Видатний полководець Великої Вітчизняної війни І. Д. Черняховський

Викладач кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету

ВИДАТНИЙ ПОЛКОВОДЕЦЬ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ І.Д. ЧЕРНЯХОВСЬКИЙ

історіографія Другої світової війни та зокрема Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., є багатою на дослідження та ґрунтовні праці

 

Герої війни — Черкащини про полководців, державних діячів і окремих військових частин та з'єднань. Біографії командуючого 3-м Білоруським фронтом І.Д. Черняховського, уродженця Черкащини, присвячено чимало літератури, яка висвітлює його життєвий шлях, зокрема військову біографію. Але у порівнянні з такими полководцями Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. як Г.К. Жуков, К.К. Рокоссовський, Р.Я. Малиновський, М.Ф. Ватутін, І.С. Конєв та багатьох інших, наукової літератури присвяченої І.Д. Черняховському набагато менше. Можливо на це вплинула передчасна загибель молодого генерала, а можливо і тому що багато із тодішніх маршалів та генералів СРСР під чиїм керівництвом безпосередньо воював молодий генерал, ревниво ставилися до молодого талановитого полководця, і тому після завершення Другої світової війни намагалися перетягти на себе військові досягнення І.Д. Черняховського.

Так, наприклад, означена вище проблема розглядається у книзі "Генерал Черняховський" П.Г. Кузнецова (1969 р.). У книзі А.Н. Кисельова "Молодость и зрелость полководца" (1971 р.), у другій книзі "Люди бессмертного подвига" як окрема коротка біографія. На даний час про військову діяльність молодого і талановитого генерала наукових статей і окремих підручників майже немає.

Славний син України І.Д. Черняховський належить до когорти тих видатних військових діячів, які зробили вагомий внесок у скарбницю воєнного мистецтва. За період Великої Вітчизняної війни 1941- 1945 рр. він пройшов шлях від командира дивізії до командуючого фронтом. І.Д. Черняховський був наймолодшим за віком з-поміж усіх тодішніх радянських полководців.

Народився він 29 червня 1906 р. в с. Оксанина на Черкащині. Дитинство минуло в с. Вербове, поблизу станції Вапнярка Одеської залізниці. Рано втративши батьків, Іван узяв на себе турботу про двох братів і трьох сестер.

З 1920 р. він - робітник депо. У 1922 р. складає екстерном іспити за неповну середню школу й працює в комнезамі, потім якийсь час - секретарем комсомольського осередку, а з 1923 р. - бондарем на Новоросійському цементному заводі "Пролетарій", а після закінчення шоферських курсів - водієм [3, 95; 6, 344-345; 8, 36].

В серпні 1924 р. І.Д. Черняховський за рекомендацією Новоросійського окружного комітету комсомолу вступає до Одеської піхотної школи. Згодом одружується з Анастасією Григорівною, що проживала в Києві, і переводиться до Київської артилерійської

йки служби молодого командира Червоної Армії пройшли в 17- артилерійському полку, де він послідовно займав такі посади: фімандир взводу, начальник топографічного загону полку, помічник сомандира батареї з політичної частини, командир розвідувальної їчальноїбатареї. При цьому і. Д. Черняховським набувалася воєнна ■фактика та досвід. Потім були Військово-технічна академія в Іенінграді ім. Ф.Е. Дзержинського й Військова академія механізації ^моторизації РСЧА. В 1936 р він отримує на той час нову ^спеціальність - командир-інженер механізованих танкових військ. Годі вже у молодого подружжя Черняховських було двоє дітей - донька Неоніла і син Олег [3, 95; 6, 345; 8, 36-37; 11, 8].

Після закінчення академії і. Д. Черняховський збагатив практикою свої теоретичні знання на посадах начальника штабу 2-го окремого танкового батальйону 8-ї механізованої бригади (з січня по липень 1937 р.), командира 1-го окремого танкового батальйону тієї ж бригади (з липня 1937 р. по травень 1938 р.), командира 9-го окремого легкого танкового полку (з травня 1938 р. по липень

р.), заступника командира 2-ї танкової дивізії в Білоруському Особливому воєнному окрузі (з липня 1940 р. по березень

р.). Таким послідовним і плідним був шлях випускника академії - старшого лейтенанта І.Д. Черняховського до звання, підполковника,

У висновках про атестацію свого заступника, командир 2-ї танкової дивізії С.М. Кривошеїн підкреслив, що І.Д. Черняховський за своїми знаннями і досвідом підготовлений для дострокового висунення на звання полковника [6, 345; 8, 37].

