Сім’я як об’єкт соціально педагогічної діяльності
Сім’я - динамічна мала група людей, які разом проживають, пов’язані родинними відносинами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідальністю.
Сім’я також визначається як соціальний інститут, що характеризується спільною формою взаємовідносин між людьми, в межах якого здійснюється основна частина їх життєдіяльності.
Сьогодні сім’я розглядається як провідний мікрофактор соціалізації особистості, оскільки с персональним середовищем її життя та розвитку.
Основні соціалізуючи функції сім’ї:
• забезпечення фізичного та емоційного розвитку індивіда;
• формування статевої ідентифікації дитини;
• провідна роль в розумовому розвитку дитини;
• розвиток здібностей та потенційних можливостей індивіда;
• забезпечення дитині почуття захищеності;
• формування ціннісних орієнтацій особистості;
• оволодіння дитиною основними соціальними нормами.
Сім’я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. Ця істина підтверджується усім ходом розвитку людської цивілізації. В процесі цього розвитку сім’я набула функцій, які тільки в сукупності забезпечують повноцінність її існування, саморозвитку та широку життєдіяльність як соціального інституту.
Як соціальний інститут сім’я виконує в суспільстві наступні функції:
• матеріально-економічну - планування сімейного бюджету, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві;
• житлово-побутову - забезпечення сім’ї житлом, ведення домашнього господарства та організація побуту сім’ї;
• репродуктивну - продовження людського роду через народження дітей;
• комунікативну - створення сприятливого мікроклімату, необхідного для психічно-емоційного відтворення сил членів сім’ї, організація внутрісімейного спілкування;
• виховну - передача дорослими членами сім’ї соціального досвіду дітям;
• рекреативну - організація вільного часу та відпочинку сім’ї, розвиток інтересів і потреб особистості.
Сьогодні за різними підходами і критеріями вчені нараховують понад сорок типів, видів і форм сімей. Відповідно до Закону України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” молода сім’я – це подружжя, в якому вік чоловіка та дружини не перевищує 35 років, або неповна сім’я, в якій мати (батько) віком до 35 років.
В Україні нараховується понад 2,5 млн. молодих сімей, що становить 17,9 % від загальної кількості подружніх пар. Досить поширеним серед молоді є консесуальний шлюб, тобто юридично не зареєстрований. Проте в переважній більшості молодь вибирає саме сімейний спосіб життя.
Статистичні дані свідчать, що середній вік створення сім’ї припадає на 20-24 роки. Жінки здебільшого беруть шлюб у більш ранньому віці, ніж чоловіки. Причому тих, хто молодше 20 років, більше – 8% (8% - у містах і 8,3% - у селах); чоловіків такого віку лише 1,7% (1,8% - у містах і 1,5% - у селах). Значно зменшилася частка занадто ранніх шлюбів, до 20 років.
Зміст соціальної сімейної політики
Сьогодні одним із напрямків соціальної політики є сімейна політика, яку можна розглядати як систему механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім’ї, її захисту, якщо вона цього потребує.
Тобто сімейна політика є ланцюжком між державою та громадським суспільством і виконує такі функції:
• стабілізуючу;
• захисну.
Необхідність сильної сімейної політики зумовлена суспільними потребами: сім’я є спільником суспільства у розв'язанні його головних проблем, збереженні моральних основ, соціалізації дітей, розвитку культури та економіки. Отже, суспільство зацікавлене в такій сім’ї, яка здатна виробити та реалізувати власну життєву стратегію, забезпечити не лише своє виживання, а й розвиток.
