Завдання, які покладаються на підрозділи силових структур держави на період ліквідації незаконних збройних формувань і способи їх виконання.

Київ-2015

Література:

Бойовий статут Сухопутних військ, частина ІІ (батальйон, рота).- К.: Варта, 2012, розділ 9.

Бойовий статут Сухопутних військ, частина ІІІ (взвод, відділення, екіпаж танка). – К.: КСВ - 2010 р,. розділ 8.

І.В. Рєпін, Є.В. Вірко. Основи застосування механізованого відділення (танка) в сучасному загальновійськовому бою. Навчальний посібник. Л.: ЛІСВ, 2013.– с. 73-82.

Єфімов Г.В. Дії механізованих (танкових) підрозділів під час боротьби з незаконними збройними формуваннями і диверсійно-розвідувальними групами / Єфімов Г.В. -Л.:ЛІСВ, 2008.

Є.В. Вірко, М.В. Годій, В.А. О.Ю. Железник, А.А. Степаненко. Тактика механізованих підрозділів (механізований взвод): Навчальний посібник – Львів: АСВ, 2014, розділ 8.

 

Завдання на самостійну роботу:

1. Вивчити матеріали заняття.

2. Накреслити в робочих зошитах схеми дій механізованих (танкових) підрозділів при участі в спеціальних операціях.

Вступ

Зростання кількості війн і воєнних конфліктів, які розпочиналися на підґрунті внутрішньодержавних протиріч з метою зміни політичного устрою, силового відокремлення від держави окремих районів, досвід збройних конфліктів у колишній Югославії, Афганістані, Чечні, сучасні події в Іраку призвели до подальшого розвитку поглядів на застосування збройних сил держав в боротьбі у незаконноствореними збройними формуваннями.

Для України на сьогоднішній день проблеми розв’язання внутрішніх конфліктів у зв’язку із ситуацією на Донбасі та анексією Криму є актуальними, що підтверджується фактами проявів сепаратизму та відкритого збройного протистояння і періодичному виникненню напруженої обстановки в окремих регіонах у стосунках окремих верств населення з державними установами та закладами, при законодавчо невизначеному порядку залучення підрозділів Збройних Сил до участі у внутрішньому збройному конфлікті.

За цих умов ЗСУ повинні бути готові до виконання завдань за призначенням щодо захисту територіальної цілісності України, у тому числі під час внутрішнього збройного конфлікту, особливо при організації протидії НЗФ.

Загальні положення

Основний державний законодавчий акт – Конституція України (Стаття 17) чітко визначає, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладається на ЗСУ.

При організації оборони держави, в умовах виникнення конфлікту високої, середньої та низької інтенсивності (для збройного конфлікту між двома державами) у відповідності до закону “Про правовий режим воєнного стану” (№ 1647-ІІІ від 06.04.2000) як на території України, так і в окремих її місцевостях, Президентом держави може вводитися правовий режим воєнного стану у трьох випадках: небезпеки державній незалежності Україні чи її територіальній цілісності; загрози нападу на нашу країну; у випадку збройної агресії проти нашої держави.

Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відведення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із визначенням строку дій цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремій її території, затверджений Верховною Радою України.

При цьому закон не обмежує термін дії воєнного стану, а виконання силових заходів воєнного стану покладається на військове командування у складі Генерального штабу Збройних Сил України, командувань Сухопутних військ та Військово-Морських Сил, оперативних командувань, командувань військових об’єднань, з’єднань Збройних Сил та інших військових формувань. Реалізація цих заходів в основному покладається на Збройні Сили (ЗС). Однак, за рішенням Ради національної безпеки і оборони, з метою допомоги ним можуть залучатися інші військові формування та органи.

Слід звернути особливу увагу на той факт, що свої повноваження військове командування повинно здійснювати у тісній взаємодії з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а порядок взаємодії військового командування з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади і також підпорядкування інших військових формувань, установ та організацій визначається Верховним Головнокомандувачем ЗСУ. Тільки у місцевостях, де ведуться бойові дії, запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану покладається безпосередньо на військове командування, яке також може приймати в підпорядкування чи в оперативне підпорядкування інші військові формування або їх з’єднання, військові частини, установи та організації.

Відповідно військове командування здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через представників військового командування – командирів військових частин, підрозділів, начальників військових установ та організацій.

Разом з цим, за певних умов, як в Україні, так і в окремих її місцевостях, може бути введений правовий режим надзвичайного стану, який, як правило, може передувати введенню правового режиму воєнного стану.

