Річний графік навчально-виховної роботи

Документи планування

Усі документи планування можна поділити на дві групи: державні документи і документи, що складаються вчителем.

Державні документи планування:

- навчальний план, що зумовлює кількість годин, відведених на предмет „Фізична культура”;

- навчальні програми (базова, регіональна).

Сьогодні вже зрозуміло, що не можуть навчатися за єдиною програмою школярі різних регіонів України і навіть різні райони однієї області. Корективи в базову та регіональну програми мають право вносити за рішенням своєї ради окремі загальноосвітні школи.

Головна вада сьогоднішньої базової програми в її перевантаженості навчальним матеріалом, який значно перевищує бюджет часу, відведений для його засвоєння. Вона містить підготовчі та підвідні вправи, які повинні під­биратися самим учителем. Вадою програми є і те, що вона не визначає, на якому рівні (уміння, навички чи уміння вищого порядку) повинні бути засво­єні передбачені нею фізичні вправи.

Навчальна програма освітнього закладу повинна мати чотири розділи: "Мета і навчальні, виховні й оздоровчі завдання фізичного виховання"; "Зміст навчального матеріалу"; "Діяльність учителя та учнів у навчальному про­цесі"; "Рівні особистого розвитку учнів — очікувані результати".

Перший розділє визначальним. Мета має першорядне значення для ви­значення загальної стратегії, (ідеології) процесу фізичного виховання. У діючій програмі мета і завдання формулюються формально і не забезпечу­ють справжньої цілеспрямованості й ефективності навчально-виховного процесу. Ще Я. Коменський підкреслював, що основною хибою в педагогіч­ній діяльності є невизначеність її мети. Успішне вирішення проблеми адекватного визначення мети навчання і виховання у фізичній культурі та пошук об'єктивних показників, за якими можна точно визначити ступінь ре­алізації поставлених завдань, є важливою умовою ефективного управління навчально-виховним процесом. Щоби стати конкретним керівництвом до дії, мета навчання повинна бути виражена не тільки в загальній формі, але й у вигляді конкретних вимог до рівня і характеру знань, умінь, здібнос­тей та можливостей учнів, їх психічної діяльності на різних етапах навчання.

Другий розділ передбачає такий підбір і структурування навчального матеріалу, який забезпечить досягнення поставленої мети і розв'язання зав­дань та буде сприяти розвитку учнів.

Програма повинна чітко визначати рівень засвоєння навчального матері­алу (уміння, навички, уміння вищого порядку) залежно від його значення для майбутньої життєдіяльності.

Третій розділ зовсім відсутній в діючих навчальних програмах. Тобто вони не містять найсуттєвішого. Цей розділ програми повинен передбачати конкретні вміння учнів, які будуть формуватись у кожному класі, і загалом сформують у випускників шкіл уміння самовдосконалюватися та звичку до систематичних занять фізичними вправами.

Проектуючи конкретні кроки на цьому шляху, варто відштовхуватися від загальновизнаного сьогодні положення, що навчальний процес — це єдність двох нерозривно зв'язаних між собою основних видів діяльності: навчаючої діяльності вчителя та усвідомленої активної навчальної діяльності учнів. При цьому сучасна дидактика розглядає учнів як головну фігуру навчального про­цесу, як його суб'єкта. Він творить навчальний процес разом з учителем Програмуючи процес фізичного виховання, варто також враховувати сучасну специфіку навчання, яка полягає в тому, що учень не тільки засвоює конкретні знання та фізичні вправи, але й, що головне, повинен оволодіти способами діяльності (оперування ними). Він засвоює прийоми одержання знань, формування навичок, розвитку фізичних якостей і їхнє застосування у практиці фізичного виховання та життєдіяльності. За раціональної органі­зації навчання обидва ці процеси рівномірно прогресують. За неправильної організації — нагромадження інформації випереджує ріст умінь оперувати нею. Щоби цього не трапилось, пам'ятаймо, що накопичення інформації поза діяльністю втрачає силу стимулів навчання.

Ці положення повинні бути відображені в навчальних програмах через визначення конкретних видів діяльності, які учень повинен засвоїти і вико­нувати відповідно до вимог творчого типу навчання та з погляду гармонійного

розвитку особистості.

