Лінгвістичні аспекти теорії впливу: мовні механізми варіативної інтерпретації дійсності
1. Предмет теорії впливу і її витоки
2. Мовне варіювання як найважливіше джерело імпліцитного впливу мови на свідомість. Передумови мовного варіювання
3. Типологія мовних механізмів впливу на свідомість
4. Лінгвістичні аспекти теорії аргументації
Предмет теорії впливу і її витоки
Об'єктом теорії дії є когнітивні, психологічні, соціальні, мовні та інші механізми, що дозволяють впливати на свідомість, на процес ухвалення людиною тих чи інших рішень. Оскільки ці механізми дуже різноманітні, то й сама теорія впливу виявляється по суті міждисциплінарною, що виражається у віднесенні цієї проблематики до завдань міждисциплінарних наукових напрямків, які оформилися в останні десятиліття. Тут йдеться, зокрема, насамперед когнітивна наука, що досліджує, серед іншого, притаманні людині способи мислення і, як наслідок, способи інтерпретації дійсності. Якоюсь мірою в цьому ряду може бути згаданий і штучний інтелект - особливо ті розробки в межах варіативної інтерпретації дійсності, у яких створюються комп'ютерні моделі політичного мислення (див., наприклад, [Абельсон 1987]). Крім того, проблеми мовного впливу тією чи іншою мірою входять до сфери інтересів соціології, психології, філософії, логіки, юриспруденції, політології, семіотики, теорії реклами, мовознавства і, звичайно, прикладної лінгвістики, оскільки знання про будову мовної системи необхідні як для розроблення технологій впливу, так і для виявлення випадків маніпулювання свідомістю.
Вплив на свідомість та процес ухвалення рішень тісно пов'язані з проблематикою категорій істини і брехні. Категорію брехні розглядали в логіко-філософській літературі насамперед в аспекті істинності висловлювання, що розуміють як відповідність дійсності («кореспондентна» теорія істинності). Обговорювали те, що можна було б назвати «пропозиційним спотворенням істини». Тим часом, звернувшись до прагматики мовного спілкування, до реальних ситуацій впливу, легко виявити, що в мовному маніпулюванні більш інтенсивно використовуються «непропозіційні» способи спотворення істини, засновані на можливості варіативної інтерпретації дійсності засобами мови. Зазвичай в цих випадках говорять про «введення в оману», «напівправду», «замовчування» (див.: протиставлення тотальної брехні і напівбрехні в [Вайнріх 1987]). Мовні механізми варіативної інтерпретації дійсності зумовлено самою сутністю функціювання мови, що перетворює недискретно в дискретне. За допомогою мови людина отримує можливість осмислювати недискретну дійсність, інтерпретуючи її в дискретних термінах мовних категорій. Відбувається й інший процес (в якомусь сенсі зворотний процесу інтерпретації) - недискретний багатомірний світ значення перетворюється на розгорнуту на тимчасовій осі дискретну послідовність мовних висловів. Про сутність механізмів варіативної інтерпретації дійсності (мовних механізмів варіативної інтерпретації дійсності) поговоримо пізніше.
Існування мовних механізмів впливу на свідомість, що сприймаються, переважно, як засіб непропозиційнаного спотворення істини, протягом тривалого часу зазначали філософи (які займалися проблемами етики та естетики), письменниками і публіцистами, психологами та представниками так званої «загальної семантики». Одним з перших питання про вплив мови на сприйняття дійсності і, відповідно, про її альтернативних інтерпретаціях торкнувся Фр. Бекон у «Новому Органон» [Бекон 1977], обговорюючи процес людського пізнання і супутні йому омани - «ідоли» чи «примари». Зокрема, він згадував «ідолів площі» (idola fori), що породжуються у процесі мовного спілкування і, зокрема, що приводять до ототожнення слова і мовлення - «мовну загрозу», інтенсивно обговорювали згодом багато дослідників, зокрема Дж.Локк в «досвіді про людський розум», де можна виявити елементи теорії і типології«зловживання словами» (abuse of words) [Локк 1960]. Локк виділяв, зокрема, внесення навмисної неясності у вислів; використання слів для номінації того, що вони не можуть позначати; використання висловів з широкою семантикою (ідея, істина, народ тощо); надмірну образність мови.
У теології про способи спотворення істини писав Аврелій Августин і його найбільший інтерпретор Фома Аквінський, які, втім, орієнтувалися не стільки на мовні, скільки на морально-етичні категорії (типи брехні виявлялися за їхніми наслідками для учасників - шкоді, користі тощо).
