Урахування впливу інфляції на грошові потоки від проекту

Грошовим потоком у системі вітчизняного проектного аналізу прийнято називати грошові надходження та витра­ти грошовим потоком, тобто грошовий потік - це різниця між грошовими надходженнями та витратами. Рух грошових коштів фірми є безперервним процесом. У проектному аналізі методи аналізу та прогнозування грошових потоків використовуються при обгрунтуванні ефективності проек­ту та розрахунках забезпечення проекту коштами, що є цент­ральною проблемою. Існує декілька підходів до визначення грошового потоку залежно від методів його розрахунку. Традиційний грошовий потік - це сума чистого доходу та нарахованої амортизації. Чистий потік - це загальні зміни у залишках грошових коштів фірми за певний період. Операційний грошовий потік - це фактичні надходжен­ня або витрати грошових коштів у результаті поточної (опе­раційної) діяльності фірми. Фінансовий потік - це надходження та витрати грошо­вих коштів, пов'язані зі змінами власного та позикового довгострокового капіталу. Загальний грошовий потік - це фактичні чисті грошові кошти, що надходять у фірму чи витрачаються нею протя­гом певного періоду. Всі ці підходи можуть бути використані у проектному аналізі, але базовою моделлю є визначення загального гро­шового потоку. Поняття грошового потоку як загального руху коштів протягом певного періоду, тобто циклу реалі­зації проекту, найбільш прийнятне у проектному аналізі. Загальний грошовий потік розраховується за допомогою показника кеш-флоу. У проектному аналізі важливо зробити оцінку саме тих грошових потоків, які будуть прийняті під час розрахунку критеріїв та показників ефективності проекту. Такі грошові потоки називаються релевантними. Релевантні грошові потоки - це визначені грошові пото­ки, які розглядаються у проектному аналізі доцільності інвестицій та оцінки їх ефективності.

Якщо проект впроваджується на базі існуючого підпри­ємства, тобто фірма має фіксовані на певну дату основні та оборотні засоби і намагається досягти певної мети, для достовірної оцінки впливу проекту на її фінансовий стан, результати та забезпеченість коштами необхідно враховува­ти тільки цей вплив, а не поточні фактори, які не мають відношення до проекту. Тому у розрахунках необхідно ви­користовувати лише додаткові грошові потоки. Додаткові грошові потоки — це грошові потоки, що стосу­ються інвестиційного проекту. Додаткові грошові потоки є ви­разом додаткових вигод і витрат проекту. Оскільки грошові надходження фірми не ідентичні їхнім доходам, проектний аналіз використовує поняття грошового потоку. Чистий доход, як правило, розраховується згідно з бухгалтерськими правила­ми й визначається як різниця між доходами та витратами. Кумулятивний грошовий потік - це чистий грошовий по­тік протягом тривалого циклу. Як критерій оцінки доцільності грошового проекту ви­ступають додаткові грошові потоки, які утворюються в ре­зультаті здійснення проекту. Інвестиційний проект треба розглядати окремо від іншої діяльності фірми. Організаційно він може бути оформлений створенням нового підприємства або здійснюватись у межах поточної діяльності фірми. У будь-якому випадку розгляда­ються грошові потоки, що стосуються даного інвестиційно­го проекту. Особливу увагу треба приділити впливу інфляції на ре­альні обсяги грошових потоків від проекту. У проектному аналізі інфляція розглядається як підви­щення загального рівня цін в економіці або цін на певний вид ресурсів. Головний вплив на показники ефективності інвестиційного проекту справляє неоднорідність інфляції по видах продукції та ресурсів і відмінність темпів інфляції від зміни курсу іноземної валюти.