Четвертий розділ є визначальним з погляду реального виміру результатів навчання та виховання. Сьогодні теорія і практика фізичного виховання має у своєму розпорядженні об'єктивні методи визначення рівня фізичних якос­тей учнів, їхньої те5?йічної підготовленості. Функції вчителя полягають лише в тому, щоби з відомих обрати найадекватніші змістові програми тести.

Водночас не можна не відзначити, що у практиці фізичного виховання не використовуються дані психодіагностики, дидактометрії та методи ви­значення рівня вихованості учнів, визначення інших результатів педагогічної діяльності.

Можна висловити впевненість, що наукова розробка і використання таких методик революціонізує шкільну практику фізичного виховання, підніме її на якісно новий рівень.

Навчальні програми постійно вдосконалюються, періодично змінюють­ся. Найсуттєвішими причинами їх удосконалення є:

- значне поліпшення матеріальної бази, впровадження в навчальний процес досягнень науково-технічного прогресу і передового досвіду;

- піднесення освітнього цензу вчителя, рівня підготовленості учнів;

- постановка суспільством нових завдань щодо фізичного вихован­ня, котрі потребують пошуку нових засобів і форм роботи.

 

Документи планування, що складаються вчителем

Багаторічний передовий досвід показує, що для ефективного розв'язання завдань фізичного виховання, на уроках фізичної культури необхідно створити певну систему планування. Ця система представляє собою завершений, логіч­но пов'язаний ряд планів, кожен з яких має чітко визначені функції, а загалом вони дають змогу найдоцільніше побудувати процес фізичного виховання.

Оскільки реальний процес фізичного виховання будується у формі ве­ликих, середніх і малих циклів, то їхня тривалість переважно і становить масштаби планування, а саме: річний графік навчально-виховної роботи, робочий план на чверть, конспект на урок (декілька уроків).

Річний графік навчально-виховної роботи

Графік складається для кожної паралелі класів. Його функція — рівномір­но, доцільно розподілити навчальний матеріал і систематизувати роботу на рік. Складання графіка починається з передбачення результатів, які належить здобути до кінця року, та з аналізу навчального матеріалу для визначення опорних (основних) вправ і розрахунку часу, необхідного для їх засвоєння (складання програм вивчення). Такі програми вивчення основних шкільних вправ радимо нагромаджувати вже у студентські роки, вивчаючи спор­тивно-педагогічні дисципліни.

Враховуючи календарі змагань і кліматичні умови, вчитель визначає по­рядок проходження навчального матеріалу. Якщо у школі працює декілька вчителів, бажано, щоби в усіх класах було обрано однаковий порядок вивчення розділів програми. Це дає змогу поліпшити експлуатацію матеріальної бази школи і планувати позаурочні форми занять (передусім змагання). Визначив­ши порядок проходження програми, вчитель обирає спосіб планування.

Відомо три способи планування розділів шкільної програми: паралель­ний, послідовний і змішаний. За паралельного проходження розділів матеріалу в уроки одночасно включають матеріал із різних розділів (див. Комплексні уроки). Послідовне проходження розділів практикується у старших класах і передбачає почергове вивчення вправ легкої атлетики, спортивних ігор, гім­настики тощо (див. Предметні уроки). Змішане планування проходження навчального матеріалу передбачає комбінацію першого і другого способів, тобто деякі розділи вивчаються паралельно, інші — окремо. За будь-якого способу планування матеріал із лижної підготовки і плавання завжди вивча­ється концентровано.

Аналогічним чином, із певними застереженнями, необхідно діяти під час розвитку фізичних якостей.

Крім цього, таке планування врізноманітнює уроки, робить їх цікавими. але потребує ретельної підготовки та відповідної матеріальної бази.

Графік навчально-виховної роботи належить до перспективного планування.

У графу "Зміст навчального матеріалу" (див. відповідний рисунок) учи­тель вносить вправи з програми, ігри і контрольні тести для визначення рівня розвитку фізичних якостей. Запис вправ бажано подавати одним рядком.