Цікаво, що у 30-х рр. під час масових репресій щодо офіцерського складу Червоної Армії, І.Д. Черняховському також загрожував арешт. На нього поступив наклеп, що він приховує своє соціальне походження - в той час це було серйозне обвинувачення. Врятувало те, що автор наклепу уже писав на І.Д. Черняховського набагато раніше, і питання було прояснене особисто Марією Ульяновою - сестрою В.І. Леніна [6, 345; 13, 278].

З березня 1941 р. І.Д. Черняховський призначений командиром 28-ї танкової дивізії Прибалтійського Особливого воєнного округу. Тут і застала його війна. 28-а танкова дивізія, якою командував Іван Данилович, вступила у свій перший бій з ворогом 23 червня 1941 р. в районі південно-західніше Шауляя. Так, в 22 години 23 червня 5-й танковий полк 28-ї танкової дивізії вдарив по передових частинах 1-ї танкової дивізії німців. Ворог був відкинутий на 5 км, втративши при цьому до двох рот піхоти і близько 10 гармат та до роти ворожих мотоциклістів на дорозі Калтіненай-Россієни, яку контролювали радянські танкісти. Це був тимчасовий успіх радянських військ, які були змушені все ж таки відійти від державного кордону на 100-120 км і там організувати свою наступну оборону [1, 5; 6, 345; 8, 37-38; 11, 14-15].

Ось як описаний у книзі А.А.ППомагайбо "Псевдоісторик Суворов або загадки Другої світової війни" перший бій 28-ї танкової дивізії: "Виступивши із району зосередження, 28-а танкова дивізія полковника І.Д. Черняховського до 10-ї години 23 червня вийшла на рубіж розгортання (50 км південно-західніше Шауляя), проте зразу перейти в наступ не змогла, так як майже все пальне було витрачене. До 15-ї години дивізія була вимушена стояти на цьому рубежі і чекати машини з паливо-мастильними матеріалами. Під час висування, частини дивізії чотири рази піддались ударам авіації противника і понесли втрати. Пальне було віддано авангардному 5- му танковому полку, який атакував частини 1-ї танкової дивізії. Втративши 13 танків, полк відійшов на 6 км на північ" [13, 446].

28-а танкова дивізія 25 червня 1941 р. провела свій другий жорстокий бій з ворогом, виконуючи бойове завдання по забезпеченню відходу радянських стрілецьких з'єднань. В цей день в дивізії було знищено 84 танки. Внаслідок перших боїв 28-а танкова дивізія втратила майже всі бойові машини і екіпажі до них, тому по суті вона перестала бути танковою. Хоча певний час вона носила назву танкової, але, згодом, в документах з'явилась назва 28-а стрілецька дивізія. Офіційно ж вона була перейменована в листопаді 1941 р. на 241-шу стрілецьку дивізію. Про цей неприємний факт у воєнній біографії І.Д. Черняховського досліджено мало. Хоча можливо молодий командир і допустив ряд прорахунків та помилок, але така ж і набагато трагічніша доля спіткала майже всі радянські війська на початковому етапі Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Однією із причин таких великих втрат було і те, що 28-а танкова дивізія мала 333 слабих танки Т-26, які на початку 30-х приймались на озброєння для підтримки піхоти (іншими словами Т-26 був застарілою моделлю) - але вони були кинуті в бій і в більшості швидко знищені авіацією та артилерією, після чого залишки дивізії почали частинами відступати на схід [13, 446]. Але слід зазначити, що 28-а танкова дивізія не була знищена повністю, як багато інших

 

радянських військових з'єднань, і більш того за тяжкі бої літа та осені 1941 р. вона набула репутації дійсно бойового з'єднання, обстріляного в боях, впертого в обороні і грізного в контрнаступі.

