Дем'я́н Гнатович Многогрі́шний (Лівобережний) 1669 - 1672

Дем'я́н Гнатович Многогрі́шний (1631—1703) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1669—1672). Син Гната Многогрішного.

Біографія

Дем'ян (Демко) Гнатович Многогрішний (Ігнатович) народився 1631 року у місті Коропі (нині Чернігівська область) і походив з козацької родини. Брав активну участь у Національно-визвольній війні 1648—1657 років. У 1665—1669 роках він став чернігівським полковником. У 1668 році Дем'ян Многогрішний як противник Андрусівського перемир'я взяв участь у антимосковському повстанні, яке розпочалось під керівництвом Івана Брюховецького. Підтримував політику гетьмана Петра Дорошенка. У 1668 році Петро Дорошенко призначив Дем'яна Многогрішного наказним гетьманом Лівобережної України, оскільки сам був змушений повернутися на Правобережжя. Наступ московських військ під командуванням Григорія Ромодановського на Сіверщину (на Ніжин і Чернігів), відсутність військової допомоги від Петра Дорошенка, сильні московські залоги в містах, тиск промосковських налаштованої частини старшини і православного духовенства (особливо Чернігівського архиєпископа Лазаря Барановича) примусили Дем'яна Многогрішного піти на переговори з царським урядом. 17 грудня 1668 року на старшинській раді в Новгороді-Сіверському Многогрішний був обраний «сіверським гетьманом». За словами літописця, за козацьким звичаєм Многогрішний довго відмовлявся від булави, «як стара дівка від хорошого жениха». Нарешті, від імені всієї старшини він присягнув на вірність Москві. Тоді повернулися звідти Максаківський ігумен Ширкович та обозний Петро Забіла, яких посилала торік старшина просити в царя вибачення за зраду Брюховецького. Посли привезли грамоту прощення й дозвіл вибрати нового гетьмана, бо Дорошенко, як гетьман Правобережжя за Андрусівською угодою 1667 року, яка поділила Україну між Польщею й Росією, не міг слухати двох господарів.

З березня 1669 року в Глухові генеральна рада знову вибрала гетьманом Дем'яна Многогрішного, і він присягнув на вірність цареві. Переговори між московським урядом і Дем'яном Многогрішним завершилися укладенням Глухівських статей 1669 року.

Внутрішня політика

Дем'ян Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України:

домігся, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир'я, залишався у складі Лівобережжя;

спирався на полки компанійців і прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово ослаблюючи політичну роль козацької старшини;

вів таємні переговори з Петром Дорошенком про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини.

Така політика викликала незадоволення як частини старшинської верхівки, так і московського уряду. У ніч з 12 на 13 березня 1672 року у Батурині козацька старшина (Петра Забіла, Івана Самойловича, Карпа Мокрієвича, Родіона Дмитрашко-Райчи) за підтримки начальника московської залоги заарештувала Дем'яна Многогрішного й видала його представникам царського уряду.

Подальша доля Многогрішного

Гетьмана привезли до Москви, де в середині квітня 1672 року над ним розпочався суд. Його звинуватили в державній зраді, піддали тортурам, а потім засудили до страти, яку згодом замінили на довічне заслання. Разом з родиною і товаришами ніжинським полковником Матвієм Гвинтовкою і осавулом П. Грибовичем гетьмана вивезли до Сибіру й ув'язнили в Іркутському острозі.

Згодом він був переведений до Селенгінська, а 1688 року Дем'яна Многогрішного звільнили. Сталося це за надзвичайних обставин: протягом одинадцяти (за іншими відомостями — тринадцяти) тижнів Селенгінськ осаджували монголи, чиї війська значно перебільшували чисельність селенгінського гарнізону. Колишній гетьман, якого утримували в селенгінській острожній в'язниці, став одним з керівників оборони міста, особисто брав участь у вилазках та сутичках, а у вирішальний момент очолив зведений загін стрільців, козаків та засланців. Настала кривава битва, яка закінчилася перемогою оборонців міста. Долина під Селенгінськом, де відбувалася битва, й досі має назву Убиєнної. Цікаво відзначити, що аналогічна історія трапилася з його братом Василем, ув'язненим у Красноярську.

1689 року Дем'ян Многогрішний брав участь у переговорах царського посла Ф. О. Головіна (майбутнього графа) з Китаєм, які завершилися підписанням Нерчинського договору.

Після від'їзду Головіна Многогрішний кілька років правив Селенгінськом та належними до нього землями у чині «приказної людини». 1691 року в одній із сутичок з монголами загинув його син Петро; тоді ж помер другий син, Яків. Дочка Олена вийшла заміж за сина козачого голови Панаса Бейтона (захисника Албазіна в 1685—1687 роках), а онука — за священика Селенгінської Спаської церкви.

У 1696 році колишній гетьман постригся в ченці.

Помер в Селенгінську 1703. Плиту з могили гетьмана бачив у Старому Селенгінську декабрист Михайло Бестужев; про це він писав у своїх спогадах. Плиту вправлено в підлогу того ж таки Спаського собору. Пізніше, за радянської влади, собор було пограбовано, а могилу гетьмана втрачено..

Глу́хівські статті́ 1669 — договір, підписаний 16 березня 1669 у місті Глухові між гетьманом Лівобережної України Дем'яном Многогрішним і московським урядом.

Передісторія

Наростання національно-визвольної боротьби в Україні, політика гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка і позиція Д. Многогрішного примусили московський уряд скасувати умови Московських статей 1665 року і піти на поступки при укладанні Глухівських статей, які складалися з 29 пунктів. Договір декларував права України на основі Березневих статей 1654 року.

Згідно Глухівським статтям:

московські воєводи залишились лише в п'ятьох містах — Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині і Острі, де вони не мали права втручатись у справи місцевої адміністрації;

козацький реєстр встановлювався в розмірі 30 тис. чоловік;

гетьман мав право утримувати 1 тис. чоловік найманого війська;

податки збирались винятково козацькою старшиною;

одночасно гетьману заборонялось вступати у відносини з іноземними державами;

значно обмежувався перехід селян у козацтво.

Глухівські статті в цілому були спрямовані на обмеження державних прав України московським урядом.