У графу "Теоретичні відомості" вчитель записує лише загальні питан­ня, наприклад, правила безпеки на уроках, інформацію щодо значення впран для підвищення працездатності, гігієнічні вимоги. Дані щодо методики са­мостійних занять і техніки учні отримують під час опанування основних, підготовчих і підвідних вправ.

"Виховні завдання" можуть плануватись як до групи вправ, так і до кож­ної вправи. Так, вправи з розділу легкої атлетики сприятимуть формуванню позитивного ставлення до занять, а під час вивчення вправ із розділу спорти­вних ігор створюються найсприятливіші умови для поглиблення почуття колективізму, розвитку уваги до дій партнера і суперника.

Наступні графи — це номери уроків. Згідно з навчальним планом у кожно­му класі треба провести по 70 уроків. Проте, враховуючи святкові дні та інші непередбачені обставини, рекомендуємо планувати не більше 64 уроків. В основі планування лежать серії уроків, і бажано, щоби вони розміщува­лись у межах чверті.

Безпосереднє планування навчального матеріалу за уроками досягається шляхом розміщення певних умовних позначок у клітинках, що відповіда­ють конкретним вправам і номерам уроків. Пропонуємо використовувати такі позначки: безпосередня підготовка до розучування, повторення найважливі­ших вправ для певної серії уроків (П); попереднє розучування (ПР); поглиблене розучування (Р); закріплення (3); удосконалення (У); контроль (К); домашнє завдання (ДЗ). Якщо матеріал використовується на уроці у вигляді стрижневого, то проставляються великі букви, якщо у вигляді допоміжного, — малі букви. Щоправда, різні вчителі користуються різними позначками (кольоровими, штриховими, символічними тощо).

Перевірка якості графіка здійснюється по горизонталі і по вертикалі.

По горизонталі до нього висуваються такі вимоги:

- дотримання наступності засвоєння матеріалу всередині розділів і між ними;

- забезпечення випереджаючого розвитку фізичних якостей;
- поступове підвищення функціональних можливостей організму учнів;

- періодичне повторення вправ на уроці й у самостійних заняттях для
міцного засвоєння;

- забезпечення системи контролю за ходом навчального процесу.

По вертикалі річний план повинен забезпечити:

• використання різноманітних засобів для формування оптимального емоційного стану учнів;

• різнобічний вплив на опорно-руховий апарат і функції організму;

• оптимальне розумове, фізичне і координаційне навантаження;

• відповідність обсягу навчального матеріалу тривалості уроку.
Примірці плани, що часто публікуються в журналах, не радимо використовувати у готовому вигляді. У кращому випадку, вони можуть стати орієнтиром для пошуку власних шляхів вирішення завдань фізичного виховання.

Робочий план

Заплановане в річному плані уточнюється і конкретизується в етапних планах на семестри. Етапний план є фрагментом річного плану. Він склада­ється безпосередньо перед початком чергового семестру з урахуванням досягнутого у попередньому. У практиці цей документ часто називають календарним або поурочним планом. У системі планування він виконує функцію методичного забезпечення.

Об'єктом поурочного планування є не тільки основні вправи, передба­чені програмою і графіком, а й відповідні підготовчі, підвідні та контрольні вправи і допоміжні завдання. Значна увага при цьому надається так званим наскрізним вправам, які використовуються в усіх класах. До таких вправ, наприклад, належать стрибки зі скакалкою, які розвивають загальну і спеці­альну витривалість, координацію рухів, стрибучість. Вони зміцнюють колінні суглоби та стопи, м'язи ніг і тазу і, що особливо важливо, м'язи тулуба, фор­муючи "м'язовий корсет", а тому є цінними для учнів будь-якого віку.

У робочому плані вчитель спочатку визначає завдання і засоби основної частини кожного заняття, використовуючи при цьому раніше складені про­грами навчання. Після визначення змісту основної частини обирають засоби підготовчої. Тут записують характер загальнорозвиваючих вправ (наприклад, вправи з гімнастичними палицями, в парах, без предметів тощо) і конкретно вказують, які спеціальні вправи будуть запропоновані учням.

