Сучасне тлумачення поняття «корекційна психопедагогіка», понятійно-категоріальний апарат олігофренопедагогіки.

У системі педагогічних наук як самостійну наукову спеціальність виокремлено корекційну педагогіку. Щоб зрозуміти специфіку зазначеної галузі педагогічної науки, слід звернутися до основних понять, які вживаються для встановлення зв’язків між явищами розвитку і соціалізації людини та її вихованням.

Перше поняття – це процес абалітації людини (від лат. – придатність), тобто становлення її спроможності виконувати свої соціальні функції (бути членом родини, учнем. Студентом, працівником, керівником тощо). Абілітація відбувається у нерозривній взаємодії двох процесів, перебіг яких триває все життя – онтогенезу (психофізичного розвитку організму) та соціалізації (входження індивіда у соціальне оточення, присвоєння ним елементів людської культури).

Психофізичний розвиток і соціалізація об’єктивно можуть відбуватися стихійно, спонтанно, внаслідок власного саморуху, і в таких випадках результати цих процесів далеко не завжди відповідають суспільно значущим сподіванням. Для того, щоб спрямувати процеси онтогенезу та соціалізації на досягнення позитивних результатів існує цілеспрямована педагогічна діяльність виховання, за допомогою якої одні люди, суб’єкти педагогічного процесу, можуть свідомо, кваліфіковано управляти становленням і розвитком особистості інших людей (об’єктів цього процесу), починаючи з ранніх етапів габілітації і при потребі протягом усього життя.

З розвитком свідомості людини, її здатності до самопізнання, самоуправління та самовдосконалення вона має все більше і більше з об’єкта зовнішніх виховних впливів перетворюватися на суб’єкт виховної діяльності, спрямованої на саму себе. Ця діяльність набуває характеру самовиховання – управління власним розвитком і власною соціалізацією.

Що робити, коли процеси розвитку та соціалізації у своєї взаємодії ушкоджені, і звичайного виховання виявляється недостатньо. В таких випадках виховання має набути характеру корекційного (від лат. – поліпшення, виправлення), тобто такого, що виправляє, зменшує недоліки розвитку та соціалізації, попереджує виникнення небажаних новоутворень в особистості, створює спеціальні умови для формування позитивних рис та якостей особистості.

Для досягнення своєї мети виховання має забезпечувати конвергенцію (спів падання, узгодженість) двох зазначених процесів габілітації – онтогенезу і соціалізації. На жаль, це спостерігається далеко не завжди, і виникає протилежне явище – дивергенція - протиріччя між біологічно заданими можливостями людини на даний момент і конкретними соціальними впливами на неї. Таким чином, психологічний закон конвергенції порушується, і дивергенція, що виникла, негативно відбивається як на психофізичному (біологічному) розвиткові, так і на її особистісному (соціальному) становленні. Саме в таких випадках виявляється необхідним корекційне виховання.

Щодо з’ясування сутності поняття «корекційна педагогіка» можна зазначити:

1. При глибоких і стійких відхиленнях від нормального психічного або

фізичного розвитку і соціалізації людини, коли необхідні спеціальні педагогічні умови для поліпшення, виправлення процесів розвитку і соціалізації особистості (якими керує діяльність виховання), виховання набуває корекційного характеру і стає предметом корекційної педагогіки.

2. Об’єктами корекційно педагогіки є всі ті люди, які потребують спеціальної допомоги для абілітації чи реабілітації.

3. Корекційне виховання у деяких випадках виявляється необхідним на різних вікових етапах розвитку і стадіях соціалізації людьми Стосовно дорослих людей, які потребують корекційно-виховної допомоги існує термін «Корекційна андрогогіка» від грец. Андрос – чоловік, тобто педагогіка виховання дорослих).

4. Корекційні педагогічні впливи при необхідності системно поєднуються із спеціальними засобами медичної, психологічної, інженерно-технічної корекції, створенням умов для соціально реабілітаційної підтримки людини з вадами розвитку та її родини.

