Передумови розвитку проектного фінансування в Україні

Львів 2012

 

Зміст

 

Вступ...........................................................................................................3

1. Зміст та характеристика проектного фінансування…………………….….4

1. Передумови розвитку проектного фінансування в Україні…………….…14

3. Проектне фінансування в реаліях українського ринку……………………..22

Висновки.....................................................................................................33

Список використаних джерел.............................................................................35

 

Вступ

Підпроектним фінансуваннямрозуміють форму реалізації фінансово-кредитних відносин учасників з приводу організації та здійснення фінансування інвестиційного проекту з використанням різноманітних фінансових інструментів за умови, що джерелами погашення заборгованості виступають генеровані проектом грошові потоки, а забезпеченням боргу виступають активи учасників фінансування.

Проектне фінансування дозволяє здійснити багатосторонні проекти, в яких дотримується баланс інтересів усіх учасників та використовуються при цьому різні фінансові інструменти, як, наприклад, інвестиції в акціонерний капітал, позичкове фінансування, довгостроковий лізинг, торговельні кредити постачальників, інноваційні фінансові механізми тощо.

Широке застосування проектного фінансування та його результативність не могли обминути вітчизняну економіку. На жаль, в Україні його розвиток гальмується відсутністю або слабким розвитком ряду важливих чинників. Але вже є приклади використання її на практиці. В деяких великих банках створені відділи (департаменти) проектного фінансування, все більше зростає попит на спеціалістів у галузі проектного менеджменту та фінансування.

Отже, слід очікувати подальшого розвитку проектного фінансування, як ефективної форми фінансування важливих для національної економіки проектів.

 

1. Зміст та характеристика проектного фінансування

 

Традиційна схема фінансування проектів припускає, що позичальником найчастіше є замовник проекту. При цьому як забезпечення виступають його активи. Таким чином, замовник чи споживач результату проекту несе максимальний проектний ризик. Інвестор безпосередньо не зацікавлений в успішному завершенні проекту, тому що навіть у випадку невдачі він все одно поверне свої вкладення через реалізацію переданих у заставу активів позичальника. Йому за великим рахунком байдуже, чи будуть отримані в результаті реалізації продукту проекту прибутки на рівні 10 % рентабельності інвестицій чи 100 %. Головне – повернути вкладені кошти з певним доходом.

За такої схемі багато проектів просто не можуть здійснюватися через неможливість надати позичальнику ліквідне забезпечення в необхідному обсязі. У цьому і є головний недолік традиційної схеми фінансування проектів.

Крім того, з огляду на фактичну високу прибутковість від реалізації достатньо великої частки проектів, інвестори і самі хотіли б отримати частку в цих прибутках навіть за наявність проектного ризику[13].

Проектне фінансування – це форма здійснення інвестицій, за якої сам проект є способом обслуговування боргових зобов'язань. Головна відмінна риса проектного фінансування полягає в тому, що джерелом погашення кредиту в рамках структури його фінансування є тільки доходи, які генеруються самим проектом, тоді як при комерційних та інвестиційних кредитах джерелом погашення кредиту, як правило, є поточна діяльність позичальника[13].

Проектне фінансування почало широко використовуватись у кінці 70-х-початку 80-х років ХХ ст. у великих експортно-імпортних та інвестиційних операціях. Використання цієї форми фінансування, яка передбачала широке залучення зарубіжних інвесторів, створювало можливість ініціаторам інвестиційних проектів знизити витрати, з погашення боргів, встановити довгострокові відносини з постачальниками сировини й матеріалів, зменшити ризики, пов’язані з поставкою обладнання, з введенням об’єктів в експлуатацію, забезпечити фінансовані об’єкти підтримкою національної монетарної влади та міжнародних кредитних організацій.

Спершу світовий ринок проектного фінансування був поділений між небагатьма американськими, канадськими, німецькими та японськими банками. Пізніше, внаслідок бурхливого розвитку нафто- та газовидобутку в Північному морі до них приєднались комерційні банки Великої Британії.

Далі активну участь на світовому ринку проектного фінансування виявили банки Франції, Швейцарії, Голландії, Бельгії, Італії тощо.

На основі різних типів і схем проектного фінансування були реалізовані

великі інвестиційні проекти у розвинених державах і країнах, що розвиваються. Одним з класичних прикладів «чистого» проектного фінансування є проект «Євротунелю», який з’єднав Великобританію з європейським континентом. Цей проект базується на інвестиціях приватного сектора, без участі державних органів і міжнародних організацій. Загальний обсяг фінансування проекту склав 7 млрд. ф. ст. У проекті взяли участь 198 банків з п’ятнадцяти держав.

Під «проектом» звичайно розуміють унікальне підприємство, що передбачає скоординовані дії його учасників. Ці дії націлені на досягнення певних цілей учасників в умовах часових і ресурсних обмежень. Таким чином, термін «проектне фінансування» передбачає певний спосіб, організаційну форму досягнення бізнес-цілей: заробіток прибутку як такого і максимізації вартості бізнесу.

Згідно до принципів проектного фінансування, сторони, що надають необхідний капітал, передусім оцінюють здатність проекту стабільно генерувати грошові потоки. Саме ці потоки стають джерелом коштів

для обслуговування і повернення боргу та виплати доходу на капітал, інвестований в проект. Таким чином, у проектному фінансуванні гарантією для постачальника капіталу виступає економічний ефект від реалізації проекту. Активи також можуть забезпечити підтримку [7; 8].

Проектне фінансування передбачає участь банку в проекті як інвестора, тобто фінансування з метою одержати доход від реалізації проекту, фінансування під забезпечення активами, використання лізингу, консорційного фінансування, залучення страхових компаній та перестрахування проектів.

Стратегічне фінансування малоліквідних інвестицій, тобто довгострокових інвестиційних проектів, мають важливе соціально-економічне значення.

Ці та багато інших видів інвестиційної діяльності можуть впроваджувати іноземні банки на інвестиційному ринку України. Поки що в Україні працює близько десятка іноземних банків. Серед банків, що надають послуги проектного фінансування в Україні слід назвати таких, як: Укрексімбанк, Райффайзен банк Аваль, Укрсоцбанк, Укрсиббанк, Банк Надра, ТАС-Iнвестбанк, Альфа-Банк, Банк Кредит-Дніпро, VAB, Укрпромбанк, UniCredit Bank [15].

