З 1934 р. вчений очолював Інститут математики Академії наук, займаючись в основному прикладною математикою.

Д. Граве створив відому київську алгебраїчну школу, з якої вийшло багато визначних математиків, таких як М. Кравчук, Д. Белоне, О. Шмідт, О. Островський та інші.

Значний внесок у розвиток математики та механіки в Україні зробив академік ВУАН (з 1922 р.) Микола Крилов (1879-1955 рр.). Закінчивши Петербурзький гірничий інститут, він у 1917-1922 рр. працював професором Кримського (Таврійського) університету, а з 1922 р. понад тридцять років керував кафедрою математичної фізики в Академії наук. Праці М. Крилова стосуються основнихпроблем теорії інтерполяції, наближеного інтегрування, диференційних рівнянь, математичної фізики, нелінійної механіки.

Відзначаючи видатний внесок М.Крилова у розвиток науки, Академія наук України встановила його іменну премію за дослідження в галузі математики.

Всесвітньовідомим українським вченим, засновником визнаної в країні та за кордоном київської наукової школи з нелінійної математики і математичної фізики став Микола Боголюбов (1909-1992). З його іменем пов’язана ціла епоха в математичній та фізичній науках. Фундаментальні праці вченого з теорії міри, варіаційного числення, нелінійного аналізу динамічних систем, математичної та статичної фізики стали основою наукової творчості багатьох дослідників, його учнів у Києві й Москві, Львові й Чернівцях, Сієтлі (США) і Торонто (Канада) …

Вже у юному віці, у с. Велика Круча на Полтавщині, куди переїхали батьки, у хлопця проявилися виняткові математичні здібності. У семирічній школі М. Боголюбов добре опанував елементарною математикою і зацікавився основами вищої математики. Переїхавши до Києва, М. Боголюбов спочатку відвідує семінар згадуваного вище академіка Д. Граве, а з 1923 р. починає працювати під керівництвом академіка М. Крилова, стає активним учасником його семінару. Відтоді й розпочинається їх спільна праця, яка тривала майже двадцять років. М. Крилов відразу ж оцінив виняткові математичні здібності хлопця, його інтуїцію і всесторонньо допомагав розвиткові юного таланту. Результати їхньої співпраці виявилися дуже плідними. Зокрема, вони розпочали розробляти нову галузь математичної фізики – нелінійну механіку. Їхні дослідження були спрямовані на розробку ефективних методів інтегрування нелінійних рівнянь, які описують коливні процеси, а також на математичне обґрунтування цих методів.

Розроблена М.Боголюбовим та М.Криловим нелінійна механіка стала видатним досягненням не лише в теорії диференціальних рівнянь, вона відразу ж знайшла широке застосування при розрахунку електричних машин, вивченні стійкості літаків. Загалом, плідна наукова діяльність М.Боголюбова була гідно оцінена як колегами, які у 1948 р. обрали його дійсним членом АН УРСР, згодом, у 1953 р. – дійним членом АН СРСР, так і радянською державою, двічі призначивши йому Державну премію СРСР за дослідження в галузі математики.

Один із піонерів теорії розробки ракетно-космічної техніки і космічних польотів – Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей), родом із Полтавщини. По закінченні Полтавської гімназії (1916) був прийнятий на механічне відділення Петроградського політехнічного інституту. Через перипетії війни змінив своє прізвище. Ю. Кондратюк самотужки опанував вищу математику, фізику, механіку, астрономію, хімію. Незалежно від К. Ціолковського розробляв основні проблеми космонавтики, космічних польотів і конструювання міжпланетних кораблів. Результати цих досліджень виклав у праці «Завоювання міжпланетних просторів» (1929), виданій власним коштом. Варто підкреслити, що розрахунки Ю. Кондратюкатраєкторії космічних польотів, зокрема на Місяць, його теорія багатоступінчастих ракет, інші ідеї були плідно використані американськими дослідниками при організації польотів за програмою «Аполлон».