Також слід зазначити, що дану галузь досить часто називають «спеціальна педагогіка», або використовують обидва терміни як синоніми, інші – наполягають на їх принциповому розведенні. Термін «корекційна» і «спеціальна» педагогіка дуже близькі за змістом, проте не тотожні, тому що корекційна педагогіка виходить за межі роботи з дітьми, які потребують корекційно-виховних впливів лише у спеціальних освітніх закладах, охоплюючи більш широку соціальну сферу. Корекційна педагогіка займається питаннями роботи з такими дітьми і дорослими в умовах реабілітаційних центрів, масових освітніх і позаосвітніх закладів, сім’ї тощо.

Також, слід ототожнювати такі поняття як «реабілітаційна» і «корекційна» педагогіка. Можна лише говорити про реабілітаційні функції корекційної педагогіки – коли йдеться мова про поновлення педагогічними засобами спроможності людини виконувати ту або іншу соціальну роль внаслідок суттєвого порушення фізичного або психічного розвитку.

Будучи однією зі спеціальностей системи педагогічних наук, корекційна педагогіка, в свою чергу, об’єднує напрями педагогічної роботи з людьми, які мають різні порушення розвитку. Так корекційна педагогіка диференціювалася на:

1. Сурдопедагогіку – наука, що вивчає питання виховання та навчання осіб з недоліками слуху.

2. Тифлопедагогіку – наука, що вивчає питання виховання та навчання осіб з глибокими вадами зору.

3. Олігофренопедагогіку – наука, що вивчає питання виховання та навчання розумово відсталих дітей.

4. Логопедія – наука, що займається вивченням та виправленням недоліків мови у дітей.

Згодом у корекційній педагогіці виокремилися такі галузі:

5. навчання і виховання дітей із затримкою психофізичного розвитку;

6. навчання і виховання дітей з порушеннями опорно-рухового апарату;

7. навчання, виховання і корекція розвитку дітей з емоційними порушенням (зокрема при аутизмі та аутичних рисах особистості);

8. навчання і виховання дітей із складними, комплексними порушеннями розвитку;

9. навчання і виховання дітей з вираженою девіантною поведінкою.

Отже, однією з наукових дисциплін, які входять до складу корекційної педагогіки, є олігофренопедагогіка – наука про умови освіти, особливості навчання, виховання, корекцію розвитку осіб з вираженими стійкими вадами інтелекту, тобто розумовою відсталістю.

Сама назва науки олігофренопедагогіка не є вдалою. По-перше, сама назва певним чином принизливо звучить для об’єктів і суб’єктів відвідної сфери діяльності, а по-друге – слово «олігофренія» не вичерпує всіх різновидів розумової відсталості, а позначає лише одну з її клінічних форм, а саме – таку, що має симптоматику уродженого і раннього слабоумства.

Поняття «розумова відсталість» є більш широким, ніж олігофренія, тому слід було б пошукати більш точну назву для відповідної галузі корекційної педагогіки. Тому доки не придумана більш вдала назва, ніж «олігофренопедагогіка» поруч з нею вживають назву «корекційна психопедагогіка», тобто педагогіка, яка корегує психічну діяльність в разі її порушень у особистості та з урахуванням саме психічної патології будує процес навчання і виховання відповідних категорій людей. Безумовно, вади психічної діяльності проявляються не тільки у знижених пізнавальних можливостях, а й у невротичних, психопатичних та ін. емоційно-вольових поведінкових варіантах при збереженому інтелекті.

Нами буде розглянута педагогічна робота з людьми із розумовою відсталістю різних ступіней зниження інтелекту, а також із затримкою психічного розвитку.

Оскільки корекційна психопедагогіка входить до складу педагогічних наук, вона оперує як загально педагогічними (базовими) поняттями так і власними.

До базових загальнопедагогічних понять належить:

Виховання – діяльність, яка спрямована на формування певних рис особистості і поведінки людини. У зміст виховання входить розв’язання виховних завдань, що пов’язані з розумовим, трудовим, моральним, естетичним, правовим, фізичним вихованням.

Освіта – результат закінченого навчання у освітніх закладах (тому і існують різні рівні освіти – дошкільна, початкова, середня, вища та ін.), результат «засвоєння систематизованих знань, умінь і навиків».

Говорячи про освіту РВ дітей, ми будемо розуміти саме їх навчання, виховання і розвиток у спеціальних дошкільних, шкільних і професійних освітніх закладах, відрізняючи цю систему роботи від роботи з дітьми у реабілітаційних центрах та у інших формах догляду та корекції, які не ставлять завданням надання вихованцям якісної освіти певного рівня.

