Фізіолого-психологічні особливості

Лекція №3

Мета лекції:

Навчити і проаналізувати проблеми фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії в галузі, що впливають на умови діяльності працівників, залежно від специфіки тих чи інших видів робіт.

Завдання:

Дати поняття комплексу психофізіологічних небезпечних і шкідливих факторів трудової діяльності та захисту від їх дії на сьогодні

План лекції:

1.Загальні положення

2.Фізіолого-психологічні особливості

3.Роль центральної нервової системи в трудовій діяльності людини

4.Значення адаптації в трудовому процесі

5.Показники тяжкості та напруженості трудового процесу

 

Модуль 2. Проблеми фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії в галузі

Субмодуль 2.1 фізіологія та психологія праці

Загальні положення

Відповідно до ГОСТ 12.0.003-74, небезпечні та шкідливі вироб­ничі фактори поділяються на чотири групи: фізичні, хімічні, біоло­гічні та психофізіологічні.

В умовах промислового виробництва залежно від особливостей технологічного процесу, застосованих матеріалів, обладнання, про­дукції, що випускається, на людину в процесі праці переважно діють фізичні, хімічні й біологічні небезпечні та шкідливі чинники. Тому при вивченні питань захисту працівників та заходів щодо організації охорони праці цим чинникам приділяється значна увага.

Проте, у сучасному виробництві на людину діє, крім різноманіт­них несприятливих чинників зовнішнього виробничого середовища, ще й велика кількість психофізіологічних чинників, зумовлених фі­зичними та нервово-психічними перевантаженнями працівника, його індивідуальними якостями та психічним станом.

Автоматизація, механізація та комп'ютеризація виробничих 'процесів, різке зростання швидкості та об'ємів виробничих, інфор­маційних та соціальних взаємодій у сучасному виробництві збіль­шили навантаження на центральну нервову систему працівника, і психофізіологічні фактори стали належати до ряду найважливіших небезпечних і шкідливих виробничих чинників. Крім того, сучасний етап реформування економіки України та перехід до ринкових відносин характеризується збільшенням частки підприємств, організацій, установ невиробничої сфери, де переважає розумова праця, під час якої домінують психофізіологічні навантаження.

Отже, вивчення комплексу психофізіологічних небезпечних і шкідливих факторів трудової діяльності та захисту від їх дії на сьогодні є актуальним питанням охорони праці.

Фізіолого-психологічні особливості

Праця людини є функціональним процесом, в якому використовуються фізіологічні та психологічні якості працівника. В процесі залучаються всі органи й системи організму людини – мозок , м'язи, судини, серце, легені та ін. При цьому витрачається нервова та м'язова енергія. Отже, праця - це фізіологічний процес витрачан­ня людської енергії. Крім того, в процесі праці активізуються усі психічні функції людини: сприймання, мислення, пам'ять, відчуття, уява, вольові якості, уважність, зацікавленість, задоволення, зосеред­женість, напруження, стомлення тощо.

Умови праці - поняття ємке, комплексне. Воно може розгля­датися в широкому плані, включаючи сукупність всіх чинників, що формують умови трудової діяльності: матеріально-технічні і тех­нологічні, психофізіологічні, соціально-психологічні і естетичні. У вузькому сенсі умови праці включають лише чинники зовнішнього середовища на робочому місці, точно так, як і поняття «Робоче місце» в широкому його значенні включає не тільки планування, оснащення і обслуговування, але і умови праці на робочому місці.

У практиці роботи відповідно до державних стандартів під умо­вами праці прийнято розуміти, перш за все, те зовнішнє середо­вище, в якому трудиться людина, ту конкретну обстановку, в якій здійснюється його трудовий процес. У вузькому плані в умови праці ми включаємо психофізіологічні, санітарно-гігієнічні, соціально-психологічні і естетичні чинники. Зовнішнє середовище робить сильний вплив на організм людини, його фізичні функції і психіку, а, отже, на його працездатність, рівень продуктивності праці. Тому впровадження достовірно наукової організації праці неможливе без детального вивчення функціональних особливостей людського організму, без урахування впливу на людину всього різноманіття оточуючих його умов.

Значення умов праці в рішенні завдань наукової організації праці (НОП) важко переоцінити. Умови праці роблять великий вплив на організм вчителя в цілому, на його фізіологічні функції і психіку, на рівень працездатності і ефективності праці. З погляду НОП умови праці - не фон, на якому протікає процес праці, а його органічна частина, і цього ніколи не слід забувати.

У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, в тому числі інформацію про наявність шкідливих і небезпечних чин­ників на робочому місці; приймає і реалізує рішення; осмислює різні варіанти дій; використовує засвоєні знання, навички і вміння; аналізує відповідність умов, знарядь та предметів праці правилам, нормам; прогнозує можливі ситуації; оптимально мобілізує свої резервні можливості; концентрує вольові зусилля на досягненні поставленої мети в цілях підвищення безпеки праці. Також у процесі праці реалізується комунікативна функція психіки, яка виявляється у спілкуванні працівників і є основою міжособистих відносин, спо­собом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною. В ній враховуються індивідуальні властивості особистос­ті які проявляються у відмінностях поведінки людей у тих чи інших небезпечних ситуаціях.