Плануючи заключну частину, завжди передбачайте зв'язок проведеного уроку з наступним. Це досягається шляхом націлення учнів на самостійну роботу, спрямовану на закріплення вивченого і підготовку до засвоєння матеріалу на майбутніх уроках. Сюди включають вправи на розслаблення і вправи на гнучкість. Робочий план відносять до поточного планування.

Конспект уроку

Конспект уроку — це найконкретніший план роботи вчителя. Він нале­жать до оперативного планування і завершує систему планування уроків та виконує в ній організаційну функцію. Конспект — це результат безпосе­редньої підготовки вчителя до уроку. Він розробляється на основі робочого плану для паралельних класів, але зазначаються особливості роботи в кож­ному з них.

Конспект містить конкретні завдання, які повинен розв'язати вчитель на уроці. При цьому враховується рівень підготовленості всіх груп учнів (для забезпечення оптимальних педагогічних дій). Завдання переважно записують під заголовком конспекту. Далі конкретизують зміст навчання з урахуванням досягнень учнів і прогалин у процесі навчання. У конспект послідовно запи­сують вправи, що підлягають вивченню на уроці, теоретичні відомості та домашні завдання. Підкреслюються можливі міжпредметні зв'язки, за потреби — обґрунтовується доцільність цих вправ на уроці.

Далі в конспект записують дані про дозування (кількість повторень, час виконання, довжину дистанції, вагу вантажів тощо). Дозування визначається окремо для хлопців і дівчат (за обсягом та інтенсивністю).

У графу "Методичні вказівки" записують:

• методи і прийоми роботи;

• шляхи взаємодії педагога й учня;

• виховний і оздоровчий впливи;

• додаткові завдання;

• способи підготовки до уроку активу;

• форми і методи контролю;

• вказівки щодо самостійної роботи тощо.

Особливе місце посідає в конспекті остання графа "Організаційні вка­зівки". Тут фіксуються:

- способи управління класом і його групами;

- розміщення учнів і місце вчителя під час всіх фрагментів уроку;

- способи підготовки, роздачі та прибирання інвентаря і приладів, місць їхнього розміщення;

- особливості організації ігор;

- види робіт, які необхідно виконати до початку уроку;

- шляхи забезпечення техніки безпеки.

У кінці конспекту вказують на необхідну матеріально-технічну бачу: прилади, обладнання, основний і допоміжний інвентар, наочні посібники, технічні засоби навчання тощо.

Планування позаурочної роботи

Робота з фізичного виховання школярів виконується всім педагогічним колективом із залученням медперсоналу, громадських організацій і батьків. Загальне керівництво здійснюється адміністрацією, а практичне — учите­лем фізичної культури. У цій ситуації успіху можна досягти лише за умови чіткого і конкретного планування.

Позаурочну роботу регламентують такі документи:

- загальношкільний річний план позаурочної роботи з фізичного ви­ховання школярів або відповідний розділ у шкільному плані;

- календар спортивно-масових заходів;

- розклад занять секцій.

Загально-шкільний річний план позаурочної роботи передбачає на­прями діяльності колективу і може містити такі розділи:

 

- аналіз роботи за минулий рік і основні завдання на наступний; організаційна робота;

- навчальна робота;

- організація оздоровчих заходів у режимі навчального дня;

- спортивно-масова робота;

- робота за місцем проживання;

- просвітницька діяльність; медичний контроль;

- господарська робота.

Календар спортивно-масових заходів складається відповідно до календаря районних змагань. У календарі передбачаються всі шкільні змагання у хронологічному порядку. Розклад занять складається на рік. У клітинах проти кожної секції і дня занять проставляють час їх початку і закінчення.

 

4. Контроль і облік. Вимоги до контролю і обліку

Контроль і облік – це виявлення і оцінка реальних умов, конкретних фактів динаміки і результатів педагогічного процесу. Завдяки контролю і обліку накопичуються дані про фізичний стан, техніко-тактичну підготовленість і кількісні досягнення тих, хто займається фізичними вправами. Систематично перевіряється ефективність вживаних засобів, методів і організаційних форм, характер утруднень у навчальному процесі, вольова стійкість і працездатність тих, хто займається фізичними вправами. Це дозволяє точніше планувати і коректувати навчально-виховний процес, сприяючи поліпшенню його якості і ефективності. Результати контролю і обліку використовуються при підведенні підсумків за певний період часу.

