Запишіть діалекти побутового характеру та доберіть відповідники сучасної української літературної мови.

Проаналізуйте тексти, записані фонетичною транскрипцією, вказуючи фонетичні, морфологічні й лексичні особливості.

′

Морфологічні особливості:

Заîш|ли´смо – зійшлися (наявність формотворчої частки «смо» замість «ся»);

Ху|дили’смо- ходили (наявність формотворчої частки «смо»);

Заîш|ли’смо - зайшли (наявність формотворчої частки «смо»);

Тоу|вариш’е - товариша (закінчення е в Р.в.);

Фонетичні особливості:

Доу – до (помірне укання);

Когоу-кого (помірне укання);

Било - було (рефлексація и через у);

Биў був (рефлексація и через у);

Н’імец – н’імец’(ствердіння ц вкінці складу

/ слова);

Пеиреи|м’іх – пеиреи|м’іхг (оглушення вкінці складу);

Н’і|мецк’і - н’і|мец’к’і ствердіння ц вкінці складу;

Ху|дили’смо – ходили (сильне укання);

Пеиреит’іг|нули – перетягнули (вживання і замість я);

Пеиреиху|дили – переходили (сильне укання);

Проуру|биў - (сильне укання);

Т’ашко - т’ажко (оглушення дзвінких приголосних);

Ми | не – меине (фонема е замінюєтьсяфонемою и);

Ни – не (фонема е замінюєтьсяфонемою и);

Йаґ – йак(як) – вживання ґ замість к;

Лексичні особливості:

Но – але, проте;

Руск’і – російські;

Îше – ще;

Х|т’іли - хотіли;

Рускоуго - російського;

Доу ˈ |дом додому;

П’іс|’мо лист;

П’іс|лаў – відіслав;

Ку|рат – якщо;

Випишіть із «Словника лінгвістичних термінів» та «Української мови. Енциклопедії» визначення таких понять: діалектологія, діалектизм, говір, говірка, наріччя, діалект, жаргон, арго, сленг, лінгвістична географія, ізоглоса.

Визначення із «Словника лінгвістичних термінів»:

Діалектизм(и) – 1. Діалектні слова, вживаються в мові художньої літератури з певною стилістичною метою (для відтворення місцевого колориту, для індивідуалізації мови, персонажів тощо). 2. Фонетичні, морфологічні, синтаксичні і лексичні особливості, які властиві окремим діалектам (і відсутні в літературній мові).

Говір – територіально окреслене діалектне утворення, що має особливості в фонетичній системі, морфологічній будові, лексиці тощо і об’єднує а своєму складі групи однотипних говірок. Говори входять до складу наріч, або діалектних груп. Наприклад, середньонаддніпрянські, слобожанські і степові говори входять до складу південно –східного наріччя.

Говірка – найдрібніша діалектна одиниця, що поширена на невеличкій територі, охоплює мову одного населеного пункту або кількох цілком однотипних з мовного погляду. Говірка входить до складу говору: Говірка села Світличне. Місцева говірка.

Діалект (гр. dialektos –розмова, говір, наріччя) - відгалуження від загальнонародної мови на якому говорить частина племені, народності або нації, пов’язана територіальною, соціальною чи професійною спільністю. Діалект племінний – належить племені як етнічній групі людей, що входить дл складу більшої етнічної спільності. Діалект професійний – різновид соціального діалекту, що об’єднує у мовному відношенні людей однієї професії чи одного роду занять. Діалект соціальний – діалект, що належить окремій соціальній групі. Діалект територіальний, або місцевий – діалект, поширений на певній території. Територіальні діалекти в системі національної мови – це залишки попередніх мовних формувань, що відбивають процеси мовної диференціації періоду полемічного ладу, епохи феодалізму або наслідки переміщення населення на тій чи іншій території. Територіальні діалекти можуть лягти в основу національних мов і розвинутися в самостійні мови.

Наріччя – найширше діалектне угрупування певної мови, до складу якого входять однотипні діалекти цієї мови, що мають цілий ряд спільних мовних рис, якими вони виразно відрізняються від інших народних або діалектних груп цієї самої мови.

Жаргон (фр. Jargon, від галло – романського gargone – базікання) – соціальний діалект, відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимовою, але не має високої фонетичної й граматичної системи. Жаргон існує не окремо і не самостійно, а завжди на основі певної мови.