Проектне фінансування може здійснюватись шляхом утворення

інвестиційного консорціуму за схемою: інвестор, фінансуючий банк, будівельна фірма. Кожен з цих учасників може бути іноземцем. Якщо учасником такого консорціуму є іноземний банк, то він може відкрити ескроу-рахунок в Україні або в третій країні, можливо в офшорній зоні. Ескроу-рахунки використовуються як засіб забезпечення кредиторам гарантій повернення боргу.

Останнім часом проектне фінансування зайняло належне місце і як форма своєрідного інноваційного бізнесу. У світовій практиці найчастіше під проектним фінансуванням мають на увазі такий тип його організації, коли доходи, отримані в результаті реалізації проекту, є єдиним джерелом погашення боргових зобов’язань. Проте в різних країнах термін «проектне

фінансування» трактується по-різному.

Попри широке застосування схем проектного фінансування у світі, його сутність науковці й практики бачать по-різному. Так, під проектним фінансуванням розуміють окрему форму фінансування, що ґрунтується на життєздатності самого проекту, без урахування платоспроможності та гарантій основних його учасників [2]. З іншої позиції, проектне фінансування вважається галуззю фінансування інвестицій, що забезпечує техніко-економічну ефективність діяльності підприємства та дає можливість генерувати достатні для цього грошові потоки [1]. Існує також погляд, що процес фінансування – це поєднання різних джерел та методів фінансування конкретного інвестиційного проекту з розподілом ризиків серед його учасників [3].

А. Пересада, Т. Майоров, О. Ляхов під проектним фінансуванням розуміють форму реалізації фінансово-кредитних відносин учасників з приводу організації та здійснення фінансування інвестиційного проекту з використанням різноманітних фінансових інструментів за умови, що джерелами погашення заборгованості виступають генеровані проектом грошові потоки, а забезпеченням боргу виступають активи учасників фінансування [9].

Загалом підпроектним фінансуваннямрозуміють форму реалізації фінансово-кредитних відносин учасників з приводу організації та здійснення фінансування інвестиційного проекту з використанням різноманітних фінансових інструментів за умови, що джерелами погашення заборгованості виступають генеровані проектом грошові потоки, а забезпеченням боргу виступають активи учасників фінансування.

Рис. 1. Схема організації проектного фінансування

 

У більшості випадків об’єктом проектного фінансування є сек­тор соціальної та виробничої інфраструктури, що характеризується значною капіталомісткістю, низькою комерційною ефектив­ністю, але має стратегічне значення для економіки країни. Такий сектор охоплює об’єкти транспорту, енергетики, зв’язку, водопос­тачання і каналізації, переробки твердих відходів тощо[9].

Схеми проектного фінансування застосовуються також під час спорудження або відновлення великих промислових об’єктів (наприклад нафто- чи газовидобутку), рекультивації значних ділянок під кар’єрами та териконами. (рис.1).

Проектному фінансуванню притаманні особливі ознаки, за яки­ми його відрізняють від кредитування, зокрема інвестиційного

Так, на відміну від комерційного, чи інвестиційного, кредитування, де об’єктом кредиту виступає фінансово-господарська діяльність позичальника, для проектного фінансування об’єктом дослідження є конкретний задум, тобто бізнес-ідея, проект (інвестиційний, інноваційний, лізинговий, концесійний тощо). При цьому оцінка діяльності позичальника визначається у складі загальної оцінки інвестиційного проекту. Виходячи з цього, джерелом відшкодування боргу в межах структури його фінансування є виключно доходи, що генерує сам проект, тоді як в інвестиційному кредитуванні джерелом виступають результати діяльності позичальника.

Проектне фінансування дозволяє здійснити багатосторонні проекти, в яких дотримується баланс інтересів усіх учасників та використовуються при цьому різні фінансові інструменти, як, наприклад, інвестиції в акціонерний капітал, позичкове фінансування, довгостроковий лізинг, торговельні кредити постачальників, інноваційні фінансові механізми тощо.

Складність організації фінансування таких проектів передбачає тривалий термін їх реалізації, залучення широкого спектра технічних, економічних, фінансових та юридичних послуг різних суб’єктів, що беруть участь у підготовці та реалізації проекту[9].

Специфіка проектного фінансування передбачає, що проекти реалізуються на основі наступних принципів: строго визначені або відокремлена економічна діяльність у межах проекту; грамотне управління ризиками і наявність системи функціональних гарантій учасників проекту; наявність проробленої фінансової моделі, що є базою для інвестування й фінансування; професійне управління проектом [11; 12].

У класичній схемі проектного фінансування, як правило, створюється економічно та юридично відокремлена проектна компанія. Такий підхід має декілька переваг. По-перше, робота «з чистого аркуша» дозволяє уникнути ризику впливу на проект обставин, пов’язаних із «минулим» компанії. Наприклад, із податковими претензіями за підсумками перевірки одного з минулих періодів або визнанням недійсним важливого договору, укладеного декілька років тому. По-друге, проект стає більш прозорим. Виникає менше ускладнень при визначенні й плануванні грошових потоків, оскільки відсутній вплив операцій, не пов’язаних із проектом. Прозорість сприяє встановленню довіри між партнерами і більш високій оцінці вартості проекту.

У традиційному фінансуванні інвестицій основних сторін лише дві – це кредитор (інвестор) і позичальник. При проектному ж фінансуванні коло задіяних осіб помітно ширше. У звичайному кредитуванні всі ризики, як правило, повністю бере на себе позичальник. При організації ж проектного фінансування ризики розподіляються між позичальником, кредитором і, як правило, ще одним учасником проекту. Так, управління політичним ризиком найбільш доцільно покласти на державні органи, залучаючи її до проекту, наприклад, в якості його спонсору.

Перевагами проектного фінансування є: індивідуальний графік погашення кредиту; тривалий термін використання кредитних засобів; можливе надання пільгового періоду погашення кредиту.

При проектному фінансуванні джерелом погашення заборгованості виступають грошові потоки, які генеруються в результаті реалізації проекту. Для прийняття рішення про таке фінансування висувається вимога участі в проекті значної частки власних коштів замовника [13].

