Характеристика спелеотуризму

План

Вступ

1. Характеристика спелеотуризму

2. Ресурси спелеотуризму

3. Організаційні та технологічні особливості спелеотуризму

4. Основні центри спелеотуризму в світі

5. Ресурсний потенціал України для розвитку спелеотуризму

Висновок

Список використаної літератури

 

Вступ

Довгий час спелеологією займалися тільки ентузіасти під керівництвом досвідчених фахівців, які професійно вивчали карстові порожнини. У період 50-80-х років минулого століття ними були відкриті, вивчені, описані й пройдені сотні кримських печер. Але красою підземного царства міг захоплюватися тільки досить вузьке коло присвячених людей, що займалися спортивним спелеотуризмом і науковим вивченням печер.

Цей вид туризму прогресуючий, але в силу своєї специфіки ставиться до менш масового. Але той, хто хоч один раз побував в "підземному царстві", побачив дивні утвори природи, залишиться вірним спелеології на багато років. Він знову й знову спускається в зяючі провали, протискується через вузьку, стискаючу грудну клітку, щілини, розплутує мудрі мережі лабіринтів, у цьому, мабуть, його прагнення випробувати свої сили, затвердитися в споконвічному діалозі людини із силами природи.

Спелеотуризм технічно складний вид туризму. Його складність полягає у проходженні складних за рельєфом маршрутів в умовах відсутності природного світла, високої відносної вологості (до 100%) та невисокої температури повітря. Все це вимагає від спелеотуриста ретельної підготовки до подорожі, а також сили, витривалості, спритності, вправності у використанні засобів життєзабезпечення під землею та засобів страховки, стійких навичок у подоланні відповідних природних перешкод.

 

 

Характеристика спелеотуризму

Спелеотуризм - різновид спортивного туризму, зміст якого полягає в подорожах по природним підземним порожнинам (печерам) і подоланням у них різних перешкод (сифони, колодязі) з використанням різного спеціального спорядження (акваланги, карабіни, мотузки, гаки, індивідуальні страхувальні системи й ін.). Відкриття нових спелеотуристичних маршрутів сполучено з дослідженням печер - спелеологією. Цей вид туризму завоював симпатії багатьох аматорів підземних подорожей. Вони можуть милуватися казковими кам'яними квітками із кристалічних утворень, купатися в підземному озері, захоплюватися печерним чудом - сталактитами й сталагмітами.

Основні особливості спелеотуризму: складність підземних маршрутів, обумовлена ​​великою різноманітністю рельєфу печер (колодязі, завали, вузькі щілини, підземні річки і ін); як правило, висока відносна вологість повітря (до 100%) при зниженій температурі; відсутність природного освітлення.

Спелеотуризм вимагає сили, витривалості, спритності, уміння користуватися засобами життєзабезпечення під землею і страхувальними засобами, добре плавати і пірнати (при необхідності з аквалангом), досвіду скелелазіння. Маршрут, як правило, складається з двох частин: надземної і підземної.

Складність і умови проходження першої частини (пішки, на лижах, на човні або яким-небудь іншим способом), а також його тривалість залежать від місця розташування печери, її віддаленості від населених пунктів, складності підходів, пори року та ін

Друга частина характеризується категорією складності, яка визначається в основному рельєфом і протяжністю печер і кліматичними умовами в них. У походах по печерах ведуть різні спостереження, прокладають маршрути, відзначають цікаві та доступні для екскурсійного відвідування місця. При складанні плану печер використовують теодоліт або бусоль (або компас), кутомір, лінійку або мірний шнур, гідронівелір і альтиметр; виконавши необхідні вимірювання, креслять на папері план печери, розрізи і характерні перетину підземних порожнин.

Морфометричний опис досліджуваної частини печери з зазначенням її гідрогеологічного, мікрокліматичного та ін характеристик є необхідною інформацією для спелеотуристів при їх підготовці до подальшого проходження печери за межами досліджуваного ділянки підземного маршруту.

Особливі вимоги пред'являються до етики спелеотуристів, їх поведінки в печерах, відношенню до природи під землею (наприклад, обламаний сталактит відновлюється тільки через десятки або сотні років). У секціях і клубах спелеотуристи отримують теоретичну підготовку і освоюють технічні прийоми для пошуку і першопроходження печер, складають маршрути.

Ресурси спелеотуризму

Основні ресурси спелеотуризму – це печери. Печера — природна підземна порожнина, що з'єднуються з поверхнею землі одним або декількома отворами. Печери можуть бути заповнені повітрям або іншим газом (здебільшого, радоном або метаном), водою, частково твердими відкладами.

За походженням печери поділяються на первинні і вторинні.

Первинні печери сингенетичні гірським породам: газові пузирі і тунелі в лавах, порожнини в рифах і вапнякових туфах, печери гідратації в гіпсо-ангідритах.

Вторинні печери — результат геолічних процесів, що виявляються в породі або льодовику: печери вивітрювання, вилуговування, видування, суфозійні, абразійні процеси на берегах морів, карстові, гідротермальні, гляціальні в льодовиках. Найпоширенішими є карстові печери.

Карстові печери прийнято ділити на три групи: спортивні, загальнодоступні й обладнані. Спортивні печери вимагають для дослідження не тільки спеціального спорядження, але й глибоких знань, особливих навичок й умінь, оскільки мають складну конфігурацію й безліч природних перешкод. В основному їх відвідують підготовлені групи зі спелеоклубів різних міст.

За положенням у просторі печери розділяють на горизонтальні, похилі та вертикальні, які в свою чергу поділяються на колодязі (до 20 метрів), шахти (від 20 до 300 метрів), та провалля (більше 300 метрів).

Понор — природний отвір (тріщина) або порожнина будь-якої форми на поверхні карстових гірських порід, по яким стікає вглиб дощова, тала снігова та проточна вода. Понори утворюються зазвичай на дні карстових лійок чи в руслах зникаючих річок. Понор є індикатором карстування, тому завдяки понорам спелеологи знаходять можливі виходи печер на поверхню, хоча понор може бути виключно локалізованим.

Передусім печери — це об'єкт досліджень спелеологів. Печери становлять інтерес для фахівців різних галузей науки: геологів, гірників, гідрогеологів, біологів, археологів, істориків, медиків і ін. Вивченням печер займається наука спелеологія. Проте вони можуть слугувати і як сховища, як виробничі приміщення, для відпочинку і розваг тощо. Один з популярних видів використання печер — підземний туризм. Усього на землі в кінці ХХ ст. було близько 900 туристських печер.

У нашій країні відкрите й обстежена безліч печер. Щорічно відкривається 2-3 десятка нових, одні з них широко відомі, про інших мало хто знає. Але всі вони по розмірах, глибині, формі відрізняються друг від друга. Наприклад, на плато Кирктау в Середній Азії відкрита печера, глибина якої досягає 980 метрів. На Кавказі виявлені й досліджуються печери "Ширяючий птах" 50 метрів і "Сніжна", що пройдена до глибини 1320 метрів. А в жовтні 1984 р. газета "Праця" повідомила про те, що унікальні по красі печери виявлені в карстовому провалі біля Цхалобо. Поки тут оглянуто 16 залів, і всі вони значно відрізняються друг від друга масштабами, і дивним "інтер'єром". Найбільш привабливі й легкодоступні, відповідно обладнані печери, що сприяють активному й цікавому відпочинку трудящих. Прикладом цьому може служити Ново-Афонская печера, що вийшла на перше місце у світі по відвідуваності. Тут щорічно буває біля мільйона чоловік.