Характеристика терморецепторів.

Вони поділяються на периферичні і центральні.

Розташовані в шкірі, підшкірній основі та кровоносних судинах цих ділянок, периферичні рецептори бувають двох типів – теплові та холодові (переважно холодові).

Центральні рецептори містяться в гіпоталамусі (загалом у передоптичній зоні). Деяка їх кількість розташована в шийно-грудному відділі спинного мозку.

Холодові і теплові рецептори генерують спонтанну активність. Раптове підвищення або зниження температури призводить до короткочасного різкого збільшення частоти розрядів у відповідних рецепторах із наступним поступовим зниженням до рівня, характерного для даної температури. При температурі шкіри 34-38 ºС імпульсація в обох типах рецепторів мінімальна. Це створює уяву про температурний комфорт. Для центральних терморецепторів "температурне вікно" знаходиться в межах 37-37,5 ºС.

Імпульси від периферичних рецепторів переключаються в структурах задніх рогів спинного мозку. В головний мозок вони надходять по спіноталамічному та спіноретикулярному шляхах. Після проходження через ретикулярну формацію і неспецифічні ядра таламуса імпульсація надходить у гіпоталамус і асоціативні зони кори головного мозку.

Поняття "температурна адаптація".

Найважливіше значення при цьому має зміна інтенсивності обмінних процесів. Так, у мешканців високих широт підвищений основний обмін, а у мешканців пустель, навпаки, знижений. Це зумовлено зміною рівня гормонів, насамперед тироксину – одного з основних стимуляторів термогенезу.

У людей, які живуть в зонах з підвищеною зовнішньою температурою дещо змінюються і нервово – рефлекторні механізми терморегуляції. Температура ядра у людей, які мешкають у широтах з гарячим кліматом, на 0,5-1 ^оС вища, а у мешканців регіонів з холодним кліматом знижена. Інші також межі початку реагування периферичних рецепторів і вмикання механізмів терморегуляції. У мешканців тропіків судини і потові залози починають реагувати при високій температурі тіла, а у мешканців високогірних районів – при нижчій, ніж у тих, хто живе у регіонах з помірним кліматом (на 0,5-1 ºС). У процесі адаптації до багатовікового перебування в умовах відповідних температур, крім суто функціональних особливостей, виробились і морфологічні відмінності. Так, у мешканців тропіків у шкірі порівняно більш потових залоз.

Поняття про гіпотермію

В умовах дуже низької навколишньої температури розширення судин шкіри може призвести до збільшення тепловитрат, зниження температури ядра, і людина може замерзнути. Зниження температури ядра, згідно з правилом Вант-Гоффа, супроводжується зниженням активності обмінних процесів. Смерть при охолодженні настає при температурі 26-28 ºС. Але ще перед цим низька температура призведе до різкого пригнічення активності нейронів ЦНС, до "засинання" і непритомності.

Вказану залежність сьогодні використовують з лікувальною метою, коли потрібно на деякий час відключити кровообіг, щоб зробити операцію на серці. Такий метод називають керованою гіпотермією.

Гіпотермія - стан, при якому температура тіла нижче 35 °С. Найшвидше гіпотермія виникає при зануренні в холодну воду. В цьому випадку спочатку спостерігається збудження симпатичної частини автономної нервової системи і рефлекторно обмежується тепловіддача і посилюється теплопродукція. Останньому сприяє скорочення м'язів - м'язове тремтіння. Через деякий час температура тіла все ж таки починає знижуватися. При цьому спостерігається стан, подібний до наркозу: зникнення чутливості, ослаблення рефлекторних реакцій, пониження збудливості нервових центрів. Різко знижується інтенсивність обміну речовин, сповільнюється дихання, поріджуються серцеві скорочення, знижується серцевий викид, знижується артеріальний тиск (при температурі тіла 24-25°С воно може складати 15-20 % від результатного).

Останніми роками штучно створювана гіпотермія з охолоджуванням тіла до 24-28°С застосовується на практиці в хірургічних клініках, що здійснюють операції на серці і ЦНС. Сенс цього заходу полягає в тому, що гіпотермія значно знижує обмін речовин головного мозку, а отже, потреба цього органу в кисні. В результаті стає переносимим триваліше знекровлення мозку (замість 3-5 мін при нормальній температурі до 15-20 мін при 25- 28 °С), а це означає, що при гіпотермії хворі легше переносять тимчасове виключення серцевої діяльності і зупинку дихання. Гіпотермію припиняють шляхом швидкого зігрівання тіла.

При щодо короткочасних і не надмірно інтенсивних діях холоду на організм змін теплового балансу і пониження температури внутрішнього середовища не відбувається. В той же час це сприяє розвитку простудних захворювань і загостренню хронічних запальних процесів. В зв'язку з цим важливої ролі набуває гартування організму. Гартування досягається повторними діями низької температури зростаючої інтенсивності. У ослаблених людей гартування слід починати з водних процедур нейтральної температури (32°С) і знижувати температуру на 1°С через кожні 2-3 дні. Після припинення тренування гартування зникає, тому виконання режиму гартування повинне бути безперервним. Ефект гартування виявляється не тільки у разі водних процедур, але і при дії холодного повітря. При цьому гартування відбувається швидше, якщо дія холоду поєднується з активною м'язовою діяльністю.