На відміну від воєнного стану Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану” (№ 1550-ІІІ від 16.03.2000) передбачає сім випадків введення надзвичайного стану, а саме: здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об’єктів життєзабезпечення; виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об’єктів чи місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів влади; виникнення масових заворушень, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їхні права і свободи; спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства; необхідність відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади; масовий перехід державного кордону з території суміжних держав; виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Але ЗС в умовах надзвичайного стану фактично позбавлені будь-яких повноважень, адекватних внутрішній ситуації в країні. Військовим командуванням, якому в межах, визначених цим законом, надається право разом з органами виконавчої влади здійснювати заходи правового режиму надзвичайного стану, є: Головне управління внутрішніх військ МВС України; Служба безпеки України, Військова служба правопорядку у ЗСУ, але тільки з функціями забезпечення громадського порядку, охорони життя, здоров’я, прав, свобод і законних інтересів громадян в умовах надзвичайного стану. При цьому військові частини ЗСУ можуть залучатися лише у двох випадках: при виникненні особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру або при масовому переході державного кордону з територій сусідніх держав.

У решті випадків в умовах надзвичайного стану, хоч би що коїлося в державі та з її народом, армія зобов’язана знаходитися в казармах, навіть якщо надзвичайний режим вводиться „при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства”, або за умов „відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства... відновлення конституційних прав і свобод громадян”.

Отже, залучення ЗСУ в умовах надзвичайного стану вкрай обмежено, на сучасному етапі розвитку державності вони не вправі залучатися для вирішення внутрішніх проблем, що можуть виникнути в державі.

З проблемою збереження територіальної цілісності держави, недопущення виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, масових заворушень, спроби захоплення державної влади напряму пов’язана проблема організації протидії тероризму.

Події 11 вересня у США відкрили ХХІ століття і показали, якого характеру конфлікти очікують держави у майбутньому, засвідчили, що тероризм за своїми масштабами та жорстокістю стає реальною серйозною загрозою всьому світовому суспільству. Вони продемонстрували повну неготовність державних структур, в тому числі і збройних сил, до реальних та оперативних дій, показали нездатність ефективно протистояти міжнародному тероризму.

Після подій 2001 року у світі про тероризм заговорили як про форму ведення бойових дій. Таке трактування подій 11 вересня змінює всю систему поглядів на антитерористичні заходи та відкриває реальні можливості міжнародної співпраці у цій галузі.

Сучасна проблема тероризму потребує перегляду існуючих штампів. Її вирішення не можливе без залучення всіх суб’єктів, що забезпечують національну безпеку держави.

Головною особливістю сучасного тероризму є наявність міжнародних і регіональних керівних органів для вирішення питань організації, планування терористичної діяльності, керівництва нею, організації взаємодії між окремими групами та виконавцями акцій.

Крім того, міжнародний тероризм спирається на підтримку деяких держав, отримує від них фінансову та матеріальну допомогу, сучасне озброєння і засоби зв’язку, готує бойовиків.

Таким чином, політичний міжнародний тероризм (слід чітко відрізняти від звичайного кримінального) є складовою частиною диверсійних дій, що застосовуються силами спеціальних операцій певної кількості країн світу, які виступають “спонсорами” міжнародного тероризму.

Слід мати на увазі і той факт, що в сучасних умовах дії терористів із незаконних збройних формувань не завжди будуть носити класичний військовий характер, частіше будуть мати місце так звані асиметричні бойові дії (наприклад, захоплення бойовиками школи в Беслані у вересні 2004 року, внаслідок терористичного акту загинув 331 чоловік, з яких 186 – діти. Такими діями бойовики намагаються примусити політичне керівництво держави змінити або скорегувати його внутрішню (зовнішню) політику.

Необхідно враховувати і той факт, що в останні роки продовжує залишатися актуальною загроза здійснення ядерного, хімічного та біологічного тероризму.

Поряд з обмеженістю залучення ЗСУ для вирішення внутрішніх проблем в умовах введення правового режиму надзвичайного стану законодавством лише фрагментарно визначається і порядок залучення ЗСУ до боротьби з тероризмом у мирний час.