Рівень інфляції залежить від таких основних факторів: темпів приросту грошової маси, темпів зміни швидкості обі­гу грошової маси і темпів зміни обсягів виробництва. Загальні рекомендації щодо врахування інфляції при встановленні значень показників ефективності проектів можна сформулювати так: 1. Якщо очікується, що вартість усіх витрат і вигод зроста­тиме відповідно до темпів інфляції (індексу роздрібних цін), то можна: а) або не враховувати інфляцію зовсім і застосовувати ре­альну ставку доходу до грошових надходжень, що оцінюють­ся в поточних цінах; б) або враховувати інфляцію таким чином:

- використовувати ставку доходу на капітал як облікову ставку;

- приводити грошові потоки до такої грошової оцінки, яка враховує індекс інфляції; 2. Якщо очікується, що вартість витрат і вигод зростати­ме різними темпами, необхідно застосовувати ставку дохо­ду на капітал до грошових потоків, які мають бути скориговані на інфляційну зміну цін. Залежність між реальною та грошовою ставкою доходу визначається формулою Фішера:

(1 + r) × (1 + i) = (1 + n), (4.13)

де r — необхідна реальна ставка доходу на капітал; і — темп інфляції, що звичайно вимірюється індексом ринкових цін; n — необхідна номінальна ставка доходу на капітал.

Слід зазначити, що навіть однорідна інфляція справляє певний вплив на показники інвестиційного проекту. Це відбувається за рахунок: - зміни впливу запасів і заборгованостей (збільшення за­пасів матеріалів і кредиторської заборгованості стає більш вигідним, а запасів готової продукції та дебіторської забор­гованості - менш вигідним, ніж без інфляції); - завищення податків через відставання амортизаційних відрахувань від тих, які повинні відповідати підвищенню цін на основні фонди; - зміни умов надання позик і кредитів.

Інфляція впливає на показники проекту як у грошово­му, так і в натуральному виразі. Можлива зміна плану реа­лізації проекту (планованих величин запасів і заборговано­стей, позикових коштів, обсягу виробництва і продажів). Тому, безперечно, перехід до розрахунків у твердій валюті або навіть до натуральних показників не скасовує необхід­ності врахування інфляції. Для максимального врахування впливу інфляції розрахунок комерційної ефективності про­ектів слід проводити як у постійних і/або світових цінах, так і в прогнозних цінах, які повинні відображати умови здійс­нення проекту. Для досягнення цієї мети необхідно врахо­вувати динаміку:

- зміни відношення курсів внутрішньої та іноземної ва­лют;

- загального рівня цін;

- цін на виробничу продукцію на внутрішньому та зов­нішньому ринках; цін на використовувані ресурси;

- кожного виду прямих витрат;

- рівня заробітної плати;

- загальних та адміністративних витрат;

- вартості основних фондів;

- витрат на організацію збуту;

- банківського процента.

Аналіз впливу інфляції може бути здійснений для двох варіантів:

- темп інфляції різний за окремими складовими витрат і доходів;

- темп інфляції однаковий за окремими складовими вит­рат і доходів.

У рамках першого підходу, який більшою мірою відпові­дає реальній ситуації, особливо в країнах з нестабільною економікою, метод чистої теперішньої вартості використо­вується за своєю стандартною формою, але всі складові витрат і доходів, а також показники дисконту коригуються у відповідності з очікуваним темпом інфляції по роках. У рамках другого підходу вплив інфляції має своєрідний характер: інфляція впливає на числа (проміжні значення), отримані з розрахунків, але не впливає на кінцевий резуль­тат і висновок відносно долі проекту. Існує іще одна проблема — інвестори хочуть отримати компенсацію за зменшення купівельної спроможності май­бутніх грошових потоків із-за інфляції і тому потребують збільшення процентних ставок. Аналогічно інфляція часто ураховується у процентній ставці, яка використовується при оцінці проектів. Норму прибутку, яка включає в себе інфля­цію, називають номінальною ставкою. Можна відзначити, що неправильно просто додавати реальну норму прибутку до ставки інфляції. Інфляція здійс­нює дію множника, тобто грошові потоки повинні кожен рік множитись на (1 + ставка інфляції), щоб купівельна спро­можність залишалась на однаковому рівні, що виходить з формули Фішера. Розраховуючи грошові потоки, важливо бачити різницю між реальною і номінальною нормою прибутку Ці ставки і грошові потоки повинні відповідати одне одному. Так, якщо номінальна норма прибутку використовується як облікова ставка, то інфляція збільшить номінальний обсяг грошових потоків за строк роботи капітальних вкладень. З іншого боку, якщо припускається, що грошові потоки залишати­муться постійними протягом строку роботи активів, то пот­рібно використовувати реальну норму прибутку.

