Компоненти, функції і види контролю

Удосконалення контролю за навчально-пізнавальною діяльністю студентів: а)складові, функції, види контролю; б)методи і форми контролю; в)оцінювання знання: суть, підходи, досвід.

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю студентів

Важливою складовою навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі є контроль за навчально-пізнавальною діяльністю студентів. Без нього неможливо правильно і чітко організувати навчальний процес, забезпечити його ефективність. Перевірка і оцінювання знань студентів сприяють активізації їх пізнавальної діяльності, ґрунтовному засвоєнню знань, формуванню професійних умінь і навичок.

Компоненти, функції і види контролю

Контроль як дидактичний засіб управління навчанням спрямований на забезпечення ефективності формування знань, умінь і навичок, використання їх на практиці, стимулювання навчальної діяльності студентів, формування у них прагнення до самоосвіти.

Складовими контролю за навчальною діяльністю студентів є: перевірка (виявлення рівня знань, умінь і навичок); оцінювання (вимірювання рівня знань, умінь і навичок); облік (фіксація результатів у вигляді оцінок у журналі, заліковій книжці, екзаменаційній відомості).

Головною метою контролю є визначення якості засвоєння студентами навчального матеріалу, ступеня відповідності умінь і навичок цілям і завданням навчального предмета. У процесі навчання він дає змогу виявити готовність студентів до сприймання, усвідомлення і засвоєння нових знань; отримати інформацію про характер самостійної роботи у процесі навчання; визначити ефективність організаційних форм, методів і засобів навчання; з'ясувати ступінь правильності, обсягу, глибини засвоєння студентами знань, умінь і навичок.

Контроль виконує такі функції:

1) освітню (навчальну): контроль сприяє поглибленню, розширенню, вдосконаленню знань студентів. Студент, який відповідає перед усією групою, повторює вивчене, виконує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і навички, краще усвідомлює навчальний матеріал. Слухаючи відповідь товариша, студенти звіряють із нею свої знання, ставлять запитання, доповнюють її, що сприяє поглибленню і систематизації їхніх знань. Окрім того, відбувається зворотний зв'язок у навчанні;

2) діагностичну: виявлення знань, умінь і навичок студентів, а також наявних у них недоліків, з'ясування їх причини і віднайдення шляхів усунення;

3) стимулюючу: схвалення успіхів сприяє розвитку у молодої людини мотивів до навчання, до систематичної праці, кращих результатів;

4) розвивальну: розвивається логічне мислення студентів, зокрема вміння аналізувати і синтезувати, порів

нювати й узагальнювати, абстрагувати й конкретизувати, класифікувати й систематизувати, а також мовлення, увага, уява, пам'ять тощо;

5) управлінську (прогностично-методичну): у процесі контролю визначається стан успішності студентів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її. Викладач коригує і власну діяльність: змінює методику викладання, вдосконалює навчальну діяльність студентів;

6) виховну: очікування перевірки спонукає студента регулярно готуватися до занять; перевірка і оцінювання знань допомагають студентові самому оцінювати свої знання і здібності, що сприяє формуванню позитивного ставлення до навчання; виховання моральних якостей, адекватної самооцінки, дисциплінованості, самостійності, почуття відповідальності;

7) оцінювальну: передбачає зіставлення виявленого рівня знань, умінь і навичок з вимогами навчальної програми, що забезпечує об'єктивне оцінювання, сприяє кращому навчанню;

8) самооцінювальну: студенти в процесі навчання розвивають уміння самостійно оцінювати власні досягнення, можливості, життєві перспективи, недоліки та проблеми, що є важливою складовою самостійного навчання і само- актуалізації особистості.