Банківська практика виділяє такі типи проектного фінансування: без будь-якого регресу на позичальника – банк-кредитор приймає на себе весь ризик, пов’язаний з реалізацією проекту, і оцінює лише потоки коштів, які генеруються проектом і направляються в погашення кредитів; без регресу на позичальника в період, що слідує за введенням проекту в експлуатацію, підрядники гарантують завершення освоєння капіталовкладень, введення об’єкту кредитування в експлуатацію, дотримання кошторисної вартості і, при окремих умовах беруть на себе відшкодування збитків, пов’язаних із затримкою введення об’єкту в експлуатацію; з повним регресом на позичальника – кредитор в цьому випадку не бере на себе ніяких ризиків, пов’язаних з проектом, обмежуючи свою участь наданням коштів під гарантії організаторів проекту або третіх осіб.

Значно рідше на практиці зустрічається проектне фінансування без регресу на позичальника. При цьому виді операції кредитор не має ніяких гарантій від позичальника і бере на себе майже всі ризики, пов’язані з реалізацією проекту. Фінансування за такою схемою є дуже дорогим для позичальника, так як за великий ризик кредитор хоче отримати якнайбільшу компенсацію. За цим типом фінансуються проекти, які володіють високою рентабельністю. Як правило, цими проектами передбачається випуск конкурентноздатної продукції.

Досить розповсюдженою є проектне фінансування з обмеженим регресом на позичальника. При цій формі всі ризики, пов’язані з реалізацією проекту, розподіляються між сторонами таким чином, щоб останні могли брати на себе ті ризики, які залежать від них. В результаті розумного розподілу ризиків зменшується ціна фінансування.

Найважливішим є те, що утримувачем проектних інвестицій навряд

чи може бути суб’єкт середнього бізнесу або ж організація із неконкретизованими прибутками. Адже дослідження можливих інвестиційних ризиків, створення спеціального органу, який буде балансоутримувачем проекту, а також постійне експертне оцінювання прибутковості проекту вимагають від кредитора значних зусиль та витрат. І ці зусилля мають бути виправдані прибутками проекту. Тож банки найбільше орієнтуються на інвестування у проекти великих корпорацій, найпривабливішими з яких є, наприклад, діячі у сфері комерційної та житлової нерухомості.

У зв’язку з цим українські банки навіть виставляють певну планку для мінімальної суми проектного фінансування – в 1 мільйон доларів США (банк «Хрещатик»). При цьому оптимальною сумою вартості проекту в стані економічної активності є 10-20 мільйонів доларів – більш дрібні проекти не можуть забезпечити кредитора належним грошовим потоком.

Цікаво і те, що більшість банків не зацікавлені вкладати кошти у те, що потім буде продано. Тобто, залучити кошти в будівництво жилого комплексу набагато складніше, ніж у будівництво готелю чи торгового центру. Це теж легко пояснити – банк розраховує на грошовий потік, а не на відносини на кшталт «віддав-забрав». Адже діяльність банків ґрунтується саме на участі у грошовому обороті активів, тож набагато цікавішеотримувати частку від, скажімо, здачі в оренду торгових площ отримувача, участі у зарплатних проектах працівників проекту або ж від розміщення на площі підприємства POS-терміналів банку тощо. Деякі банки навіть наполягають на наданні їм контрольного пакету акцій проекту (Приват Банк) [15].

Варто також зазначити, що НБУ вимагає від банків-інвесторів ведення жорсткої політики погашення кредиту – підприємство – утримувач зобов’язане виплачувати щомісяця як мінімум відсотки по кредиту. Тож на першому етапі, коли проект не приносить прибутку, підприємству доводиться платити із власних ресурсів.

Отже, головна ідея проектного фінансування полягає у перерозподілі ризику між суб'єктами інвестиційного процесу. Виходячи з того, що традиційна схема кредитування основний ризик покладає на виконавця проекту, і, що більш важливо, потребує від нього забезпечити надійні гарантії повернення коштів, велика частка потенційно ефективних проектів не може бути реалізованою. Далеко не кожний підприємець може задовольнити досить високі вимоги фінансистів щодо надійного страхування їх коштів від проектного ризику. Ця ситуація хибна для всіх: підприємець не в змозі реалізувати свої ідеї, а інвестор втрачає потенційні прибутки. Система проектного фінансування вирішує цю проблему.

Широке застосування проектного фінансування та його результативність не могли обминути вітчизняну економіку. На жаль, в Україні його розвиток гальмується відсутністю або слабким розвитком ряду важливих чинників. Але вже є приклади використання її на практиці. В деяких великих банках створені відділи (департаменти) проектного фінансування, все більше зростає попит на спеціалістів у галузі проектного менеджменту та фінансування [13].

Передумови розвитку проектного фінансування в Україні

Проектне фінансування як різновид фінансування реальних інвестицій зарекомендувало себе як досить успішний спосіб залучення коштів для фінансування інвестиційних проектів у розвинутих країнах, проте в Україні залишається низка чинників, які унеможливлюють використання проектного фінансування пов­ною мірою.

Причини, що стримують розвиток проектного фінансування в Україні, можна згрупувати за напрямами:

1) недостатній рівень розвитку вітчизняних джерел боргового фінансування порівняно з розвинутими країнами. Внутрішні рин­ки кредитів не мають достатніх і ліквідних коштів, необхідних для широкомасштабного фінансування капіталомістких проектів, особливо великих проектів з тривалими термінами погашення позичок. Практично відсутній досвід оцінювання приймання на себе частини або всього проектного ризику;

2) невідповідність між доходами і позичками всередині країни та обслуговуванням боргів у валюті. Ризик неадекватності між валютами, в яких надходить виручка, та валютою, в якій має обслуговуватися заборгованість, ускладнює процес проектного фінансування;

3) недостатньо розвинуті правова культура та законодавча стабільність у сфері узгодження та розподілу ризиків, а також надання гарантій та інших форм зобов’язань за кредитним фінансуванням. Комерційна та кредитна документація з проектного фі­нансування є складною і має бути підкріплена законодавчо-нор­мативною базою. Мають бути законодавчо оформлені всі види зобов’язань та гарантій, розподіл ризиків та прибутків, політичні та страхові ризики тощо;

4) відсутність достатньої кількості спеціалістів з проектного фінансування. Недостатній досвід розроблення системи такого типу фінансування для великих інвестиційних проектів;

5) обмежений досвід роботи кваліфікованих учасників проект­ного фінансування – організацій та фірм, що можуть брати на себе функції керуючих великими проектами.