Провідним чинником у здійсненні педагогічного контролю є забезпечення повноцінної інформації про передумови і результати педагогічного процесу. Основними вимогами до контролю і обліку є:

- своєчасність;

- об'єктивність;

- точність і достовірність;

- повнота і інформативність;

- простота і наочність.

Своєчасність контролю і обліку допускає виявлення нової інформації про стан тих, хто займається фізичними вправами, умовах і продуктивності педагогічного процесу.

Об'єктивність, точність і достовірність полягає у виявленні і фіксації фактів реальної дійсності.

Повнота та інформативність передбачають контроль і облік. Педагогічний процес – вище виключно складне. Його ефективність обумовлюється багатьма факторами.

Простота контролю і обліку допускає доступність форм і методів, а також можливості отримання необхідних даних.

Наочність – це фіксація фактів і висновків, що забезпечують швидке і точне використання їх в майбутній діяльності.

 

5. Види, зміст і основи методики контролю і обліку

Типовими і загальноприйнятими видами контролю і обліку є:

• періодичний (поетапний);

• поточний;

• оперативний.

Періодичний (поетапний) педагогічний контроль і облік призначений для визначення стану тих, хто займається фізичними вправами, умов майбутнього навчально-виховного процесу і його досягнень. Він здійснюється на початку або в кінці певного етапу (навчального року), періоду роботи (учбової четверті, семестру).

Контроль і облік, які проводяться на початку етапу, називаються попередніми (пілотажними). Вони служать для виявлення початкових даних розробки чергових планів, розподілу учнів на учбові групи, для впорядкування спланованої роботи.

До змісту попереднього контролю і обліку входить отримання інформації про кількість, фізичний розвиток, освіту, стан здоров'я тих, що займаються фізичними вправами, про їх інтереси; уточнення програмних вимог фізичного виховання; вивчення матеріально-технічних умов, кліматичних умов занять і т.ін. можливостей. Основними методами попереднього педагогічного контролю є: антропометричні вимірювання, тестування, спостереження, вивчення документації, що є, перевірка стану місць занять, устаткування і інвентаря.

Контроль і облік, що здійснюються в кінці чергового етапу роботи, називаються підсумковими (заключними). Це дозволяє встановити кінцеві результати роботи, зіставити їх з початковими даними, оцінити якість і підвести підсумки навчально-виховного процесу. Ці дані можуть служити мірилом правильності попереднього планування і джерелом його поліпшення на черговий термін.

Поточний контроль і облік здійснюються протягом кількох місяців, тижнів (мікроциклу, мезоциклу – в спортивному тренуванні). Вони допомагають оцінити якість навчально-виховного процесу, встановити ступінь вирішення поставлених на даний проміжок часу завдань, а також виявити повсякденні зміни в стані тих, що займається фізичними вправами. Це полегшує орієнтування в умовах, характері і темпах навчальної діяльності, в інтересах, активності і реальних можливостях тих, хто займається фізичними вправами. Аналіз і оцінка таких змін дозволяють вносити корективи в роботу, поведінку і дії вихованців.

У процесі поточного контролю реєструється відвідування занять, пройдений учбовий матеріал, зауваження про доступність, доцільність і ефективність засобів, які вживаються і методів, оцінки знань, умінь і навиків, а також показники практичних досягнень, дані про стан і працездатність тих, хто займається фізичними вправами, дисципліна і інші сторони їх поведінки.

Оперативний контроль і облік проводяться в рамках одного заняття. Вони призначені для отримання інформації про зміни стану тих, хто займається фізичними вправами безпосередньо під час виконання вправ. Ці відомості потрібні педагогу для раціонального управління діяльністю учнів на уроці. Найпростішими показниками оперативного стану учнів є зміни ЧСС, дихання, швидкості виконання вправ, параметрів техніки рухів у ході заняття. Більшість інформації, яка одержується в процесі поточного і оперативного контролю, фіксується в особистому щоденнику педагога.