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю студентів є ефективним за дотримання педагогами певних вимог:

– індивідуальний підхід (передбачає виявлення знань, умінь і навичок кожного студента, його успіхів, невдач; рівня самостійності у пізнавальному процесі, характеру труднощів; використання додаткових запитань під час опитування слабших студентів тощо);

– систематичність контролю (виявляється у спонуканні студентів до постійної підготовки до занять; у систематичному опитуванні у формі міні-завдань; в особливій увазі до слабших, заохоченні їх до пізнавальної діяльності на всіх етапах заняття тощо);

– необхідність володіти достатньою кількістю даних для оцінювання знань, що означає врахування змісту відповіді студента на запитання, доповнень до відповідей інших на поточному і попередніх заняттях тощо;

– оцінки тільки за фактичні знання; оцінка не має залежати від ставлення викладача до студента; її обов'язково слід мотивувати, що запобігає невдоволенню осіб, схильних до переоцінки своїх знань;

– єдність вимог викладачів до оцінювання знань студентів, що передбачає врахування ними державних стандартів з підготовки спеціалістів. Вимоги до аналізу й оцінювання мають бути єдиними і відповідати кваліфікаційним характеристикам, чинним навчальним планам і програмам, сприяючи посиленню особистої відповідальності студентів за якість своєї навчальної праці. Дотримання цієї вимоги сприяє уникненню надмірної вимогливості чи поблажливості в оцінюванні знань студентів;

– оптимізація контролю знань студентів (передбачає таку методику контролю, яка потребує мінімальних затрат часу і зусиль викладача і студентів для отримання необхідних відомостей);

– гласність контролю (полягає в ознайомленні студентів з результатами перевірки рівня знань, обґрунтуванні виставленої оцінки, переваг чи недоліків відповіді);

– всебічність контролю (передбачає перевірку і оцінювання теоретичних знань, здатності застосовувати на практиці уміння та навички, здобуті під час навчання);

– тематична спрямованість контролю (обов'язкове визначення, які саме розділи програми, тема, вид знань, умінь і навичок підлягають оцінюванню);

– дотримання етичних норм (полягає у вірі викладача в можливість студентів навчатися, вмінні переконати їх у цьому; у допомозі в подоланні труднощів, дотриманні педагогічного такту (доброзичливість і делікатність), відчутті міри в заохоченні та покаранні тощо);

– професійна спрямованість контролю (сприяє підвищенню мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів – майбутніх фахівців).

Важливо усвідомити, що контроль повинен допомогти молодій людині пізнати себе, повірити у власні можливості, реалізувати свої знання, уміння і навички, а не притуплювати 'її пізнавальну і відтворювальну можливість.

Відповідно до місця у навчально-пізнавальній діяльності студентів виокремлюють міжсесійний і підсумковий контроль.

1. Міжсесійний контроль. Він полягає у контролюванні навчального процесу в період між сесіями. Йдеться про попередню, поточну і тематичну перевірку.

Попередню перевірку здійснюють з метою виявлення рівня підготовленості студентів до навчання залежно від етапу навчання і місця проведення контролю. Наприклад, на початку навчального року з метою встановлення рівня знань студентів; перед вивченням нового розділу для визначення питань, що потребують повторення; у процесі підготовки студентів до практичних чи лабораторних робіт, до роботи над першоджерелами; контроль знань і умінь студентів з попередньо вивчених навчальних дисциплін, необхідних для ефективного засвоєння наступних, тощо.

Поточна перевірка має на меті отримання оперативних даних про рівень знань студентів і якість навчально- пізнавальної діяльності на навчальних заняттях і розв'язання завдань управління навчальним процесом. З огляду на отриману інформацію проводиться необхідне коригування навчальної діяльності студентів, що особливо важливо для стимулювання їх самостійної роботи. Поточна перевірка є органічною частиною навчального процесу і здійснюється у межах чинних форм організації навчання у вищій школі: на лекціях, семінарах, практичних і лабораторних роботах, колоквіумах і консультаціях.

Тематична перевірка передбачає виявлення й оцінювання засвоєних на кількох попередніх заняттях знань з певної теми. Здійснюється вона на семінарських, лабораторних і практичних заняттях, колоквіумах та консультаціях. Основним її завданням є створення передумов для сприйняття й осмислення студентами теми загалом у всіх її взаємозв'язках. Цей вид контролю дає змогу усунути елементи випадковості при підсумковому оцінюванні.