І в цьому велика заслуга І.Д. Черняховського. За це 21 листопада 1941 р. командуючий 27-ю армією генерал-майор М.Е. Берзарін підписав наказ на представлення командира 241-ї стрілецької дивізії (в минулому 28-ї танкової) до нагородження першим орденом Червоного Прапора [1, 11-12; 8, 38-39; 10; 11, 22-23].

Згодом, в боях під Новгородом та зимою 1941—1942 рр., очолювана І.Д. Черняховським дивізія знову показала зразки героїзму та стійкості. Так, за успішне керівництво в районі селища Дем'янськ Новгородської області у квітні 1942 р. І.Д. Черняховського було нагороджено другим з початку війни орденом Червоного Прапора, а 5 травня присвоєно звання генерал-майора і тим самим він став наймолодшим генералом на Північно-Західному фронті [1, 4; 6, 345; 8, 39; 10; 11, 29].

Успіхи молодого генерала, його почерк, були помічені командуючими фронтів і Верховним Головнокомандуванням. На початку липня 1942 р. його призначили командиром 18-го танкового корпусу, в склад якого входили три танкові (110-а, 180-а, 181-а), одна мотострілецька (1.8га) бригади, два окремих (1-й розвідувальний та 52-й мотоциклетний) батальйони, окремий гвардійський мінометний дивізіон (326-й), зенітно-артилерійський полк (217-й), підрозділи управління, підвозу та евакуації, рухомі ремонтні бази; а 25 липня — командуючим 60-ю армією, яка, згодом, в складі 1-го Українського фронту брала участь в 1943 р. у визволенні України. Так розпочався новий етап у бойовій діяльності молодого генерала І.Д. Черняховського, зв’язаний з керівництвом діями оперативного масштабу [1, 12; 8, 39-40; 10].

Згодом, тодішній командир Центрального фронту К.К. Рокоссовський писав у своїх спогадах: "Знайомлячись з військами 60-ї армії, переданої нам з Воронезького фронту, я уважно придивлявся до генерала І.Д. Черняховського. Молодий, культурний, життєрадісний. Пречудова людина! Було видно, що в армії його люблять. Це відразу кидається в очі. Якщо до командира підходять доповідати не з тремтінням, а з посмішкою, то розумієш, що він багато чого досягнув. Командири всіх рангів гостро відчувають ставлення до себе старшого начальника, напевно, мрія кожного з нас поводити себе так, щоб люди з любов'ю виконували наказ. Цього, власне, Черняховським досягнув..."[6, 346].

 

У січні 1943 р. розпочалася Воронезько-Касторненська операція. Уже в цій першій операції, проведеній І.Д. Черняховським, була помітна обдарованість командарма. Зосередивши всі сили і бойові засоби на головному напрямку, він зумів нанести могутній удар і розгромити противника протягом першого дня операції. Внаслідок чого 25 січня 1943 р. було звільнено місто Воронеж та продовжуючи розвивати наступ 60-а армія звільнила від гітлерівців Курськ. За успішно проведені операції на грудях І.Д. Черняховського засяяв третій орден Червоного Прапора, а через деякий час і перший орден Суворова 1-го ступеня, крім цього, 14 лютого 1943 р. йому було присвоєно чергове звання - генерал-лейтенанта [8, 40; 10].

За період зимових боїв 1942 — 1943 рр. війська армії знищили 37 тисяч солдат і офіцерів противника, а 16800 - взяли у полон. В армії народилися бойові традиції, зміцніла гордість за пройдений бойовий шлях [15, 463]. Під час Курської битви лівофлангові армії - 65-а генерала П.І. Батова і 60-а генерала І.Д. Черняховського активними діями на своїх рубежах сприяли успішному вирішенню головного завдання фронту. "Успіх 60-ї армії, — писав у своїх мемуарах П.І. Батов, - був несподіваним. І. Черняховський мав менше сил, ніж ми... Він створив під час операції із стрілецьких дивізій мобільні групи, зібравши для них увесь автотранспорт армії, і наступного дня вивів свої війська на оперативний простір". 29 серпня війська І.Д. Черняховського навальним наступом визволили міста Рильськ, Глухів та сотні інших населених пунктів. У штабі армії кореспонденти навперебій повідомляли до Москви про все нові і нові перемоги 60-ї армії, про воїнів-черняховців, що відзначилися в боях. Вони згадали прохання Івана Даниловича дати йому напрямок на Київ. На що йому по телефону генерал- полковник, командуючий Центральним фронтом К.К. Рокоссовський відповів: "Все буде залежати від тебе самого. До України - рукою подати. Київ теж близько. Зумієш добитися успіху - допоможемо. Отже, відкривай київський напрямок" [3, 96; 6, 346; 8, 42; 14, 135; 16].