Окрім контролю, здійснюваного самим викладачем, велике значення має спеціально організований контроль з боку керівних осіб і педагогічного колективу.

Методами контролю є:

• візуальне педагогічне спостереження за навчально-виховним процесом;

• хронометраж діяльності з метою визначення витрат часу учнів на основні види роботи;

• пульсометрія – для з'ясування реакції серцево-судинної системи на навантаження;

• вивчення документальних матеріалів (планів, звітів, протоколів змагань, тестування фізичної підготовленості і ін.);

• опитування в різних формах (анкетування, інтерв'ювання). На підставі аналізу і узагальнення отриманих відомостей робляться відповідні висновки і даються рекомендації педагогу.

Спостереження за навчально-виховним процесом дає найбагатшу інформацію про діяльність педагога і учня, направлену на вирішення намічених завдань.

Як правило, спостереження за уроком пов'язано з ознайомленням з педагогічною документацією (планом роботи на поточний період, конспектом уроку, записами в журналі навчальної роботи) і бесідою з викладачем, іноді з тими, хто займається фізичними вправами.

Хронометраж проводиться з метою виявлення і оцінки витрат часу на різні види діяльності учнів і визначення щільності уроку, як одного з показників його ефективності. Хронометраж передбачає розподіл часу на наступні елементи:

• слухання педагога, спостереження, осмислення сприйнятого, проектування майбутніх дій, уявна підготовка до виконання заданого і інші види розумової діяльності;

• виконання вправ та інші види фізичної роботи (переміщення і установка снарядів, роздача і збір навчальних посібників, підготовка місця приземлення при стрибках і т.п.);

• необхідний організований відпочинок і інші виправдані паузи в роботі (очікування черги при виконанні вправ і т.п.);

• "простої" (втрати часу через прорахунки різного характеру або за непередбаченими обставинами).

Підсумовування отриманих даних дозволяє визначити відсоткове співвідношення витрат часу і щільність заняття. Розрізняють загальну і моторну (рухову) густину.

Загальна щільність уроку є узагальненим показником раціонального використання часу. Вона визначається відношенням суми педагогічно виправданих витрат часу до всієї тривалості уроку і виражається у відсотках. Так, якщо в 45-хвилинному уроці ця сума складає 42 хвилини, то загальна щільність буде дорівнювати 93,3 %.

Моторна щільність заняття є відсотковим показником витрат часу на рухову діяльність і визначається відношенням часу, витраченого на виконання рухових дій, до часу, відведеного на заняття. Якщо, наприклад, на тому ж уроці ці витрати досягають 35 хвилин, то моторна щільність буде дорівнювати 77,7%.

Загальна щільність заняття повинна бути близькою до 100%. Моторна густина може широко варіювати. На уроках, направлених на розвиток фізичних якостей, вона може бути високою (70-80% і більше). На уроках з освітньою спрямованістю, особливо при розучуванні техніки нових вправ, багато часу йде на розумову діяльність учнів і моторна щільність може бути нижча 50%. Не можна оцінювати дані хронометражі лише за абсолютними показниками щільності уроку, їх необхідно осмислювати з урахуванням спрямованості і змісту занять, можливостей учнів, умов проведення і т.ін. Хронометраж є допоміжним видом контролю і повинен враховуватися у взаємозв'язку з даними педагогічних спостережень.

Пульсометрія дозволяє визначити величину фізичного навантаження і його динаміку під час занять фізичними вправами. Підрахунок частоти серцевих скорочень проводиться перед початком заняття, перед і після виконання окремих вправ або серії. ЧСС підраховують протягом 10-15 секунд і кількості ударів множать на 6 або 4, щоб встановити кількість ударів серця за хвилину. Показником пульсометрії з'ясовують реакцію серця на фізичне навантаження, викликане певною вправою, а також динаміку цих реакцій протягом всього заняття. Дані вимірювань ЧСС дозволяють скласти "криву навантаження" під час заняття.

