За важкістю можна класифікувати такі бойові психічні травми:
— легкого ступеня — виявляються в надмірній дратівливості, замкненості, втраті апетиту, головних болях, швидкій стомлюваності;
— середнього ступеня — характеризуються легкими істеричними реакціями, агресивністю, тимчасовою втратою пам'яті, депресією, підвищеною чутливістю до шуму, сильним страхом, втратою почуття реальності дій, що відбуваються;
— тяжкого ступеня — характеризуються порушеннями слуху, зору, координації рухів і психоруховими розладами від безглуздих вчинків до розвитку ступору.
Основні напрями профілактики бойових психічних травм.
1. Навчання командирів, а через них і всіх військовослужбовців основам психології та практичним навичкам і вмінням своєчасного розпізнання психічних розладів з використанням найпростіших методик оцінки бойового стресу, опрацювання навичок самоконтролю і спостереження за навколишніми.
2. Роз'яснення воїнам природи стресових ситуацій та переконання їх у персональній відповідальності за власний психічний стан, опанування найпростішими прийомами релаксації, медитації тощо. Така робота має здійснюватися безпосередньо перед боєм і в періоди затишшя.
3. Оптимальне забезпечення воїнів всім необхідним, формування у них упевненості у власних силах, турбота про харчування й відпочинок, надання своєчасної психологічної та психіатричної допомоги.
4. Своєчасне розпізнання осіб з бойовими психічними травмами, надання їм оперативної психологічної допомоги та евакуація їх у тил.
Основними критеріями для евакуації є: неспроможність військовослужбовця виконувати функціональні обов'язки, неадекватна оцінка оточення, відсутність контакту, загроза з його боку для навколишніх.
Як свідчить світовий досвід, бойові психічні травми необхідно лікувати безпосередньо на передовій лінії. В основі цього лікування мають лежати три основні принципи: своєчасність надання психологічної допомоги, максимальне наближення місця лікування до поля бою, мінімальні терміни лікування.
Особи, що дістали бойові психічні травми, мають отримати медичну допомогу безпосередньо в бойових порядках. Ті воїни, які підлягають евакуації, збираються на батальйонний медичний пункт, де їм надається перша психологічна, долікарська, а за можливості — перша лікарська допомога з використанням методів психокорекції та мінімальної кількості ліків.
Воїни, боєздатність яких не відновлюється протягом кількох годин, мають евакуюватися до медичної роти або окремого медичного батальйону, де вони мають перебувати від кількох годин до кількох діб залежно від важкості травми, кількості потерпілих і бойової обстановки. Для їхнього лікування використовують методи психокорекції, раціональної трудотерапії з обов'язковими елементами бойової та фізичної підготовки. Головним завданням колективних та індивідуальних бесід має бути переконання уражених у можливості їхнього швидкого вилікування і повернення у підрозділ, їх відразу треба попередити про те, що термін лікування не може перевищувати 10 діб.
Найважче уражені підлягають евакуації в спеціалізовані відділення шпиталів, які розташовані в тилу військ.
Психологічне забезпечення відновного періоду включає:
— психологічне інформування особового складу про можливі психічні наслідки бойової діяльності та шляхи їх подолання;
— діагностику психічного стану військовослужбовців, що складають групу ризику (воїни, які виконували найважчі та стресогенні завдання, раніше отримували бойові психічні травми, мають складне становище в родині, допускали суттєві помилки у виконанні бойових завдань, перебувають в ізоляції в підрозділі; воїни-жінки, воїни старшого віку тощо);
— психологічне консультування військовослужбовців з питань, які виникають через переживання у відновному періоді;
— психологічну й соціально-психологічну підтримку воїнів, що переживають труднощі відновного періоду;
— використання спеціалізованих психологічних методів, спрямованих на прискорення відновних процесів у воїнів (психофізіологічний тренінг, тренінг саморегуляції, групи інтенсивного спілкування та ін.).