6 вересня 1943 р. 60-а армія вибила ворога із залізничної станції Конотоп, а 9 вересня - після дводенних боїв - звільнила Бахмач. По радіо звучав наказ Верховного Головнокомандування: "У боях за міста Конотоп і Бахмач відзначилися війська генерал-лейтенанта І.Д. Черняховського. 9 вересня о 20-й годині столиця нашої

 

'тьківщини Москва салютує нашим доблесним військам, що звільнили іста Конотоп і Бахмач, двадцятьма артилерійськими залпами із 5|а двадцяти чотирьох гармат. Вічна слава героям, які полягли в фротьбі за волю і незалежність нашої Батьківщини!" [6, 346; 8, І2; 14, 136-137].

Та для успішного наступу на Київ важливо було оволодіти Черніговом, щоб не дати можливості ворогові нанести фланговий |у^ар по військах Воронезького фронту. Крім цього, перед Черніговом і Києвом стояв потужній вузол оборони ворога - {Ніжин. Гітлерівці добре укріпилися у Ніжині та лісисто-болотистих місцевостях і, зайнявши вигідні позиції, чинили запеклий опір нашим військам. Для того, щоб ввести в бій другий ешелон, потрібно було чотири години, а це дозволило б ворогу перегрупувати свої війська. Похмурий, дощовий день не дозволяв використати авіацію. Тоді І.Д. Черняховський вирішив завдати ворогові масового удару артилерією. Для цього була знята з вогневих позицій зенітна артилерія і кинута для боротьби з наземним ворогом. Це був небувалий випадок в історії Великої Вітчизняної війни

15 вересня дружина І.Д. Черняховського, Анастасія Григорівна, з дочкою і сином почули голос Левітана: "Війська Центрального фронту, продовжуючи наступати, сьогодні, 15 вересня, після дводенних запеклих боїв, оволоділи великим залізничним вузлом і містом Ніжином — дуже важливим опорним пунктом оборони гітлерівців на шляху до Києва. У боях за Ніжин відзначилися війська генерал-лейтенанта Черняховського" [10; 16].

Війська 60-ї армії, окрилені перемогами, разом з 13-ю армією 19 вересня форсували Десну, а 21 вересня оволоділи містом Чернігів. Внаслідок успішного наступу 60-ї армії на Конотоп, Бахмач, Ніжин і блискавичного виходу до Дніпра фронт німецько- фашистських військ було розділено на дві частини. Окрім того, вирвавшись уперед від інших з'єднань Центрального фронту більш як на 50 км, війська І.Д. Черняховського постійно нависали над флангом ворога. Це обумовило великий оперативний успіх не тільки військам Центрального, але і Воронезького фронтів. Долаючи найтяжчі перешкоди, стрілецькі батальйони І.Д. Черняховського першими досягли Дніпра на північ від Києва. Під час 25-денного наступу 60-а армія подолала з боями 300 км, визволивши тисячі населених пунктів України [6, 347].

Аналізуючи бойову діяльність військ і командарма 60-ї армії,

командуючий Центральним фронтом К.К. Рокоссовський і член Військової Ради К.Ф. Тепєгін відмічали: "...Стрімкий наступ 60*ї армії забезпечив швидке просування армій Центрального фронту до річок Десна і Дніпро. Не дивлячись на те, що ворог з метою утриматися на рубежі вводив свіжі сили, частини армії навальним натиском розбивали резерви противника.

...Черняховський показав велике уміння керувати військами у наступі, переслідуванні, форсуванні великих водних перешкод. Особисто сміливий генерал, з великою ініціативою" [8, 43].

