Поняття самоактуалізації та самореалізації в акмеології та соціоніці.

Лекція № 2 Розвиток людини протягом життя

План

1. Поняття самоактуалізації та самореалізації в акмеології та соціоніці.

2. Поняття самоактуалізації та самореалізації в професійній сфері з точки зору акмеології та соціоніки.

3. Пошук ідентичності та життєві цикли.

Поняття самоактуалізації та самореалізації в акмеології та соціоніці.

У наш час багато уваги приділяється проблемам прогресивного і поступального розвитку зрілої особистості, її вищих професійних і особистісних досягнень, проблем професіоналізму особистості. Але при цьому, хоча люди в віці від 30 до 50 років становлять більшість активно трудящих, в традиційній психології до недавнього часу в основному розвивалися напрямки підліткової і старечої психології, тобто якісь умовні відхилення від «нормального» зрілого віку.

Проблемами розвитку зрілої особистості (незалежно від віку) займається наука акмеологія, що виникла на стику природничих, гуманітарних і суспільних дисциплін. Акмеологія вивчає закономірності і феномени розвитку людини на ступені його зрілості і, особливо при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку.

Як наука, акмеологія виникла у 20-30 роки ХХ століття, її заснування пов'язане з ім'ям російського академіка Б. Г. Ананьєва. «Акме» у перекладі з грецької має значення «вершина», «найвищий ступінь розквіту». Акмеологія розглядає людину як суб'єкта життєвого шляху і розробляє засоби досягнення особистістю соціальних і професійних вершин.

Сучасний етап розвитку нашого суспільства поставив перед особистістю ряд непростих завдань, для яких не існує готових рішень. В умовах фінансової невизначеності, професійних ризиків, «розмитих» моральних норм соціальної регуляції поведінки особистість повинна проявляти себе самостійно, покладаючись головним чином на власні сили. Іншими словами, повинен формуватися активний і незалежний тип особистості, протилежний типу особистості «виконавець».

Така соціально-психологічна ситуація в країні стала своєрідним запасом для розвитку наук про цінності особистості, її самовдосконаленні та здатності бути ефективною у професійній діяльності, грати соціально значиму роль, жити повноцінним життям.

Соціонічний підхід до вирішення питань самоактуалізації і самореалізації окремої особистості дещо інший. Якщо сучасна психологія і акмеологія шукають відповіді на всі питання в суб'єктивних особливостях індивіда, таких як виховання, рівень освіти, вплив соціального середовища, наявність або відсутність таланту, то соціоніка відповідає на це питання з точки зору існування об'єктивних відмінностей між людьми, зумовленими їх типами інформаційного метаболізму.

Соціо́ніка — наука, що вивчає процес обміну інформацією між людиною і зовнішнім світом, тобто те, яким чином люди сприймають, переробляють і видають інформацію. Також можна визначити соціоніку як науку про типи психоінформаційних систем (людина, колектив, етнос, держава) і взаємодії між ними. Методи соціоніки дозволяють визначити ступінь сумісності людей у будь-якій групі - від подружжя, родини - до робочого колективу, та надати потрібні рекомендації. ^[5]. Соціоніка дозволяє передбачати характер відносин і ступінь ділової, інформаційної та психологічної сумісності людей навіть до того, як вони об'єднані в один колектив, тобто вирішувати "зворотну задачу" соціометрії.

У соціоніці процес самоактуалізації і самореалізації описаний досить докладно. Під самоактуалізацією розуміється насамперед усвідомленням своїх вроджених переваг, а під самореалізацією - їх максимальний розвиток, в тому числі і в професійній сфері.

Дійсно, доведено, що тільки 5% людей, зайнятих в тому чи іншому вигляді професійної діяльності, стають професіоналами високого класу (за матеріалами Н. В. Кузьміної). З цього випливає висновок, що крім суб'єктивних особливостей особистості, що сприяють досягненню високого рівня професійного та особистісного розвитку, існують певні критерії схильності людей певного психотипу до певних видів діяльності.

Об'єктивні передумови до досягнення високих професійних результатів (самореалізації в професійній області) лежать насамперед в області застосування сильних і слабких функцій кожної людини. Розглядаючи проблему самоактуалізації і професійної самореалізації під цим кутом, ми розуміємо, чому не всі люди прагнуть розвинути свій вроджений потенціал (в даному випадку маються на увазі сильні функції психотипу).

Психотип (психологічний тип) - сукупність рис характеру, що описує впізнаваний тип людини з точки зору психології. Психотип - опис, чого від людини такого типу можна очікувати в тих чи інших ситуаціях і за якими зовнішніми ознаками про це здогадатися.

По-перше, в більшості своїй люди не усвідомлюють, у чому саме полягає їх потенціал, тобто які функції у них на самперед сильні, на що можна і потрібно спиратися.

По-друге, не всі функції однаково затребувані в суспільстві - сам пристрій суспільства передбачає більш сприятливу взаємодію з людьми одних психотипів і конфліктну - з людьми інших психотипів.

Зокрема, наше суспільство вимагає від людей насамперед логічних умінь. Цінність окремої особистості, її творчий потенціал тільки-тільки починають братися до уваги. Тому тривалий час в суспільній культурі поняття про етику і етичність існувало тільки на рівні норм поведінки і, по суті, затребуване не було.

В даний час ми спостерігаємо поступовий зсув в суспільній свідомості, що характеризується насамперед появою великої кількості «етичних» спеціальностей у ВНЗ. Також спостерігається підвищений попит на креатив, що говорить на користь інтуїції. І сама по собі нестійка ситуація в країні і в світі в цілому вимагає від індивідуума скоріше ірраціональної підстроювання до обставин, ніж раціонального планування і жорсткого дотримання регламентів і процедур - в широкому сенсі цього слова.