Раціоналістично-моралізаторська англомовна традиція (Фр. Бекон, Дж.Локка, А. Бірс, Е. Херман, У. Лембдін), своєрідно втілилася у в школі «загальної семантики» А. Кожібского і його більш чи менш ортодоксальних послідовників С. Чейза, З. І. Хаякави і до деякої міри А. Раппопорта. Оригінальність принципів «загальної семантики» - тез про нетотожності слова і мовлення, про неповноту опису дійсності мовним висловом - очевидно відносна. Нову інтерпретацію теза про нетотожність слова і мовлення набула в нейро-лінгвістичному програмуванні. У межах власне мовознавства механізми варіативної інтерпретації дійсності стали обговорювати порівняно пізно. Так, лише у 1972 р. Д. Болінджер як президент Американського лінгвістичного товариства обґрунтував важливість професійного лінгвістичного підходу до вивчення спотворення істини [Болінджер 1987]. Тим не менше, у радянському мовознавстві вже Л. В. Щерба поставив завдання «показати ті лінгвістичні засоби, за допомогою яких виражається... ідейний зміст» [Щерба 1957, с. 97], а також вказував на важливість дослідження стереотипізований лексики, яка інтенсивно використовується з метою впливу на свідомість [Щерба 1942].
Можна зробити висновок, що значна частина питань, пов'язаних з функціюванням мовних механізмів впливу на свідомість, була поставлена досить давно. При цьому ступінь вивчення різних мовних механізмів варіативної інтерпретації дійсності неоднаковий. Майже всі дослідники, пишучи на цю тему, зосереджуються насамперед на значенні окремих слів. На переважання лексичної семантики в галузі вивчення механізмів варіативної інтерпретації дійсності звертав увагу Д. Болінджер у передмові до книги «Мова: заряджена зброя» [Bolinger 1980]. Дослідження останнього десятиліття дещо змінили загальну картину, проте перевага лексико-орієнтованих досліджень зберігається. Ці питання досить актуальні й донині, однак лише останнім часом у межах когнітивної науки, когнітивної лінгвістики та лінгвістичної прагматики розроблено концептуальний апарат, що дозволяє впритул підійти до вивчення лінгвістичних аспектів феномену впливу.
2. Мовне варіювання як найважливіше джерело імпліцитного впливу мови на свідомість. Передумови мовного варіювання
Говорячи про теорію мовного впливу, належить підкреслити, що вона, всупереч широко поширеній думці, аж ніяк не вичерпується мовними творами, циркулюючими в сфері масової комунікації, публічної політики, реклами тощо. На це в явній формі вказує, зокрема, Р. М. Блакар: «Ідея про те, що наше - моє і твоє - повсякденне використання мови, наша невимушена бесіда передбачає здійснення панування, тобто вплив на сприйняття світу і його структурування співрозмовником - ця ідея може здатися одночасно несподіваною і багатообіцяючої» [Blakar 1979, р. 134]. З цього випливає, що «нейтральне» висловлювання навряд чи можливе. Мовець не тільки має можливість вибирати різні варіанти вираження деякого змісту, а й змушений здійснювати цей вибір. Близьку аналогію можна побачити у сфері граматики: мова нав'язує мовцю обов'язковий вибір тієї чи іншої грамема граматичної категорії (однину чи множину, вид, час) - часто незалежно від того, чи потрібно це реально з погляду комунікативної інтенції мовця.
Основною лінгвістичною передумовою мовного варіювання є принципово невідповідність між структурою мови як системи та недискретною реальністю. Перетворення недискретного на дискретне в будь-якому випадку призводить до викривлення, причому ці спотворення нерегулярні - залежно від використання тих чи інших мовних засобів змінюється і дискретна інтерпретація того самого фрагменту реальності і, тим самим, погляд на нього. Таке варіювання може сприйматися і як комунікативно значуще, і як комунікативно незначуще. Наприклад, в мові є засоби для різного опису тієї самої ситуації, які в одних комунікативних умовах розглядаються як однакові, а в інших - як принципово розрізняються, при цьому правила вибору інтерпретації розрізнення чи ототожнення чітко не визначені. Іншими словами, речення Пляшка наполовину порожня і Пляшка наполовину повна в якихось ситуаціях спілкування виявляються практично еквівалентними, а в якихось абсолютно різними. Значуще варіювання мовних форм припускає, з одного боку, принципове розрізнення мовних висловів А і Б (аспект розрізнення, значущість), а з іншого - їх можливу ототожуваність (аспект ототожнення, варіативність).
