Созидательная природа экологии

Мы переживаем сегодня кризис в социальной экологии. Современное общество… организовано в гигантские городские промышленные пояса, в высокоиндустриальное сельское хозяйство и анонимно-бюрократический, разросшийся государственный аппарат, возвышающийся над теми и другими… Мы глубоко затронуты неотъемлемыми логистическими проблемами, стоящими перед этим обществом - проблемами транспорта, плотности населения, снабжения (сырьем, продуктами и пищей), экономической и политической организацией, индустриальных зон и т.д. Этот тип урбанизированного и централистского общества представляет колоссальный груз для любой страны.

Многообразие и упрощение

Но проблема еще глубже. Представление о том, что человек должен господствовать над природой, проистекает непосредственно из господства человека над человеком. Патриархальная семья посеяла семена господства в центральном пункте человеческих отношений. Классический разрыв между телом, духом и мышлением (в основе - между физическим и умственным трудом) в античном мире способствовал жажде господства. Антиприродная позиция христианства содействовала его росту. Но только тогда, когда органичные отношения между общинами… превратились в рыночные отношения, планета стала всего лишь эксплуатируемым источником сырья. Сотни лет созревавшая тенденция получила самое худшее свое развитие в современном капитализме.

В соответствии с заложенным в нем самом конкурентным началом буржуазное общество не только враждебно по отношению к людям, оно делает человечество враждебным по отношению к природе. Подобно тому как люди превращаются в товары, товаром становится любая часть природы, становящаяся источником сырья, который можно по желанию обрабатывать и продавать. Либералы приукрашивают этот процесс терминами «рост», «индустриальное общество» и т.д. Но как ни описывай эти явления, их причина - в господстве человека над человеком.

Термин «общество потребления» дополняет описание современного строя как «индустриального общества». Потребностями людей манипулируют СМИ, чтобы пробудить всеобщую потребность в совершенно бесполезных товарах, каждый из которых специально сделан так, чтобы через определенное время выйти из строя. Разграблению человеческого разума рынком соответствует разграбление Земли капиталом…

Вопреки сегодняшним громким воплям о перенаселенности, опасность экологического кризиса заключена не в приросте населения, а в цифрах производства такой, например, страны как США… Направляя 1/9 своих производственных мощностей на вооружение, США разрушают Землю и разрывают экологические связи, неотъемлемые для человеческой жизни… За последние три десятилетия производство электроэнергии возросло в 5 раз, главным образом, на основе ядерных веществ и угля. О гигантском грузе радиоактивных отходов и других последствиях, которые имеют эти процессы для экологии природы, нечего и говорить…

Вопрос в том, сможет ли Земля выдерживать это разграбление настолько долго, пока человек не заменит нынешнюю разрушительную общественную систему - гуманным, экологически ориентированным обществом.

Экологов часто иронически просят указать с научной точностью момент экологической гибели природы… Подобно тому, как если бы психиатра спрашивали о точном моменте, когда невротик становится психопатом. Подобного прогноза никогда нельзя будет сделать. Но экологи могут дать стратегическое представление о том, в каком направлении будет развиваться человечество на основе разрыва с естественной окружающей средой.

С точки зрения экологии, человек в опасной степени упрощает свое окружение. Современный город означает посягательство на устройство природы, наступление неорганического мира (цемента, стекла, металла) на органический. Гигантские городские пояса, возникающие в индустриальных зонах по всему миру, не только тяжело оскорбляют глаз и ухо, они хронически отравлены смогом и буквально неподвижны из-за постоянных транспортных пробок.

Процесс упрощения человеческой среды обитания, делающий ее все более пустынной и грубой, имеет как культурную, так и физическую сторону. Необходимость манипулировать огромными массами городского населения, транспортировать, кормить, обеспечивать работой и как-то содержать эти миллионы плотно живущих бок о бок людей ведет к значительному упадку гражданских и социальных ценностей. Массовая концепция человеческих отношений - тоталитарная, централистская и направленная на одну и ту же цель - грозит подавить концепции прошлого, нацеленные в большей мере на отдельного человека. Бюрократическая техника социального менеджмента угрожает заменить человеческое поведение.

Все спонтанное, творческое и индивидуальное присваивается стандартизованными, нивелирующими и массовидными элементами; сфера жизни индивида постоянно урезается ограничениями со стороны безликого и безличного общественного аппарата. Любое признание неповторимых личных способностей все больше и больше заменяется манипуляцией самыми низшими инстинктами массы. С человеком обращаются массово, статистически, как с колесом механизма вместо того, чтобы ценить его индивидуальные и качественные особенности, его сокровенную личностность, свободное выражение и поощряемое разнообразие.

Это регрессивное упрощение среды происходит и в современном сельском хозяйстве. Манипулируемых людей в современных городах надо кормить, это означает расширение индустриального сельского хозяйства. Создаются фабрики пропитания, допускающие высокую степень механизации - не для сокращения человеческого труда, а для повышения производительности и эффективности, для умножения вложения капиталов и эксплуатации биосферы. Соответственно должна быть утрамбована природа - если угодно, до состояния фабричного пола - а природные различия и топография - должны по возможности исчезнуть. Выращивание растений подлежит строгому регулированию, чтобы совпасть с расписанием пищевой промышленности.

Все сельскохозяйственные работы следует осуществлять в массовом масштабе, часто полностью игнорируя природную экологию. Огромные области используются для выращивания одной-единственной культуры, такая форма земледелия не только приспособлена к механизации, но и создает угрозу заболевания растений… И, наконец, следует в большом объеме применять химические вещества, чтобы избавляться от проблем, создаваемых насекомыми, сорняками и заболеваниями растений, чтобы регулировать урожай и увеличить эксплуатацию почвы… Современное производство продуктов питания представлено не крестьянами, помещиками или даже агрономами, а летчиками и химиками, для которых земля - лишь источник неорганических веществ.

Этот процесс упрощения усиливается преувеличенным местным и даже национальным разделением труда. Огромные области Земли все больше и больше отводятся для специальных промышленных целей или делаются сырьевыми зонами. Другие превращаются в центры городского населения и используются в основном для торговли и транспорта. Целые города и земли (либо страны и континенты) специализируются на производстве определенных продуктов… Сложная экосистема, состоящая из различных климатических зон земного шара, подчиняется системе, где целые нации образуют экономически организованные единицы, каждая на свой лад - звено в гигантской индустриальной цепи, охватывающей всю Землю. Самые привлекательные участки земель падут жертвой бетономешалок - это лишь вопрос времени… То, что остается от красот природы, разрушается жилыми вагончиками, палаточными лагерями, шоссе, мотелями, закусочными и следами нефти от моторных лодок.