Слід зазначити, що в особливий період завдання боротьби з диверсійно-розвідувальним групами (ДРГ) і НЗФ покладається на ЗС, відповідно до Закону „Про оборону України” та „Положення про територіальну оборону України”, а в мирний час – на Антитерористичний центр при Службі безпеки України, який складається з Міжвідомчої координаційної комісії та штабу, а також координаційних груп та їх штабів, які створюються при регіональних органах Служби безпеки України, відповідно до Закону України „Про боротьбу з тероризмом” (від 20 березня 2003 року № 638-ІV). Це потребує чіткого визначення порядку використання підрозділів Збройних Сил у проведенні антитерористичних операцій в мирний час, а також порядку передачі цих функцій від СБУ до ЗСУ з початком бойових дій.

Законом України “Про боротьбу з тероризмом” конкретизуються наступні поняття: тероризм, терористичний акт, міжнародний тероризм, терористична група.

Зокрема, визначено, що терористична діяльність – діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об’єктів з терористичною метою; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування завідомо терористичних груп (організацій) або інше сприяння їм; терористична організація – це стійке об’єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов’язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів.

Організація визнається терористичною, якщо хоч один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність із відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації.

Разом з тим у цьому законі не розглядається поняття НЗФ. Слід зазначити, що лише Кримінальний кодекс України (станом на 1 листопада 2006 року) надає визначення таких понять, як воєнізовані та збройні формування на території держави (Ст. 260).

Під воєнізованими слід розуміти формування, які мають організовану структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість і дисципліну, і в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка.

Під збройними формуваннями слід розуміти воєнізовані групи, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову чи іншу зброю.

З метою подальшого забезпечення обороноздатності держави приймається низка законодавчих актів. Так, Закон України від 19 червня 2003 року № 964-ІV “Про основи національної безпеки України” визначає, що на сучасному етапі до однієї з основних реальних і потенційних загроз національній безпеці України, стабільності в суспільстві та у сфері державної безпеки: відносяться спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань.

Воєнна доктрина України (затверджена Указом Президента України від 15 червня 2004 року 3/648/2004) зазначає, що основними реальними та потенційними внутрішніми загрозами національній безпеці України у воєнній сфері є протиправна діяльність екстремістських, сепаратистських, радикальних релігійних організацій і спроби створення терористичних організацій та не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань.

У зв’язку з цим виникла необхідність чіткого визначення такого поняття, як «внутрішній збройний конфлікт».

Так, Керівництво по застосуванню норм міжнародного гуманітарного права в ЗСУ (затверджено наказом Міністра оборони України від 11 вересня 2004 року № 400) визначає внутрішній збройний конфлікт (збройний конфлікт не міжнародного характеру) як зіткнення на території держави збройних сил уряду з антиурядовими організованими збройними загонами.

До внутрішнього збройного конфлікту (збройного конфлікту неміжнародного характеру) належать такі ситуації, коли: у межах території однієї держави починаються чітко визначені воєнні зіткнення між збройними силами та іншими організованими збройними угрупованнями; антиурядові збройні загони, організовані під керівництвом відповідного командування, здійснюють контроль над частиною території держави, який дає їм можливість вести безперервні та узгоджені воєнні дії. Цей документ також містить розділ щодо урахування норм міжнародного гуманітарного права під час підготовки та ведення воєнних дій. Згідно з положеннями Гаазьких і Женевських домовленостей існують визначення щодо збройних формувань, що виникають в ході внутрішнього збройного конфлікту.

По-перше, збройні сили сторони, що знаходиться в конфлікті, складаються із всіх її збройних сил, груп і підрозділів. Вони повинні перебувати під командуванням особи, яка відповідає перед цією стороною за поведінку своїх підлеглих. Це стосується і випадку, коли ця сторона представлена урядом або владою, що не признані протилежною стороною.

По-друге, такі збройні сили підпорядковуються внутрішній дисциплінарній системі, яка, крім іншого, забезпечує дотримання норм міжнародного права, що застосовуються в період збройних конфліктів.

По-третє, воєнні закони, права і обов’язки застосовуються не тільки до армії, але також до ополчення і добровольчих загонів, якщо вони задовольняють усім наступним умовам:

мають на чолі особу, яка відповідає за своїх підлеглих;

мають визначений і чітко видимий здалека характерний знак;

відкрито носять зброю;

дотримуються у своїх діях законів і звичаїв війни.

Відповідно до прийнятої класифікації, збройний конфлікт може бути міжнародним (високої, середньої або низької інтенсивності), прикордонним (як правило, середньої або низької інтенсивності) і внутрішнім (низької інтенсивності). Відповідно боротьба з НЗФ буде притаманна будь-якому з цих конфліктів.

Разом з тим необхідно зазначити, що, за деякими підрахунками, понад 85% збройних конфліктів після 1945 року носили внутрішньодержавний характер.