Арго (фр. Argot -жаргон) - мова якоїсь вузької соціальної чи професійної групи, штучно створена з метою мовного відокремлення; відзначається головним чино наявність слів, незрозумілих для сторонніх. Арго жебраків - лірників, шкільне арго, спортивне арго.

Сленг (slang – жаргон) – жаргонні слова або вирази, характерні для людей певних професій (моряків, художників) або соціальних прошарків.

Ізоглоса (від грец. issos – рівний, однаковий) – лінія, нанесена на карту, якою і лінгвістичній географії позначають межі поширення якогось мовного явища.

Визначення із «Української мови. Енциклопедії»

Арго (франц. argot – жаргон, первинно – жебрацтво) – один із різновидів соціальних діалектів, штучно створювана говірка якої – небудь вузько зімкненої соціальної або професійної групи, незрозуміла для сторонніх.

Діалект (гр. dialektos – наріччя, говір) – 1. Різновид національної мови, якому властива структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об’єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історико – культурні традицій, самосвідомість.

Діалектизм (від грец. dialektos – наріччя, говір) – позанормативний елемент літературної мови, що має виражену діалектну віднесеність Д. віддзеркалюють процес адаптації літературною мовою територіально здефиренційованих елементів діалектної мови чи регіональних варіантів літературної мови.

Діалектологія – розділ мовознавства що вивчає діалектну мову, її просторову варіативність і територіальну диференціацію,історію формування мовних утворень і окремо мовних явищ, співвідношення і взаємодія з як формами існування мови етносу – літературною, просторіччям, соціальними діалектами.

Говір – одиниця територіальної диференціації для мови, що становить об’єднання говірок близьких за фонетичними, акцентуальними, граматичними та лексичними ознаками.

Говірка – найменша одиниця територіальної диференціації діалектної мови.

Жаргон – один із різновидів соціальних діалектів, що відрізняється від загальновживаної мови використанням специфічної експресивно забарвленої лексики, синонімічної до слів загального вжитку, фразеології, іноді й особливостями вимови.

Лінгвістична географія – розділ діалектології, який на основі методу картографування мовних явищ вивчає територіальне поширення.

Ізоглоса – лінія, якою на лінгвістичних картах позначають межі поширення певного мовного явища.

Запишіть діалекти побутового характеру та доберіть відповідники сучасної української літературної мови.

1.['капа] – покривало;

2.['катран] – ганчірка;

3.['гачок] – коцюба;

4.[по'бʼішниц′і] – бильце;

5.['др′іпак] – березовий віник;

6.[по'л′іно] – дрова;

7.['ф′іранки] – штори;

8.['царок] – загорода для свиней;

9.['кош′ера] – літня загорода для корів;

10.['боўгар] – пастух на полонині;

11.['кʼірниц′і] – криниця;

12.[по'делко] – коробка;

14.['палац] – килим на підлогу;

15.[пʼід] – горище;

16.['ст′ілчик] – ослін;

17.[ка'напа] – розкладна лава;

18.[ко'л′онс′ка] – духи;

19.[о'т′уг] – праска;

20.['пʼішиўка] – наволочка;

21.['ровер] – велосипед;

22.['лужко] – ліжко;

23.['кл′амка] – дверна ручка.

5. Дайте розгорнуту відповідь на питання.

5. Дайте розгорнуту відповідь на питання (дослідження діалектолога Жилка)

Жилко є одним із видатних діалектологів української мови, який своїми дослідженнями здійснив чималий вплив в області діалектології. Був одним з авторів і редакторів «Атласу української мови» (т. 1—3, 1984—2001).

У 40-70-х рр. він координував діалектологічні дослідження в Україні, а ще є автором праць з теоретичних проблем української лінгвогеографії(«Діалектологічний атлас української мови. Проспект», 1952; «Деякі питання картографування в національних атласах слов'янських мов», 1975; «Проблеми регіональних атласів слов'янських мов», 1976; «Концепція Атласу української мови», 1980), фонології української та ін. слов'янських мов («Фонологічні особливості української мови в порівнянні з іншими слов'янськими», 1965; «Деякі особливості фонем слов'янських мов», 1986, рос. мовою), діалектного членування української мови («Говори української мови», 1958; «Ареальні системи української мови», 1990).

Серед заслуг, які належать Жилку є:укладання карти українських говорів (1955), підготовка програм і перший підручник з української діалектології для вишів («Нариси з діалектології української мови», 1955, 1966).