Человек на грани разрушения всей работы органической эволюции… Заменяя комплексную органическую окружающую среду упрощенной и неорганической, он разрушает биологическую пирамиду, на которой тысячи лет держалась человеческая жизнь… Человек запускает обратное развитие биосферы, которое может вызвать к жизни только все более простые формы. Если этот великий поворот эволюционного процесса продолжится, не будет преувеличением предположить, что предпосылки для высокоразвитой жизни будут необратимо разрушены и Земля больше не в состоянии будет допустить человеческую жизнь.

С экологической точки зрения, этот поворот органической эволюции - результат ужасающих противоречий между городом и деревней, государством и обществом, промышленностью и сельским хозяйством, массовым и индивидуальным производством, централизмом и регионализмом, бюрократическим и человеческим масштабом.

Созидательная природа экологии

До недавних пор все попытки решить противоречия, порожденные урбанизацией бюрократического аппарата, рассматривались как бесплодная попытка остановить «прогресс»… Анархист воспринимался как одинокий мечтатель, стоящий вне общества, переполненный ностальгией по крестьянскому двору или средневековым общинам. Его стремление к децентрализованному обществу, к сообществу людей, находящихся в согласии с природой и потребностями людей… рассматривалось как реакция романтиков, деклассированных ремесленников или как интеллектуальная «болезнь»…

…Сегодня историческое развитие лишило смысла почти все возражения против анархистской мысли. Современный город и современное государство, массовая технология угля и стали эпохи промышленной революции, более поздние, рационализированные системы массового производства и конвейерные системы организации труда, централизованные нация, государство и бюрократический аппарат - все они достигли границ своего развития… Они реакционны не только потому, что иссушают человеческий дух и лишают общину ее связности, ее солидарности и ее социоэтического уровня, но и с объективной, экологической точки зрения, потому, что подрывают жизнеспособность планеты и всех живущих на ней существ.

Следует подчеркнуть, что анархистские представления о гармоничном обществе, прямой демократии, гуманной технологии и децентрализации общества… не просто желательны, но необходимы. Они относятся не к великим прозрениям будущего людей, они сегодня - предпосылка выживания человечества. Процесс общественного развития перевел эти представления из сферы этического и субъективного в область практического и объективного…

Основной принцип созидательной направленности экологии можно суммировать в понятии «разнообразие». С экологической точки зрения, равновесие и гармония в природе, в обществе и, следовательно, в поведении достигается не механической нормировкой, но, напротив, органическим разнообразием…

Многие экологи исходят сегодня из того, что многократного использования ядовитых химикалий, инсектицидов и пестицидов можно избежать посредством более сильного взаимодействия между живыми существами. Мы должны дать больше простора естественной спонтанности, различным биологическим силам, составляющим нишу… Но разумное «регулирование» биоценозов предполагает глубокую децентрализацию сельского хозяйства. Индустриализированное сельское хозяйство должно по возможности уступить место сельскохозяйственному земледелию… Я не утверждаю, что нам следует отказаться от всего, что было достигнуто вообще в сельском хозяйстве благодаря механизации. Я говорю лишь, что земля должна культивироваться как сад, что флора должна развиваться разнообразно и подвергаться бережному уходу, уравновешиваясь фауной и приспособленной к местности защите растений… Чтобы соответствовать требованиям экологического производства продуктов питания,, сельское хозяйство необходимо перевести из гигантских индустриальных форм в небольшие единицы.

Та же аргументация относится к разумному использованию энергетических источников… Промышленная революция в значительной мере разрушила региональные источники энергии и заменила их единой энергетической системой (на основе угля), а позднее - двойной системой (на основе угля и нефти)… По существу произошел отказ от концепции взаимодополняющих источников энергии. Многие регионы специализировались на горнодобывающей промышленности, использующей один источник энергии, другие области превратились в гигантские индустриальные зоны для изготовления всего нескольких видов товаров. Нет необходимости еще раз говорить о той роли, какую сыграл этот развал регионально организованного хозяйства в загрязнении воздуха и воды, в разрушении больших территорий земли и о том, что будет означать для нас в будущем исчерпание бесценных углеводородных горючих веществ.

Можно, конечно, использовать ядерное горючее, но от одной лишь мысли о смертоносных радиоактивных отходах, которые придется где-то хоронить, если атомные реакторы станут нашим единственным энергоисточником, становится страшно. Энергосистема на основе радиоактивных материалов приведет к широкому отравлению окружающей среды, - вначале мало заметно, затем во все более массовых и ощутимо разрушительных масштабах.

Остается прибегнуть к экологическим принципам для решения наших энергетических проблем. Мы можем попытаться восстановить прежнее регионально привязанное энергоснабжение, используя комбинированную энергосистему, питаемую энергией ветра и солнца… Аппараты на базе солнечной энергии, ветровых турбин и гидроэлектрических источников сами по себе еще не решат проблем энергоснабжения и экологического опустошения… Но в мозаичной структуре, как органичная энергосеть, развивающаяся в соответствии с возможностями соответствующих регионов, эти различные энергоисточники могут хорошо удовлетворить потребности децентрализованного общества.

В солнечных широтах мы могли бы больше полагаться на солнечную энергию, чем на горючие вещества. В районах с частыми атмосферными волнениями мы могли бы больше опираться на аккумуляторы ветровой энергии. В прибрежных районах или во внутренних районах с разветвленной речной сетью можно было бы получать энергию из гидроэлектрических сооружений… в любой области можно комбинировать ветровую, водную и солнечную энергетику так, чтобы удовлетворить потребности промышленности и быта соответствующих общин с минимумом вредных горючих веществ, опираясь на различные энергоисточники, объединенные в экологическую сеть…

Но как и в случае с сельским хозяйством, применение экологических принципов в энергетике требует глубокой децентрализации общества и регионализации общественной организации. Большому городу необходимо много угля и нефти. Солнечная, ветровая и климатическая энергия доступны нам в небольших количествах… Трудно представить себе, что нам когда-нибудь удастся построить аккумулятор солнечной энергии, который снабжал бы нас таким же огромным количеством энергии, как большая электростанция. Точно также трудно представить себе батарею ветровых турбин, дающую нам столько энергии, чтобы осветить Манхэттен.