Ситуація ускладнюється ще й тим, що мова - це не тільки система. Крім системної частини з чітко протиставленими дискретними одиницями і такими, що пов'язані з відносинами, в мові є феномени, які містять недискретний складник. До них належить, наприклад, природномовна метафора, що є відображенням метафори як когнітивної сутності (див. докладніше з цього приводу [Баранов 1991]). Недискретність метафори виявляється у семантичних наслідках з неї, які принципово незчисленні. У різних контекстах для тієї самої метафори можуть комунікативно «висвічуватись» різні наслідки. Розгляньмо контексти (1) і (2):
(1) (...) поскольку из «Акта провозглашения независимости Украины» следует, що ее территория неделима и неприкосновенна и що на территории независимого украинского государства имеют силу исключительно ее Конституция и ее законы, жители Крыма оказались в роли пассажиров лодки, которую большой корабль потащил вдруг на буксире совсем не туда, куда им хотелось бы. [Э. Кондратов, В. Филиппов]
(2) Возникла опасность голода. Нам нужно действительно объединиться, чтобы не умереть! Уж слишком раскачали мы гигантскую лодку, именуемую СССР. [М. Ульянов]
У першому контексті метафора дозволяє акцентувати увагу на ідеї несамостійності, підпорядкованості, що випливає з лінгвальних та екстралінгвальних знань про човен - прототипний човен менший за корабель, на ньому не обов'язково є мотор тощо. У другому контексті звертається увага на ненадійність, небезпеку обговорюваної ситуації. Оскільки знання людини про дійсність надзвичайно різноманітні, то передбачити, який семантичний наслідок з тієї чи іншої метафори буде «висвітлений» у контексті, дуже важко.
У процесі синтезу висловлювання мовна система використовується для дискретизації багатовимірного світу значення. Оскільки значення нелінійне, то його лінеаризація у мовній послідовності, упорядкованій по тимчасовій осі, також виявляється варіативною. Комунікативні «упаковки» значення вносять неоднорідність у план змісту висловлювання, що призводить до виникнення в ньому різних компонентів чи прошарків, неоднакових за ступенем експліцитності змісту. До експліцитних прошарків належать, наприклад, пропозиція, фокус, рема, а до імпліцитним - пресупозиція, настанова, наслідок, модальні компоненти, імплікатура дискурсу тощо. Поміщення семантичної інформації в імпліцитний компонент плану змісту висловлювання і тексту дозволяє здійснювати мовцеві імпліцитний вплив на адресата.
Наприклад, реклами типу Чому наш комфортабельний спортивний автомобіль визнано найзручнішим автомобілем року найважливішу частину значення - в цьому випадку ідею комфортабельності рекламованого автомобіля - розташовано в пресупозіційному компоненті висловлювання. Такий прийом в рекламі називають нав'язуванням пресупозиції.
Недискретні елементи містяться й у плані змісту слова. «(...) Значення слова за своїм обсягом розтягнуто (weitgespannt)», - зауважує Вайнріх і далі пише: «(...) всяке значення невизначене (vage)» [Вайнріх 1987, с. 49]. У сучасній лексичній семантиці під час опису таких специфічних ділянок плану змісту іноді говорять про «факультативні», «слабкі» компоненти семантичної експлікації (див., наприклад, [Апресян 1995 6, с. 38-40]). Відома розпливчастість, неясність плану змісту мовних висловів, «багатошаровість» їх будови, наявність у мові відносин омонімії, синонімії, полісемії, антонімії та ін на різних рівнях її структури - все це утворює цілий комплекс лінгвістичних передумов функціонування мовних механізмів варіативної інтерпретації дійсності.
Крім власне лінгвістичних підстав, існують і інші передумови мовного впливу.
Комунікативні передумови визначаються самою природою спілкування природною мовою. Розпочинаючи природномовну комунікацію, учасники змушені ґрунтуватися на численних передумовах, імпліцитних домовленостях про структуру діалогу. Сюди належать ролі учасників (активний учасник vs. пасивний учасник; запитує vs. відповідає; лектор vs. слухач); максими Грайса; умови успішності мовленнєвих актів; соціально і культурно зумовлені умови зміни комунікативного кроку та ін. носії мови не мають можливості кожен раз обговорювати базові умови спілкування (хоча в деяких соціальних і державних інститутах передбачені процедури такого роду, наприклад, акт встановлення «належного позивача і належного відповідача» в цивільному процесі). Дуже точно про це сказав Г. Фреге у праці «Sinn und Bedeutung»: «Якщо спробувати нічого не опускати в мові, вона стане нестерпно багатослівною» (цитується за [Серіо 1999, с. 365]). Дійсно, якщо кожного разу ми будемо з'ясовувати, хто говорить перший, а хто - другий, чи можна повторювати сказане раніше, чи достатній ступінь поваги наданий співрозмовникові і чи вимагає звичайне питання відповіді, то спілкування буде складаються з послідовності метаактів, які сприймаються як ланцюжок комунікативних невдач. Відносячи потрібну інформацію до вихідних умов комунікації, мовець має можливість імпліцитно нав'язувати її слухачеві. Звідси різні види «статусного» тиску на адресата, зловживання комунікативною роллю активного чи пасивного учасника ситуації, свідоме використання переваг «слабкої сторони» в переговорах.