Розвитку проектного фінансування в Україні також перешкоджають інвестиційний клімат, який залишається несприятливим для залучення капіталу, інші чинники, що збільшують проектні ризики. За таких обставин розв’язання проблеми вимагає комплексного підходу, що враховує інтереси різних сторін. Важливими складовими цього підходу є посилення ролі держави через надання гарантій страхування проектних ризиків, включаючи надання гарантій банкам, які беруть участь у фінансуванні інвестиційних проектів і програм, охоплених системою державних пріоритетів, податкове стимулювання механізмів інвестування, роз­виток міжбанківського співробітництва у сфері спільного фінансування інвестиційних проектів [13].

Виходячи з необхідності залучення фінансових ресурсів для реалізації великих інвестиційних проектів з різних джерел та за різними умовами, масштабами й формами власності, важливим законодавчо-нормативним підґрунтям проектного фінансування в Україні є:

- Закон України «Про концесії» від 16 липня 1999 р. № 997-ХІV;- Закон України «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» від 14 грудня 1999 р. № 1286-ХІV;- Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 7 груд­ня 2000 р. № 2121-ІІІ;- Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. № 1560-ХІІ;- Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управлін­ня майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 р. № 978-15;- Постанова Кабінету Міністрів України «Про Координаційну раду з питань політики фінансового сектору» від 1 листопада 2000 р. № 1620;- Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 бе­резня 1996 р. № 93/96-ВР;- Указ Президента України «Про Консультативну раду з питань іноземних інвестицій в Україні» від 11 квітня 1997 р. № 323/97;- Закон України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 р. № 687-XIV;- Закон України «Про планування і забудову територій» від
20 квітня 2000 р. № 1699-ІІІ;- Закон України «Про основи містобудування» від 6 листопада 1992 р. № 2780-ХІІ;- Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. № 996-ХІV;- Закон України «Про ціни та ціноутворення» від 3 грудня 1990 р. № 507-ХІІ;- Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV;- Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV [9].

Попри існування низки проблем, що потребують вирішення для розвитку проектного фінансування, реалізація законів України «Про концесії» та «Про угоди про розподіл продукції» створили засади для практичного застосування схем проектного фінан­сування

Так, відповідно до Закону України «Про концесії» у концесію можуть надаватися об’єкти права державної чи комунальної влас­ності, які використовуються для здійснення діяльності у визначених Законом сферах господарської діяльності (крім видів підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства можуть здійснюватися виключно державними підприємствами та об’єд­наннями). Використання концесій в Україні має бути успішним, сприятиме розвитку транспортної та соціальної інфраструктури.

До форм проектного фінансування, які успішно використовують в українських умовах для реалізації великих інвестиційних проектів, можна віднести схеми залучення іноземних інвестицій у разі зіставлення фінансування з обмеженим регресом фінансування під державну гарантію компенсації і забезпечення політичних ризиків через їх страхування або привілейований статус кредиторів.

З використанням таких схем відбувається розподіл проектних ризиків між учасниками: спеціальною компанією – підрядником, кредитором (банком) або групою і державою, що закріплюється у концесійному договорі або франчайзинг-угоді. При цьому забезпечується взаємна зацікавленість учасників проекту в його своєчасному й ефективному здійсненні. Привабливість схем залучення іноземних інвестицій для держави зумовлена такими обставинами:

- держава відіграє важливу роль у реалізації проекту, причому не несе витрат, що зводить до мінімуму навантаження на її бюджет;

- через обумовлений проміжок часу, визначений концесією або франчайзинг-угодою, держава стає власником об’єкта, що працює;

- використання механізму конкурсного відбору, покладання обов’язків з фінансування на приватний сектор через його більш ви­соку ефективність дає змогу домагатися позитивних результатів;

- стимулювання припливу іноземних інвестицій у високі технології, що досягається шляхом використання цих схем, надає можливість розв’язання нагальних національних економічних та соціальних проблем [9].

Запровадження таких схем реалізації інвестиційних проектів в Україні може здійснюватися за умови реалізації угод про розподіл продукції, відповідно до яких інвесторам надаються на поворотній основі і на певний термін виключні права на пошук, розвідування, видобуток мінеральної сировини і на ведення пов’я­заних з цим робіт. Інвестор проводить зазначені роботи за свій рахунок і на свій ризик, причому угода визначає умови і порядок розподілу виробленої продукції між державою та інвестором.

Істотного значення для розвитку проектного фінансування в Україні набуває вивчення можливостей адаптації досвіду світової практики до вітчизняних умов, аналіз різних схем проектного фінансування, що використовуються у розвинутих країнах, та можливостей їх застосування в Україні [13].

Однією з таких є схема фінансування під майбутні поставки продукції, що часто використовуються для реалізації нафтогазовидобувних та інших проектів. Таку схему можна застосувати для фінансування з обмеженим регресом на позичальника, підкріплюючи контрактами, в яких передбачено безумовні зобов’я­зання покупця з третіми кредитоспроможними сторонами. Схема припускає участь як мінімум трьох сторін: кредиторів (банківського консорціуму), проектної компанії, яка безпосередньо реалізує інвестиційний проект, та фірми-споживача, яка є покупцем продукції. Остання компанія може бути заснована кредиторами.

Механізм дії такої схеми полягає у тому, що банківський консорціум надає кредит посередницькій компанії (фірмі-спожи­вачу), а та у свою чергу передає кошти проектній компанії у фор­мі авансу за майбутні поставки певної кількості продукції за фіксованою вартістю, достатньою для погашення боргу.

Розглянуту схему можна було б використовувати в Україні. Однак через певні обставини (високі політичні й економічні ризики, відсутність гарантій з форс-мажорних обставин, недостатня практика створення тимчасових об’єднань українськими комерційними банками, неналагодженість механізмів цивілізова­ного вирішення боргових проблем) її застосування швидше за все можливо для підприємств і банків, що взаємодіють у складі фінансово-промислових груп і великих експортоорієнтованих підприємств.