Яскравою постаттю історії вітчизняної науки і техніки є Євген Патон (1870-1953) – видатний український вчений у галузі мостобудування і зварювання, з 1929 р. – академік Академії Наук УРСР, заслужений діяч науки УРСР. Отримавши ґрунтовну інженерну освіту (1894 р. закінчив Політехнічний інститут у Дрездені, у 1896 р. – Петербурзький інститут інженерів шляхів), став працювати у технічних відділах Миколаївської (Петербурзько-Московської) і Московсько-Ярославсько-Архангельської залізниць. З 1901 р. – професор Московського інженерного училища, а з 1904 по 1939 рр. – на роботі у Київському політехнічному інституті.

Є. Патон – автор капітальних підручників із мостобудування, оригінальних проектів мостів і шляхопроводів, засновник вітчизняної школи зварювання металів. У 1929 р.з його ініціативипри АН УРСР організовано Електрозварювальну лабораторію, згодом, з 1930 р. – Електрозварювальний комітет, перетворений у 1934 р. на Інститут електрозварювання АН УРСР, директором та науковим керівником якого Є.Патон був до останніх днів свого життя.

Нагороджений багатьма орденами, медалями та державними преміями СРСР. У 1945 р. ім’я Є. Патона присвоєно Інституту електрозварювання АН УРСР. Також його ім’я носить побудований під його керівництвом у 1953 р. суцільнозварний міст через Дніпро у Києві. Є. Патон зумів передбачити величезні перспективи розвитку технології електричного зварювання металів. Переконливим підтвердженням цього наукового передбачення є той незаперечний факт, що сьогодні зварювання є провідним технологічним процесом нероз’ємного з’єднання металічних і неметалічних матеріалів у різних умовах і середовищах – аж до космічного простору і Світового океану.

У важких умовах воєнного часу під керівництвом Є. Патона вперше у світі були вирішені складні наукові й технічні завдання, пов’язані з автоматичним зварюванням броні, розроблене устаткування, введена в дію потокова лінія виробництва корпусів танків. За допомогою швидкісного автоматичного зварювання під флюсом було організовано потокове виробництво танків усіх типів, авіабомб, реактивних снарядів, а також багатьох інших видів озброєння і боєприпасів.

Видатних досягнень здобули фізики України, насамперед ті, що працювали у Фізико-технічному інституті у Харкові, який став піонером у галузі ядерних досліджень. Теоретичні і експериментальні ядерні дослідження проводилися тут у 1930-х рр. дуже наполегливо і результативно. Групою науковців, зокрема О. Лейпунським, К. Синельниковим, А. Вальтером та Г. Латишевим вперше у Радянському Союзі було розщеплено ядро атома літію швидкими протонами. Тут же, у Харкові визначний радянський фізик І. Курчатов разом із К. Синельниковим проводили дослідження у новій на той час галузі фізики твердого тіла – фізиці напівпровідників.Він же брав участь у створенні в цьому інституті прискорювачів заряджених частин.У 1935-1936 рр. в цьому місті побудовано перший в СРСР електростатичний прискорювач заряджених частинок, з допомогою якого досліджувалось поглинання швидких електронів.

Сам академік І. Курчатов так згадував про той період: «На початку 30-х років мені довелось бути біля джерел атомної фізики, що зароджувалась на Україні. У Харкові з К.Д.Синельниковим ми працювали над створенням високовольтних установок, що прискорюють заряджені частинки для досліджень атомного ядра. З А.К.Вальтером ми розробили електростатичні прискорювачі. З О.І.Лейпунським були проведені дослідження атомних ядер за допомогою нейтронів, незадовго до цього відкритих англійцем Чедвіком».

Зазначимо, що Харківський фізико-технічний інститут був місцем проведення досліджень для багатьох вчених. Зокрема, тут Л. Ландау, О. Ахієзер, І. Померанчук створили теорію розсіювання світла світлом і розсіювання фотонів. Вже тоді було зроблено значний внесок у розробку теоретичних основ фізики плазми, зокрема особливої ваги набула праця Л. Ландау «Кінетичні рівняння для випадку кулонівської взаємодії» (1936 р.). Йому належали дослідження з інших проблем теоретичної фізики, як наприклад фундаментальні праці з теорії металів, які мають важливе значення для розвитку сучасної фізики твердого тіла.