Міжсесійний контроль сприяє забезпеченню ритмічної роботи студентів, виробленню в них уміння чітко аналізувати свою працю, дає змогу викладачеві своєчасно виявляти відстаючих і допомагати їм, організовувати індивідуальні творчі заняття для добре підготовлених студентів. Дані міжсесійного контролю використовують при внесенні змін у матеріал, що вивчається, у зміст консультацій, індивідуальної роботи зі студентами, контрольних робіт, колоквіумів.

2. Підсумковий контроль. Він має на меті перевірку рівня засвоєння знань, умінь і навичок студентів за тривалий період навчання – семестр, рік, на час завершення курсу навчання і спрямований на виявлення системи і структури знань студентів. Виокремлюють семестровий підсумковий контроль і державну атестацію.

Семестровий контроль згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах проводиться як семестровий іспит (форма підсумкового контролю засвоєння студентом теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр); диференційований залік (форма підсумкового контролю, що полягає в оцінюванні засвоєння студентом навчального матеріалу з певної дисципліни на підставі результатів виконання індивідуальних завдань (розрахункових, графічних тощо), що планується за відсутності модульного контролю та іспиту і не передбачає обов'язкової присутності студента); семестровий залік (форма підсумкового контролю, що полягає в оцінюванні засвоєння студентом навчального матеріалу на підставі результатів виконання ним певних видів робіт на практичних, семінарських або лабораторних заняттях; планується за відсутності модульного контролю та іспиту і не передбачає обов'язкової присутності студентів).

Студента допускають до семестрового контролю з конкретної навчальної дисципліни, якщо він виконав усі види робіт, передбачені навчальним планом на семестр з цієї дисципліни.

Відповідно до кредитно-модульної системи підсумкова (загальна) оцінка з навчальної дисципліни є сумою рейтингових оцінок (балів), одержаних за окремі оцінювані форми навчальної діяльності: поточне та підсумкове тестування рівня засвоєння теоретичного матеріалу під час аудиторних занять та самостійної роботи (модульний контроль); оцінку (бали) за виконання лабораторних досліджень; за практичну діяльність під час практик, за ІНДЗ, за курсову роботу, за участь у наукових конференціях, олімпіадах, за наукові публікації.

Питома вага оцінки кожного з видів навчальної роботи студента у підсумковій (загальній) оцінці визначається за їх значущістю у теоретичній і практичній підготовці фахівця, виходячи із змісту навчальної дисципліни. Підсумкову оцінку виставляють після завершення вивчення навчальної дисципліни або після завершення вивчення окремого змістового модуля (групи змістових модулів), якщо це передбачено навчальним планом. У такому разі після вивчення навчальної дисципліни формується підсумкова оцінка, тобто середнє арифметичне із проміжних оцінок за змістові модулі або середня оцінка за змістові модулі та проведення додаткового пісумкового тестування (наприклад, кваліфікаційний екзамен з предмета). До академічної довідки студента як основну вносять підсумкову оцінку за вивчення навчальної дисципліни, а в дужках подають відомості про результати оцінювання окремих змістових модулів.

Виокремлюють ще відстрочений контроль залишкових знань, умінь і навичок. Його проводять через певний час після закінчення теми, розділу, курсу (термін може коливатися від трьох місяців до півроку і більше). Цей вид контролю не впливає на результативність (оцінку) навчання студента і проводиться вибірково з метою зовнішнього або внутрішнього контролю якості навчання.

Державна атестація студентів здійснюється державною екзаменаційною (кваліфікаційною) комісією після завершення навчання на певному освітньому (кваліфікаційному) рівні або якомусь його етапі з метою встановлення фактичної відповідності рівня освітньої (кваліфікаційної) підготовки вимогам освітньої (кваліфікаційної) характеристики.