Отже, Державна молодіжна сімейна політика – це політика держави, спрямована на молоду сім’ю, метою якої є її розвиток, соціальний захист та забезпечення гідних умов для виконання її соціальних та демографічних функцій. Мається на увазі соціальна підтримка, поліпшення добробуту, вирішення проблем молодих сімей у сфері освіти, професійної підготовки, продуктивної зайнятості, охорони здоров’я, соціального захисту тощо, направленість на поліпшення демографічної ситуації та на ефективність реалізації соціальних функцій молоді, серед яких основними є репродуктивна, виховна, господарчо-економічна тощо, що є найважливішим чинником стійкого розвитку суспільства, важливою умовою успішної реалізації здійснюваних в Україні політичних та економічних реформ, оптимізації процесів відтворення населення, виховання здорового покоління майбутніх громадян.
Виходячи з цього, Об’єктом державної молодіжної сімейної політики є соціальний інститут сім’ї, захист її прав і інтересів у процесі суспільного розвитку.
Предметдержавної молодіжної сімейної політики можна визначити як сукупність проблем сім’ї, що характеризують її як соціальний інститут.
Суб’єктами є члени молодої сім’ї, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, суспільні об’єднання, політичні партії, профспілки, підприємства, релігійні конфесії, організації, що проводять роботу з молоддю тощо.
Можна виділити такі орієнтири сучасної сімейної політики в Україні:
• стабілізація сім’ї, зниження рівня розлучень;
• підвищення престижу сім’ї та сімейних цінностей у масовій свідомості;
• забезпечення розумово і фізично здорового потомства, орієнтація на середньодітну сім’ю;
• підвищення виховного потенціалу сім’ї;
• адаптація сім’ї до ринкових умов життя.
Основними завданнями державної молодіжної сімейної політики мають бути:
Ø зміцнення й розвиток інститутів соціалізації молоді та підвищення їхньої ефективності;
Ø формування сучасної нормативної правової бази щодо підтримки молодих сімей;
Ø створення на державному та регіональному рівнях консолідованої системи управління державною молодіжною сімейною політикою;
Ø соціальна робота з сім’єю;
Ø посилення ролі недержавної складової в реалізації державної молодіжної сімейної політики.
Для:
- підвищення «якості» молодої сім’ї
- забезпечення гідних умов життя молодій сім’ї
- укріплення внутрішньо сімейних зв’язків
- забезпечення виконання відтворювальної функції
- соціальної підтримки молодої сім’ї
- стабілізації матеріального стану молодої сім’ї
- поліпшення житлових умов
- формування здорового способу життя
Механізми реалізації
- законодавче забезпечення;
- економічні заходи:
- Регулювання заробітної плати
- Перерозподіл доходів (оподаткування)
- Кредитування
- соціальна робота з сім’єю:
- Соціальне страхування
- Соціальна допомога тощо
Можна виділити два підходи до розв’язання проблем сім’ї:
· вузький, який передбачає розгляд окремих проблем сім’ї в певних сферах життєдіяльності, стосується окремих категорій людей (тобто, це окремі, нескоординовані програми різних рівнів і обсягу);
· широкий, який передбачає узгоджені дії для розв’язання глобальних проблем сім’ї, інтеграцію різноманітних зусиль для задоволення потреб сім’ї.
Перший підхід зараз здійснюється державою в основному на місцевому рівні, другий - на загальнодержавному через здійснення К онцепції державної сімейної політики, яку розроблено на основі законів України, постанов Кабінету міністрів з питань надання соціальної допомоги та підтримки сімей; Комітету Верховної Ради України з питань молоді, спорту і туризму, Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді.
Крім цього в Україні постійно проводяться дослідження, які дають можливість визначити основні проблеми молодих сімей, виявити ступінь підготовленості молоді до подружнього життя. Зокрема – „Сім’я і шлюб очима молодих”, „Молода сім’я України 90-х”, „Сільська родина України”, які проводилися в Українському інституті соціальних досліджень.
Концепція сімейної політики в Україні спрямована на утворення необхідних умов для поліпшення життєдіяльності сім’ї, виховання дітей, охорони материнства і дитинства, забезпечення умов для суміщення трудової діяльності та обов’язків членів сім’ї.