Науково-технічні процеси в Україні у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. Від середини ХХ ст. почалася новітня фаза науково-технічного прогресу – науково-технічна революція, тобто якісний стрибок у розвитку сучасних виробничих сил, який характеризується перетворенням науки у головну силу виробництва. Саме у 1950-і рр. дедалі помітною стала тенденція взаємовпливу науки і народного господарства, причому наука все частіше випереджала практику. Природничі і технічні науки стали все глибше проникати в усі галузі індустрії, техніки, ставати одним з вирішальних факторів продуктивних сил країни. На основі наукових досягнень відбувалося вдосконалення технології виробництва, його автоматизація й механізація, створювалися обчислювальні машини, синтезувалися нові матеріали.

Слід відзначити факт поступового, але все відчутнішого відставання, за окремими винятками, науково-технічного прогресу в СРСР, складовою частиною якого була УРСР, від розвинутих країн Європи та Північної Америки. Командно-бюрократична економіка виявилася неспроможною використати досягнення сучасного науково-технічного прогресу. Обстановка погіршувалася як некомпетентністю партійно-бюрократичного апарату, так і нестабільним періодам в економіці України, внаслідок чого наука і техніка зазнали згубної дії. Монополізм у науці, закріплений ієрархічною тоталітарною системою привів до застою і навіть трагічних наслідків. Наприклад, маючи величезну адміністративну владу, колишній президент АН СРСР О.Александров усунув усіх опонентів, які попереджали про ненадійність реакторів чорнобильського типу.

Впродовж 1970-1980-х рр. стало очевидним все відчутніше відставання від постіндустріальних країн Заходу у масштабах і темпах впровадження у виробництво наукових відкриттів. Відставання виявилося як у кількості вчених, зайнятих фундаментальними дослідженнями, так і у фондоозброєності, потужності науково-експериментальної бази. Безпосереднім наслідком недостатнього фінансування вітчизняної науки стала вкрай несприятлива ситуація із впровадженням відкриттів вчених у виробництво.

Як і в попередні десятиліття, основним центром наукових досліджень залишалася АН УРСР. Науково-технічний прогрес викликав потребу у посиленні її ролі в керівництві розвитком природничих і технічних наук. З цим були пов’язані поглиблення спеціалізації наук природничо-технічного напряму, поява нових галузей наукових знань, посилення координації діяльності науково-дослідних установ.

Нові науково-дослідні установи створювалися з урахуванням конкретних завдань науково-технічного прогресу. Так, у м. Львові, у 1951 р. було створено філію АН УРСР з чотирма інститутами: корисних копалин, машинознавства і автоматики, агробіології, суспільних наук. Всього ж за період 1951-1955 рр. було створено 12 нових науково-дослідних установ.

Зміни структури науково-дослідних інститутів у республіці, заснування нових лабораторій, науково-дослідних установ тривали й у наступні десятиліття. Зокрема, у 1960 р. було створено чотири нових науково-дослідних установ – фізико-технічний інститут низьких температур у Харкові, інститут напівпровідників у Києві, інститут радіочастотних проблем у Харкові та інститут геофізики у Києві, 14 нових лабораторій, низку експериментальних баз. У 1961 р. в науково-дослідних установах створено 35 нових лабораторій, причому зростала питома вага установ фізико-математичних наук. У наступному, 1962 р. засновано Інститут кібернетики, в якому організовано підрозділи теоретичної кібернетики, технічної кібернетики і обчислювальної техніки, біологічної кібернетики і обчислювальний центр.

В найважливіших економічних центрах України були організовані наукові центри Академії наук: Дніпропетровський, Донецький, Харківський, Південний (з центром в Одесі), Західний (з центром у Львові). В 1979 р. в установах АН УРСР працювали 70 тисяч осіб, в т.ч. 13 тисяч науковців, з них 330 академіків і член-кореспондентів АН, 7,5 тисяч докторів і кандидатів наук.

Серед найоригінальніших розробок академічних підрозділів привертає увагу створена Інститутом металофізики вперше у світовій практиці рентгенівська установка для вивчення електронно-позитронної анігіляції у твердих тілах. В астрономічній обсерваторії закінчено розробку мікрофотометра інтенсивностей, застосування якого прискорює опрацювання експериментальних даних.