Студенти, які закінчують вищий навчальний заклад, складають державні іспити і захищають кваліфікаційні (дипломні) проекти (роботи). До складання державних іспитів і захисту дипломних проектів (робіт) допускають студентів, які цілком виконали навчальний план.

Складання державних іспитів і захист дипломних проектів (робіт) проводиться на відкритому засіданні державної комісії за участю не менше половини її складу і за обов'язкової присутності голови комісії. Захист дипломних проектів (робіт) може проводитися у вищому навчальному закладі і на підприємствах, у закладах та організаціях, для яких тематика проектів (робіт), які захищають, становить науково-теоретичний або практичний інтерес.

Державний іспит є комплексною перевіркою знань студентів з дисциплін, передбачених навчальним планом, за білетами, складеними відповідно до навчальних програм та за методикою, визначеною вищим навчальним закладом.

Результати захисту дипломних проектів (робіт) і складання державних іспитів визначають оцінками "відмінно", "добре", "задовільно" і "незадовільно".

Студенту, який захистив дипломний проект (роботу), склав державні іспити відповідно до вимог освітньо-професійної програми підготовки, рішенням державної комісії присвоюється відповідно освітній рівень (кваліфікація), видається державний документ про освіту (кваліфікацію). Студенту, який отримав підсумкові оцінки "відмінно" не менш як за 75 відсотків усіх навчальних дисциплін та індивідуальних завдань, передбачених навчальним планом, а з інших навчальних дисциплін та індивідуальних завдань – оцінки "добре", склав державні іспити з оцінками "відмінно", захистив дипломний проект (роботу) з оцінкою "відмінно", а також виявив себе в науковій (творчій) роботі, що підтверджується рекомендацією кафедри, видається документ про освіту (кваліфікацію) з відзнакою.

Якість здійснення функцій і дотримання вимог контролю значною мірою залежить від системи, в якій вони відбуваються. Система контролю повинна насамперед відповідати системі та структурі вивчення кожного навчального предмета, організації навчального процесу загалом. Зміст навчання визначається навчальними програмами тематично, а сам процес навчання має поетапний характер, тому і система перевірки знань повинна ґрунтуватись на принципі тематичності та здійснюватись у тій логічній системі, в якій ведеться викладання.

 

 

Для ефективної перевірки рівня засвоєння студентами знань, умінь та навичок з навчальної дисципліни викорис­товують різні методи і форми контролю.

Методи контролю. Найпоширенішими методами кон­тролю є: усний контроль, письмовий, тестовий, графічний, програмований контроль, практична перевірка, а та­кож методи самоконтролю і самооцінки.

Усний контроль (усне опитування). Це найпошире­ніший метод у навчальній практиці. Його використання сприяє опануванню логічним мисленням, виробленню і розвитку навичок аргументувати, висловлювати свої дум­ки грамотно, образно, емоційно, обстоювати власну думку. Здійснюють його на семінарських, практичних і лабора­торних заняттях, а також колоквіумах, лекціях і консуль­таціях.

Усне опитування передбачає таку послідовність: фор­мулювання запитань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми; підготовка студентів до відпо­віді і викладу знань; коригування викладених у процесі відповіді знань; аналіз і оцінювання відповіді.

За рівнем пізнавальної активності запитання для пере­вірки можуть бути: репродуктивними (передбачають від­творення вивченого); реконструктивними (потребують застосування знань і вмінь у дещо змінених умовах); твор­чими (застосування знань і вмінь у значно змінених, не­стандартних умовах, перенесення засвоєних принципів до­ведення (способів дій) на виконання складніших завдань).

За актуальністю запитання для усної перевірки поді­ляють на основні, додаткові й допоміжні. Основні запи­тання передбачають самостійну розгорнуту відповідь (наприклад, запитання семінарського заняття), додатко­ві - уточнення того, як студент розуміє певне питання, формулювання, формулу тощо, допоміжні - виправлен­ня помилок, неточностей. Усі запитання мають бути ло­гічними, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукуп­ність - послідовною і системною.

