-88.

Марков Б.В. После оргии о Бодрийяре и современности Запада 2000 //Бодрийар Ж. Америка (1986). – СПб.: Владимир Даль, 2000. – с.5-67. (ЭБ).

Марков Б.В. Реквием сексуальному. О Бодрияре и Фуко // Бодрийяр Ж. Забыть Фуко. – СПб. – 2000. – с. 5-37.

Ойзерман Т.И. К характеристике философии Фридриха Ницше // Вопросы философии. – 2011. – № 4. – С.164-176.

Рубцов А.В. Архитектоника постмодерна: время //Вопросы философии. – 2011. – № 10. – С. 37-47.

Смит Дж. Философия магии Жана Бодрияра // Хора. – 2009. – №2(8). – С.58–70.

Эбаноидзе И.А. О полном собрании сочинений Ницше // Философский журнал. – 2009. – №2(3). – С.164–171.

Эпова М. О. Предпосылки формирования постструктуралистской философии / М. О. Эпова // Вестник Новосибирского государственного университета. Серия: Философия. – 2009. – том. 7. – № 2. – С. 128–135.

Біографія

Жан Бодрийяр (Baudrillard)- французький філософ, соціолог, культуролог - народився в 1929 в Реймсе. Професор соціології в университеті Париж-Нантер, редактор журналів "Utopie", "Traverses". Бодрійяр викладає в Парижському університеті, читає лекції в університетах Европи, США та Австралії. Перекладав твори Б. Брехта.

Найбільш відомі твори останнього десятиліття – „Рік 2000 може не наступити” (1990), „Прозорість зла” (1990).

Жан Бодрійяр має репутацію скритого і двосмисленого, суперечливого мислителя. Його творам характерна певна сакральність і амбівалентність. В англомовних країнах має репутацію Гуру, радикального теоретика постмодерну.

Оригінальний філософський дискурс Бодрійяра являє собою гіиперкритицизм, тотальну зверхкритичну критику. Його стиль та письмо швидше можна віднести до інтелектуальної прози та модної літератури, аніж до академічної філософії, что нерідко дозволяло розглядати його твори як маргінальні та псевдо-, не-філософські.

Виділяють два періоди його творчосі: науково-соціологічний та філософський. Праця, яка знаменує перехід між ними - „Символічний обмін і смерть” (1976).

 

Поняття „симулякра”.

 

Філософська концепція Бодрійяра полягає у тому, що завжди раціональний „дискурс речей” (товарів) і їх виробництво, дискурс об’єкта споживання як знакової функції структурує поведінку людини („дискурс суб’єкта”). Не потреби є основою виробництва товару, а, навпаки, машина виробництва та споживання виробляють „потреби”.

В результаті в акті споживання споживаються не товари, а вся система об’єктів як знакова система. Відповідно поза обміном та споживанням немає ні об’єкта ні суб’єкта. Взаємовідношення на ринку є базовою матрицею для мовних взаємовідносин. Суб’єкт, щоби бути таким, мусить конструювати себе як об’єкт. Бодрійяр вважає, що бути свободним в суспільстві споживання насправді означає лише свободно проектувати бажання на вироблені товари і впадати в „заспокійливу регресію в речі”. Немає індивідуальних бажань і потреб, є машини виробництва бажань, які експлуатують наші центри насолод.

В самому акті споживання, в покупці, реалізується, згідно Бодрійяра, підсвідоме і кероване прийняття всієї соціальної системи норм. Дискурс об’єктів як парадигма мови, комунікації та ідентичності витіснив символічний обмін – той соціальний інститут, який в архаїчних суспільствах визначав поведінку і комунікацію до і без всякого усвідомлення та раціоналізації. Символічний обмін вибудовується відносно суб’єкта та символів його присутності. Принципом інтерактивності тут є не симетрія еквівалентного обміну, а асиметрія подарку, дарування, жертвоприношення – тобто принцип нерівності або амбівалентності.