Если дома и фабрики останутся сильно сконцентрированы, установки чистой энергетики, возможно, будут не более, чем игрушками. Но если размеры городских общин уменьшатся, и они широко распространятся, нет причин для того, чтобы эти установки не обеспечивали нас всеми удобствами индустриальной цивилизации. Для того, метрополии должны быть децентрализованы. Сегодняшние расширяющиеся урбанистические пространства должны быть заменены новым типом общин, бережно приспособленным к особенностям региона…

Правильность идей децентрализации можно продемонстрировать на почти всех «структурных» проблемах нашего времени. Возьмем пример транспорта. Много написано о вредном воздействии автомобилей с моторами на бензине - их роли в загрязнении воздуха, шуме, количестве жертв… В сильно урбанизированной цивилизации бесполезно пытаться заменить эти вредные машины на более чистые, эффективные, практически бесшумные и по-видимому надежные автомобили на электробатареях. Даже самые лучшие из наших электромобилей надо перезаряжать через 150 км, что снижает возможность их использования в качестве транспорта в больших городах. Напротив, в небольшой децентрализованной общине было бы возможно использовать электромобили для сообщения в соответствующем городе и в его окрестностях, а для транспорта на большие расстояния построить монорельсовые дороги…

Анархизм означает нечто большее, чем децентрализованные общины… Анархистское общество далеко от того, чтобы быть сектантским идеалом, оно - предпосылка для осуществления экологических принципов… Если мы хотим сохранить единство и стабильность окружающей природной среды, если мы хотим гармонии с ней, нам следует сохранить и развивать разнообразие природы… Разнообразие ради разнообразия бессмысленно. В природе оно возникает спонтанно… Но вид, которому удается расширить свою среду обитания, расширяет одновременно и экологическую ситуацию целого…

Как эколог, так и анархист делают упор на спонтанности. Эколог - если он не просто техник - склонен к тому, чтобы отклонять выражение «насилие над природой». Вместо этого он говорит об «осуществлении курса» в экологической ситуации, о регулировании и реконструкции экосистемы. Анархист, со своей стороны, говорит об общественной спонтанности, освобождении социальных и человеческих сил, свободном творчестве. Оба на свой лад считают авторитет препятствием, грузом, мешающим творческим возможностям в природе и обществе. Цель обоих - не покорить сферу, а освободить ее…

Как эколог, так и анархист считают разнообразие масштабом прогресса. Как для того, так и для другого растущее единство достигается растущим разнообразием. Увеличение единства обеспечивается растущим разнообразием его частей.

Подобно тому, как эколог стремится расширить границы экосистемы и достичь свободного взаимодействия видов, анархист стремится к расширению шкалы социального опыта, к тому, чтобы устранить все, препятствующее его развитию. Анархизм - это не только общество без государства, но и гармоничное общество физической и духовной активности, нерепрессивной чувственности и самоуправляемой духовности, солидарности в сообществе и развития индивидуальности, регионального своеобразия и всемирного братства, спонтанности и самодисциплины, устранения спешки и развития ремесленного мастерства. В нашем шизоидном обществе эти цели воспринимаются как взаимоисключающие… вследствие устройства современного общества - разделения между городом и деревней, специализации труда, разорванности человека. Было бы абсурдно полагать, что эти противоречия можно решить, не имея общего представления о структуре анархистского общества…

Анархистское общество должно быть децентрализованным не только для того, чтобы создать прочную основу для гармонии между человеком и природой, но и для того, чтобы придать новое измерение гармонии между людьми. Мы часто вспоминаем о древних греках, для которых город, размеры которого не позволяли поддерживать прямые и доверительные отношения между жителями, был чем-то ужасным. Существует элементарная потребность уменьшить размеры человеческого общества - частью для того, чтобы решить наши экологические и транспортные проблемы, частью для того, чтобы вообще создать действительные сообщества. В известном смысле мы должны гуманизировать человечество. Следует как можно меньше доверять электронным приборам, телефону, телеграфу, радио, телевидению как средству общения между людьми. Когда решения принимаются коллективно (народное собрание древних Афин, в известной мере, модель того, как могут приниматься решения в обществе), все члены сообщества должны иметь возможность подробно ознакомится с каждым предложением, выносимым на собрание…

Наши маленькие общины должны быть экономически гармоничными и сравнительно независимыми, чтобы, с одной стороны, в полной мере использовать местные ресурсы, а, с другой, умножить сельскохозяйственные и промышленные возможности индивида. Члена общины, имеющего пристрастие к технике, следует, например, поощрять поработать руками в сельском хозяйстве, человека умственного труда - дать занятие своим мускулам. Прирожденный крестьянин должен освоить работу и на прокатном станке. Отделение техники от почвы, мыслителя от лопаты и крестьянина от фабрики порождают такую профессиональную специализацию, которая ведет к опасному контролю специалистов над обществом… Профессиональная специализация мешает обществу достичь гуманизации природы техниками и натурализации общества биологами.

Я утверждаю, что анархистское общество приближается к экосистеме. Оно разнообразно, соразмерно и наполнено гармонией. Предстоит подумать над тем, примет ли эта экосистема форму городской единицы с четким центром, как это было в греческом полисе или в средневековых общинах, или же… общество будет состоять из рассеянных общин без определенного центра. В любом случае экологические размеры каждого такого сообщества будут определяться минимальным размером экосистемы, необходимой для населения средней величины.

Сравнительно независимая община, зависящая в своем пропитании от своего окружения приобретает новое уважение к разносторонним органическим воздействиям, которые ее питают… Попытка достичь региональной самостоятельности гораздо полезнее, чем сегодняшнее крайнее национальное разделение труда. Хотя в каждой общине придется создавать одни и те же небольшие промышленные предприятия, тесная связь каждой группы предприятий с их местным окружением и с экологическими условиями приведет к более умному и осторожному обращению со средой обитания. Относительная независимость, отнюдь не порождающая провинциализм, создаст новую почву для индивидуального и общественного развития, единство с окружающим миром, которое укрепит общину.

Совокупность гражданской и профессиональной ответственности придаст стимул тем сторонам быта человека, которые создадут и усовершенствуют новые грани его саморазвития. В совершенном обществе можно надеяться на совершенство людей, в целостном обществе - можно рассчитывать иметь людей целостных…

Если экосообщество когда-нибудь осуществится, общественная жизнь вызовет развитие человеческого и природного разнообразия, совпадающего с соразмерным, гармоничным целым. Начиная с общины и кончая большими пространствами и целыми континентами, мы увидим пестрое многообразие групп людей и экосистем, развивающих свои специфические возможности и открывающих своим членам широчайший спектр экономических, культурных и поведенческих инициатив. В поле нашего зрения волнующее, даже драматическое многообразие форм совместной жизни с характерными архитектурными и промышленными сооружениями, приспособленными к соответствующей экосистеме.