Використання усного контролю сприяє тісному кон­такту між викладачем і студентом, дає змогу виявити об­сяг і ґрунтовність знань, прогалини та неточності в знан­нях студентів й одразу ж їх виправити. Однак він потребує надто багато часу на перевірку. Крім того, студенти під час опитування хвилюються, тому оцінка нерідко буває суб'єктивною.

Письмовий контроль. Його метою є з'ясування в письмо­вій формі ступеня оволодіння студентами знаннями, вмін­нями та навичками з предмета, визначення їх якості - правильності, точності, усвідомленості, вміння застосува­ти знання на практиці.

Залежно від специфіки предмета, письмова перевірка здійснюється у формі контрольної роботи, написання твору, диктанту тощо. Теми контрольних робіт, завдання, вправи мають бути зрозумілими і посильними, відповідати рівню знань студентів і водночас вимагати відповідних зу­силь, виявляти знання фактичного матеріалу. Письмові завдання можуть бути й домашніми роботами.

Перевагою письмової перевірки є те, що за короткий термін вдається скласти уявлення про знання багатьох студентів, результати перевірки зберігаються і є змога з'ясувати деталі й неточності у відповідях. Проте вона по­требує чимало часу для читання робіт, часто призводить до зниження грамотності студентів, оскільки викладачі не висувають вимог щодо орфографії.

Тестовий (англ. test - іспит, випробування, дослід) контроль. Для визначення рівня сформованості знань і вмінь з навчальної дисципліни користуються методом тес­тів. Виокремлюють тести відкритої форми (із вільно конс­труйованими відповідями) і тести закритої форми (із за­пропонованими відповідями).

Тести відкритої форми передбачають короткі одно­значні відповіді, які ґрунтуються переважно на відтворенні вивченого матеріалу, або складні (комплексні) відповіді, які потребують розвинутого логічного мислення, вміння аналі­зувати.

Тести закритої форми передбачають вибір відповіді з певної кількості варіантів. Серед таких тестів виокрем­люють тест-альтернативу, тест-відповідність:

Тест-альтернатива вимагає вибору однієї з двох за­пропонованих відповідей. Застосовують його під час кон­тролю таких показників засвоєння, як уміння визначати використання фактів, законів, підводити під поняття, встановлювати причину якогось явища. Недолік цього ви­ду тесту полягає в тому, що він не дає змоги вільно конс­труювати, формулювати відповідь. Його перевагою є те, що він допомагає швидше орієнтуватися в матеріалі, зна­ходити спільне та відмінне у явищах, легше класифікува­ти конкретні явища за певними видами.

Тест-відповідність, як правило, складається з двох частин, між якими слід встановити відповідність. Застосо­вують його для виявлення таких результатів засвоєння, як уміння визначати використання речовин, апаратів, проце­сів, встановлювати зв'язок між абстрактним і конкретним поняттями, класифікувати їх тощо. Перевага тестів-відповідностей полягає у компактній формі завдання, завдяки якій протягом короткого часу вдається перевірити засво­єння великого обсягу навчального матеріалу. Недоліком є обмеженість безпосередньої мети контролю і ускладнення при доборі матеріалу.

Тестовий контроль використовують з метою актуаліза­ції знань перед викладанням нової теми, виведенням під­сумкових оцінок, на групових заняттях, на заліку чи іспи­ті, а також перед практичними і лабораторними роботами. Крім того, тести можуть слугувати засобом внутрішнього контролю для порівняння, визначення рівнів успішності окремих груп студентів, порівняльної характеристики різ­них форм і методів викладання. Доцільним е проведення тестової перевірки кожної теми навчальної дисципліни з усіх основних її питань.

Такий вид контролю дає змогу ефективніше викорис­товувати час, ставить перед усіма студентами однакові ви­моги, допомагає уникати надмірних хвилювань. Тестова перевірка унеможливлює випадковість в оцінюванні знань, стимулює студентів до самоконтролю. Однак тест може виявити лише знання фактів, він заохочує до меха­нічного запам'ятовування, а не до роботи думки.