Висновок: Таким чином, військове командування провідних країн світу разом із діяльністю регулярних формувань диверсійно-розвідувальних сил значну увагу приділяє організації підривної діяльності в тилу противника.

Згідно з їх поглядами ці дії можуть здійснюватись у мирний час на території потенційного противника з метою дестабілізації внутрішньополітичної обстановки, зміни політичної орієнтації та політичного ладу, а під час конфлікту – з метою підриву його могутності або союзних йому держав.

За мирного часу рух опору може проявлятися у формі антиурядових виступів, страйків, окремих терористичних актів, диверсій тощо.

Із загостренням політичної обстановки і виникненням загрозливого періоду він може набувати форми партизансько-терористичної боротьби із залученням політичних рухів, що намагаються створенням незаконних формувань і залученням міжнародної спільноти добитись своїх політичних цілей.

Завдання, які покладаються на підрозділи силових структур держави на період ліквідації незаконних збройних формувань і способи їх виконання.

Залежно від військових конфліктів і відповідно до їх класифікації, підрозділи Сухопутних військ (СВ) будуть виконувати поставлені завдання у регіональній і локальній війні (конфлікті високої та середньої інтенсивності), збройному конфлікті (конфлікті низької інтенсивності) шляхом участі:

- в посиленні охорони та прикритті державного кордону;

- територіальній обороні;

- спеціальних операціях, стабілізаційних і інших специфічних діях в умовах різних правових режимів;

- брати участь у міжнародних миротворчих операціях.

Підрозділи СВ можуть залучатися до виконання окремих завдань територіальної оборони (зон, районів), а також виконувати ряд завдань територіальної оборони в ході операції.

Основним завданням підрозділів СВ в територіальній обороні держави можуть бути: посилення охорони та захист державного кордону; забезпечення умов надійного функціонування органів державної влади, органів військового управління, стратегічного (оперативного) розгортання військ (сил); охорона та оборона важливих об’єктів і комунікацій; участь у боротьбі з диверсійно-розвідувавльними силами (ДРС) противника та незаконними збройними формуваннями (НЗФ); підтримання правового режиму воєнного стану тощо. Більшість завдань територіальної оборони аналогічні і притаманні діям підрозділів Сухопутних військ, що проводяться на початковому етапі оборонної операції, у ході оперативного розгортання військ, а також під час проведення миротворчих операцій.

Під час організації оборони держави, з метою недоторканності її кордонів та територіальної цілісності, на території України або в окремих її місцевостях керівництвом держави встановлюється правовий режим воєнного стану. Це передбачається у випадках: небезпеки державній незалежності України чи її територіальній цілісності; загрози нападу чи збройної агресії проти держави, що зумовлює виконання підрозділами СВ не тільки бойових, а й специфічних завдань відповідно до чинного законодавства.

У місцевостях, де ведуться бойові дії, здійснення заходів правового режиму воєнного стану покладається безпосередньо на військове командування (його представників), яке може приймати в підпорядкування підрозділи інших військових формувань, установи та організації.

За певних умов як в Україні, так і окремих її місцевостях може встановлюватися правовий режим надзвичайного стану, який, як правило, передує введенню правового режиму воєнного стану в умовах початку збройного зіткнення всередині держави (відсутній правовий акт про оголошення стану війни).

Залучення підрозділів СВ до виконання заходів надзвичайного стану вкрай обмежено. Вони можуть залучатися лише у випадках виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру або при масовому переході населенням державного кордону з територій сусідніх держав.

Міждержавний збройний конфлікт може розпочатися раптовим нападом противника із застосуванням боєздатних угруповань мирного часу з введенням військ (сил) на територію суміжної держави, яка, як правило, є спірною під приводом надання допомоги опозиційним силам для відновлення демократії, прав і свобод людини, національних, соціальних та релігійних груп, правопорядку тощо.

Для досягнення визначеної мети противник може застосовувати регулярні війська, сили спеціальних операцій (ССО), а також незаконні збройні формування (НЗФ), що діятимуть на території держави.

Прикордонний збройний конфлікт – обмежені за місцем, часом і чисельністю військ (сил), що залучаються, збройні сутички з військовими формуваннями суміжних держав та (або) з іррегулярними формуваннями з боку суміжної території.

Для досягнення визначеної мети противник може застосовувати такі самі сили, як і в міждержавному збройному конфлікті.