Мы испытаем творческое взаимное влияние индивида и группы, общины и ее окружения, человечества и природы. Нынешняя установка духа, которая сегодня иерархически разделяет формы человеческой жизни, подразделяя внешние силы на «сильных» и «слабых», уступит место мышлению, которое с экологических позиций признает разнообразие… Традиционное отношение субъекта к объекту качественно изменится. «Маргиналы», «чужаки», «иностранцы» будут рассматриваться тогда как индивидуальные части общего целого, тем более богатого, чем оно сложнее. Новое чувство единства будет отражать равенство интересов людей и между обществом и природой. Освобожденные от угнетающей рутины, от мешающего угнетения и неуверенности, от груза спешки и ложных потребностей, от оков авторитета и иррационального нажима, люди наконец впервые в истории смогут осознать свои возможности как члены общества и часть природы.

* * *

Не следует недооценивать апокалиптический подтекст многих экологических произведений последних десятилетий. Мы - свидетели конца мира. Вопрос лишь в том, имеется ли в виду под этим устоявшееся общественное устройство или Земля как живой организм. Экологический кризис с его угрозой конца света - спутник развитой технологии со всеми ее обещаниями изобилия, свободного времени и материальной стабильности. Экологический кризис и технология идут в одном направлении, чтобы встретиться в критической точке. Эта точка высшей угрозы для людей - одновременно и высшая возможность сбросить оковы господства и материальной нужды. Та же самая технология, которая до сих пор использовалась для эксплуатации планеты, может быть так искусно и разумно применена, чтобы на ней развилась новая жизнь.

Необходимо преодолеть не только буржуазное общество, но и все вековое наследие имущих: патриархальную семью, урбанизм, государство. Нужно преодолеть исторический разрыв, разделяющий дух и чувственность индивида и общества, город и деревню, труд и игру, человека и природу. Дух спонтанности и разнообразия, пронизывающий экологические воззрения на мир природы, должен распространиться на революционные перемены и проект новосоздаваемого общества. Собственность, господство, иерархия и государство во всех их формах абсолютно немыслимы в контексте сохранения биосферы. Или экологическое действие станет революционным, или оно не будет иметь никакого значения. Любая попытка реформировать общественный строй, натравливающий человека на все силы жизни, - грубый обман и служит только сохранению существующих институтов.

С другой стороны, применение экологических инициатив при создании нового общества дает совершенно неожиданные возможности для воображения и творчества. Чтобы служить интересам природной и социальной экологии, города должны быть децентрализованы… Гигантский город должен уступить место совокупности взаимодействующих, сплоченных изнутри коммун (сообществ), которые имеют человечные размеры и чьи мощности не преступают экосистему. С другой стороны, технология должна быть поставлена на службу разумным человеческим потребностям, а выпуск предметов должен быть так рассчитан, чтобы гарантировать аккуратный ресайклинг промышленных отходов…

* * *

Восстановление гражданских функций и городского сообщества немыслимо без коммунитарного участия в жизненных благах, без общественного обладания материальными и социальными благами, без чего не может быть подлинного сообщества. В технологическом мире, где средства производства слишком мощны, чтобы дать им возможность остаться средствами господства, сомнительно, сможет ли общество, тем более город, выжить при экономике частного хозяйства, которая руководствуется исключительно частным интересом и ненасытной жаждой роста.

 

Эссе Ecology and Revolutinary Thought (1964) входит в сборник «Анархизм постдефицита» (Post-Scarcity Anarchism, Berkeley: Ramparts Press, 1971)

Источник: https://avtonom.org/news/myurrei-bukchin-ekologiya-i-revolyutsionnaya-mysl

Мюррей Букчин» Екологія і революційна думка«

Будь-яка спроба реформувати суспільний лад, який нацьковував людину на всі сили життя, - грубий обман і служить тільки збереженню існуючих інститутів.

Розвиток революційного мислення з часів Відродження перебував під глибоким впливом будь-якої галузі науки, часто ще й у поєднанні з будь-якою філософською школою... В наш час ми побачили, як колись прогресивні науки інтегруються існуючим суспільним ладом. Ми навіть почали розглядати саму науку як інструмент контролю над мисленням і фізичним існуванням людей. Ця недовіра до науки обґрунтоване... Наука втратила свій критичний момент...

Проте є одна наукова галузь, яка не лише здатна відновити визвольну функцію традиційних наук і філософій, але і виходить, можливо, за їх рамки. Ця сфера називається «екологією»... У широкому сенсі вона займається рівновагою з природою. Оскільки природа включає і людей, екологія займається гармонією між людиною і природою. Революційні висновки з екологічного підходу можуть призвести не тільки до того, що екологія в кінцевому рахунку стає критичною наукою - причому в такій мірі, яку не могли досягти найрадикальніші системи політекономії, - але і до того, що мова йде про всеохоплюючу науцу. Цей останній аспект екології безпосередньо веде до анархістськх сфер суспільної думки. Адже в кінцевому рахунку неможливо досягти гармонії між людиною і природою, не створивши людського суспільства, що знаходиться в тривалій рівновазі зі своїм природним оточенням.

Критичний вміст екології

Критична гострота екології, специфічний аспект науки в епоху загальної покірності науки, прямо випливає з її об'єкта, сфери її занять. Питання, якими займається екологія, тим більше принципові, що їх не можна ігнорувати, не ставлячи під сумнів саме виживання людей і подальше існування планети... Можливо, що людьми можна маніпулювати, як це стверджують власники ЗМІ, або що можна управляти частиною природи, як це демонструють інженери, але екологія ясно показує, що сукупність природного світу - природа у всіх її зв'язках, круговоротах і відносинах - протистоїть усім людським спробам оволодіти цією планетою. Величезні пустелі навколо Середземного моря, колись родючі сільськогосподарські області або колишні зони з багатою природного флорою - історичні докази помсти природи людському хижацтву.

Але жоден історичний приклад не може за своїм значенням і своїми масштабами зрівнятися з людським руйнуванням - і помстою природи - з часу промислової революції і особливо Першої світової війни. Старі приклади людського паразитизму завжди мали обмежені місцеві масштаби, вони були обмеженими прикладами руйнівної сили людини, і більше нічим... Руйнування навколишнього середовища сучасною людиною всесвітньо по своєму поширенню, так само як його імперіалізм. Воно навіть перевершило вже масштаби Землі... Сьогодні людське хижацтво руйнує не тільки атмосферу, клімат, водні ресурси, грунт, флору і фауну однієї окремої області. Воно дійсно розриває всі основоположні кругообіги природи і загрожує підірвати стабільність навколишнього середовища у всесвітньому масштабі...