Графічний контроль. Сутність його полягає у створен­ні студентом узагальненої наочної моделі, яка відображає відношення, взаємозв'язки певних об'єктів або їх сукуп­ності. Наочна модель — це графічне зображення умови за­дачі, креслення, діаграми, схеми, таблиці (наприклад, схема історичної битви, нанесені на контурні карти певні географічні та історичні об'єкти). Графічна перевірка мо­же бути самостійним методом контролю або органічним елементом усної чи письмової перевірки.

Програмований контроль. Реалізується він шляхом пред'явлення усім студентам стандартних вимог, що за­безпечується використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінки можуть здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизо­ваних засобів.

Практична перевірка. Їїзастосовують з навчальних дисциплін, які передбачають оволодіння системою прак­тичних професійних умінь та навичок, і здійснюють під час проведення практичних і лабораторних занять з цих на­вчальних дисциплін, у процесі проходження різних видів виробничої практики. Така перевірка дає змогу виявити, якою мірою студент усвідомив теоретичні основи цих дій.

Метод самоконтролю. Його суттю є усвідомлене ре­гулювання студентом своєї діяльності задля забезпечен­ня таких її результатів, які б відповідали поставленим завданням, вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета самоконтролю - запобігання помилкам і виправляння їх. Показником сформованості самоконтролю є усвідом­лення студентом правильності плану діяльності та її опе­раційного складу, тобто способу реалізації цього плану.

Метод самооцінки. Передбачає він критичне ставлен­ня студента до своїх здібностей і можливостей, об'єктивне оцінювання досягнутих результатів.

Для формування здатності до самоконтролю і само­оцінки викладач має мотивувати виставлену оцінку, пропонувати студентові самому оцінити свою відповідь. Дієвим засобом є й організація взаємоконтролю, рецен­зування відповідей товаришів. Важливо при цьому озна­йомити студентів з нормами і критеріями оцінювання знань. Занесення результатів самоконтролю і самооцін­ки знань до журналу робить їх вагомими, позитивно впливає на формування відповідальності за навчальну роботу, на виховання чесності, принциповості, почуття власної гідності.

Розглянуті методи перевірки знань, умінь і навичок можуть бути використані під час звичайних форм органі­зації навчального процесу (лекції, семінарські, практичні і лабораторні заняття) і на спеціальних, організованих з цією метою, заняттях (колоквіуми, захист курсових та дипломних робіт, заліки та іспити).

Форми контролю. Під час навчальних занять у вищому навчальному закладі використовують індивідуальну та фронтальну перевірки знань, умінь і навичок студентів, а також підсумкові форми контролю.

Індивідуальна перевірка. Стосується вона конкрет­них студентів і має на меті з'ясування рівня засвоєння студентом певних знань, умінь і навичок, рівня форму­вання професійних рис, а також визначення напрямів роботи. Наприклад» індивідуальне опитування передба­чає розгорнуту відповідь студента на оцінку. Він пови­нен самостійно пояснити вивчений матеріал, довести наукові положення, навести власні приклади. Проводя­чи індивідуальне опитування, викладач має передбачи­ти, що в цей час робитимуть інші студенти. Студентам можна запропонувати виправляти помилки у відповіді їхнього товариша, визначити правильність і точність викладу фактичного матеріалу, доповнювати відповідь і рецензувати її.

Фронтальна перевірка. Ця форма контролю спрямо­вана на з'ясування рівня засвоєння студентами програмного матеріалу за порівняно короткий час. Вона передбачає короткі відповіді з місця на короткі запитання (йдеться про усну співбесіду за матеріалами розглянутої теми на по­чатку нової лекції з оцінюванням відповідей студентів) або письмову роботу на початку чи в кінці лекції (10—15 хв.) (відповіді перевіряються і оцінюються викладачем у поза-лекційний час). Бажано, щоб окремі запитання для письмової роботи були заздалегідь підготовлені на окре­мих аркушах, на яких студенти й даватимуть відповіді. Фронтальний безмашинний стандартизований контроль знань студентів за кількома темами лекційного курсу (5— 20 хв.) здійснюється найчастіше на початку семінарських занять, практичних чи лабораторних робіт.

