Прототиповий текст – це монолог.

Однак багато лінгвістів (зокрема М. Бахтін та Л. Якубинський) стверджували, що монолог є вторинним порівняно з діалогом. Гіпертекст із цього погляду дає змогу усунути штучну монологічність тексту.

Звичайний текст, як правило, має автора. Гіпертекст у традиційному розумінні автора не має – у нього багато авторів, причому для гіпертексту, який постійно змінюється, авторський колектив також постійно змінюється. Зміна статусу автора змінює й статус читача: у гіпертекстовій системі розуміння часто супроводжується зміною компонентів гіпертексту чи, як мінімум, вибором шляху перегляду. що теж є актом творчим, авторським.

Множинність авторства має й ще один наслідок: у гіпертексті представлено багато поглядів на проблему, а у звичайному тексті – лише одна. Саме тому гіпертекст об’єктивніший і більш толерантний до читача, ніж класичний текст.

Гіпертекстові технології дають змогу легко поєднувати різні види інформації – звичайний текст, рисунок, графік, таблицю, схему, звук і рухоме зображення. Як традиційний текст, так і гіпертекст - феномени, породжені новими технологіями. У першому випадку технологія дала змогу легко тиражувати і розповсюджувати знання найрізноманітніших типів, а у другому – комп’ютерні технології дали змогу легко змінити сам зовнішній вигляд тексту та його структуру. Різнорідність гіпертексту – це перша технологічна властивість гіпертексту, технологічна в тому сенсі, що вона безпосередньо випливає з використовуваної комп’ютерної технології. Друга технологічна властивість гіпертексту – його нелініність. Гіпертекст не має стандартної, звичайної послідовності читання. Інші властивості гіпертексту тією чи іншою мірою є наслідками із цих двох технологічних властивостей.

Підсумувати відмінності тексту й гіпертексту можна так:

скінченність традиційного тексту – безкінечність, незавершеність, відкритість гіпертекту;

лінійність тексту – нелінійність гіпертексту;

точне авторство тексту – відсутність авторства (за традиційним розумінням) у гіпертексту;

суб’єктивність, односторонність звичайного тексту - об’єктивність, багатосторонність гіпертексту;

однорідність звичайного тексту - неоднорідність гіпертексту.

Компоненти гіпертексту. Структурно гіпертекст може бути представлений як граф, у вузлах якого перебувають традиційні тексти чи їх фрагменти, зображення, таблиці, відеоролики тощо. Вузли поєднані різноманітними відношеннями, типи яких задають розробники програмного забезпечення гіпертексту чи сам читач. Відношення задають потенційні можливості переміщення чи навігації по гіпертексту. Відношення можуть бути однонаправленими чи двонаправленими. Відповідно, двонаправлені стрілки дають змогу користувачеві рухатися у дві сторони, а однонапрлені - лише в одну. Ланцюжок вузлів, через які проходить читач під час перегляду компонентів тексту, утворює шлях чи маршрут.

 

A R L

{текст} {фотографія} {текст}

 

B T K

{фотографія} {текст} {текст}

 

C U J

{текст} {відеоролик} {фонограма}

 

D H

{відеоролик} {текст}

 

E O

{фонограма} {картина}

 

F P I

{текст} {текст} {текст}

 

Маршрути через вузли B, U, L та E, O, I відповідають різним прочитанням гіпертексту. Тип читання гіпертексту визначається не лише маршрутом, але й якісними характеристиками, пов’язаними з розумінням інформації, що міститься у вузлах. Повільне читання передбачає уважне знайомство з інформацією кожного вузла. Часто повільне читання супроводжується нотатками, які читач може прив’язувати до вузлів гіпертексту. Швидке читання – браузинг – найчастіше використовується в інформаційних системах, заснованих на гіпертекстовій технології. Під час пошуку конкретної інформації користувач швидко пересувається вузлами мережі, маркуючи необхідні фрагменти. Для браузингу створюють відповідну програмну підтримку.