Прикладами проектного фінансування в Україні є, по-перше, проект будівництва нової злітно-посадкової смуги в аеропорту «Бориспіль» японською експортно-імпортною агенцією, а по-друге, великий проект фінансування будівництва автомагістралі Київ — Одеса (табл. 1).

 

 

Таблиця 1

Найбільші угоди з проектного фінансування в Україні

Проект	Автомагістраль Київ — Одеса	Злітно-посадкова смуга в аеропорту «Бориспіль»
Позичальник	Укравтодор	Міністерство транспорту
Інвестор	Deutsch Bank AG	Японський банк рекон- струкції та міжнародного співробітництва, уряд Японії
Гарант	Кабмін України в особі Мінфіну	Мінфін України
Сума	480 млн дол.	Близько 200 млн дол.
Термін завершення проекту	До 2011 р.	До 2006 р.
Юридичний радник	«Магістр & Партнери»	«Baker & McKenzie» — консультант японської сторони

Зазвичай інвестором у проектному фінансуванні виступають міжнародні фінансові інституції — Європейський банк реконструкції та розвитку, Світовий банк, Чорноморський банк торгівлі та розвитку, експортно-імпортні банки іноземних держав, які підтримують експорт обладнання з інших країн. Виступити в ролі інвесторів можуть і потужні приватні іноземні компанії. Щодо останніх, то сьогодні в Україні реалізується приватний проект із закупівлі мережі автомобільних заправок. При цьому держава не є його учасником, а весь проект здійснюється за рахунок приватних компаній та іноземного інвестора.

Виходячи з набутого досвіду, Україна найближчим часом зможе зменшити обсяг позик у міжнародних фінансових інституцій і стане приділяти більше уваги приватним фінансовим компаніям. Як вважають експерти, міжнародні донори, які працюють з державними коштами, вже зіграли свою роль у становленні проектного фінансування в Україні. Маючи справу з приватними інвесторами, українські позичальники зможуть швидше отримувати належне фінансування проектів.

На рис. 2. наведено можливу схему проектного фінансування в Україні. Найбільш значна робота, пов’язана безпосередньо із залученням коштів, має припадати на фінансових консультантів. При цьому вони самі можуть виступати у ролі кредитора, а можуть бути просто брокером. Крім фінансового консультанта у роботі із залучення фінансування беруть участь аудитори, юристи, рейтингове агентство (якщо в цьому є потреба і це буде умовою надання кредиту), технічні консультанти і моніторингові агенції.

Щодо держави як учасника проектного фінансування, то часто іноземні інвестори вимагають від позичальників наявності повної або часткової державної гарантії. Більш того, інфраструктурні проекти тісно пов’язані з використанням земельних ресурсів і надр, тому участь держави у реалізації подібних проектів є необхідною. Наприклад, в інших країнах завжди існує великий національний інвестор, який виступає і підрядником, і інвестором в угоді, а у подальшому отримує прибуток від проекту [9].

Гарантія Кабінету Міністрів України надається тільки у тому разі, якщо це передбачається законом про Державний бюджет на відповідний рік. У Закон про Бюджет на 2004 р. було внесено зміни, які дозволили видавати гарантії під проектне фінансування загальнодержавного значення.

З урахуванням важливості координації інвестиційної діяльнос­ті в Україні доцільно створити Центр проектного фінансування, який би сприяв залученню фінансових ресурсів, у тому числі зов­нішнього фінансування, і забезпеченню реалізації інвестиційних проектів, які мають пріоритетний для національної економіки характер. Завданнями такого Центру мають бути:

- проведення моніторингу реалізації портфеля проектів, які здійснюються за рахунок позик міжнародних фінансових організацій; підготовка оглядових та узагальнюючих матеріалів за порт­фелем проектів; виконання заходів, що підвищують ефективність реалізації діючих проектів;

- виконання ролі представника уряду в спільних гарантійних операціях з міжнародними організаціями.

- здійснення моніторингу та фінансування передпроектних до­сліджень, включених у програму запозичень; підготовка для уряду та ключових міністерств оглядових матеріалів міжнародних організацій, що перебувають на стадії пропозицій; розроблення техніко-економічних обґрунтувань, проектно-пошукових робіт з проектів;

- сприяння підвищенню ефективності роботи структурних під­розділів міністерств, які беруть безпосередню участь у процесі формування програми зовнішніх запозичень України;

- здійснення інформаційної, консультаційної та методологічної підтримки підприємств з метою забезпечення їх активної учас­ті в національних та міжнародних конкурсах на постачання товарів, робіт та послуг; сприяння розвитку системи конкурсної закупівлі товарів, робіт та послуг на державному, регіональному та муніципальному рівнях[9,13].

3. Проектне фінансування в реаліях українського ринку

 

Віднедавна в лексиконі українських банкірів, інвесторів і промисловців вельми популярним став термін «проектне фінансування» (ПФ). Однак в Україні переважає спрощене уявлення про ПФ як про банківське довгострокове кредитування інвестиційних проектів, яке може розглядатися як окремий випадок ПФ.

Справді "класичну" схему ПФ (прийняття кредитуючим банком усіх ризиків, пов’язаних з реалізацією інвестиційного проекту) в Україні застосовують досить зрідка, тому переважають схеми ПФ з обмеженим регресом банку на позичальника.

Як українські компанії, що оцінили всі переваги схеми проектного кредитування і начавши активно співробітничати з банками, так і іноземні гравці, що мають практику реалізації проектів за допомогою даної схеми, уже в першій половині 2008 року зіштовхнулися з новими правилами гри на фінансовому ринку. Стало очевидно, що загальносвітова криза ліквідності відіб'ється й на ринку нерухомості України. Скорочення обсягів і підвищенні вимоги до проектів фінансування й позичальників приведуть до природного скорочення кількості уведених в експлуатацію проектів, що, у свою чергу, відіб'ється на збереженні дефіциту площ і росту орендних ставок у всіх сегментах.

Сьогодні якісний проект нерухомості цікавий всім банкам, що працюють за даною схемою, і вони готові обговорювати умови й знаходити індивідуальні рішення. У той же час, девелопмент в Україні відрізняється досить високим рівнем ризиків, і для багатьох вигідніше кредитувати завершений проект, чим входити в нього на початковому етапі. До того ж, у зв'язку з «юним» віком, локальні банки, не маючи досвіду й практики міжнародних гравців, не можуть самостійно визначити найбільш перспективні сегменти нерухомості [16].