У 1939 році Ф. Т. Жилко, П. С. Лисенко і М.А. Жовтобрюх підготували, а 1940 р. і опублікували «Питальник для збирання діалектного матеріалу української мови», за яким проведено кілька пробних експедицій; до цього записування матеріалів здійснювали або за "Програмою для збирання діалектичних одмін української мови" (К.,1910) К. Михальчука і Є. Тимченка, або за інструкцією Є. Тимченка «Вказівки, як записувати діалектичні матеріали на українському язиковому обширі» (К., 1925).

Немало зробив Жилко і для створення Діалектологічного атласу української мови.

У травні 1941 р. відбулася І діалектологічна нарада за участю російських діалектологів, присвячена підготовці Діалектологічного атласу української мови. На нараді було визначено методологічні засади створення атласу, окреслено завдання щодо записування матеріалів тощо. Передбачалося, що атлас дасть відповідь на головні питання: як диференціюється український мовний простір, якими є межі поширення одиниць діалектного членування.

До створення українського діалектологічного атласу мовознавці повернулися одразу після Другої світової війни. З цією метою Б. О. Ларін уклав «Програму для збирання матеріалів для діалектологічного атласу української мови» (К., 1948. - 165 с), яка містила перелік діалектних явищ та питань, спрямованих на їх вияв у говірках за допомогою слів (форм)-репрезентантів. У «Програмі...» також було подано інструкцію записувачам матеріалів та транскрипцію.

Після апробування «Програми...» і доопрацювання Ф. Т. Жилком, В. С. Ільїним і П. С. Лисенком її було опубліковано 1949 року. «Програма...» 1949 р. стала вихідним документом для збирання діалектних матеріалів для «Атласу української мови» (АУМ); нею визначено коло лінгвістичних проблем, явищ та мовних одиниць, які згодом стали предметом вивчення й картографічної інтерпретації.

Жилко здійснив діалектологічне членування яке є досить важливим і для сьогодення.

У «Нарисах з діалектології української мови» (1955) Ф. Т. Жилка вміщено карти говорів української мови, які поділяються на три наріччя (групи говорів): північне, південно-західне і південно-східне. Північне наріччя поділяється на східнополіський, середньополіський і західнополіський говори. У південно-західному наріччі виділяється група говорів Галичини, Буковини, Поділля та південної Волині і прикарпатських говорів. У першій групі вирізняються говори: наддністрянський або опільський з надсянським, покутський, буковинський, подільський, волинський; у другій — бойківсько-середньозакарпатський, гуцульський, лемківський. У південно-східному наріччі виділяються говори: середньонаддніпрянський, слобожанський і степовий.

Жилко також є автором «Говорів української мови» (1958) де вміщено в ній карти Ф. з деякими зміни в групування українських говорів (покутський і буковинський говори об'єднав в один, бойківський і закарпатський роз'єднав, по-іншому визначив східні межі волинського говору тощо).

Ще однією важливою працею Жилка є друге видання «Нарисів з діалектології української мови» (1966), яке є непослідовним щодо групування говорів: посилаючись на давній племінний поділ східних слов'ян, автор у сучасній українській діалектній мові визначає два наріччя — північне і південне, пов'язуючи говори з пізнішими феодально-адміністративними і державними кордонами, виділяє три наріччя: північне (поліське), південно-західне і південно-східне. На доданій карті визначається два наріччя. Автор у дечому змінює своє попереднє групування говорів у межах південних наріч, застосовує нову термінологію на позначення територіальних діалектних одиниць.

Пізніше проблема діалектологічного членування української мови мала різне розв’язання залежно від вихідних принципів діалектологічної класифікації і використовуваного матеріалу (О. Соболевський, Моск. діалектол. комісія, В. Ганцов, І. Зілинський, Ф. Жилко); на сучасному етапі розвитку української діалектології.

Так, у роботах Ф.Т. Жилка домінуючим є твердження про те, що у межах південно-східного діалектного утворення можна виділити середньо-наддніпрянське територіальне утворення, яке стало основою для інших діалектних груп: "Говіркові групи південно-східного діалекту мало вирізняються своїми елементами. Тільки умовно можна визначити їх розмежування, а саме: середньонаддніпрянські, полтавські (нижньонадворсклянські), слобожанські та степові".

Отже, вклад Ф.Т.Жилка в розвиток української діалектології переоцінити дуже важко, він здійснив значний вплив у сфері своєї діяльності.