Оцінка пульсових даних і пульсової кривої супроводяться глибоким аналізом. Пульсові зміни у різних осіб або у однієї і тієї ж особи в різний час і при різних обставинах не співпадають. Вимірювання частоти серцевих скорочень проводять, як правило, у кожного учня. Крім того, ці зміни відбуваються не тільки залежно від характеру і величини м'язової роботи, але і під впливом емоцій, які на уроках фізичної культури часто досягають значної сили. Правильна оцінка показників пульсометрії можлива при обліку даних педагогічних спостережень.

Контроль фізичної підготовленості учнів. Окрім спостережень, у практиці фізичного виховання (особливо в спортивному тренуванні) як методи контролю широко використовується тестування.

Для отримання достовірних показників використовуються тести, які повинні відповідати спеціальним вимогам (визначена мета застосування тесту), а також бути інформативними, надійними і об'єктивними.

Інформативність тесту – це ступінь його точності для оцінки певних властивостей конкретної людини. Наприклад, при тестуванні швидкісних якостей широко використовують біг на 100 метрів.

Надійність відображає ступінь схожості результатів при повторному тестуванні одних і тих же випробовуваних в однакових умовах. Тест можна вважати надійним, якщо він гарантує отримання близьких один до одного або однакових показників вимірюваної властивості в наступних, одна за одною, кількох спробах.

Об'єктивність тесту відображає незалежність результатів вимірювань різних фахівців (експертів, суддів і т.п.), які проводять тестування, об'єктивність оцінок збільшується із зростанням числа експертів.

У практиці фізичного виховання, особливо спортивного тренування, часто виникає необхідність в об'єктивній оцінці суми кількох властивостей людини, які характеризують певний стан. У цьому випадку шляхом математичних розрахунків (виділення коефіцієнта кореляції) з великого числа передбачуваних тестів відбирають комплект (набір, "батарею") декількох, найінформативніших.

При тестуванні важливо дотримуватись такої основної умови: склад підібраних для порівняння груп повинен бути однорідним (за статтю, зростом, фізичною підготовленістю, станом здоров'я); вимірювальна апаратура повинна відповідати державним стандартам; порядок виконання випробування (характер розминки, інтервали відпочинку між спробами та ін.) повинен бути постійним.

Самоконтроль. Основним предметом самоконтролю, який здійснюється тими, хто займається фізичними вправами, є:

1. Стан організму і психіки у зв'язку із заняттями фізичними вправами;

2. Власна діяльність і її результативність.

Змістом першої сторони самоконтролю є спостереження за пульсом, диханням, потовиділенням під час вправ, вагою тіла, самопочуттям, працездатністю, апетитом, сном, у дівчат – за менструальним циклом. Ця сторона самоконтролю особливо тісно пов'язана із лікарським контролем.

Головним змістом другої сторони самоконтролю є спостереження за власними діями в процесі виконання фізичних вправ, перевірка повноцінності сприйнять і уявлень; виявлення недоліків (або досягнень) у координації і інших показниках якості рухів, визначення їх відповідності вимогам, що пред'являється педагогом. Ураховується також поточний стан організму і психіки, зміни в поведінці і ін.

Умовно можна виділяти такі різновиди самоконтролю в процесі навчальної, спортивно-тренувальної і змагальної діяльності:

• профілактичний;

• коректуючий;

• констатуючий.

Профілактичний самоконтроль дозволяє попередити виникнення помилок під час виконання завдань.

Коректуючий самоконтроль здійснюється в процесі виконання завдання і служить для самостійного оперативного коректування навчальних, змагальних та інших дій. Уміння педагога поєднувати власні контрольні дані з результатами самоконтролю забезпечує досягнення більш значного ефекту в самій руховій підготовленості.

Констатуючий самоконтроль відрізняється тим, що є обмежений лише виявленням і оцінкою окремих фактів навчальної, спортивно-тренувальної і змагальної діяльності, її обстановки і умов. Він позбавлений елементів оперативного і методичного розвитку. Типовою формою констатуючого самоконтролю є перевірка і констатація досягнень (наприклад, ступеня оволодіння технікою руху на окремому уроці або серії уроків; рівня розвитку швидкісних якостей на певному етапі тренування і т.ін.).

