Стосовно сутності міжнародної організації серед спеціалістів існують два підходи: звужений (інституціональний) та розширений.
Відповідно до інституціонального підходу під міжнародною організацією розуміють стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами (державами) і має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми (статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень).
Якщо виходити з самого визначення, а також з міжнародних юридичних норм, то належність до міжнародних організацій визначають такі критерії:
—об'єднання різнонаціональних сторін (держав, юридичних
та фізичних осіб);
— погоджені, спільні, постійні цілі;
— наявність міжнародного установчого документа;
— постійні організаційні інституції;
— політико-організаційні норми;
— юридична рівність учасників;
— відповідність цілей створення та діяльності загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.
При цьому всі міжнародні організації є різними, а елементами, що відрізняють одну від одної,є: сфера діяльності, цілі, характер компетенції, організаційна структура, членство, процедурні аспекти.
Представники другого підходу твердять, що міжнародна організація — це будь-яка група або асоціація, яка у своїй діяльності виходить за межі однієї країни і має постійну структуру органів. Таке розширене тлумачення припускає віднесення до міжнародних організацій транснаціональних корпорацій, так званих «революційних груп» і навіть кримінальних угруповань.
Крім того, в західній літературі часто використовується термін «міжнародний інститут» у трьох значеннях:
— міжнародної конференції (конгресу);
— міжнародної комісії (комітету);
— міжнародної організації.
Усі ці установи, безумовно, мають родову спільність: міжнародна сфера діяльності, міжнародний характер компетенції та відповідний механізм здійснення регулювання міжнародних відносин. А відрізняються вони своїм місцем та правовим станом у системі міжнародних відносин. Міжнародні конференції та міжнародні комісії, як правило, не є суб'єктами міжнародного права, а міжнародні організації — так.
Міжнародні конференції є тимчасовими міжнародними органами, діяльність яких не регулюється міжнародно-правовими нормами через відсутність міжнародної правосуб'єктності. Робота конференцій будується згідно з власними правилами процедури і регулюється тимчасовими організаційними структурами. Сучасні міжнародні конференції можна класифікувати за:
- складом учасників (міжурядові, неурядові, змішані);
- географічним охопленням (глобальні, регіональні);
- цілями (для обміну думками, для обговорення проблем і вироблення спільної заяви, для підготовки або прийняття договору);
- рівнем скликання (на найвищому рівні, на рівні міністрів закордонних справ, на рівні офіційних осіб – керівників делегацій);
- термінами скликання (спеціальні - для конкретного випадку, регулярні, періодичні).
Міжнародні комісії та комітети створюються зазвичай на основі міжнародної угоди, їхня діяльність має постійний характер, вони створюють певні механізми для її забезпечення, а тому більш, ніж конференції, схожі на міжнародні організації.
Представники геополітичного (сучасного) підходу під міжнародною організацією розуміють актора, тобто певний клас інститутів, що діють на міжнародній арені.
Під акторністю розуміють:
- здатність висловлювати нові ідеї (які можуть стати міжнародними правовими нормами);
- здійснення заходів, які впливають на свідомість та поведінку інших учасників;
- здатність володіти потенціалом змін загальної ситуації в світі.