Приклади цього роду можна привести для будь-якої частини біосфери. Можна списати цілі сторінки про втрати родючого грунту,які щорічно відбуваються на Землі, про випадки смертельного зараження повітря в районах великих міст, про всесвітнє поширення таких отруйних речовин, як радіоактивні ізотопи і свинець, про хімікалізацію безпосереднього оточення людини, - можна навіть сказати, його столу - пестицидами і кормовими добавками. Якщо всі ці окремі елементи зібрати в цілісну картину, ці атаки на середовище проживання утворюють цілу структуру руйнування, безприкладну в історії людства.

... Критичну функцію екології надає питання, поставлене руйнівними якостями людини: в чому причина виродження людини в руйнівного паразита? Чим викликається ця форма паразитизму, яка не тільки небезпечно заважає рівновазі, але і загрожує самому людському існуванню?

Людина зруйнувала цю рівновагу не тільки в природі, а й - ще сильніше - у відносинах з іншими людьми і в структурі свого суспільства. Порушення рівноваги, які людина викликає в природі, мають походження в руйнуванні рівноваги, зробленому їм у своєму навколишньому соціальному середовищі. Сто років тому ще можна було розглядати забруднення повітря і отруєння води як результат діяльності промислових баронів і бюрократів. Сьогодні таке моралістичне пояснення було б сильно спрощеним... Набагато серйозніша проблема, ніж позиція власників - розміри самих фірм, їх гігантські масштаби, їх розташування в певній місцевості, їх концентрація по відношенню до громади або водному шляху, сировину і вода, які їм необхідні, і роль, яку вони грають в національному поділі праці.

Ми переживаємо сьогодні кризу в соціальній екології. Сучасне суспільство... організовано в гігантські міські промислові пояси, в високоіндустріальне сільське господарство і анонімно-бюрократичний, державний апарат,що розрісся, який піднімається над тими і іншими... Ми глибоко порушені невід'ємними логістичними проблемами, що стоять перед цим суспільством - проблемами транспорту, щільності населення, постачання (сировиною, продуктами і їжею), економічної і політичною організацією, індустріальних зон і т.д. Цей тип урбанізованого і централістського суспільства представляє колосальний вантаж для будь-якої країни.

Різноманіття і спрощення

Але проблема ще глибше. Уявлення про те, що людина повинна панувати над природою, виникає безпосередньо з панування людини над людиною. Патріархальна сім'я посіяла насіння панування в центральному пункті людських відносин. Класичний розрив між тілом, духом і мисленням (в основі - між фізичною та розумовою працею) в античному світі сприяв жадобі панування. Антиприродна позиція християнства сприяла його зростанню. Але тільки тоді, коли органічні відносини між громадами... перетворилися на ринкові відносини, планета стала всього лише експлуатованим джерелом сировини. Сотні років дозріваюча тенденція отримала найгірший свій розвиток в сучасному капіталізмі.

Відповідно до закладених в ньому самомим конкурентним початком буржуазне суспільство не тільки вороже по відношенню до людей, воно робить людство ворожим по відношенню до природи. Подібно до того як люди перетворюються в товари, товаром стає будь-яка частина природи, що стає джерелом сировини, який можна за бажанням обробляти і продавати. Ліберали прикрашають цей процес термінами «зростання», «індустріальне суспільство» і т.д. Але як не описуй ці явища, їх причина - в пануванні людини над людиною.

Термін «суспільство споживання» доповнює опис сучасного ладу як «індустріального суспільства». Потребами людей маніпулюють ЗМІ, щоб пробудити загальну потребу в абсолютно непотрібних товарах, кожен з яких спеціально зроблений так, щоб через певний час вийти з ладу. Розграбуванню людського розуму ринком відповідає розграбування Землі капіталом...

Всупереч сьогоднішнім гучним крикам про перенаселеність, небезпека екологічної кризи полягає не в прирості населення, а в цифрах виробництва такої, наприклад, країни як США... Направляючи 1/9 своїх виробничих потужностей на озброєння, США руйнують Землю і розривають екологічні зв'язки, невід'ємні для людського життя... За останні три десятиліття виробництво електроенергії зросло в 5 разів, головним чином, на основі ядерних речовин і вугілля. Про гігантський вантаж радіоактивних відходів та інших наслідків, які мають ці процеси для екології природи, годі й говорити...

Питання в тому, чи зможе Земля витримувати це розграбування настільки довго, поки людина не замінить нинішню руйнівну суспільну систему - гуманним, екологічно орієнтованим суспільством.

Екологів часто іронічно просять вказати з науковою точністю момент екологічної загибелі природи... Подібно до того, як якщо б психіатра запитували про точний момент, коли невротик стає психопатом. Подібного прогнозу ніколи не можна буде зробити. Але екологи можуть дати стратегічне уявлення про те, в якому напрямку буде розвиватися людство на основі розриву з природною навколишнім середовищем.

З точки зору екології, людина в небезпечному ступені спрощує своє оточення. Сучасне місто означає посягання на устрій природи, наступ неорганічного світу (цементу, скла, металу) на органічний. Гігантські міські пояси, що виникають в індустріальних зонах по всьому світі, не тільки важко ображають око і вухо, вони хронічно отруєні смогом і буквально нерухомі через постійні транспортні затори.

Процес спрощення людського середовища проживання, що робить його все більш пустельним і грубим, має як культурну, так і фізичну сторону. Необхідність маніпулювати величезними масами міського населення, транспортувати, годувати, забезпечувати роботою і якось утримувати ці мільйони щільно живучих пліч-о-пліч людей веде до значного занепаду цивільних і соціальних цінностей. Масова концепція людських відносин - тоталітарна, централістська і спрямована на одну і ту ж мету - загрожує придушити концепції минулого, націлені в більшій мірі на окрему людину. Бюрократична техніка соціального менеджменту загрожує замінити людську поведінку.

Все спонтанне, творче та індивідуальне присвоюється стандартизованими, нівелірними і масовими елементами; сфера життя індивіда постійно урізається обмеженнями з боку безликого і безособового громадського апарату. Будь-яке визнання неповторних особистих здібностей все більше і більше замінюється маніпуляцією самими нижчими інстинктами маси. З людиною звертаються масово, статистично, як з колесом механізму замість того, щоб цінувати його індивідуальні та якісні особливості, його таємну особистістість, вільне вираження і заохочувану різноманітність.

