Одним із розділів олігофренопедагогіки є олігофренодидактика (термін «олігофренодидактика»походить від грецьких слів: «oligos» — малий, «FREN» — розум, «DIDARTIROS»— повчаючий).
Олігофренодидактика вивчає теоретичні основи, загальні та специфічні закономірності процесу навчання розумово відсталих дітей. Олігофренодидактика оперує поняттями і положеннями загальної дидактики, проте враховує їх специфічне застосування відповідно до порушень пізнавальної діяльності учнів з вадами інтелекту. Олігофренодидактика є основою спеціальних методик навчання і виховання цієї категорії учнів.
Процес навчання — це спільна діяльність вчителя і учнів, спрямована на засвоєння під керівництвом вчителя знань, вмінь і навичок; формування в учнів соціально цінних моральних якостей і рис характеру, необхідних для успішного самостійного життя.
Дане визначення - є визначення загальної педагогіки, яким користується і олігофренодидактика. Проте воно не відображає специфічної особливості навчання дітей із порушеннями інтелектуального розвитку. Головною особливістю процесу навчання у спеціальній школі є його чітка корекційна спрямованість.
З огляду на це, навчання у спеціальній школі реалізує подвійну мету:
1) формування певного обсягу знань, вмінь і навичок розумово відсталих учнів;
2) корекція психофізичних вад дітей, їх всебічний особистісний розвиток.
У чому суть корекційної спрямованості навчання? Із попередніх лекцій відомо, що навчання є основним шляхом корекції недорозвитку психіки РВ дітей, і за Л.С.Виготським веде за собою розвиток. Саме тому в теорії і практиці олігофренопедагогіки вживається термін корекційно-розвивальна робота або корекційно-розвивальний процес навчання.
Окремої програми корекції в допоміжній школі не існує, вся корекційна робота у процесі навчання проводиться на матеріалі навчальних предметів.
До умов, які забезпечують корекційну спрямованість навчання належать:
1. Адаптація змісту освіти до пізнавальних можливостей учнів:
- спрощення структури знань і практичних дій;
- навчальний матеріал подається на більш низькому рівні узагальнення, недоступні поняття виключені;
- подача на кожен урок матеріалу малими порціями;
- максимальне розгорнення і розчленування складних понять і дій.
2. Наочність. Зловживання предметною наочністю сприяє розвитку у учнів пасивного споглядання, затримується розвиток мислення. Варіювання різними видами наочності (натуральні об’єкти, предмети, умовно-об’ємні посібники, схематичні, символічні та ін.) дозволяє вирішувати на уроках різні дидактичні і корекційні цілі.
3. Уповільненість процесу навчання.
- більш повільний темп викладення і пояснення навч. матеріалу;
- більше часу на виконання учнями практичних завдань;
- встановлюється більша пауза між питаннями і відповіддю;
- більша тривалість розгляду картинок тощо.
4. Повторюваність у навчанні та вихованні.
- перед вивченням нового відтворюються раніше засвоєнні знання;
- викладання нового матеріалу будується на багатократному відтворенні одних і тих же знань;
- в процесі відтворенні вивченого уточнюються і коригуються неправильно засвоєні знання і прийоми дій, які були засвоєні учнями у різні періоди навчання.
5. Упровадження пропедевтики вивчення нового.
6. Керівництво діями учнів навіть до сумісних виконань їх вчителем і учнем.
7. Вправляння.
- поступове включення учня в діяльність, спрямовану на безперервне нарощування пізнавальних можливостей;
- поступове посилення самостійної роботи учня при виконанні різних видів навчальних завдань;
- перехід від максимального розчленування дій до цілісності, від наочності до словесним узагальненням;
- збільшення швидкості виконання окремих видів навчальної роботи – читання, письма, рахунку, ручних операцій.
8. Індивідуальний та диференційований підхід до учнів. Корекційна робота будується не тільки з урахуванням загального недорозвитку й поширюється на всі сторони особистості, а й має адресу до окремих недоліків, шляхом вибіркового використання корекційних засобів.
9. Праця як засіб корекції. Спеціальний підбір трудових завдань, дозування і регламентація трудових зусиль, уточнення і розширення уявлень про навколишню дійсність, розвиток функцій, аналізаторів і рухових навичок.
10. Гра як засіб корекції. В грі відбувається стимуляція фізичної і психічної активності загальмованих дітей, урівноваження розгальмованих, подолання відлюдкуватості, виправлення недоліків мовлення, мислення, моторики.
- Рухливі ігри використовуються у роботі з корекції моторних порушень;
- Дидактичні ігри використовують у корекції розвитку пізнавальної діяльності;
- Сюжетно-рольові ігри дозволяють коригувати навички узгодженості власних дій із діями колективу.
11. Включення у навчально-виховний процес оздоровлення і лікування. В систему корекційно-виховної роботи входять заходи з оздоровлення, профілактиці, лікування.
12. Дотримання охоронно-педагогічного режиму:
- спостереження за станом здоров’я;
- дотримання санітарно-гігієнічних та психологічних вимог до умов навчання, праці і життя;
- консультації лікарів;
- санітарно-просвітницька робота серед персоналу.
13. Систематичне включення учнів у суспільно-корисну діяльність. Успішне виконання посильних корисних справ підвищує учня у своїх очах, породжує віру у свої сили і можливості.
14. Позитивні емоції педагога як засіб стимулювання дітей до діяльності і спілкування.
Ефективність корекційної спрямованості навчання можна оцінити за такими критеріями:
- якісне і кількісне полегшення структури дефекту;
- виправлення недоліків і перехід скоригованої вади до позитивних можливостей дитини;
- підвищення рівня актуального розвитку і, як наслідок, розширення зони найближчого розвитку;
- свідоме користування дітьми набутим досвідом;
- накопичення і позитивна зміна властивостей особистості.
Відповідно до цих критеріїв вчитель і буде робити висновки про правильність і якість корекційної роботи.