У розрахунках, пов'язаних з коректуванням грошових коштів у часі з урахуванням інфляції, використовують два поняття - номінальна та реальна сума грошових коштів. Номінальна сума грошових коштів - це їхня оцінка без урахування зміни купівельної спроможності грошей. Реальна сума грошових коштів - це їхня оцінка з ураху­ванням зміни купівельної спроможності грошей під впли­вом інфляції. Цю оцінку проводять при визначенні як тепе­рішньої, так і майбутньої вартості грошей. У практиці проектного аналізу розрахунки вартості гро­шових коштів з урахуванням інфляції проводять у наступних випадках:

- при коректуванні нарощеної вартості грошових по­токів;

- при формуванні рівню ставки проценту з урахуванням інфляції, яку використовують чи для нарощування, чи для дисконтування;

- при формуванні рівню доходів за фінансовими опера­ціями за проектом.

У процесі оцінки інфляції використовують два показники:

- темп інфляції (Ті), що характеризує приріст середнього рівню цін у періоді (n);

- індекс інфляції (Іі) у періоді, що визначається як (1 +Ті).

Приклад. Визначити реальну майбутню вартість інвес­тованих на 2 роки грошових коштів у розмірі 2000 гривень при процентній ставці з урахуванням інфляції 25 % річних, очікується темп інфляції 20 % у рік. Розв'язання. На основі формули Фішера визначимо не­обхідну реальну процентну ставку:

(1 + r) = (1 + n) / (1 + i); (4.14)

(1 + r) = 1,25/1,20 = 1,04,

тоді майбутня реальна вартість (FV) складатиме:

FV = PV × (1 + r) ;

FV = 2000 × 1,04 × 1,04 = 2163,2.

Висновок

У роботі даються теоретичні обґрунтування й рекомендації із практичного застосування методів фінансово - економічного аналізу при здійсненні кредитного, інвестиційних і ряду інших комерційних операцій. Із вступом нашої держави на шлях ринкових перетворень надзвичайно велике значення має формування та використання фінансових ресурсів. Управління фінансами вимагає від фінансового менеджера глибоких знань особливостей ринку, досвіду ведення фінансових розрахунків, інтуїції щодо прийняття рішень. Такі риси формуються в процесі оволодіння теоретичними основами фінансового аналізу та практичної діяльності. У фінансовому аналізі фінансові відносини між суб'єктами господарської діяльності за допомогою математичних засобів подаються у вигляді певних математичних моделей процесу управління, що дає можливість аналізувати і порівнювати альтернативні варіанти, а в кінцевому результаті приймати найоптимальніше фінансове рішення. За допомогою прийомів і методів фінансового аналізу можна звести до мінімуму ризик при здійсненні конкретної фінансової операції і водночас досить точно вирахувати майбутні доходи. Для фінансового менеджера дуже важливо чітко усвідомлювати тимчасову вартість грошей, тобто вартість грошей у будь-який заданий момент часу та її вплив на фінансову діяльність фірми. Тому аналіз тимчасової вартості грошей і потоків платежів - найважливіша фінансова проблема. Фундамент фінансового аналізу становлять такі поняття: прості і складні проценти, дисконт і дисконтування, нарощена і теперішня вартість грошей, еквівалентні ставки і платежі, ануїтети, фінансові ренти та їх використання у фінансово - економічних розрахунках. Основними категоріями фінансового аналізу є проценти і процентна ставка. Процентна ставка виконує дві важливі функції:

- з одного боку, процентна ставка - це ціна на гроші (норма позикового, депозитного процента);

- з іншого боку, процентна ставка - це міра, показник ефективності фінансової операції.

Поряд з визначенням таких видів ставок, як облікова, номінальна, ефективна, дисконтна, читач знайде й особливості їх застосування у фінансовій практиці. Кожен спосіб чи нове поняття ілюструється на прикладі.