Електронні «гармати», що їх розробили в Інституті електрозварювання ім. О.Є. Патона, дозволяють одержувати великі енергії електронів при малому електричному навантаженні окремих елементів. На дослідному заводі цього інституту було виготовлено універсальний генератор для спектрального аналізу матеріалів. Тут же на початку 1970-х років виготовлялися різноманітні апарати і установки восьми найменувань для експорту в Англію, Індію, Єгипет. Крім цих країн, продукцію цього інституту використовували у Австрії, Данії, Фінляндії, Франції, Швеції, Болгарії та в інших державах. Дослідно-конструкторське бюро Інституту електрозварювання розробило понад 300 проектів нових унікальних апаратів, розроблено кілька різних машин для нових способів зварювання, в т.ч. мікрозварювання в електроніці і приладобудуванні, а також для контактного зварювання складних алюмінієвих профілів, трубопроводів.

Серед приладів, розроблених в Інституті фізики, інтерес становлять іонний проектор, автофотопримножувачі, кріостати, апаратура для вирішення завдань ядерної фізики та інші.

Загалом, період наукових досліджень у природничій і технічній сферах з 1950-х років і по нинішній час характеризується значним розширенням і збільшенням їх масштабів. Зусилля представників низки галузей наукових знань України було сконцентровано на розв’язанні великого комплексу науково-технічних завдань. Однак значна частина науково-дослідних установ, вчених працювала на потреби військово-промислового комплексу, що вело до мілітаризації науки, гальмування розвитку цілого ряду важливих галузей природничих і технічних наук, націлених, зокрема, на підвищення ефективності легкої, харчової промисловості, сільськогосподарського машинобудування, що мали на меті підвищення добробуту громадян.

Загальне визнання дістали результати наукових досліджень вчених України у 1950-1960-х рр. з проблем ядерної фізики, зокрема з питань фізики плазми і керованих реакцій, взаємовпливів нейтронів і заряджених частинок з ядрами. У фізико-технічному інституті була проведена значна робота щодо розрахунків, розробки серії електронних прискорювачів. Зокрема, 1954 р. завершено побудову електростатичного прискорювача, який стояв на рівні з кращими зразками у світі. Створення прискорювачів заряджених частинок дало можливість виконати ряд фундаментальних досліджень у галузі ядерної фізики.

Важливі результати одержали дослідники в галузі хімії, а саме в хімії кольорових металів, високомолекулярних сполук, в очищенні питних і промислових вод. Створені різні пластичні маси стали застосовуватися як замінники кольорових металів у авіапромисловості, автомобілебудуванні, електропромисловості, приладобудуванні тощо.

Найширше кооперування фізиків і техніків, математиків і астрономів, біологів і медиків забезпечило вирішення науково-технічних проблем дослідження Космосу. Розвиток космічної техніки дозволив СРСР першому здійснити польоти людини в Космос (перший космонавт – Ю.Гагарін полетів у Космос 12 квітня 1961 р.), вихід її у відкритий космічний простір (космонавт О.Леонов, 18 березня 1965 р.).

Слід підкреслити, що на початковому етапі освоєння Космосу лідерство було за радянською державою, однак наприкінці 1960-х – на початку 1970-х рр. у зв’язку з гальмуванням науково-технічного прогресу, наростанням кризових явищ у застійний період, лідерство в космосі переходить до США. Свідченням цього стало те, що у 1969 р. американські астронавти Н.Армстронг та Е.Олдрін, почавши нову епоху глибокого вивчення цього небесного тіла. Показово, що американці скористались з теоретичних розробок нашого земляка Ю. Кондратюка.

Величезну роль у розвитку ракетобудування та космічних досліджень у світі відіграв видатний український вчений і конструктор Валентин Глушко. Він створив ракетні двигуни «РД-107», які були встановлені на першій ступені ракети-носія «Восток». Ракетні двигуни В. Глушка виводили на орбіту всі радянські пілотовані кораблі, багато міжпланетних автоматів та штучних супутників Землі.

Загальне визнання наукової громадськості дістали успіхи математиків України. У дослідженнях з теорії диференціальних рівнянь та теорії нелінійних коливань Інститут математики став однією з провідних установ у СРСР та Європі. За цикл робіт із названих проблем його директор академік Ю. Митропольський був удостоєний найвищої державної премії. Важливі дослідження виконані й іншими вченими, зокрема О. Погорєловим і В. Марченком.