Уміння командарма діяти не за шаблоном особливо проявилося під час форсування Дніпра. Гітлерівці розраховували на те, що радянським військам доведеться тимчасово припинити наступ для підтягування інженерних засобів переправи. Однак воїни 60-ї армії з ходу подолали водну перешкоду на плотах і човнах. їх поява на правому березі була несподіванкою для ворога, але, при цьому, і у передових радянських загонах склалося важке становище. Наступ захлинався, розширяти плацдарм не вистачало сил. У цю важку хвилину І.Д. Черняховський по радіо наказує: "Плацдарм розширяти. Висипаю підкріплення, допоможу вогнем і сам переправляюсь до вас" [10; 16].

Коли бійці довідалися, що з ними на плацдармі командарм, це підняло їхній дух. Активніше почала діяти артилерія. Незабаром навколо передових загонів 60-ї армії утворилося вогневе загороджувальне кільце. Спроба гітлерівців відкинути контратаками радянські передові частини назад до Дніпра не мала успіху. Плацдарм було не тільки утримано, але й розширено. Вночі на 26 вересня головні сили 60-ї армії форсували Дніпро. ЗО вересня воїни- черняховці захопили три плацдарми на рубежах Домантово, Ясногородки, Казаровичі [6, 347].

Внаслідок успішних наступальних боїв на північ від Києва війська І.Д. Черняховського утворили міцний плацдарм, примусили ворога розосередити свої сили і поліпшити становище військ 1-го Українського фронту. Викроївши вільну хвилину І.Д. Черняховський писав дочці: "Нілусенько, дорога, здрастуй! Тобі все здається, що я не сердечно лишу. Нілусенько, багато справ, не встигаю всього робити... А справи які!!! Поглянь, що вершать наші богатирі! Нарешті, Дніпро наш!.. Читай газету за 17 жовтня про звання Героя Радянського Союзу. Всі триста шість героїв, про яких надруковано... — це мої герої, диво-богатирі. Які чудові люди!"

 

еред Героїв Радянського Союзу було і прізвище Івана Даниловича, крім цього, він був нагородженим і другим орденом Суворова і-йго ступеня [6, 347; 8, 43; 15, 463; 16].

Після перегрупування сил радянські війська в ніч з 2 на 3 листопада [даром з Лютізького плацдарму прорвали оборону противника, ерняховці надійно прикрили від флангових контрударів головне угруповання фронту - з'єднання 3-ї гвардійської танкової і 38-ї армій, що наступали на Київ. 6 листопада 1943 р. війська 1-го [Українського фронту визволили столицю України — Київ.! особливу фоль у цьому відіграли успішні дії 60-ї армії під командуванням І.Д. Черняховського [14, 143-144].

■ В середині листопада 1943 р. гітлерівське командування вдалося до відчайдушних спроб знову захопити Київ. Тоді молодому командармові довелося помірятись силами з Е. Манштейном, який і командував добірними танковими дивізіями. Точилися запеклі бої, фашисти рвалися до Києва, незважаючи на великі втрати. Проаналізувавши непросте становище на фронті, І.Д. Черняховський дійшов висновку, що ворог планує наступ у смузі дій його армії. Тому він створив глибокоешелоновану оборону й підтягнув резерви. Це дало змогу зірвати задум противника [6, 347—348; 14, 147- 148].

Гітлерівці усе ще сподівалися переламати хід подій на свою користь. 15 січня, раптово атакувавши 15-й і 18-й корпуси 60-ї армії, вони глибоко вклинилися в бойові порядки черняховців. Але командарм зустрічним ударом по танкових клинах противника зупинив його наступ на всьому фронті і 60-а армія знову відновила втрачені рубежі.

Тим часом завершилася підготовка до Проскурівсько- Чернівецької операції, в якій 60-й армії відводився головний напрямок [14, 161-162]. 2 березня 1944 р., після поранення М.Ф. Ватутіна, командування військами 1-го Українського фронту взяв на себе маршал Г.К. Жуков. Уважно ознайомившись з планом операції 60-ї армії, він затвердив його без змін. Наступ розпочався на світанку 4 березня. Війська І.Д. Черняховського, посилені 4-м гвардійським танковим корпусом, прорвали оборону противника на напрямку головного удару фронту й просунулися вперед на 18 км, визволивши 70 населених пунктів [6, 348].