Ефективною формою перевірки знань, умінь і навичок студентів є консультації. Хоча вони виконують специфіч­ну функцію, однак сприяють нагромадженню необхідної для оцінювання інформації. Існує два види консультацій з контрольними функціями: консультації, на яких викла­дач перевіряє конспекти першоджерел, самостійну роботу над допоміжною літературою, допомагає студентам оформ­ляти необхідні узагальнення, і консультації, на яких сту­денти відпрацьовують пропущені лекції, семінарські за­няття тощо.

Поширеною формою перевірки знань, умінь і навичок студентів є колоквіуми. Ця форма традиційна в організації наукової роботи, але ефективна і в навчальному процесі. Колоквіуми проводяться як співбесіди з окремих питань, визначених викладачем заздалегідь. При підготовці до них студентам повідомляють основну та додаткову літературу для опрацювання. Колоквіуми виконують подвійне завдання: сприяють вивченню навчального матеріалу і є формою контролю за його засвоєнням.

Підсумкові форми контролю. До них відносять залі­ки, іспити, курсові роботи, дипломні проекти, державні іспити.

Заліки є підсумковою формою перевірки результатів виконання студентами практичних, лабораторних робіт, засвоєння матеріалу семінарських занять, результатів практики, їх переважно проводять як співбесіди без біле­тів і оцінок. Під час заліку викладач констатує факт вико­нання чи невиконання студентами необхідних робіт. Якщо студент якісно і систематично працював протягом семес­тру, викладач може поставити йому залік «автоматично».

Іспити складають за екзаменаційними білетами, затвердженими кафедрою. На консультаціях перед іспитом викладач ознайомлює студентів з ними. Досвідчені викла­дачі нерідко проводять іспити за білетами у формі вільної бесіди, що сприяє створенню атмосфери довіри і взаєморо­зуміння.

З огляду на специфіку навчального предмета і рівень підготовленості студентів практикують іспити без біле­тів, з «відкритим підручником» з метою перевірки уміння швидко знайти необхідну інформацію, користуватися до­датковою літературою, навчальними посібниками тощо (такий тип іспиту доцільно проводити зі складних і вели­ких за обсягом дисциплін). Практичний іспит найчасті­ше зводиться до виготовлення студентами натуральних об'єктів, їх схем, макетів тощо. У студентів музично-пе­дагогічного факультету іспит може проходити у вигляді підготовленої заздалегідь концертної програми. Іспит-автомат часто практикується викладачами щодо студентів-відмінників, які серйозно і систематично працю­ють протягом вивчення курсу.

Курсові роботи студенти захищають на засіданнях ка­федр або перед спеціально створеними комісіями. Захист курсових робіт сприяє зростанню самостійності студентів у їхній науковій роботі, а також формуванню їх як майбут­ніх спеціалістів.

Дипломний проект (робота) як форма перевірки має свої особливості. Випускник розв'язує конкретне виробни­че завдання (дипломний проект) або досліджує і узагаль­нює певну наукову чи науково-практичну проблему (дип­ломна робота). Ця форма контролю педагогічне цінна тим, що випускник має можливість отримати важливий інте­лектуально-практичний досвід для завершення свого фор­мування як спеціаліста. Це перший і вирішальний само­стійний крок у становленні спеціаліста.

Державні іспити є перевіркою підготовки випускника і його формування як фахівця. Методика ведення держав­ного іспиту сприяє виконанню завдання завершального контролю.

Ефективність використання методів і форм контролю знань, умінь та навичок студентів залежить від їх вдалого вибору і включення в загальний процес навчання, а також їх умілого застосування педагогами. Вплив методів на сту­дентів різноплановий. Тому необхідне збагачення методи­ки і засобів контролю за провідної ролі особистого спілку­вання викладача зі студентами.