Найбільш активні гравці українського ринку проектного фінансування - «Укрэксимбанк», «Райффайзен Банк Аваль», «Надра Банк», «Укрсоцбанк», ГРТ Bank, «Укрсиббанк». Розвивають даний напрямок і такі банки, як «Альфа-Банк» (Україна), «Правэкс-Банк» і інші. На жаль, на сьогоднішній день відсутня офіційна статистика Національного банку щодо обсягів проектного фінансування, так само як і частки в ньому проектів нерухомості. Банки не відкривають умов і не розголошують участь у проектах, що знов таки свідчить про незрілість ринку й негативно впливає на його становлення. До того ж, існує ряд факторів, стримуючих розвиток банківського фінансування проектів нерухомості: обмеження Нацбанку в обсягах інвестування; відсутність законодавчої основи для ряду схем, що працюють в усьому світі, наприклад, синдицировання й сек’юритизації; відсутність чіткої законодавчої процедури реалізації майнових прав на споруджуваний об'єкт нерухомості; складності прогнозування вартості проекту, пов'язані з ризиком зміни цін на ринку нерухомості й інших.

З погіршенням кон'юнктури фінансових ринків ситуація в Україні змінилася також у гіршу сторону: багато банків або обмежили, або просто закрили ліміти на фінансування на невизначений строк. Ті ж, хто продовжує кредитувати проекти нерухомості, стали більше обережними у виборі об'єкта інвестування й, звичайно ж, змінили умови. Зовсім поміняли свою стратегію в плані інвестування й іноземні банки.

Так, по оцінках компанії Jones Lang LaSalle, загальний обсяг прямих інвестицій у нерухомість Європи в II кварталі 2008 року склав 32 мільярда євро, що на 14% менше, ніж в 1 кварталі. За першу половину 2008 року цей показник досяг 69 мільярдів євро, що на 44% нижче, ніж за той же період 2007 року. На частку традиційних лідерів, Великобританії, Німеччині й Франції, що звичайно займають на цьому ринку біля двох третин загального обсягу угод, довелося ледве більше половини ринкової активності [16].

Тони Хоррелл, глава європейського департаменту по фінансових ринках і інвестиціям компанії Jones Lang LaSalle, прокоментував ці результати так: «Триваючий дефіцит ліквідності на ринках боргових зобов'язань обмежує кількість великих угод і розмір інвестиційних портфелів. Внаслідок цього ми очікуємо, що загальний обсяг угод у Європі виявиться в 2008 році приблизно на 45% нижче, ніж торік, коли він склав 244 мільярда євро. З іншого боку, у процесі адаптації до змін у ринковій кон'юнктурі в регіоні періодично з'являються окремі можливості для інвестицій. Ці процеси ще не прийняли трансграничних характер, вони виникають внаслідок потреби інвесторів у рефінансуванні або рекапіталізації холдингів під впливом фінансових факторів. Ми очікуємо, що в другій половині 2008 року число таких угод виросте».

На сьогоднішній день у сфері проектного фінансування ми відзначаємо істотну зміну ситуації і її збільшення в порівнянні з 2007 роком у зв'язку з тим, що кредитна криза дійшла до України.

Причина в тім, що основними кредиторами українських проектів виступали західні банки, які могли дозволити взяти на баланс кредити, видавані у вигляді проектного фінансування. Потім дані кредити пакетировались і сек’юритизувались, що дозволяло банкам забрати їх зі своїх балансів.

Якщо споконвічно вважалося, що одержання інвестування за схемою проектного фінансування досить простий спосіб у порівнянні з випуском евробондів або залучення облігацій, то сьогодні при подорожчанні ресурсів вимоги до позичальника й проекту істотно посилилися, а умови стали менш привабливими.

У першу чергу, зміни торкнулися умов по забезпеченню застави як земельна ділянка з відповідним проектом. На сьогоднішньому етапі іноземні банки не готові брати ризик, пов'язаний з договорами оренди на землю. Цей ризик, у першу чергу, пов'язаний з можливістю розірвання договору оренди. Таким чином, договір оренди на землю не є повноцінною запорукою для надання проектного фінансування. Таким може виступати тільки земля, що перебуває у власності.

Другий момент - це співвідношення власного й позикового капіталу. Якщо раніше стандартом уважалося співвідношення 30%/70%, де в 30% могла бути закладена вартість земельної ділянки й проектно-дозвільної документації, то сьогодні ми бачимо приклади співвідношення 40%/60%, а в деяких випадках і 50%/50%.

Всі частіше банки не починають фінансування проекту, поки девелопер не вкладе свої власні кошти в розмірі 40% або 50% від загальної вартості проекту.

Але навіть не це саме цікаве. Сьогодні західні банки вимагають підписаних попередніх договорів оренди. Тобто їм необхідна впевненість, що цей об'єкт не є спекулятивним. Стратегія, відповідно до якої девелопер спочатку будує, потім у послідні місяці починає здавати в оренду, не працює. Банки вимагають, щоб за конкретними орендарями був зарезервовано як мінімум 30% площ. Більше того - бажано, щоб орендарем була надійна й «солідна компанія».

Українські банки, що орієнтуються на ринку й мають досвіді реалізації проектів, ще до кризи використали всілякі важелі мінімізації ризиків і реагують на зміну ситуації підвищенням ставок. Основна причина - подорожчання західних ресурсів і локальна інфляція.

По оцінках компанії Jones Lang LaSalle, у той час як банківський сектор продовжує випробовувати сильний недолік ліквідності, виводячи із гри багатьох інвесторів, знижуючи число великих угод, і приводячи до зрушення убік продажу одиничних активів, все-таки залишається певна маса капіталу для вкладення на ринках Європи. В 2008 році відкриті й закриті німецькі фонди вже інвестували понад 600 мільйонів євро на лондонському ринку й ведуть активні переговори з учасниками інших європейських ринків. Присутні на ринках також багатші готівкою коштами інвестори із Близького Сходу, більше зацікавлені в угодах на рівні компаній, чим у вибіркових придбаннях окремих активів. Таким чином, можна сподіватися, що дійсно якісні проекти в Україні все-таки знайдуть інвестора й будуть реалізовані [16].