Вагомий внесок у розвиток математики, механіки, фізики зробив академік АН СРСР М. Боголюбов, про якого вже згадувалося вище. Тут лише зазначимо, що класичні праці викликали величезну кількість досліджень у всьому світі, а його дослідження в галузі статичної фізики, квантової теорії поля, теорії надпровідності є фундаментальними надбаннями науки.

Упродовж 1970-х рр. в Україні розвинувся кібернетичний центр. У наукових установах проведено дослідження в галузі зі створення теоретичної, технічної, біологічної кібернетики і обчислювальної техніки. Інститут кібернетики став головною організацією по створенню автоматизованих систем проектування ЕОМ, а також опрацювання спеціальних систем сіткового планування і управління.

В наукових установах України в 1960-1980-х рр. було завершено низку теоретичних і експериментальних робіт з найважливіших напрямів сучасної фізики. Провідне місце займали інститути фізичного профілю з досліджень у галузі ядерної фізики, теорії елементарних частинок (зокрема з питань теорії будови ядер – модель О. Давидова), вивчення механізмів ядерних реакцій і структури ядер. Було розроблено теорію і створено нові зразки потужних лінійних прискорювачів для дослідження атомного ядра і взаємодії частинок при високих енергіях. У Фізико-технічному інституті в Харкові на найбільшому у Європі у кінці 1960-х рр. прискорювачі електронів було введено в дію два магнітних спектрометри. Академік АН УРСР І. Ліфчиць виконав низку цінних робіт, що стосуються дослідження електронного енергетичного спектра металів. В тому ж Фізико-технічному інституті провадилися важливі дослідження і нової перспективної галузі фізики плазми, яка відкриває шлях до створення термоядерної електростанції.

Далеко за межами України відомі наукові успіхи Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона. Особливе місце у науковій діяльності інституту в 70-80х рр. ХХ ст. під керівництвом президента АН УРСР Бориса Патона займали роботи в галузі спеціальної металургії, що ґрунтується на застосування таких джерел нагрівання, як шлакова ванна, електронний промінь, дугова плазма, а також у галузі створення і вивчення нових матеріалів.

Загалом, вчені України, незважаючи на суб’єктивні й об’єктивні труднощі, примножили й розвинули здобутки української науки. Наукові школи України – математиків, фізиків, хіміків та інших наук дістали загальне визнання.

Характеризуючи технічні досягнення України другої половини ХХ ст. слід насамперед згадати про створення на наших теренах перших електронних обчислювальних машин (ЕОМ) – пристроїв чи сукупності пристроїв, здатних обробляти інформацію та виконувати обрахунки. Роботи над створенням ЕОМ розпочалися ще у 1947 р. в Києві. Тоді Інститут електротехніки АН УРСР під керівництвом академіка С. Лебедєва впродовж чотирьох років створив першу в СРСР малу електронно-обчислювальну машину (МЕОМ). З 1953 р. почалося серійне виробництво ЕОМ першого покоління.

Наступні кроки на шляху розвитку і вдосконалення ЕОМ були зроблені спочатку в Обчислювальному центрі АН УРСР (заснований у 1957 р.), а потім у створеному в 1962 р. на його базі Інституті кібернетики. Очолював їх академік Віктор Глушков. Вже 1959 р. створено універсальну обчислювальну машину «Київ», за допомогою якої успішно здійснено дослідне дистанційне керування з Києва по телеграфу технологічним процесом виплавляння сталі у бесемерівському на Дніпродзержинському металургійному заводі. Цим самим була доведена можливість використання ЕОМ для керівництва виробничим процесом та покладено початок створення автоматизованих систем управління виробництвом (АСУ).

В подальші роки відбувалося удосконалення електронно-обчислювальної техніки, в результаті чого з’явилися нові ЕОМ. Наприклад, вже з 1962 р. почалося серійне виробництво першої в СРСР керуючої машини широкого призначення на напівпровідниках «Дніпро-1». В Україні розпочато також випуск електронних цифрових обчислювальних машин «Мир», «Промінь» та інших.