Навчання – «основний шлях одержання освіти, доцільно організований, планомірно і систематично здійснюваний процес оволодіння знаннями, уміннями і навиками під керівництвом педагогів, майстрів, наставників тощо».

Навчання РВ дітей розглядається як основна умова корекції їх розвитку. При відсутності навчання чи при його несвоєчасному початку завдається велика шкода розвитку РВ дитини, гальмується формування її психічних функцій, поглиблюється відставання від нормально розвинутих дітей; при складних дефектах можливості розумового розвитку можуть бути нереалізовані. Тому, чим раніше буде визначений дефект, чим раніше почнеться навчання РВ дитини тим успішніше та швидше почне розвиватися аномальна дитина. Отже, навчання веде за собою розвиток.

Учіння, як складова навчання, разом з іншими видами діяльності (працею, спілкуванням та ін.) є головним фактором формування готовності РВ дитини до соціальної адаптації.

Адаптація соціальна (лат. Adapto – пристосовую, та socium – суспільство) – процес і результат пристосування людини до соціального середовища на основі оволодіння соціально нормативною поведінкою, виконання вимог суспільства, які ставляться до особистості у відповідних ситуаціях.

Найважливіша мета корекційного виховання –забезпечення здатності РВ людини до адаптації у змінюваних умовах соціального життя

Коли мова йде про можливості соціальної адаптації людини, у якої виникли значні порушення процесів розвитку і соціалізації вживаються терміни «реабілітація», «соціальна реабілітація».

Соціальна реабілітація трактується як результат роботи з людиною, функціонально-соціальні можливості якої в силу різних причин обмежені.

Реабілітація – застосування цілого комплексу засобів медичного, соціального, освітнього та професійного характеру з метою підготовки чи перепідготовки індивідуума до найвищого рівня його функціональних здібностей.

Процес реабілітації має за мету допомогти інвалідам досягти оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня діяльності і підтримувати його, надавши їм тим самим можливості для зміни їх життя і розширення рамок їх незалежності.

Реабілітаційний процес здійснюється у різних напрямках формування і поновлення функціональних можливостей людини:

- фізичної реабілітації, яка охоплює опорно-рухову, моторну сферу людини і здійснюється засобами адаптивного фізичного виховання і лікувальної фізкультури;

- трудової реабілітації за допомогою трудового, зокрема професійно-трудового, навчання і виховання;

- психологічної реабілітації шляхом застосування спеціальних технологій позитивних впливів на психічну сферу людини, її психічні стани, процеси і властивості;

- культурно-особистісної реабілітації за допомогою цілеспрямованого навчання, виховання для забезпечення засвоєння розумово відсталою людиною цінностей людської культури. Даний напрям реаб роботи має назву педагогічної реабілітації і здійснюється засобами корекційної педагогіки.

Термін «корекція» (від лат. – correctio – виправлення) використовується у двох значеннях: у широкому – як сукупність педагогічних засобів, спрямованих на виправлення, зменшення недоліків розвитку дітей, покращення їх соціалізації, та у вузькому – як виправлення окремих дефектів («корекція вимови», «корекція моторики» та ін.).

Олігофренопедагогіка використовує поняття «корекційно-виховна» і «корекційно-розвивальна робота». Цей процес здійснюється у таких взаємопов’язаних напрямках:

а) попередження виникнення недоліків в тій або іншій сфері розвитку дитини;

б) виправлення наявних недоліків;

в) сприяння подальшому розвиткові дитини як цілісної особистості шляхом формування нових психофізичних якостей, в тому числі і компенсаторних, її гармонізації з вже сформованими позитивними властивостями.

«Корекція - специфічне і дуже важливе завдання спеціальних навчальних закладів, оскільки від якості корекційно-виховної роботи залежить успішність розвитку компенсаторних процесів у дітей».

Компенсація ( від лат. compensatio – відшкодування, врівноваження) в загально біологічному розумінні означає одну із форм пристосування організму до умов існування при випадінні або порушенні якоїсь його матеріальної структури або функцій внаслідок перенесеного захворювання, травми, ушкодження.