5 березня радіо повідомило про успіхи військ І.Д. Черняховського на Тернопільському напрямку. В наказі верховного головнокомандуючого Й.В. Сталіна зазначалося: "Війська 1-го

 

Українського фронту під командуванням маршала Жукова... прорвали міцну оборону німців на фронті до 110 км і за два дні наступальних боїв просунулися вперед на 25-50 км. У боях відзначилися війська генерал-лейтенанта Черняховського" [10; 16].

Зважаючи на особливу роль 60-ї армії та її командарма в цих боях, командуючий військами 1-го Українського фронту Маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков і член Військової ради фронту генерал-лейтенант К.В. Крайнкжов 5 березня писали в телеграмі Й.В. Сталіну, що "...за своїми знаннями й здатністю керувати військами командуючий 60-ї армії генерал-лейтенант І.Д. Черняховський цілком заслуговує звання генерал-полковника”. Того ж дня Г.К. Жуков привітав І.Д. Черняховського з присвоєнням йому цього високого військового звання [6, 348-349; 8, 44].

23 березня 60-а армія, незважаючи на шалений опір противника, прорвала його оборону південніше й північніше Тернополя і замкнула зовнішнє кільце оточення навколо угруповання фашистів - залишків чотирьох німецьких піхотних дивізій та окремих частин загальною чисельністю 16 тисяч чоловік. Такий був заключний етап участі І.Д. Черняховського у боях за визволення України.

З 12 квітня 1944 р. 38-річний І.Д. Черняховський — командуючий військами 3-го Білоруського фронту. Його воля й енергія, вміння згуртувати колектив, висока бойова майстерність повною мірою виявилися під час наступу радянських військ у Білорусії. Операція "Багратіон", в якій перед військами 3-го Білоруського фронту стояло одне з найважливіших завдань - розгром вітебсько-оршанського угруповання противника - стала вершиною воєнного мистецтва І.Д. Черняховського як полководця. Прийняте ним рішення завдати гітлерівцям не одного, а двох головних ударів, що, на перший погляд, не вписувалося в канони військової науки, абсолютно дезорієнтувало ворога [1, 37-38; 3, 99; 6, 349; 8, 45-46; 10].

22 червня 1944 р. війська І.Д. Черняховського з випередженням на 3-4 доби запланованого Ставкою строку вступили до столиці Білорусії, забезпечивши оточення великого фашистського угруповання в лісах на схід від Мінська. Член Військової ради фронту В.Є. Макаров писав у своїх спогадах: "Війська під керівництвом генерала Черняховського одними з перших увірвалися до Мінська... Успіх бою заздалегідь забезпечено ретельною, я сказав би ювелірною підготовкою наступу. В цій підготовці, позбавленій всякого шаблону і здійсненій зовсім новими методами, які спантеличили німецьку розвідку, багато що було зроблено з

 

ініціативи Івана Даниловича й стало результатом його невичерпної воєнної творчості, його високої ерудиції та воєнного вміння"[1, І 51-59; 10]. 28 червня 1944 р. І.Д. Черняховському було присвоєно звання генерала армії, а наступного дня він удостоївся ще однієї найвищої нагороди - медаль "Золота Зірка" [6, 349].

Згодом, наступило важке випробування для військ 3-го Білоруського фронту і особисто для його командуючого. З жовтня 1944 р. Ставка поставила 3-му Білоруському фронту нове завдання - розгромити Тільзітсько-Інстербурське угруповання німців і оволодіти районом Кенігсберга (тепер Калінінград). Потрібно зазначити, що загальне стратегічне становище не сприяло проведенню цієї операції. Військам фронту, які дуже стомилися після тривалого наступу, зокрема, в Білорусії, потрібно було прорвати прикордонний укріплений район, в якому нараховувалося 112 довготривалих залізобетонних конструкцій різноманітного типу. Сусідні фронти в той час не мали можливості наступати, що дозволяло ворогу знімати сили з інших ділянок та направляти їх для відбиття радянського наступу на Східну Прусію. Незважаючи на це наступ військ 3-го Білоруського фронту розпочався 16 жовтня. В результаті точного визначення позицій артилерії, траншей, дотів, після артилерійської і авіаційної підготовки все на глибину двох позицій ворога було знищено. Війська в перший же день просунулися на 4- 6 км, що для прориву укріплених районів вважається нормально.