Це регресивне спрощення середовища відбувається і в сучасному сільському господарстві. Маніпульованих людей в сучасних містах треба годувати, це означає розширення індустріального сільського господарства. Створюються фабрики прожитку, що допускають високий ступінь механізації - не для скорочення людської праці, а для підвищення продуктивності і ефективності, для множення вкладення капіталів і експлуатації біосфери. Відповідно повинна бути утрамбована природа - якщо завгодно, до стану фабричного статі - а природні відмінності і топографія - повинні по можливості зникнути. Вирощування рослин підлягає суворому регулювання, щоб співпасти з розкладом харчової промисловості.

Всі сільськогосподарські роботи слід здійснювати в масовому масштабі, часто повністю ігноруючи природну екологію. Величезні області використовуються для вирощування однієї-єдиної культури, така форма землеробства не тільки пристосована до механізації, але і створює загрозу захворювання рослин... І, нарешті, слід у великому обсязі застосовувати хімічні речовини, щоб позбавлятися від проблем, створюваних комахами, бур'янами та хворобами рослин, щоб регулювати урожай і збільшити експлуатацію ґрунту... Сучасне виробництво продуктів харчування представлено не селянами, поміщиками або навіть агрономами, а льотчиками і хіміками, для яких земля - лише джерело неорганічних речовин.

Цей процес спрощення посилюється перебільшеним місцевим і навіть національним поділом праці. Величезні області Землі все більше і більше відводяться для спеціальних промислових цілей або робляться сировинними зонами. Інші перетворюються в центри міського населення і використовуються в основному для торгівлі і транспорту. Цілі міста і землі (або країни і континенти) спеціалізуються на виробництві певних продуктів... Складна екосистема, що складається з різних кліматичних зон земної кулі, підпорядковується системі, де цілі нації утворюють економічно організовані одиниці, кожна на свій лад - ланка в гігантській індустріальної ланцюга, що охоплює всю Землю. Найпривабливіші ділянки земель впадуть жертвою бетономішалок - це лише питання часу... Те, що залишається від красот природи, руйнується житловими вагончиками, наметовими таборами, шосе, мотелями, закусочними і слідами нафти від моторних човнів.

Людина на межі руйнування всієї роботи органічної еволюції... Замінюючи комплексне органічне довкілля спрощеним і неорганічним, він руйнує біологічну піраміду, на якій тисячі років трималося людське життя... Людина запускає зворотний розвиток біосфери, яке може спровокувати до життя тільки все більш прості форми. Якщо цей великий поворот еволюційного процесу продовжиться, не буде перебільшенням припустити, що передумови для високорозвиненого життя будуть неповоротно зруйновані і Земля більше не в змозі буде допустити людське життя.

З екологічної точки зору, цей поворот органічної еволюції - результат жахливих протиріч між містом і селом, державою і суспільством, промисловістю і сільським господарством, масовим і індивідуальним виробництвом, централізмом і регіоналізмом, бюрократичним і людським масштабом.

Творча природа екології

До недавніх пір всі спроби вирішити протиріччя, породжені урбанізацією бюрократичного апарату, розглядалися як безплідна спроба зупинити «прогрес»... Анархіст сприймався як самотній мрійник, що стоїть поза суспільством, переповнений ностальгією по селянському двору або середньовічним громадам. Його прагнення до децентралізованого суспільства, до товариства людей, що знаходяться в згоді з природою і потребами людей... розглядалося як реакція романтиків, декласованих ремісників або як інтелектуальна «хвороба»...

... Сьогодні історичний розвиток позбавило сенсу майже всі заперечення проти анархістської думки. Сучасне місто і сучасну державу, масова технологія вугілля і сталі епохи промислової революції, більш пізні, раціоналізовані системи масового виробництва і конвеєрні системи організації праці, централізовані нація, держава і бюрократичний апарат - всы вони досягли меж свого розвитку... Вони реакційні не тільки тому, що висушують людський дух і позбавляють громаду її зв'язності, її солідарності і її соціоетичного рівня, але і з об'єктивної, екологічної точки зору, тому, що підривають життєздатність планети і всього живого на ній.

Слід підкреслити, що анархістські уявлення про гармонійне суспільство, прямої демократії, гуманної технології і децентралізації суспільства... не просто бажані, але необхідні. Вони відносяться не до великого прозріння майбутнього людей, вони сьогодні - передумова виживання людства. Процес суспільного розвитку перевів ці уявлення зі сфери етичного і суб'єктивного в область практичного і об'єктивного...

Основний принцип творчої спрямованості екології можна підсумувати в понятті «різноманітність». З екологічної точки зору, рівновага і гармонія в природі, в суспільстві і, отже, в поведінці досягається не механічним нормуванням, але, навпаки, органічною різноманітністю...

Багато екологів виходять сьогодні з того, що багаторазового використання отруйних хімікатів, інсектицидів і пестицидів можна уникнути за допомогою більш сильної взаємодії між живими істотами. Ми повинні дати більше простору природный спонтанності, різним біологічним силам, що становлять нішу... Але розумне «регулювання» біоценозів передбачає глибоку децентралізацію сільського господарства. Індустріалізованне сільське господарство повинно по можливості поступитися місцем сільськогосподарському землеробству... Я не стверджую, що нам слід відмовитися від усього, що було досягнуто взагалі в сільському господарстві завдяки механізації. Я кажу лише, що земля повинна культивуватися як сад, що флора повинна розвиватися різноманітно і піддаватися дбайливому догляду, врівноважуючи фауною і пристосованої до місцевості захисту рослин... Щоб відповідати вимогам екологічного виробництва продуктів харчування,, сільське господарство необхідно перевести з гігантських індустріальних форм в невеликі одиниці.

Та ж аргументація відноситься до розумного використання енергетичних джерел... Промислова революція в значній мірі зруйнувала регіональні джерела енергії і замінила їх єдиною енергетичною системою (на основі вугілля), а пізніше - подвійною системою (на основі вугілля та нафти)... По суті відбулася відмова від концепції взаємодоповнюючих джерел енергії. Багато регіонів спеціалізувалися на гірничодобувній промисловості, що використовує одне джерело енергії, інші області перетворилися в гігантські індустріальні зони для виготовлення всього декількох видів товарів. Немає необхідності ще раз говорити про ту роль, яку зіграв цей розвал регіонально організованого господарства у забрудненні повітря і води, в руйнуванні великих територій землі і про те, що буде означати для нас в майбутньому вичерпання безцінних вуглеводневих горючих речовин.