Пізніше споживча вартість та її функціональна, життєво-практична основа заперечується та підмінюється обмінною вартістю – тобто ринковою із її принципом еквівалентності. Все урівнюється абстрактному еквіваленту грошей, все раціонально узагальнюється до еквівалентності. Однак надалі і цей „фетишизм споживчої вартості”, в марксистській політекономії відомий як проблема відчуження, стає жертвою диктатури знакової вартості, попадаючи під „монополію коду” (торгова марка). Об’єкт стає єдністю знаку і товару: віднині знак – це завжди товар, а товар – завжди знак. Знак провокує відчуження вартості, смислу означуваного, референта і, відповідно, реальності. В дискурсі реклами, яка організовує придбання речі через придбання смислу та керування бажаннями, уявне і підсвідоме стає реальністю. Цю роботу виконує знак, який сам продукує свої референти.

Тепер відчуження вже вичерпало себе і наступив „екстаз комунікації”. Тут Бодрійяр радикально розходиться з марксизмом і структуралізмом. В знаковій формі вартості домінує означення, що руйнує основну структуралістську пару означення/означаюче. Відповідно політекономічні формули не працюють в світі диктатури знаку.

Бодрійяр наголошує натому, що знаки відокремлюються від значень та референцій і взаємодіють лише між собою. Формується самодостатня знакова система, яка породжує своє Інше, свій світ. Цензура знаку відкидає і заперечує смерть, безумство, стать, невізгластво тощо. Саме цю монополію коду прагне захопити ідеологія, яка перестає бути формою хибної свідомості (як це тлумачить марксизм). Вступає в силу ідеологічний дискурс, який колонізує всі рівні знакового коду і паразитзує на мультиплікації знаків. Це своєрідний мутант, екстремент. Тут власне вже й не варто говорити про ідеологію, її більше немає. Є лише симуляція. На ззавершення ХХ століття цей процес фактично завершується. На думку Бодрійяра відбулася дійсна революція – революція симуляції знаку-коду (симулякра), завершивши процесс двох попередніх революцій – революцій просимулякрів – „підробки” Ренессансу та „виробництва” індустріальної епохи.

СИМУЛЯКР (фр. simulacres, от simulation — симу­ляція) — термін философії постмодернизму, в онтологичній проекції фіксуючий спосіб реалізації подійності, і не має іншої форми буття, окрім перцептивно-символічної; в гносеологічній своїй проекції застосовується для визначення позапонятійного засобу фіксації трансгресивного досвіду.

Формально поняття введене в зво­рот постмодернізму Батаєм. Батай називає симулякр "замкну­тими існуваннями".

Генетично походить від терміну "С." ("симулакрум"), який означав Платона "копію копії".

Ця платонівська копія симулякра була відтворена Дельозом в статті „Подолання платонізму” в 1967 р., за рік до виходу першої праці Бодрійяра „Платон і симулякр”. Тут акцентується на тому, що симулякр не просто вироджена копія, в ньому криється позитивна сила, яка заперечує і оригінал і копію, і модель і репродукцію.

Заслуга Бодрійяра у тому, що він метафізичне (Платон), чи естетично-художнє (Дельоз) значення симулякра переносить в сферу сучасної соціальної реальності. Він Наголошує: „Симулякр – це зовсім не те, що скриває собою істину, - це істина, яка скриває свою відсутність. Симулякр і є істина („Симулякри і симуляція”) ”.

 

"СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ" — твір Бодрийяра (1981), являє собою, з одного боку, спробу узагальнення його попередніх розробок, а з іншого — роздуми автора зприводу сучасних культурних і економічних феноменів. Бодрийяр визначає симуляцію як "породження, за допомогою моделей, реального без витоків і реальності: гіперреального". Симуляція настільки широко­маштабна, що вона заставляє співпадати всьому реальному з моделями симуляції. При цьому зникає саме істотне — відмінність між симуляцією і реальним. И, тим самим, не залишається місця для метафізики. Немає більше ні сутності і явища, ні реального і його кон­цепту.