Отже, можна зробити висновок, що праця - це сукупність фізіологічних та психічних процесів, які спонукають, програмують і регулюють діяльність людини.

У процесі праці відбувається функціональне напруження люди­ни яке зумовлене двома видами навантажень: м'язовими і нерво­вими.

М'язові навантаження, як правило, визначаються робочою по­зою, характером робочих рухів, напруженням фізіологічних функ­цій тих органів, які задіяні при виконанні робіт стоячи або сидячи. Динамічні навантаження зумовлені м'язовими навантаженнями при переміщенні у просторі тіла або його частин.

Нервові навантаження зумовлені напругою уваги, пам'яті, сенсорного апарату, активізацією процесів мислення та емоційної сфери.

Залежно від співвідношення м'язових і нервових навантажень праця поділяється на фізичну, з перевагою м'язових навантажень, і розумову, з перевагою навантажень на кору головного мозку, пов'язаних із вищими психічними функціями.

Цей поділ є умовним, тому що будь-яка праця містить у собі зазначені компоненти і являє собою єдиний нервово-м'язовий про­цес. Співвідношення затрат м'язової та нервової енергії, виконавсь­ких і творчих функцій, механічних дій і операцій мислення у трудо­вому процесі характеризують зміст праці.

Фізична праця відрізняється великими витратами енергії, швид­ким стомленням та відносно низькою продуктивністю. При роботі м язів підсилюється кровообіг, що прискорює постачання поживних речовини і кисню, видалення продуктів розпаду. В організмі нас­тають фізіологічні зміни, які забезпечують м'язову діяльність. Із підвищенням тяжкості фізичної праці збільшується вживання кисню, ожній людині відповідає свій показник максимального споживання кисню (МСК). Чим вище МСК, тим вища працездатність, стійкість до впливу екстремальних факторів. Звичайно МСК не перев вищує 3...4 л/хв. Під час виконання дуже важкої роботи постачанні кисню в організм досягає своєї межі, але потреба в ньому стає ще більшою і не задовольняється в процесі роботи. В цей момент в організмі виникає стан кисневої недостатності - гіпоксія. Помірна гіпоксія тренує організм, але якщо важка фізична праця тривав довго, або якщо людина не звикла до великих навантажень, і в дихальна та серцево-судинна системи погано забезпечують роботе м'язів - гіпоксія стає ушкоджуючим чинником.

М'язова робота супроводжується змінами і в обміні речовини які, в свою чергу, позначаються на складі крові. Суттєвим чинником що впливає на склад крові, є порушення водного і водно-сольового балансу. В зв'язку з цим підвищується концентрація солі в рідкій частині крові (плазмі). Крім того, енергетичні витрати в процес праці передбачають надходження у кров різних продуктів розпад речовин, що призводить до зміни складу крові.

У сфері матеріального виробництва працівники здійснюють і трудову діяльність із переважною часткою фізичної праці. У сфер управління, надання послуг, виробництва ідеологічної та науково-технічної продукції працівники здійснюють трудову діяльність із переважною часткою розумової праці. Важливою ознакою розумо­вої праці є те, що результатами діяльності працівників є не мате­ріальні речі, а плани, програми, ідеї, проекти, управлінські рішення інформація, послуги тощо.

На відміну від фізичної, розумова праця супроводжується меншими витратами енергетичних запасів, але це не свідчить про її легкість. Основним працюючим органом під час такого виду праці виступає мозок. При інтенсивній інтелектуальній діяльності потреба мозку в енергії підвищується і становить 15...20% від загального об'єму енергії, яка витрачається в організмі. При цьому вживанні кисню 100 г кори головного мозку в 5 разів більше, ніж скелетними м'язами тієї ж ваги при максимальному фізичному навантаженні При читанні вголос витрати енергії підвищуються на 48%; при публічному виступі - на 94%; при роботі операторів комп'ютерів* управляючих систем - на 60...100%. Підчас розумової праці значно активізуються аналітичні та синтетичні функції центральної нервової системи, прийом і переробка інформації, виникають функціональні зв'язки, нові комплекси умовних рефлексів, зростає роль функцій уваги, пам'яті, навантаження на зоровий та слуховий аналізатори.

Для розумової праці характерні: велика кількість стресів, мала рухливість, вимушена статична поза - все це зумовлює застійні явища у м’язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршення постачання мозку киснем, зростання потреби в глюкозі. При розумовій праці погіршується робота органів зору, стійкість ясного бачення гострота зору, адаптаційна можливість ока.