Сукупність суміжних вузлів утворюють «довкілля» певного вузла. Зрозуміло, що «довкілля» вузла утворюють ті вузли, у яких містить інформація, близька за семантикою до змісту цього вузла. Вузли мережі, до яких входить і виходить багато стрілок-відношень, утворюють центральну частину гіпертексту, а ті, які майже ізольовані від інших вузлів – периферією.

Елементи типології гіпертексту. Перше протиставлення стосується структури гіпертексту. Гіпертекст може бути ієрархічним чи мережевим. Ієрархічна – деревоподібна – будова гіпертексту суттєво обмежує можливості переходу між його компонентами. У такому гіпертексті відношення між компонентами нагадують структуру тезаурусу, основаного на родо-видових зв’язках. Ієрархічний гіпертекст не реалізує всіх можливостей технології гіпертексту. У середовищі розробників гіпертекстових систем він не має широкої популярності. Натомість мережевий гіпертекст дає змогу використовувати різні типи відношень між компонентами, не обмежуючись відношеннями «рід-вид».

Друге протиставлення характеризує не саму структуру гіпертексту, а можливості програмного забезпечення. Тут розрізняють прості і складні гіпертексти.

Прикладом простого програмного забезпечення гіпертексту може слугувати електронний зміст документа, який дає змогу перейти до будь-якої частини змісту, оминаючи етап перегляду всього тексту. До простого гіпертексту належить і система, яка дає змогу проглядати покликання на літературу, що міститься в тексті, не звертаючись безпосередньо до переліку літератури. Складні гіпертексти мають багату систему переходів між компонентами гіпертексту, в них нема уявлення про базовий текст, з яким пов’язані за значущістю тексти.

За способом існування гіпертексту виокремлюють статичні та динамічні гіпертексти. Статичний гіпертекст не змінюється у процесі експлуатації; у ньому користувач може фіксувати свої коментарі, проте вони не змінюють сутності справи. Для динамічного гіпертексту зміни є нормальною формою існування. Звичайно динамічні гіпертексти функціюють там, де необхідно постійно аналізувати потік інформації, тобто в різноманітних інформаційних службах. Гіпертекстовою є, наприклад, Арізонська інформаційна система (AAIS), яка щомісячно поповнюється на 300-500 рефератів.

Відношення між елементами гіпертексту можуть фіксувати створювачі, а можуть породжуватися кожного разу, коли відбувається звернення користувача до гіпертексту. У першому випадку йдеться про гіпертексти жорсткої структури, а в другому - про гіпертексти м’якої структури. Жорстка структура технологічно повністю зрозуміла. Технологія організації м’якої структури має засновуватися на семантичному аналізі близькості документів (чи інших джерел інформації) один до одного. Це нетривіальна задача комп’ютерної лінгвістики. Сьогодні часто використовують технології м’якої структури на стрижневих словах. Перехід від одного вузла до іншого в мережі гіпертексту здійснюється в результаті пошуку стрижневих слів. Оскільки перелік стрижневих слів кожного разу може відрізнятися, кожного разу змінюється й структура гіпертексту. Жорсткість чи м’якість архітектури гіпертексту залежить й від кількості інформації. яку він містить. Якщо вузлів в мережі гіпертексту близько 1-3 тисяч, то найчастіше використовують жорстку архітектуру, якщо ж кількість вузлів досягає десятків тисяч чи навіть мільйонів одиниць, то краще застосовувати м’яку структуру, оскільки кодування жорстких зв’язків вимагає багато часу. Структура Інтернету часто функціює як гіпертекст м’якої архітектури.

Технологія побудови гіпертекстових систем не зважає на відмінності між текстовою та нетекстовою інформацією. Однак залучення візуальної та звукової інформації (відеороликів, картин, фотографій, звукозаписів тощо) вимагає суттєвої зміни інтерфейсу з користувачем та потужнішої програмної та комп’ютерної підтримки.

Такі системи називають гіпермедіа чи мультимедіа. Наочність мультимедійних систем визначила їхнє широке використання в навчанні, у створенні комп’ютерних варіантів енциклопедій.