Можна, звичайно, використовувати ядерне пальне, але від однієї лише думки про смертоносні радіоактивні відходи, які доведеться десь ховати, якщо атомні реактори стануть нашим єдиним енергоджерел, стає страшно. Енергосистема на основі радіоактивних матеріалів призведе до широкого отруєння навколишнього середовища, - спочатку мало помітно, потім у все більш масових і відчутно руйнівних масштабах.

Залишається вдатися до екологічних принципів для вирішення наших енергетичних проблем. Ми можемо спробувати відновити колишнє регіонально прив'язане енергопостачання, використовуючи комбіновану енергосистему, що живиться енергією вітру і сонця... Апарати на базі сонячної енергії, вітрових турбін і гідроелектричних джерел самі по собі ще не вирішать проблем енергопостачання і екологічного спустошення... Але в мозаїчній структурі, як органічна енергомережа, розвивається відповідно до можливостей відповідних регіонів, ці різні енергоджерела можуть добре задовольнити потреби децентралізованого суспільства.

У сонячних широтах ми могли б більше покладатися на сонячну енергію, ніж на горючі речовини. У районах з частими атмосферними заворушеннями ми могли б більше спиратися на акумулятори вітрової енергії. У прибережних районах або у внутрішніх районах з розгалуженою річковою мережею можна було б отримувати енергію з гідроелектричних споруд... в будь-якій області можна комбінувати вітрову, водну і сонячну енергетику так, щоб задовольнити потреби промисловості і побуту відповідних громад з мінімумом шкідливих горючих речовин, спираючись на різні енергоджерела, об'єднані в екологічну мережу...

Але як і в випадку з сільським господарством, застосування екологічних принципів в енергетиці вимагає глибокої децентралізації суспільства і регіоналізації громадської організації. Великому місту необхідно багато вугілля і нафти. Сонячна, вітрова та кліматична енергія доступні нам в невеликих кількостях... Важко уявити собі, що нам коли-небудь вдасться побудувати акумулятор сонячної енергії, який постачав би нас такою же величезною кількістю енергії, як велика електростанція. Точно також важко уявити собі батарею вітрових турбін, що дає нам стільки енергії, щоб освітити Манхеттен.

Якщо вдома і фабрики залишаться сильно сконцентровані, установки чистої енергетики, можливо, будуть не більше, ніж іграшками. Але якщо розміри міських громад зменшаться, і вони широко поширяться, немає причин для того, щоб ці установки не забезпечували нас усіма зручностями індустріальної цивілізації. Для того, метрополії повинні бути децентралізовані. Сьогоднішні урбаністичні простори,щл розширюються повинні бути замінені новим типом громад, дбайливо пристосованими до особливостей регіону...

Правильність ідей децентралізації можна продемонструвати на майже всіх «структурних» проблемах нашого часу. Візьмемо приклад транспорту. Багато написано про шкідливий вплив автомобілів з моторами на бензині - їх ролі в забрудненні повітря, шум, кількість жертв... У сильно урбанізованій цивілізації марно намагатися замінити ці шкідливі машини на більш чисті, ефективні, практично безшумні і мабуть надійні автомобілі на електробатареях. Навіть найкращі з наших електромобілів треба перезаряджати через 150 км, що знижує можливість їх використання в якості транспорту у великих містах. Навпаки, в невеликій децентралізованої громаді було б можливо використовувати електромобілі для повідомлення в відповідному місті і в його околицях, а для транспорту на великі відстані побудувати монорейкові дороги...

Анархізм означає щось більше, ніж децентралізовані громади... Анархістське суспільство далеко від того, щоб бути сектантським ідеалом, воно - передумова для здійснення екологічних принципів... Якщо ми хочемо зберегти єдність і стабільність навколишнього природного середовища, якщо ми хочемо гармонії з нею, нам слід зберегти і розвивати різноманітність природи... різноманітність заради різноманітності безглуздо. У природі воно виникає спонтанно... Але вигляд, якому вдається розширити своє середовище проживання, розширює одночасно і екологічну ситуацію цілого...

Як еколог, так і анархіст роблять упор на спонтанності. Еколог - якщо він не просто технік - схильний до того, щоб відхиляти вираз «насильство над природою». Замість цього він говорить про «здійсненні курсу» в екологічній ситуації, про регулювання і реконструкції екосистеми. Анархіст, зі свого боку, каже про суспільну спонтанність, звільнення соціальних і людських сил, вільноу творчсть. Обидва на свій лад вважають авторитет перешкодою, вантажем, що заважає творчим можливостям в природі і суспільстві. Мета обох - не скорити сферу, а звільнити її...

Як еколог, так і анархіст вважають різноманітність масштабом прогресу. Як для того, так і для іншого зростаюча єдність досягається зростаючою різноманітністю. Збільшення єдності забезпечується зростаючою різноманітністю його частин.

Подібно до того, як еколог прагне розширити межі екосистеми і досягти вільної взаємодії видів, анархіст прагне до розширення шкали соціального досвіду, до того, щоб усунути все, що перешкоджає його розвитку. Анархізм - це не тільки суспільство без держави, але і гармонійне суспільство фізичної і духовної активності, нерепрессивной чуттєвості і самокерованої духовності, солідарності в співтоваристві і розвитку індивідуальності, регіональної своєрідності і всесвітнього братства, спонтанності і самодисципліни, усунення поспіху і розвитку ремісничої майстерності. У нашому шизоїдному суспільстві ці цілі сприймаються як взаємовиключні... внаслідок пристрою сучасного суспільства - поділу між містом і селом, спеціалізації праці, розірваності людини. Було б абсурдно думати, що ці протиріччя можна вирішити, не маючи загального уявлення про структуру анархістського суспільства...

Анархістське суспільство повинно бути децентралізованим не тільки для того, щоб створити міцну основу для гармонії між людиною і природою, а й для того, щоб надати новий вимір гармонії між людьми. Ми часто згадуємо про древніх греків, для яких місто, розміри якого не дозволяли підтримувати прямі і довірливі відносини між жителями, був чимось жахливим. Існує елементарна потреба зменшити розміри людського суспільства - частиною для того, щоб вирішити наші екологічні і транспортні проблеми, частиною для того, щоб взагалі створити дійсні спільноти. В даному разі ми повинні гуманізувати людство. Слід якомога менше довіряти електронним приладам, телефону, телеграфу, радіо, телебаченню як засобу спілкування між людьми. Коли рішення приймаються колективно (народні збори стародавніх Афін, певною мірою, модель того, як можуть прийматися рішення в суспільстві), всі члени спільноти повинні мати можливість детально ознайомитись з кожним реченням, що виносяться на збори...