 

 

Генеалогія симулякра.

 

І в структурі історичних епох, і в понятті „симулякра” не можна обійтися без впливу на Бодрійяра Р.Барта, на якого він часто посилається, передусім його працю „Міфології” (1957).

Навіть заголовок першої його книги Бодрійяра, „Система речей” (1968), відповідає книзі Барта - „Система моди” (1967). Найперше, що запозичає у нього Бодрійяр, – це розуміння міфу як „несправжність світу”. Так, певні семіотичні, чи символічні міфологічні знаки у Барта включаються і трансфомуються в післяміфологічні епохи. Ці знаки виступають своєрідними одиницями, мірами, символами хибності.

Бодрійяр замінює даний семіотично-міфологічний символ на філософсько-онтологічний термін „симулякр”. Він вперше з’являється саме в праці „Система речей”, але визначається і обгрунтовується в праці „Символічний обмін і смерть”.

 

Бодрійяр розкриває тріадичну схему стадій історичного розвитку:

1. Первісне суспільство (фактично докапіталістичне);

2. Стадія політичної економії (буржуазно-капіталістична цивілізація);

3. Сучасна, характеризується розмиванням і втратою традиційних цінностей (епоха симулякрів).

В праці „Символічний обмін” Бодрійяр говорить про три порядки симулякрів, які відповідають трьо періодам новоєвропейської цивілізації (від епохи Відродження):

 

-підробка (на грунті естетичного закону цінності, Відродження);

-виробництво (ринковий закон вартості, буржуазний);

-симуляція (структурний закон цінності, сучасність);

 

1. На першому історичному етапі характерним є імітація дорогих матеріалів, одягу;

-„Лепной ангел”

-Повар напенсії: цемент

-Мода

Еквівалент-природа. В мистецтві (копії).Мануфактура

Природний закон цінності

 

2. На другому – конвеєрне виробництво;

-автомат – еквівалент людини

-видимість єдності людини і автомата (праці і виробництва)

Ринковий закон цінності

-промисловий симулякр: серійність

-еквівалент –модель. Виробництво –за принципом відмінності від моделі.

 

3.На третьому – симуляція поступків, діяльності, цінностей. Тепер саме „ тест і референдум є ідеальними формами симуляції, оскільки питання скриває відповідь”.

Темпоральність:

Сам спосіб існування сьогодні такий, тобто парадоксальний, власне екзистенційний, коли в темпоральному плані практикується штучне продовження життя.

Симуляцією охоплені різні сфери життя. Так, в сучасній економіці – комерційний кредит дозволяє придбати річ, не заробивши її (в плані темпоральності це означає „забігання вперед”). Аналогічно можна говорити про таку форму симуляції як, приміром, колекціонування, що в темпоральному плані є невідповідності речей їх історії.

Наука і філософія:

Цікаві інсинуації на предмет симуляції мають місце в науці і філософії (методології). „Кожна наука, раціональність, - наголошує Бодрійяр, - живе стільки, скільки продовжується даний розділ (між теорією і практикою)”. Відповідно діалектика лише формально узгоджує теорію і практику. Діалектика спрацьовувала на перших двох етапах – на рівні зв’язків з речами. На сучасному – квазідіалектичні процеси, логіка відмінностей, а діалектичне „зняття” є видимістю.

Соціальна сфера:

Симулякр у Бодрійяра „переріс” історію. Він створив „маси” (замість класів) і вони зупинили історичний процесс. „Маси” – мовчазна більшість, чорна дира, яка лише споживає соціальне. Вони тяжіють до фізичної та статистичної форми, одночасно не соціальної, надсоціальної і досконало соціальної. Вони не керовані політично, але створюють ілюзія влади, ілюзію бути владою. Маси неде і ніким не є і не можуть бути представлені. Їх не можна збити з шляху, бо вони нікуди не рухаються і нічим не зайняті. Вони споживають всю енергію і інформацію, розчиняючи при цьому все соціальне і все антисоціальне. Маси дають тавтологічні відповіді на всі питання, бо насправді мовчать, вони мовчазні, мов звірі. Наївно вважати, що маси є продуктом маніпуляцій засобів інформації. Вони самі є інформацією [''mass(age) is the message"]. Вони навіть перевершують СМІ.

