Харкотиння – паталогічні виділення органів дихання, що виділяються під час кашлю. До складу харкотиння входить слиз, серозна рідина, клітини крові і дихальних шляхів, найпростіші. Досліджують харкотин при підозрі на туберкульоз легень, рак легень. Збирають харкотиння для загального клінічного аналізу зранку натще. Попередньо хворий має почистити щіткою зуби, прополоскати рот водою (2% розчином соди, розчином фурациліну або перманганату калію. Для аналізу треба брати 3-5 мл свіжого харкотиння, яке виділяється при ранковому відкашлюванні, а не відхаркуванні. Збирають його у слоїчок з широким горлом і притертою пробкою чи щільною кришкою. Слоїчок треба старанно помити гарячою водою з милом та осушити його, не витираючи.
До слоїчка прикріплюють направлення із зазначенням прізвища та ініціалів хворого, відділення, палати, дати та мети дослідження. Харкотиння для бактеріологічного дослідження збирають стерильну чашку Петрі, яку беруть у бактеріологічній лабораторії. Хворому необхідно пояснити, що під час збирання харкотиння він не повинне торкатися країв стерильного посуду руками, ротом, а після відкашлювання харкотиння треба відразу ж закрити чашку кришкою.
Для виявлення мікробактерій туберкульозу харкотиння збирають протягом доби, а при виділенні малої кількості харкотиння – протягом 3 днів. Зберігають його в прохолодному місці. Для визначення добової кількості харкотиння хворому виділяють суху чисту посудину (плювальницю) великого об’єму з щільною кришкою без дезинфікуючого розчину.
мокротиння виготовляють, як правило, 2-4 мазка. Один з мазків не фарбують і вивчають в фазово-контрастному мікроскопі для виявлення мікроорганізмів, грибів, кристалів Шарко-Лейдена, характерних для хворих на бронхіальну астму. Решта мазкизазвичай забарвлюють за Романовським і по Граму. Для цитологічної діагностики раку легені багато авторів рекомендують фарбувати мазки гематоксиліном і еозином, за Папаніколау, за Крейбергу і проводити ШИК-реакцію.
При симптомах кровохаркання і застійної серцево-судинної недостатності рекомендується проводити реакцію Перлса на присутність в альвеолярних макрофагах заліза. У мазках, пофарбованих за Романовським або гематоксиліном і еозином,підраховують відносна кількість клітинних елементів, що дозволяє оцінити рівень запальної реакції в трахеобронхиальном дереві. Вважається, що цитологічне дослідження мокротиння дозволяє встановити діагноз бронхіальної астми, висловити припущення про наявність легеневих мікозів, виявити ознаки трахеобронхіального кровотечі, виявити сидерофаги - «клітини серцевих вад» (при серцево-судинної недостатності, ревматичних пороках серця).
Мокрота має велику інформативність при діагностиці раку легені. Згідно з даними W. Umiker (1961), одноразове дослідження мокротиння при підозрі на рак легені у 30% випадків дозволяє правильно встановити наявність раку, при триразовому повторенні дослідження точність діагностики зростає до 71%, а при п'ятикратному і більше - до 96%.
Простота отримання матеріалу і висока діагностична значимість ставлять дослідження мокротиння на одне з перших місць серед неінвазивних методів в пульмонології. Недоліками цього методу є можливість діагностичних помилок, часті негативні діагностичні результати при невеликих периферичних пухлинах, а також неможливість визначення їх локалізації. Для виключення частини цих труднощів цитолог повинен володіти найбільш повною клініко-лабораторної інформацією про хворого.
Крім того, в даний час проводять біохімічне, імунологічне дослідження мокротиння і вивчення її фізичних властивостей (в'язкість, еластичність, адгезивність). Подібне дослідження має значення при діагностиці бронхіальної астми, хронічного бронхіту, вродженої патології легенів, муковісцидозу.
Важливе значення при діагностиці запалення в трахеобронхиальном дереві має бактеріологічне дослідження мокротиння. Воно має найбільшу діагностичну значущість в перші 3-4 дні від початку захворювання. Прийнято вважати, що ранкова порція мокротиння найбільш точно відображає склад мікрофлори нижнього відділу дихальних шляхів.
Мікробіологічне дослідження мокротиння дозволяє виявити інфекційний процес і визначити його етіологію на початку гострого захворювання або при загостренні хронічного процесу до початку антибактеріальної терапії. Повторні мікробіологічні дослідження проводять при неефективності етіотропної терапії, при затяжному перебігу гострого запального процесу в легенях (найчастіше це стосується пневмонії), при появі клінічних, рентгенологічних та лабораторних даних, що свідчать про суперінфекції, а також для визначення ефективності проведеної терапії через 5-7 днів після проведення антибіотикотерапії.
При оцінці клітинного складу індукованого мокротиння важливо пам'ятати, що гіпертонічний сольовий розчин, будучи дратівливим фактором, призводить до додаткового припливу нейтрофілів. Тому нормальні значення клітинного складу в індукованої мокротинні відрізняються від таких у спонтанної мокроті. У здорових осіб в індукованої мокротинні переважають макрофаги.