 

Дослідники виокремлюють такі типи гіпертекстових систем:

бібліотечні (динамічні з можливим додаванням нових блоків і наявним коментарем);

аналітичні - гіпертексти, спрямовані на проектування багаторівневих стадій і шляхів розв'язання складних проблем;

довідкові, орієнтовані на перегляд великих масивів інформації й пошук необхідних даних;

експериментальні, спрямовані на креативні функції гіпертексту.

 

Головними властивостями гіпертексту називають:

когезійну закритість як відносну тематичну закінченість, відсутність зв'язків з іншими блоками гіпертексту,

неієрархічність як відсутність у ньому головних і допоміжних інформаційних блоків,

іманентність як здатність засвоювати нові види інформації, відкритість як можливість додавання нових інформаційних блоків,

мультилінійність як ступеневе розгортання (заголовок-заголовок з анотацією - частина тексту-повний текст),

неоднорідність як наявність інформації різних типів у вузлах графа (текстів, малюнків, схем, таблиць, відеороликів тощо).

 

За способом будови типами гіпертекст є ієрархічний, що обмежує можливості переходу між його компонентами й має родо-видову структуру; і мережний, який має сіткову побудову.

Статичний і динамічний гіпертексти різняться можливістю змін у процесі експлуатації. Структура гіпертексту залежить від кількості наявної в ньому інформації, може бути твердою, фіксованою і м'якою й породжується у кожному випадку користування.

 

Деякі гіпертекстові системи. Технологічні в основі гіпертексту лежать комп’ютерні програми, які підтримують такі базові функції:

· забезпечення швидкого перегляду інформаційного масиву (браузинг);

· оброблення покликальних відношень (звернення та виклик фрагменту тексту чи іншої інформації, на яку здійснюється покликання);

· навігація по гіпертексту, запам’ятовування маршруту руху; представлення маршруту руху у формі, яка легко сприймається;

· змога формувати звичайний лінійний текст як результат руху по гіпертексту;

· доповнення гіпертексту новою інформацією;

· введення нових відношень до структури гіпертексту (для систем з жорсткою структурою).

 

Перша комп'ютерна система, що реалізувала ідею гіпертексту, була створена в 1968 р. Вона мала чисто науково-дослідний характер і забезпечувала можливість користувачам, відповідно до своїх уявлень, формулювати, нарощувати систему зв'язків між елементами інформації і проглядати інформацію як систему зв'язків.

Термін гіпертекст ввів Т. Нельсон. Він визначив гіпертекст як поєднання тексту на природній мові зі створюваною комп'ютером можливістю інтерактивного створення всередині нього нових гілок або динамічної організації нелінійного тексту, який вже не може бути надрукований звичайним чином на звичайній сторінці.

Т. Нельсон був розробником гіпертекстової системи, яка використовувалася для ведення документації по проекту космічного корабля Апполон.

 

У 1987 р. фірма Apple випустила першу гіпертекстову систему для персональних машин - пакет HyperCard (створена Біллом Аткінсоном) для комп'ютерів Macintosh. З цього часу гіпертекстова технологія здобуває масовий комерційний характер.

Гіпертекст можна розглядати як своєрідну базу даних, яка організовується у вигляді відкритої, вільно нарощуваною і змінною мережі, вузли якої (лінійні тексти) з'єднуються самим користувачем. Від звичайної бази даних гіпертекст відрізняється насамперед тим, що в ньому відсутні апріорно задані обмеження на характер зв'язків (як, наприклад, в ієрархічних структурах).

Елементи гіпертексту (текстові фрагменти) називаються вузлами. Вузли, між якими можливий перехід, вважаються суміжними, а сама можливість переходу називається зв'язок. Сукупність суміжних вузлів утворює оточення даного вузла.

Послідовно з'єднані зв'язками вузли утворює ланцюг. Відстань між вузлами, що відповідає близькості або неблізості їх змісту, так само мінімальної кількості проміжних вузлів.

Загалом як вузли можуть виступати: слово; словосполучення; речення; абзац; параграф; документ; зібрання документів, що стосуються однієї теми; окремі повідомлення і т. ін.