Війська 3-го Білоруського фронту, методично прогризаючи сильну оборону ворога, змогли пройти лише 30-50 км, подальший наступ став безперспективний, внаслідок зміни сил не на користь радянських військ і все більш наростаючих контратак та контрударів противника. Але не зважаючи на це, радянські війська з тяжкими боями наступали вперед [1, 78-89; 8, 47; 9].

Під час проведення Східно-Пруської операції війська 3-го Білоруського фронту в січні 1945 р. здійснили інстербурзько- Кенігсберзьку операцію і спільно із 2-м Білоруським фронтом блокували східно-пруське угруповання, підступивши до околиць Кенігсберга [9; 15, 463].

10 лютого 1945 р.до складу 3-го Білоруського фронту були переведені із 2-го Білоруського три загальновійськові (50-а, 3-я, 48-а) і одна танкова (5-а гвардійська) армії, тим само значно збільшувалась ділянка дій, якою командував І.Д. Черняховський і відповідно зростала відповідальність молодого генерала. А 19 лютого 1945 р. в газеті "Красная звезда" передбачалась публікація

 

указу Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння І.Д. Черняховському звання маршала. Але 18 лютого під час боїв за оволодіння Кенігсбергу в районі міста Мельзак його життя трагічно обірвалося [1, 91-92; 6, 350; 8, 49; 9; 15, 463].

Слід зазначити, що за успішні бойові дії періоду Великої Вітчизняної війни війська, якими командував двічі Герой Радянського Союзу І.Д. Черняховський, 34 рази відмічались в наказах Верховного Головнокомандування. Особисто І.Д. Черняховський був нагороджений орденом Леніна, 4 орденами Червоного Прапора, 2 орденами Суворова 1-го ступеня, орденами Кутузова 1-го ступеня, Богдана Хмельницького 1-го ступеня (за звільнення України) та численними медалями. Наказом міністра оборони він також був зачислений навіки в списки першої батареї Київського вищого зенітного ракетного ордена Леніна Червонопрапорного училища ім. С.М. Кірова [15, 463].

У 1992 р. останки уславленого генерала, похованого останнього року війни у Вільнюсі, було перенесено до Москви. Там, на Новодівичому кладовищі, знайшов він свій останній притулок. А пам'ятник І.Д. Черняховського перенесено до Воронежа, де в липні 1942 р. він став командуючим 60-ю армією.

Видатному військовому діячеві І.Д. Черняховському в раді міст споруджено пам'ятники, на його честь місто Інстербург (Калінінградська область) перейменовано на Черняховськ, а на його батьківщині в с. Оксанина встановлено бронзовий бюст [6, 350].

Алексеев Н.И. Осколком оборванная жизнь. — М., 1983. — 94 с.

Бушин М.І., Гудачкова Н.В., Лазуренко В.М., Лисенко А.І. Історія Шеаченкового краю: 1939 — 2002. — Черкаси. 2003. — 233 с.

Герои бессмертны. — М., 1980.

Зореносні. — Дніпропетровськ, 1971. — 264 с.

Історія міст і сіл Української PCP. Черкаська область. — К., 1972. — 788 с.

Історія України в особах ХіХ — XX ст. — К., 1995. — 479 с.

Киселев А.Н. Молодость и зрелость полководце. — М., 1971.

Киселев А.Н. Один из талантливейших... // Военно-исторический журнал". — №6. — М., 1966. — С. 36-49.

Красная Звезда. — 1965. — 17 февраля.

Красная Звезда.- 1986. — 17 февраля.

Кузнецов П.Г. Генерал Черняховский. — М., 1969.

Люди бессмертнго подвига. Кн 2. — М., 1975. — 638 с.

Помогайбо А.А. Псевдоисторик Суворов и загадки Второй мировой войны. — М., 2003. — 480 с.

Рокоссовский Р.К. Трудными дорогами Победы. — К., 2004. — 256 с.

Советская Военная Энциклопедия. В 8 томах. — Т. 8. — М., 1980. — «587 с.

Черкаська правда. — 1975. — 18 лютого.

Черкаський край — земля Богдана і Тараса: культурологічний збірник / за редакцією Б.В. Губського, 8.М. Литвина, В.А. Смолія. — К., 2002. — 788 с.

Демчук М.Г., учитель географії Боярської загальноосвітньої школи N11 ступенів (Лисянський район)