У цілому, нинішня ситуація на фінансовому ринку провокує поділ проектів на три основних категорії. Перша - проекти на ділянках, де земля перебуває у власності, із правильною концепцією, і можливістю в девелопера профінансувати свої 30%, 40% або 50%. Під правильної концепцією мається на увазі проект, що відповідає ряду вимог з боку висококласних орендарів, зокрема, західних. Шанс одержати фінансування мають проекти, що задовольняють міжнародні вимоги до якості. Друга - проекти, що розвивають девелоперськими структурами великих холдингів, що працюють за спекулятивною схемою. У цьому випадку можливість залучати грошові ресурси від інших напрямків діяльності холдингу. Відповідно, девелопери мають можливість використати власні кошти для фінансування своїх проектів.

Третя група, що, як видно, не зможе залучити в нинішньому році проектне фінансування, у чинність або недоліку власних коштів, або невисокої якості проекту. Такі компанії націлені на пошук закордонного партнера, що зможе профінансувати проект і привнести ноу-хау й досвід. Будуть також ті, хто залишиться з ефемерними ідеями про проекти в сотні тисяч квадратних метрів і сотні мільйонів доларів вартості».

Як засвідчує світовий досвід, в умовах розвинутої ринкової економіки саме комерційні банки мають виступати у ролі організаторів та фінансових ініціаторів здійснення великих інвестиційних проектів та програм. Вони відіграють вирішальну роль у мобілізації фінансових інвестиційних ресурсів. Актуальність проблеми визначається тим, що останнім часом українські банки демонструють більшу схильність до прийняття проектних ризиків. Шанси українських компаній отримати фінансування від банків під бізнес-план суттєво зросли, однак сталих критеріїв відбору проектів у фінансових установ поки що немає [17].

Терміни «інвестиційне кредитування» і «проектне фінансування» мають однакову сутність, але істотно відрізняються за формою. Інвестиційні кредити зазвичай надаються на розширення існуючого бізнесу, а джерелом їх погашення є вся господарська та фінансова діяльність позичальника, зокрема доходи, що генеруються проектом.

Проектне фінансування – це форма організації фінансування інвестиційних проектів, які з точки зору звичайного кредитування мають підвищені ризики, пов’язані зі створенням нових виробничих потужностей і нових видів бізнесу. У цьому випадку джерелом повернення авансованих коштів є генеровані проектом грошові потоки. Основним забезпеченням слугують одержувані в процесі реалізації проекту активи.

Базові умови проектного фінансування: строк до 5-7 років, у поодиноких випадках - 10 років; сума кредиту — від 250-500 тис. доларів США; відсоткові ставки зазвичай плаваючі й прив’язані до ставок LIBOR або EURIBOR, вартість фінансування — від 14% річних; внутрішня норма дохідності проекту має перевищувати вартість фінансування. Тривалі терміни запозичення дозволяють здійснювати повернення боргу в міру окупності придбаних основних засобів, не залучаючи фінансові ресурси від інших видів діяльності компанії.

Базові вимоги до позичальника: місце розташування компанії та реалізації проекту на території України; строк реального функціонування компанії або бізнес-системи (бізнесом-системою вважаються кілька компаній, об’єднаних одним власником) у даній галузі — не менше 3 років; беззбиткова діяльність компанії за останні 4 квартали; відсутність простроченої заборгованості перед бюджетними та позабюджетними обов’язковими фондами; фінансування проекту не менш ніж на 30% із власних коштів; на момент подачі документів у банк компанія повинна мати бізнес-план проекту, оформлену проектно-кошторисну та дозвільну документацію, специфікації необхідного устаткування. Компанія, яка ініціює інвестиційний проект, повинна вкласти в нього власні гроші, у протилежному випадку – надати фінансове поручництво [17].

Практика свідчить, що основними суб’єктами попиту на послуги проектного фінансування є компанії не нижче середнього рівня, з відпрацьованими стандартами корпоративного управління, які хочуть розширити або диверсифікувати існуючий бізнес і рухатися вперед, а також компанії з високим рівнем позикових коштів, коли більшість їх активів закладена під інші зобов'язання. Найбільша кількість інвестиційних проектів у кредит припадає на комерційну нерухомість, харчову та обробну промисловість, тобто на галузі зі швидкою окупністю вкладень.

Досвід показує, що під час структурування угоди виникають проблеми з визначенням власного внеску компаній: його планування за рахунок майбутніх грошових потоків проекту, небажання ініціатора проекту обтяжувати свій основний бізнес зобов'язаннями по проекту, тобто неготовність ризикувати активами існуючого бізнесу. Основні труднощі, які виникають під час реалізації проекту: перевищення попереднього кошторису, невиконання графіків будівництва і недосягнення планових показників. Банки здійснюють постійний моніторинг стану проектів, що дозволяє виявити труднощі на ранніх етапах, прийняти коректувальні дії та успішно завершити проект.

Банки реалізують індивідуальний підхід до кожного проекту. З метою активного просування нового банківського продукту – проектного фінансування на інвестиційний ринок країни, вони постійно переглядають та оптимізують внутрішньобанківські технології, зокрема виділяють регіональних та галузевих експертів по проектному фінансуванню, що сприяє становленню більш кваліфікованого рівня роботи з позичальниками[17].

Кредитування великих інвестиційних проектів — одна з найбільш непублічних сфер діяльності фінансових установ. Кредитори не завжди оприлюднюють інформацію про свої угоди, тому офіційної статистики про обсяги ринку і тих, хто його формує, немає. За оцінкою експертів, левову частку на ринку фінансування інвестиційних проектів займають Укрексімбанк, Надра, Укрсоцбанк і Райффайзенбанк Україна. Крім банків на інвестиційних проектах підприємств роблять бізнес інвестиційні компанії. Вони допомагають підприємствам підшукати кредитора, зокрема серед закордонних фінансових установ, і виступають спонсорами проектів.