Характер зв'язків між вузлами може бути різним. Перехід може здійснюватися між: текстом і коментарем до нього, між різними редакціями тексту, між текстом і його можливими продовженнями, між текстами, що відповідають або заперечують один одному, між текстами. які перетинаються за змістом тощо.

Створення гіпертексту полягає, насамперед, у формуванні системи переходів від вузла до вузла (системи посилань). Залежно від типу гіпертекстової системи така система може задаватися як розробниками, так і користувачем в процесі роботи з гіпертекстом.

Рух у гіпертекстовій мережі, що здійснюється в процесі читання гіпертексту, називається навігацією.

Якщо гіпермережа має складну, розгалужену структуру, виникає проблема орієнтації користувача, тобто визначення в якому місці мережі в даний момент він перебуває. Проблема орієнтації присутня і при роботі з традиційним лінійним текстом великого об'єму, але в цьому випадку користувач має тільки два напрямки пошуку - вище або нижче. Гіпертекст пропонує більше можливостей у виборі напрямків руху, тому в цьому сенсі працювати з гіпертекстом складніше. Багато гіпертекстові системи полегшують проблему орієнтації в гіпертексті, надаючи наочне зображення структури зв'язків.

У деяких сучасних гіпертекстових системах існує можливість запам'ятовування напрямків пошуку користувача в процесі навігації. Таку інформацію можна розглядати як альтернативу обробки інформації за правилами логічного висновку (експертні системи). Прикладом використання такого підходу можуть служити системи, що базуються на технології CBR (Case Based Reasoning - висновок, заснований на прецедентах).

Гіпертекстова технологія реалізується в конкретній гіпертекстовій системі, яка складається з двох частин: гіпертексту (бази даних) і гіпертекстової оболонки.

Гіпертекстова оболонка здійснює такі основні функції:

підтримка покликальних зв'язків;

створення, редагування і нарощування гіпертексту;

прямий доступ;

підтримка покликальних зв'язків;

перегляд (browsing - браузинг);

виділення віртуальних структур.

Підтримка покликальних зв'язків дозволяє підтримувати раніше зафіксовані зв'язку між вузлами мережі.

Функція створення, редагування і нарощування гіпертексту принципово відрізняє технологію гіпертексту від технології баз даних, в яких концептуальна схема даних заздалегідь задана. Вона дозволяє вводити нові вузли, редагувати зміст вузлів, встановлювати зв'язки між вузлами.

Прямий доступ дозволяє здійснювати прямий доступ до вузлів мережі за їх іменами.

Перегляд (браузінг) - операція, характерна тільки для гіпертексту. Означає пошук інформації за допомогою перегляду гіпертекстової мережі, при цьому можливе запам'ятовування шляху проходження, з тим, щоб при подальшому аналогічному запиті пошук відбувався за зафіксованому шляху проходження.

Реальні гіпертекстові системи залежно від спеціалізації можуть мати різний набір перерахованих вище функцій.

Гіпертекстові технології широко використовуються в різних прикладних системах:

в настільних видавничих системах - для створення документів великого обсягу з властивостями гіпертексту (тобто з системою посилань);

в системах управління документами (СУД) - наприклад, для зведення в один підсумковий документ інформації, що міститься в різнорідних документах;

в системах підготовки електронних документів, що дозволяють складати гіпертекстові документи з можливістю здійснення навігації.

Найбільш відомим інструментом створення гіпертексту залишається система HyperCard, що входить в набір базових програмних засобві для машини Макінтош.

Одним з перспективних напрямків розвитку гіпертекстових систем є технологія гіпермедіа - підключення технології гіпертексту і технології мультимедіа (інтеграція тексту, графіки, звуку, відео). Для розроблення гіпермедійного додатків фірма Apple розробила середовище програмування АМТ (Apple Media Tool), в якій основним об'єктом розроблення є не карта, як у HyperCard, а екран. За допомогою цих засобів створюються різні електронні видання - довідники, енциклопедії; розробляються навчальні програми.