Гіперреальність

Симулякр формує середовище прозорості, в якому нічого не може бути скрито. Все стає надвидимим, на буває форму надлишку реальності. Це є гіперреальність. Відбувається мікродеталізація об’єктів, речі надто правдиві до непристойності. В гіперреальності панує нова непристойність. Це прагнення все вивести на чисту воду є зростанням непристойності. Порнографія замінила сексуальність, насильство замінене террором, інформація заперечила знання. Немає більше жодної діалектики, є рух до межі і за межу – смерті. Двійник – такий досконалий протез, симулякр тіла. В абсурдній логіці реальності логіка аббівалентного шизосуб’єкта – атомі мовчазливої більшості масс – спосіб приватного життя нагадує життя в скафандрі-машині, щоби хоч якось залишатися на орбіті.

Смерть суб’єкта. Ми існуємо як адресати, креативна гра суб’єкта-деміурга вже зіграна. „Банальна стратегія” контролю раціонального суб’єкта над об’єком, згідно Бодрійяра, більше неможлива. В нашому розпорядженні лише „фатальна стратегія” переходу на сторону об’єкта, входження в ГРУ за його правилами. Метафізичний „принцип Добра” анулюється. „Фатальна стратегія” функціонує за „принципом Зла”, який виключає роль суб’єкта і всі його атрибути – причинність, час, цілераціональність тощо.

Постмодерний світ, який вимагає слідувати фатальній стратегії „прозорості Зла”, Бодрійяр характеризує як стан „після оргії”. Оргія завершилась, все відбулося, всі сили – політичні, сексуальні, критичні, виробничі та ін. – вивільнені, утопії „реалізовані”. Залишається лише симулювати оргіастичні судороги, „творити” ідеали, цінності (демократії, прогрессу, багатства), вдаючи, що цього ще не було. Цінності більше неможливо ідентифікувати. Культура стала транскультурою, політика – трансполітикою, сексуальність – транссексуальністю, економіка – трансекономікою. Все піддалося „радикальному розбещенню”, погрузло в пеклі виробництва, в „пекло того ж самого”. Світ культури Заходу – напівживий і гігантський мутант. Ім’я і повне втілення цього мутанта, на думку Бодрійяра, - Америка.

 

Реальність – сюрреальність - гіперреальність

Виникає питання: що є субстратом на рівні гіперреальності – третього рівня симулякрів?

-Відірваність від реальності.

Метафізика коду:

-Підсвідоме (задає зразки)

-генетичний код.ДНК. Бінарність. Структуральність.Моекулярна трансцендентність. Єдина світова еволюція. Експансія протии особистості.Система контролю.

Виникає проблема індетермінованості.

 

Чи є альтернатива симулякрам третього порядку? Тут розмірковування з приводу пошуків такого виходу призводять Бодрійяра до висновку, що „на більш високому рівні може бути лише смерть” (праця „Символічний обмін і смерть”). А така логіка еволюції симуляції дає ще одну темпоральність – есхатолічну. „Наш Апокаліпсис, - говорить Бодрійяр, - не реальний, а віртуальний. І він не в майбутньому, а вже тепер. Це позбавляє нас майбутньої катастрофи…Ми вільні від Страшного Суду”. Відповідно, згідно Бодрійяра, стан постмодерну – постапокаліптичний стан.

Звідси проблема смерті як сутності, субстрату, еквіваленту третього рівня симулякрів.

 

 

Феномен симулякра смерті.

 

Смерть і сексуальність. Ініціація. Біологічна смерть і сексуальність. Безстатеві одноклітинні.