Наші маленькі громади повинні бути економічно гармонійними і порівняно незалежними, щоб, з одного боку, в повній мірі використовувати місцеві ресурси, а, з іншого, помножити сільськогосподарські і промислові можливості індивіда. Члена громади, що має пристрасть до техніки, слід, наприклад, заохочувати попрацювати руками в сільському господарстві, людини розумової праці - дати заняття своїм м'язам. Природжений селянин повинен освоїти роботу і на прокатному верстаті. Відділення техніки від грунту, мислителя від лопати і селянина від фабрики породжує таку професійну спеціалізацію, яка веде до небезпечного контролю фахівців над суспільством... Професійна спеціалізація заважає суспільству досягти гуманізації природи техніками і натуралізації суспільства біологами.

Я стверджую, що анархістське суспільство наближається до екосистеми. Воно різноманітне, пропорційне і наповнене гармонією. Треба подумати над тим, чи прийме ця екосистема форму міської одиниці з чітким центром, як це було в грецькому полісі або в середньовічних громадах, або ж... суспільство буде складатися з розсіяних громад без певного центру. У будь-якому випадку екологічні розміри кожного такого співтовариства будуть визначатися мінімальним розміром екосистеми, необхідної для населення середньої величини.

Порівняно незалежна громада, що залежить в свєму харчуванні від свого оточення набуває нової повагі до різнобічних органічних впливів, які її живлять... Спроба досягти регіональної самостійності набагато корисніше, ніж сьогоднішнє крайнє національне розподілення праці. Хоча в кожній громаді доведеться створювати одні і ті ж невеликі промислові підприємства, тісний зв'язок кожної групи підприємств з їх місцевим оточенням і з екологічними умовами призведе до більш розумного і обережного поводження з місцем існування. Відносна незалежність, аж ніяк не породжує провінціалізм, створить нове підґрунтя для індивідуального і суспільного розвитку, єдність з навколишнім світом, яка зміцнить громаду.

Сукупність громадянської і професійної відповідальності додасть стимул тим сторонам побуту людини, які створять і вдосконалять нові грані його саморозвитку. У досконалому суспільстві можна сподіватися на досконалість людей, в цілісному суспільстві - можна розраховувати мати людей цілісних...

Якщо екосуспільство коли-небудь здійсниться, суспільне життя викличе розвиток людського та природного різноманіття, що збігається з відповідним, гармонійним цілим. Починаючи з громади і закінчуючи величезними просторами і цілими континентами, ми побачимо строкате різноманіття груп людей і екосистем, розвиваючих свої специфічні можливості і відкриваючих своїм членам широкий спектр економічних, культурних і поведінкових ініціатив. В полі нашого зору хвилююче, навіть драматичне різноманіття форм спільного життя з характерними архітектурними та промисловими спорудами, пристосованими до відповідної екосистемі.

Ми випробуємо творчий взаємний вплив індивіда і групи, громади та її оточення, людства і природи. Нинішня установка духу, яка сьогодні ієрархічно розділяє форми людського життя, підрозділяючи зовнішні сили на «сильних» і «слабких», поступиться місцем мисленню, яке з екологічних позицій визнає різноманітність... Традиційне ставлення суб'єкта до об'єкта якісно зміниться. «Маргінали», «чужаки», «іноземці» будуть розглядатися тоді як індивідуальні частини загального цілого, тим більше багатого, чим воно складніше. Нове почуття єдності буде відображати рівність інтересів людей і між суспільством і природою. Звільнені від гнітючої рутини, від заважаючого гноблення і невпевненості, від вантажу поспіху і помилкових потреб, від кайданів авторитету і ірраціонального натиску, люди нарешті вперше в історії зможуть усвідомити свої можливості як членів суспільства і частини природи.

Не слід недооцінювати апокаліптичний підтекст багатьох екологічних творів останніх десятиліть. Ми - свідки кінця світу. Питання лише в тому, чи мається на увазі під цим усталений суспільний устрій або Земля як живий організм. Екологічна криза з його загрозою кінця світу - супутник розвиненою технології з усіма її обіцянками достатку, вільного часу і матеріальної стабільності. Екологічна криза і технологія йдуть в одному напрямку, щоб зустрітися в критичній точці. Ця точка вищої загрози для людей - одночасно і вища можливість скинути кайдани панування і матеріальної скрути. Та ж сама технологія, яка до сих пір використовувалася для експлуатації планети, може бути так майстерно і розумно застосована, щоб на ній розвинулася нове життя.

Необхідно подолати не тільки буржуазне суспільство, але і всю вікову спадщину власників: патріархальну родину, урбанізм, державу. Потрібно подолати історичний розрив, що розділяє дух і чуттєвість індивіда і суспільства, місто і село, працю і гру людину і природу. Дух спонтанності і різноманітності, пронизливі екологічні погляди на світ природи, має поширитися на революційні зміни і проект новостворюваного суспільства. Власність, панування, ієрархія і держава в усіх їх формах абсолютно немислимі в контексті збереження біосфери. або екологічне дія стане революційною, або воно не буде мати ніякого значення. Будь-яка спроба реформувати суспільний лад, нацьковувала людину на всі сили життя, - грубий обман і служить тільки збереженню існуючих інститутів.

З іншого боку, застосування екологічних ініціатив при створенні нового суспільства дає абсолютно несподівані можливості для уяви і творчості. Щоб служити інтересам природної і соціальної екології, міста повинні бути децентралізовані... Гігантське місто повинно поступитися місцем сукупності взаємодіючих, згуртованих зсередини комун (громад), які мають людяні розміри і чиєю потужністю не переступають екосистему. З іншого боку, технологія повинна бути поставлена на службу розумним людським потребам, а випуск предметів повинен бути так розрахований, щоб гарантувати акуратний ресайклінг промислових відходів...

Відновлення цивільних функцій і міської спільноти неможливе без коммунітарної участі в життєвих благах, без громадського володіння матеріальними та соціальними благами, без чого не може бути справжньої спільноти. У технологічному світі, де засоби виробництва занадто потужні, щоб дати їм можливість залишитися засобами панування, сумнівно, чи зможе суспільство, тим більше місто, вижити при економіці приватного господарства, яке керується виключно приватним інтересом і ненаситною спрагою зростання.

 

Есе Ecology and Revolutinary Thought (1964) входить до збірки «Анархізм постдефіціту» (Post-Scarcity Anarchism, Berkeley: Ramparts Press, 1971)

Джерело: https://avtonom.org/news/myurrei-bukchin-ekologiya-i-revolyutsionnaya-mysl