Екстралінгвальні предумови полягають в тому, що самі по собі мовні механізми варіативної інтерпретації дійсності принципово не прив'язані до вираження істини чи брехні. Ті ж лінгвальні способи вираження значення й опису ситуації застосовні як для спотворення істини, так і для її прояснення. М. Голлідей (з посиланням на М. Дуглас) відзначає у зв'язку з цим, що потенціал мовного впливу та мовного контролю над свідомістю адресата полягає «не в мовних формах, а в безлічі відносин між людьми, які породжують мислення і мова» [Halliday 1978, р. 25]. Іншими словами, відома теза Ш. Талейрана про те, що мову дано людині для того, щоб приховувати свої думки, належить визнати справедливою рівно наполовину, оскільки мова з не меншим успіхом здатна адекватно висловити думки мовця, донести їх до слухача.
Семіотичні передумови визначаються можливістю виокремити у процесі комунікації двох її аспектів - власне інформаційний та регулятивний (що контролює, що впливає). До семіотичних передумов можна віднести і можливість використання регулярних перетворень деякого умовно «нейтрального» опису стану справ, у якому з якнайповніше представлені всі учасники і всі компоненти ситуації [Левін 1974]. Ці перетворення не обов'язково впливають на образ цього стану справ у свідомості учасників ситуації спілкування (аспект ототожнення), але можуть приводити і до абсолютно різних інтерпретацій (аспект розрізнення, диференціації). Наприклад, анулювальне перетворення призводить до вилучення з опису певної частини стану справ (учасника, події). Найчастотнішими випадками цього перетворення є умовчання і напівправда. Анулювальне перетворення часто доповнюється фінгірувальним перетворенням, що вводить в опис ситуації деяких не присутніх там спочатку персонажів, події і / або предмети. До таких фінгірувальних перетворень належать, наприклад, висловлювання, які не стосуються суті справи, спроби пояснити кризові ситуації з використанням стійких когнітивних структур - міфологем, що містять «образ ворога» (за принципом «Бий рудих!»). Індефінітизувальне перетворення призводить до заміни конкретних предметів і учасників узагальненими описами, що суттєво збільшує невизначеність в інтерпретації ситуації. Пор. військові дії замість розстріл полонених; операції з порятунку заручників замість передання викупу тощо. І, нарешті, модальні перетворення вводять в опис ідеї гіпотетичності, оцінки, рефлексії тощо. Перетворення, пов'язані з гіпотетичністю, характерні для тих випадків, коли істина (або брехня) видається за гіпотезу чи ж, навпаки, гіпотеза видається за істину (або брехня). В обох випадках мовець не цілком щирий, переслідуючи ті чи інші цілі. Нав'язувана адресату оцінка часто міститься в непропозіційних частинах тексту - у пресупозиціях, наслідках, імплікатурах дискурсу. Навіть експліцитне посилання на джерело інформації - за відомостями з військових кіл // за оцінкою експертів з міністерства економіки; згідно з інформацією отриманою з МЗС - може використовуватися для імпліцитного впливу і спотворення реальної ситуації. Спотворення може міститися або у некоректній вказівці на джерело - для підвищення чи пониження комунікативного статусу інформації, або на посиланні на нього без будь-якої необхідності (коли інформація загальновідома).
Когнітивні передумови мовного впливу пов'язані з самим процесом пізнання і визначаються можливими помилками в процесі сприйняття знання (пор. фактор комунікативних очікувань, ефекти інертності сприйняття, вплив спочатку нечітких уявлень на подальші); помилками в оцінці значущості тих чи інших фактів, збоями в процесі функціонування когнітивної системи під час засвоєння нового знання (явні чи приховані суперечності між новими знаннями і старими, неможливість узгодження нового і старого знання через недостатність фонових знань та ін) [Heuer 1982].