Розумовій праці властивий найбільший ступінь зосередження уваги - в середньому у 5...10 разів вище ніж при фізичній праці. Завершення робочого дня зовсім не перериває процесу розумової діяльності. Розвивається особливий стан організму - втома, що з часом може перетворитися на перевтому. Все це призводить до порушення нормального фізіологічного функціонування організму. При розумовій праці мають місце зсуви в вегетативних функціях людини: підвищення кров'яного тиску, зміни електрокардіограми, вентиляції легень і вживання кисню, підвищення температури тіла. Після закінчення розумової праці втома залишається довше, ніж після фізичної праці, однак навіть у стані перевтоми працівники здатні довгий час виконувати свої обов'язки без особливого зниження рівня працездатності і продуктивності.

Як правило, під час розумової праці важко вимкнути механізм переробки інформації навіть під час відпочинку; люди працюють не лише 8... 12 годин на добу, а майже постійно з короткими перек­люченнями. Це і є підтвердженням так званої інформативної теорії, І згідно якої, людина під час сну перероблює інформацію, отриману в період активної бадьорості. Кожний вид праці характеризується певним рівнем загальної рухової активності працівника, вимагає вибіркової, специфічної пси­хічної активності, пов'язаної з пізнанням, сприйняттям, спілкуван­ням тощо. 2.1.3. Роль центральної нервової системи в трудовій діяльності людини

Нервова система має найголовніше значення в організмі люди­ни. Вона координує, регулює роботу всіх внутрішніх органів і здійснює зв'язок організму із зовнішнім середовищем. Нервова система людини складається із центральної (ЦНС), яка включає головний і спинний мозок і периферійної (ПНС), яка складається з нервових волокон, що відходять від головного і спинного мозку.

За функціями нервову систему поділяють на соматичну і вегета­тивну. Соматична нервова система регулює опорно-руховий апарат і всі органи чуття, а вегетативна - процес обміну речовин та роботу всіх внутрішніх органів (серця, нирок, легенів та ін.). Найпростіші рухи регулює спинний мозок. Довгастий мозок керує процесами травлення, дихання, кровообігу та іншими життєво важливими функ­ціями. Підкіркова і кіркова частини головного мозку керують усією психічною діяльністю людини.

Центральна нервова система виконує рефлекторну, інтегративну та координаційну функції.

Рефлекторна діяльність мозку зумовлена безумовними та умов­ними рефлексами. Безумовні рефлекси є вродженими, мають велику стійкість і забезпечують пристосування організму до зовнішнього середовища. Умовні рефлекси набуваються залежно від обставин, розширюють діапазон пристосувальницьких можливостей організ­му і згасають, якщо потреби в них немає.

Стійка і злагоджена система умовних рефлексів формується у процесі навчання і забезпечує виконання певного виробничого завдання. Стійкість системи умовних рефлексів може бути порушена при відхиленні трудової діяльності від програми, а надійність - під впливом несприятливих виробничих чинників. Такі порушення, якщо не вжити належних заходів, можуть призвести до зниження праце­здатності, травм або нещасних випадків.

Виконуючи інтегративну функцію, ЦНС забезпечує злагоджену взаємодію всіх органів і систем організму, підтримує його стійкий внутрішній стан. Несприятливі умови праці можуть призвести до стомлення нервової системи, що послаблює її інтегративну функцію і може спровокувати розлад ряду фізіологічних систем: серцево-судинної, шлунково-кишкової, дихальної тощо або призвести до різних захворювань (інфаркти, інсульти, виразкові хвороби та ін.). Завдяки координаційній функції ЦНС здійснює підпорядкуван­ня багатьох рефлексів одному, який має на даний час найважливіше значення для організму.

Усі функції центральної нервової системи реалізуються в кожній конкретній реакції організму, забезпечуючи ефект найбільшого при­стосування до мінливих умов зовнішнього середовища і підвищую­чи фізіологічну опірність організму шкідливим зовнішнім впливам.

Вища нервова діяльність людини заснована на функціях двох сигнальних систем. Анатомічною основою першої сигнальної системи єаналізатори (зоровий, слуховий та ін.). Аналізатор – це система нервових клітин, які сприймають і переробляють інформацію, що надходить до них із зовнішнього та внутрішнього середо­вища організму.

Анатомічною основою другої сигнальної системи, яка властива тільки людині, є мовно-руховий апарат, тісно пов'язаний із зоровим та слуховим аналізаторами, а її подразником є слово. Мова, в усіх її видах, являє собою найбагатше джерело подразників. За допомогою слова передаються сигнали про конкретні подразники, і в цьому випадку слово служить принциповим подразником - сигналом сигналів, є пусковим механізмом дій і вчинків людей. Мова підвищує здатність мозку відображати дійсність, забезпечує аналіз і синтез, абстрактне мислення, створює можливість для спілкування, використання і передачі життєвого досвіду, досягнень культури і мистецтва. Але в деяких випадках слово може бути негативним подразником і може призвести до розладів нервової системи, порушень функціонування всіх систем організму і, таким чином, стати небезпечним виробничим фактором.

Центральна нервова система бере участь у прийомі, обробці та аналізі будь-якої інформації, що надходить із зовнішнього і внутрішнього середовищ. При виникненні перенавантажень на організм людини нервова система визначає ступінь їхнього впливу і формує адаптаційно-захисну реакцію.