Варто наголосити, що розвиток електронно-обчислювальної техніки здійснювався досить швидко. Буквально за якихось 5-7 років відбувався якісний перехід від одного типу ЕОМ до другого. Від потужності в 1 тисячу операцій за секунду до потужності в сотні мільйонів і мільярди операцій за секунду, від лампових ЕОМ розміром з двоповерховий будинок до кишенькових персональних комп’ютерів – таким є прогрес електронно-обчислювальної техніки. Перехід від одного типу ЕОМ до другого можна порівняти з переходом від парового двигуна до електромотора чи від автомобіля до літака.

Не менш вагомими були досягнення України в галузі зварювального виробництва, де високими результатами відзначився згадуваний Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона. Так, могутнім засобом технічного прогресу не лише у важкому машинобудуванні, але й у металургії стало електрошлакове зварювання. З допомогою електрошлакового переплавлення одержували сталі та сплави особливо високої якості, які можна було використати у реактивній, ракетній чи ядерній техніці. Широко застосовувалось зварювання електронним променем у вакуумі, зварювання та різання високотемпературною дугою, лазерне та дифузійне зварювання. Історичне значення мають дослідження зварювання в умовах навколоземного космічного простору. В 1970 р. Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона здійснив ще один унікальний експеримент – напівавтоматичне зварювання під водою, що відкрило необмежені перспективи для будівельних і ремонтних робіт, освоєння підводного світу. Наостанок зауважимо, що в Україні побудовано низку унікальних металевих суцільнозварних споруд. Серед них – вежа Київського телевізійного центру висотою 380 м.

Важливі технічні зміни відбулися і в енергетиці країни. Нарощувались потужності на діючих теплових і гідравлічних станціях. Так, наприкінці 1960-х рр. на Слов’янській ТЕС (Донбас) запущено найбільший у Європі енергоблок потужністю 800 тис.кВт. Почала розвиватись також і атомна енергетика. АЕС будувались з енергоблоками великої потужності. Причому випереджувальними темпами, що не могло не вплинути на якість будівельних робіт і водо охолоджувальних енергетичних реакторів. 26 вересня 1977 р. вступив у дію перший ядерний блок в Україні – на Чорнобильській АЕС. Всього в Україні було розміщено майже чверть загальносоюзних потужностей АЕС (крім Чорнобильської були збудовані Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська та Хмельницька АЕС).

Радянські автори вихваляли атомну енергетику, однак аварія 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській АЕС завдала нищівного удару по всій атомній енергетиці. Найбільша в історії людства техногенна катастрофа привела до масового радіоактивного опромінення людей та подальших смертей значної кількості з них.

Загалом, енергетика України демонструвала зростаючі темпи. За даними 1990 р., на електростанціях республіки вироблено 290 млрд. кВт / год. Майже вся електроенергія споживається в Україні, на експорт йшло близько 9% виробленої електроенергії.

Бурхливий розвиток отримала авіаційна техніка України. Зокрема, на передові рубежі не лише у нашій країні, але й у світі вийшло дослідно-конструкторське бюро Олега Антонова, яке розробляло транспортні і пасажирські літаки різних модифікацій. Ще у 1957 р. під керівництвом О. Антонова було створено пасажирський турбогвинтовий лайнер Ан-10 на 100 місць. Через вісім років колектив конструкторів збудував найбільший на той час у світі транспортний літак Ан-22 – «Антей». При злітній вазі 250 т. він перевозить 80 т. вантажу без посадки на відстань до 5 тис. км із швидкістю 650 км/год., тобто може перебувати у повітрі майже 8 год. Черговим тріумфом конструкторського бюро Антонова стало створення у середині 1980-х рр. вантажного літака Ан-124 «Руслан», який добре зарекомендував себе на повітряних трасах. Нарешті, новий літак цього конструкторського бюро – Ан-225 «Мрія», створений наприкінці 80-х рр. ХХ ст., є найбільшим за вантажопідйомністю літаком у світі (максимальна споряджена маса – 640 т.), кращим у світі зразком важкого транспортного літака.