Кредитувати на тривалий термін можуть дозволити собі тільки великі банки, що мають вихід на ринок зовнішніх запозичень, і філії іноземних банків, які одержують довгострокове рефінансування від материнських структур. В усьому світі банки фінансують великі, зокрема інфраструктурні, проекти, об’єднуючись у консорціуми. Найвідоміші вітчизняні консорціуми — Укрексімбанк-Ощадбанк, Надра-Укрексімбанк. Консорціумне кредитування дозволяє розділити проектні ризики й уникнути недофінансування проекту через проблеми з ліквідністю у кредитора. Однак українські банки рідко об’єднуються в консорціуми через небажання втаємничувати конкурентів у свої відносини з клієнтами.

Переваги проектного фінансування ЕКА є: вигідні відсоткові ставки, залучення коштів на довгий термін із можливістю індивідуального гнучкого графіку погашення, можливість надання пільгового періоду погашення кредиту. Промінвестбанком спільно з банком RABOBANK (Нідерланди) відпрацьований механізм спільного фінансування поставок в Україну обладнання іноземного виробництва. Перевагами зазначеного механізму для клієнтів є максимально строщена процедура організації фінансування.

У перспективі український ринок проектного фінансування буде рухатися убік зближення зі своїми західними аналогами. Тому можна очікувати збільшення сум проектів, здовження термінів запозичень, підвищення питомої ваги позикового капіталу, застосування нових схем, зокрема з опціоном на пакет акцій. Фахівці прогнозують зростання питомої ваги обсягів проектного фінансування до 30% кредитного портфеля[16].

Отже, можна зробити такі висновки.

1. У сучасних умовах спостерігається збільшення обсягів операцій комерційних банків України з проектного фінансування, що пояснюється збільшенням їх лояльності до прийняття проектних ризиків.

2. Недостатній досвід банків із проектного фінансування обумовлює відсутність чітких критеріїв добору тих чи інших проектів. Банки пропонують базові умови, а в цілому використовують індивідуальний підхід до кожного проекту.

3. Основними споживачами послуг з проектного фінансування в Україні є корпорації середнього рівня, які працюють у галузях із швидкою окупністю коштів або здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

4. Для створення інформаційної бази управління проектним фінансуванням у комерційних банках доцільно відокремити бухгалтерський облік руху коштів за цією послугою і кредитами в інвестиційну діяльність, враховуючи їх принципову відмінність[17].

Проектне фінансування можна розглядати як перспективний інструмент для рішення інвестиційних завдань, що дає змогу українським підприємствам використати прогресивний закордонний досвід з урахуванням особливостей українського ринку.

 

 

Висновки

Отже, головна ідея проектного фінансування полягає у перерозподілі ризику між суб'єктами інвестиційного процесу. Виходячи з того, що традиційна схема кредитування основний ризик покладає на виконавця проекту, і, що більш важливо, потребує від нього забезпечити надійні гарантії повернення коштів, велика частка потенційно ефективних проектів не може бути реалізованою. Далеко не кожний підприємець може задовольнити досить високі вимоги фінансистів щодо надійного страхування їх коштів від проектного ризику. Ця ситуація хибна для всіх: підприємець не в змозі реалізувати свої ідеї, а інвестор втрачає потенційні прибутки. Система проектного фінансування вирішує цю проблему.

Широке застосування проектного фінансування та його результативність не могли обминути вітчизняну економіку. На жаль, в Україні його розвиток гальмується відсутністю або слабким розвитком ряду важливих чинників. Але вже є приклади використання її на практиці. В деяких великих банках створені відділи

Причини, що стримують розвиток проектного фінансування в Україні, можна згрупувати за напрямами:

1. недостатній рівень розвитку вітчизняних джерел боргового фінансування порівняно з розвинутими країнами.

2. невідповідність між доходами і позичками всередині країни та обслуговуванням боргів у валюті.

3. недостатньо розвинуті правова культура та законодавча стабільність у сфері узгодження та розподілу ризиків, а також надання гарантій та інших форм зобов’язань за кредитним фінансуванням. відсутність достатньої кількості спеціалістів з проектного фінансування. Недостатній досвід розроблення системи такого типу фінансування для великих інвестиційних проектів;

4. обмежений досвід роботи кваліфікованих учасників проект­ного фінансування – організацій та фірм, що можуть брати на себе функції керуючих великими проектами.

 

У перспективі український ринок проектного фінансування буде рухатися убік зближення зі своїми західними аналогами.

Отже, Проектне фінансування можна розглядати як перспективний інструмент для рішення інвестиційних завдань, що дає змогу українським підприємствам використати прогресивний закордонний досвід з урахуванням особливостей українського ринку.

 

 

Список використаних джерел

 

1. Бардиш Г. О. Проектне фінансування: Підручн. для студ. вищ. навч. закл. – Л.: ЛБІ НБУ, 2006. – 463с.

2. Жуков В. В. Проектне фінансування: Конспект лекцій. – Х.: ХНЕУ, 2006. – 160с.

3. Катасонов В. Ю., Морозов Д. С. Проектное финансирование. – М.: Анкил, 2001.

4. Ковалев В. В. Финансовый анализ: методы и процедуры. – М., 2001.

5. Коссов В. В., Лившиц В. Н. Методические рекомендации по оценке эффективности инвестиционных проектов. – М., 2000.

6. Куриленко Т. П. Проектне фінансування: Навч. посібн. для студ. вищ. навч. закл. /Міжнародний ун-т фінансів. – К., 2005. – 92с.

7. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. – К.: Лібра, 1998.

8. Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002.

9. Пересада А. А., Майорова Т. В., Ляхова О. О. Проектне фінансування: Підручн. / Київський національний економічний ун-т. – К.: КНЕУ, 2005. – 736с.

10. Савчук В. П., Прилипко С. И., Величко Е. Г. Анализ и разработка инвестиционных проектов. – К.: Абсолют-В: Эльга, 1999.

11. Стешин А. И. Оценка коммерческой состоятельности инвестиционных проектов. – М., 2001.

12. Четыркин Е. Н. Финансовый анализ производственных инвестиций. – М.: Дело, 2001.

13. Бізнес-планування – Кучеренко

14. www.securities.org.ua/securities_paper/review.php?id=299&pub=977

15. http://moneyblog.com.ua/2007/11/26/project-financing/

16. http://kredithelper.livejournal.com/3261.htm

17. http://news.finance.ua/ua/orgsrc/~/1/1/192/112915

18. www.kontrakty.com.ua