Розумовий розвиток старшокласників заключається не стільки у зміні окремих властивостей інтелекту, скільки у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності.

Розвиток самосвідомості, усвідомлення себе як особистості, образ "Я", його структурні компоненти. Оцінка і самооцінка, формування світогляду, ціннісних орієнтацій, юнацька субкультура.

Самосвідомість - складна психологічна структура, яка складається із:

а) усвідомлення своєї тотожності (її перші зачатки з'являються у немовляти, коли воно починає відрізняти відчуття, викликані особистим тілом);

б) свідомість особистого "Я" як активного, діяльного початку;

в) усвідомлення своїх психічних якостей;

г) особливу систему соціально-моральних самооцінок.

Важливою особливістю є те, що всі ці моменти пов'язані між собою генетично та функціонально, але формуються вони неодночасно.

Усвідомлення своїх психічних якостей та самооцінка набувають найбільшого значення у юнацькому віці. Слід зазначити, що всі ці компоненти взаємопов'язані, збагачення одного з них призводить до зміни всієї системи. Характерною особливістю юнаків є те, що самосвідомість не є категорією статичною, має зростаючу динаміку. З'являється також статеве розрізнення в оцінці особистісних якостей (більшість дівчат оцінюють своїх товаришів за моральними якостями. У юнаків ці тенденція проявляється менш яскраво).

Слід зазначити, що юнацьке "Я" ще зовсім невизначене, дифузне, воно визначається самою особистістю як відчуття внутрішньої пустоти, яку потрібно чимось заповнити. Звідси зростає потреба у спілкуванні, а також одночасно підвищується вибірковість цього процесу; з'являється занурення у внутрішній світ особистості.

Слід зазначити, що у юнацькому віці виявляється загострення самооцінки, від якої залежать взаємовідносини людини з навколишнім середовищем, його критичність. Самооцінка регулює рівень домагань юнаків та дівчат. Особистість у цьому віковому періоді схиляється до самоаналізу, самоспостереження, саморозглядання. Відбувається зростання саморефлексії, глибина якої залежить від багатьох факторів:

- соціальних;

- особистісно-типологічних (ступінь екстро- та інтроверсії);

- біографічних (сімейне виховання, відношення до ровесників).

Юність як віковий період дуже важлива щодо становлення світогляду, тому що в цей час відбувається формування когнітивних та особистісних передумов подальшого розвитку. У юнацькому віці збільшується об'єм знань, розширюється розумове-діяльний спектр, проявляються теоретичні інтереси та потреби зведення конкретних фактів до загальних регулятивних принципів. Звісно, рівень знань, можливостей, інтересів юнаків неоднаковий, але прояви "філософствування" на глобальні теми з'являються у більшості представників цього вікового періоду. Це трапляється тому, що людина вперше стає перед свідомим вибором життєвого шляху, ця потреба відчувається особливо гостро. Навіть юнацьке відношення до оточуючих, до середовища має особистісний відтінок. Дійсність розглядається юнаками безпосередньо через призму відношення до його внутрішнього стану. Світоглядні позиції враховують також соціальну орієнтацію особистості, усвідомлення себе в якості частки, елементу соціуму (класу, прошарку, групи) та вибір свого майбутнього положення та засобів його досягнення. З'являється тенденція до розкриття об'єктивного суспільного значення можливих напрямків своєї діяльності, що дає змогу підвищити свою оцінку по всіх напрямках. Важливим є те, що світоглядні питання не вирішуються юнаками раз і назавжди, кожен крок життя спонукає особистість знов і знов підкріпляти чи переглядати свої попередні рішення. У юнацтві це робиться більш категорійно, однак, у постановці світоглядних проблем для юнаків характерно протиставлення між абстрактним та конкретним, що визначається стилем мислення.

У цьому віці поглиблюється розподіл між молодими людьми у сфері цінностей, їх орієнтацій, а також домагань щодо місця у системі, суспільстві (у широкому та вузькому розумінні). Однак, є системи, які дещо випадають з загальноприйнятих. Для таких культур існує термін "екстернальні" - від лат. -чужий, вони формують юнацьку субкультуру. Особливістю існування цієї культури є те, що вона існує як окремо, так і внутрішньо, безпосередньо у суспільстві. Саме у субкультурних традиціях юнаки нерідко знаходять прояви своєї особистісної сторони буття. Розвиток юнаків не обмежується учбовим колективом, відбувається створення груп. Такі групи можуть бути, як доповненням, так і антиподом організованих колективів. Такі групи можна класифікувати на: антисоціальні, просоціальні та асоціальні.