Можна було б продовжити перелік нових машин. Хоч не всі планові завдання у машинобудуванні, як і в інших галузях, виконувались. Бо існувала командно-адміністративна, а не ринкова економіка. Формальний характер мало соціалістичне змагання, рух винахідників і раціоналізаторів. І все ж у розвитку української науки і техніки впродовж другої половини ХХ ст., у радянський період сталися суттєві зміни. Істотно збільшилася кількість працівників, задіяних у науковій сфері, які працювали не лише в академічних установах, але й в університетських інституціях, виникла електронно-обчислювальна техніка, атомна енергетика, розвивалась ракетно-космічна галузь. Якісно збагатилось машинобудування, матеріалознавство і зварювання.

Суперечливі процеси у розвитку науки і техніки характерні й для незалежної України. Так, у перші роки пострадянської історії науковий потенціал нашої країни був порівняно високий. Загальна чисельність наукових кадрів у 1994 р. була вдвічі більшою, ніж у Франції, й становила майже 300 тис. осіб, з яких понад 80 тис. – доктори і кандидати наук. Найавторитетнішим науковим центром залишається Академія наук України, яка в 1994 р. отримала статус національної. Характерною рисою стало зростання кількості прямих угод про співробітництво між зарубіжними та українськими науковими центрами.

Проте негативні тенденції, які загострилися в останні десятиліття ХХ ст., визначають становище і на початку ХХІ ст. До них належать:

1) постійне зниження витрат на науку у внутрішньому валовому продукті. Так, якщо в 1991 р. витрати на науку з державного бюджету становили 3,1% ВВП, то у 1995 р. – 0,62%, а в 1999 р. взагалі лише 0,4%. У результаті за внутрішніми валовими витратами на одного науковця Україна поступається Туреччині в 2,5 разів, Греції – у 8 разів, США та Великобританії – у 50 разів;

2) невпинне зниження рівня наукоємності валового внутрішнього продукту України, який є показником динаміки економічних перетворень. Протягом 1991-1999 рр. цей показник знизився у 2,2 рази;

3) недостатня матеріальна база, обмежений доступ до новітньої наукової інформації. Відсутність належного фінансування зумовила відставання українських науково-дослідних установ за оснащеністю засобами автоматизації, науковими приладами, матеріалами, літературою від однопрофільних установ розвинутих країн щонайменше на 10-15 років. Вітчизняні науковці оснащені обладнанням та інформацією в 100 разів менше, ніж їхні західні колеги, а доступом до найновішої інформації володіє лише 1% фахівців;

4) зниження ефективності функціонування наукових установ. Якщо у 1990 р. принципово нові технічні рішення на рівні винаходу містила кожна четверта розробка вітчизняних науковців, то в 1994 р. – лише кожна шоста. Понад 90% нових технологічних розробок не впроваджується у виробництво, а фундаментальні дослідження поступаються місцем прикладним;

5) внутрішній і зовнішній «відплив умів». Щороку внаслідок міграції Україна втрачає значну кількість дипломованих спеціалістів. Цей процес веде др. Катастрофічних наслідків. Адже підготовка спеціаліста з вищою освітою, науковим ступенем та втрачена вигода від його використання обходиться, за розрахунками фахівців ООН, у 300 тис. доларів. А процес деградації науки може стати незворотним, якщо країну залишають 10-15% найперспективніших молодих спеціалістів. Не менш загрозливий і внутрішній «відплив умів». За останні роки понад 20% науковців перейшли працювати в комерційні структури.

Попри економічні негаразди, суб’єктивні та об’єктивні труднощі наука в Україні продовжує розвиватися. Нашій державі вдалося зберегти розгалужену мережу наукових установ, досить потужний науковий потенціал та унікальні високі технології. Серед передових галузей української промисловості, де сучасні наукові технології широко застосовуються, слід назвати, насамперед, авіакосмічну промисловість, суднобудування, енергетичне машинобудування, послуги з розробки програмного забезпечення, металургійну, хімічну промисловість тощо.