Дані всіх форм самоконтролю необхідно систематично фіксувати в індивідуальному щоденнику. У виховних цілях щоденникові записи повинні аналізуватися педагогом, а іноді і лікарем (Ж.К. Холодов, В.С. Кузнєцов, 2000; Л.П. Матвєєв, 1991; Озолін Е.В., 1999).

 

6. Документи контролю і обліку

Основними документами контролю, обліку і звітності є: журнал обліку роботи групи, медична картка, журнал обліку травм, журнал обліку наявності і стану устаткування, книга обліку вищих спортивних досягнень, протоколи і документи звітності.

Журнал обліку начальної роботи групи є основним документом обліку. Він має загальновстановлену форму, в якій виділяються такі розділи: обліковий склад групи і загальні відомості про тих, хто займається фізичними вправами; дані лікарського контролю; облік відвідування занять; облік пройденого програмного матеріалу; облік успішності.

Медична картка служить для обліку даних лікарського контролю, здійснюваного медичним персоналом.

Облікова картка є одним з важливих документів обліку стану тих, хто займається фізичними вправами. Її об'єм і зміст визначається ступенем підготовленості учнів. Облікова картка спортсмена може складатися з десятків граф, у які записуються результати цілого комплексу тестів. Облікові картки заповнюються на підставі протоколів спостережень.

Журнал обліку травм служить для реєстрації кожного випадку травматизму. В ньому фіксуються: прізвище, ім'я і по батькові; сімейний стан, вік і спортивний стаж потерпілого; дата, місце і конкретні обставини отримання травми; назва виду спорту і вправи, з якими пов'язано подію, а також його місце в занятті (на початку, середині або в кінці); причина одержання травми (її назва), медичний діагноз і місце пошкодження; травма є первинною чи повторною; призначене лікування і його результати, втрачені через травму навчальні або робочі дні; механізм пошкодження і додаткові зауваження.

Книга обліку вищих спортивних досягнень служить для реєстрації рекордів і чемпіонів за видами спорту. В ній фіксуються: прізвище, ім'я і по батькові; місце, дата і рівень змагань; результат, зайняте місце і ін.

Щоденник педагога не є офіційним документом. Проте його необхідно мати для обліку і накопичення даних педагогічного досвіду роботи. В ньому доцільно відображати: зміст і методичні особливості занять, ефективність вправ і нових методичних прийомів, що використовуються. Формуються форми організації роботи і методи спілкування з тими, хто займається фізичними вправами, позитивні сторони і недоліки викладання і т.ін. Окрім цього, дається характеристика тих, хто займається фізичними вправами: становлення до завдань, взаємостосунки, дисципліна, наполегливість у подоланні труднощів, конкретні успіхи або невдачі в роботі і їх причини та інші дані. Цінними є самокритичні замітки, які стосуються власної особи викладача: уміння триматися перед групою, дотримання такту, потрібного тону, успіхів і невдач власної поведінки, недоліки, що виявилися в знаннях і уміннях.

Щоденникові записи допомагають своєчасно і всесторонньо осмислювати педагогічні факти, які не відбиваються в офіційних документах обліку. Вони привчають до самоконтролю, служать для розвитку критичного, методичного мислення і самовиховання педагога. Вони можуть бути використані також і з науковою метою (В.Н. Платонов, 1986; Є.В. Озолін, 1999).

 

Література

1. Курамшин Ю.Ф. Методы обучения двигательным действиям и развития физических качеств. – Л., 1991.

2. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебник для институтов физической культуры. – М.: Физкультура и спорт, 1991.

3. Озолин Е.В. Адаптивная физическая активность как новая дисциплина в семействе спортивных наук // Теория и практика физической культуры. – 1999. – №5. – С. 21-26.

4. Платонов В.Н. Подготовка квалифицированных спортсменов. – М.: Физкультура и спорт, 1986.

5. Холодов Ж.К., Кузнецов В.С. Теория и методика физического воспитания и спорта. – М.: Academa. – 2001.

6. Шиян Б. Теория и методика физического воспитания школьников. – Тернополь: Навчальна книга – Богдан, 2001, 2 части.