У корекційній педагогіці на відміну від медико-біологічного розуміння суті компенсації, вона розглядається як процес відновлення суспільно-особистісних функцій людини, а не функції її окремого органа.

Свого часу Л.С. Виготський принципово поставив питання про необхідність переорієнтації дефектології з позиції біологічної компенсації на ідеї соціальної компенсації дефекту. Вказуючи на те, що особливості психічного розвитку дитини з дефектом аналізатора визначаються не первинно – власне дефектом, а вторинно – соціальними наслідками, викликаними цим дефектом, - Л.С. Виготський вбачав головний шлях подолання відхилень у розвиткові аномальних дітей у залученні їх до широкого кола соціальних відношень, спілкування з навколишнім світом, активної участі в загальнокорисній різноманітній діяльності при принциповій орієнтації на збережені можливості дитячої особистості.

Слід ураховувати, що не кожний дефект може бути повністю усунений на вищому рівні компенсаторного процесу. При серйозних порушеннях інтелектуальної діяльності у РВ дітей вищі психічні процеси розвиваються вкрай повільно внаслідок грубих дифузних, тобто розлитих, органічних уражень головного мозку, що охоплюють всю його структуру. Проте й у цих випадках за сприятливих умов (головним чином педагогічного характеру) можна досягти значних успіхів у формуванні пізнавальної діяльності та якостей особистості таких дітей.

Зауважу, що вже сформовані компенсаторні процеси за несприятливих умов (надмірного навантаження, погіршення стану здоров’я при хворобливих впливах) можуть розпадатися. Таке явище називається – декомпенсацією. У випадках декомпенсації відмічають серйозні порушення розумової працездатності, зниження темпу розвитку, зміни ставлення до діяльності, людей. Тому, тут необхідним є дотримання ряду спеціальних заходів, спрямованих на нормалізацію процесу розвитку.

Від компенсації слід відрізняти «псевдокомпенсацію» ( під грец. pseudos – неправда, помилка, несправжній), тобто такі умовно пистосовні, шкідливі утворення, які виникають, зокрема, як реакція дитини на ті чи інші небажані прояви до неї з боку оточення.

До таких утворень можна віднести різні невротичні риси поведінки дитини з інтелектуальними вадами, що формуються внаслідок низьких оцінок її особистості з боку інших людей. Порушення поведінки РВ дитиною часто пов’язані з намаганням привернути до себе увагу людей, тому що зробити це іншим шляхом, позитивними засобами дитина неспроможна.

Сприятливий розвиток компенсаторних процесів у аномальних дітей

залежить від цілого ряду спеціально створюваних умов, до яких корекційна педагогіка відносить:

- диференціацію навчання та виховання різних категорій дітей з урахуванням специфіки їхнього розвитку;

- позитивні взаємостосунки між членами дитячого колективу, педагогами та учнями;

- органічне поєднання навчальної та трудової діяльності;

- застосування різноманітних методів навчання, які максимально активізують самостійну пізнавальну діяльність дітей, сприяють свідомому засвоєнню ними навчальної інформації;

- використання спеціальних наочних та технічних засобів, що допомагають покращити сприймання дітьми різноманітних сигналів ззовні;

- раціональний режим діяльності дітей, що запобігає перевантаженням і передбачає правильне чергування праці та відпочинку.

Отже, розкриті вище основні поняття корекційної психопедагогіки можна розглянути у таких співвідношеннях: з метою забезпечення соціальної адаптації РВ людини вона включається у систему реабілітаційної роботи, одним з основних напрямків якої є педагогічна корекція, що забезпечує формування процесів компенсації при ушкодженому розвиткові особистості.

Усі ці досить складні взаємовідношення між біосоціальними явищами розвитку, соціалізації, корекції, компенсації, адаптації в процесі навчання і виховання РВ дитини вивчає олігофренопедагогіка як основна складова корекційної психопедагогіки.

Таким чином, предмет цієї науки можна сформулювати так:

Олігофренопедагогіка – це наука про закономірності управління і соціалізацією людей з розумовою відсталістю шляхом їх виховання і навчання, зокрема в освітніх закладах, і спеціальної роботи для забезпечення максимального формування адаптивних можливостей особистості і створення умов її позитивної самореалізації.

Самост робота: у словнику знайти визначення понять інтеграція і т.д. (Миронова ст. 8-10).