Незалежна Україна належить до небагатьох держав, що мають достатній науково-технічний потенціал для створення найсучаснішої авіаційної техніки. Конструкторське бюро «Антонов» залишається лідером у цій галузі, розробивши цілу серію нових моделей літаків, таких як Ан-70, Ан-140, Ан-148 та інші. Так, унікальним є літак Ан-70, перший політ якого відбувся ще 1994 р. Маючи нову для військово-транспортних літаків якість – короткий зліт та посадку – Ан-70, що має швидкість 750 км/год., дозволяє суттєво підвищити ефективність використання військово-транспортної авіації, забезпечуючи перекидання практично всієї номенклатури армійського озброєння й військової техніки загальною масою 35-47 тонн на відстань до 3800 км.

До значних досягнень України слід віднести її участь у міжнародному космічному проекті «Морський старт» загальною вартістю 2 млрд. доларів США. У проекті, який передбачає старт ракет з морської платформи в районі екватора, крім США, Росії, Норвегії, зайнята й Україна, зокрема КБ «Південне» і Південмашзавод. Українська ракето-космічна галузь виготовляє для участі в цьому перспективному проекті ракетоносії «Зеніт-3SL». У 1999-2006 рр. з морської платформи було запущено 23 таких ракетоносії.

Лідируючі позиції займає Україна й у суднобудуванні. Суднобудівні заводи Миколаєва, Херсону, Керчі побудували чимало сучасних транспортних та промислових суден, зам, замовниками яких були такі країни, як Греція, Німеччина, Нідерланди, Іспанія, Норвегія та інші.

Великий високотехнологічний потенціал зосереджений й у військово-промисловому комплексі України. Зокрема, у танкобудуванні, де провідне місце займає конструкторське бюро ім. Морозова і державне підприємство ім. Малишева. Останнє у 1998-1999 рр. виготовляло партії танків уже з українськими гарматами, які за контрактом відправлялися до Пакистану. Замовлення цієї країни становило 320 танків на загальну суму близько 650 млн. доларів США. В ході виконання замовлення конструктори заводу ім. Малишева внесли 100 доробок й вдосконалень у танк Т-80УД. У 2016 р. було укладено новий контракт на поставку до Пакистану сучасних танків «Оплот-М» на суму 600 млн. доларів.

На цьому ж підприємстві налагоджено випуск бронетранспортерів БТР-94 та БТР-3. Воно, як і багато інших українських підприємств військово-промислового комплексу, сьогодні входить до складу державного концерну «Укроборонпром», метою діяльності якого є створення новітніх зразків озброєння для захисту України від посягань агресивних країн, насамперед Росії, та продажу іншим державам. Серед найновіших розробок – бойовий модуль «Тайпан», який завдяки сучасній електроніці здійснює автоматичне наведення гармати на обрані цілі, утримує озброєння в заданому положенні незалежно від зміни положення корпусу бойового автомобіля під час руху, здійснює автоматичний супровід цілі; безпілотний БТР «Фантом» – це дистанційно керований міні бронетранспортер, денний та нічний комплекси прицілювання якого дозволятимуть вести вогонь у будь-який час доби на відстані понад 1 км; середній багатоцільовий транспортний літак Ан-178, який має переваги над конкурентами за рахунок розмірів і вантажопідйомності, максимальну ефективність та переваги по всіх льотних і технічних характеристиках,
зниження вартості експлуатації за рахунок заміни чотирьох або двох турбогвинтових двигунів двома турбореактивними, відповідність всім сучасним вимогам і стандартам завдяки бортовому обладнанню і авіоніці нового покоління. Іншими інноваційними розробками державного концерну «Укроборонпром» є бойова машина піхоти БМП-1УМД, бронеавтомобіль «Дозор-Б», переносний протитанковий комплекс «Стугна-П», основний бойовий танк БМ «Оплот», безпілотник БПАК-МП1 «Спектейтор», гвинтівка «Гопак».

Загалом, в Україні отримали подальший розвиток традиційні галузі, що сформувалися у радянський період і які нині мають експортний потенціал (чорна та кольорова металургія, хімія, важке і транспортне машинобудування, сільське господарство), а також галузі, що працюють на внутрішній ринок – електроенергетика, паливна промисловість, АПК тощо.

Разом з тим, не можна не побачити зростання ролі галузей сучасного постіндустріального суспільства – телекомунікацій, зв’язку, приладобудування, електроніки, окремих галузей машинобудування, підприємств сфери послуг.