У мирний час у разі ускладнення обстановки на державному кордоні, з метою недопущення провокацій та запобігання передумовам виникнення терористичних актів у прикордонних районах, здійснюється посилення охорони державного кордону визначеними підрозділами від з’єднань (частин) СВ, відповідно до завчасно розроблених планів, з передачею їх в оперативне підпорядкування формуванням Держаної прикордонної служби (ДПС) для здійснення спільних охоронних, сторожових, загороджувальних (використовуючи бойову техніку) дій у прикордонній смузі та контрольованих прикордонних районах, улаштування сигнальних та невибухових загороджень на тилових напрямках.

Механізовані підрозділи під час посилення охорони державного кордону можуть виділятися для посилення відділів прикордонного контролю прикордонних загонів, бути в резерві (у складі прикордонної маневреної групи), а також брати участь у проведенні прикордонного пошуку або прикордонної операції органів ДПС щодо пошуку і затримання (знищення) порушників кордону, диверсійних або розвідувальних груп противника, іррегулярних збройних формувань, сприяти підрозділам ДПС у проведенні режимних і обмежувальних заходів.

В умовах правового режиму воєнного стану здійснюється прикриття державного кордону визначеними підрозділами від з’єднань (частин) СВ разом із оперативно підпорядкованими їм органами і підрозділами ДПС побудовою бойового порядку безпосередньо на державному кордоні та в прикордонних контрольованих районах, шляхом застосування оборонних дій, улаштуванням мінно-вибухових загороджень, облаштуванням окремих опорних пунктів та позицій.

Внутрішній збройний конфлікт (збройне зіткнення всередині держави) – це зіткнення на території держави збройних сил уряду з антиурядовими збройними загонами.

До внутрішніх збройних конфліктів не належать випадки порушення громадського порядку та ситуації внутрішньої напруженості (наприклад, масові заворушення, окремі акти насильства або аналогічні дії).

Згідно з міжнародним гуманітарним правом під час не міжнародного (внутрішнього) збройного конфлікту неурядові або опозиційні сили вважаються “збройними силами” і є законними комбатантами, та визначаються як незаконні збройні формування.

Внутрішні збройні конфлікти умовно поділяються на декілька етапів. Перший етап, як правило, проявляється в масових заворушеннях і напруженості серед населення (маніфестації, демонстрації, окремі акти насильства), які ще не мають ознак збройного конфлікту, але можуть його спричинити в подальшому.

На цьому етапі підрозділи Військової служби правопорядку (ВСП) Збройних Сил залучаються до виконання завдань із метою надання допомоги правоохоронним органам, а підрозділи СВ посилюють охорону важливих військових об’єктів, військових містечок, відповідно до розроблених планів охорони та оборони військових частин (гарнізонів) мирного часу, в режимі підвищеної готовності.

Другий етап внутрішнього збройного конфлікту розпочинається в умовах, коли центральні та інші органи влади втрачають контроль над ситуацією, а подальша ескалація напруженості обумовлює необхідність застосування надзвичайних заходів (введення правового режиму надзвичайного стану).

У цих умовах забезпечення громадського порядку, охорони життя, здоров’я, прав, свобод і законних інтересів громадян здійснюється силами й засобами органів МВС, СБ України відповідно до їх повноважень, встановлених законом.

Для вирішення окремих службово-бойових завдань в умовах правового режиму надзвичайного стану можуть проводитися спеціальні операції щодо припинення масових заворушень і ліквідації незаконних збройних формувань. В умовах введення режиму надзвичайного стану спеціальна операція є комплексом оперативних, режимних, військових та інших заходів і дій, які проводять органи МВС разом із військовою службою правопорядку ЗСУ та іншими взаємодіючими силами в обмежений час, за загальним замислом і під єдиним керівництвом з метою охорони громадського порядку і безпеки під час проведення несанкціонованих масових заходів.

Основними завданнями ВСП у ЗС України в таких умовах є: запобігання вчиненню і припинення злочинів та інших правопорушень у Збройних Силах України, особливо пов’язаних зі зброєю та військовою технікою; участь в охороні військових об’єктів та забезпеченні громадського порядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; участь у протидії диверсійним проявам та терористичним актам на військових об’єктах; забезпечення дотримання комендантської години в гарнізонах; охорона військових об’єктів, військових містечок та їх населення, допомога в його евакуації; відновлення та підтримання порядку і дисципліни у військових частинах; контроль за рухом транспортних засобів і перевезенням військових вантажів.

Підрозділи СВ, перебуваючи в місцях постійної дислокації, в режимі дій за надзвичайною ситуацією здійснюють у повному обсязі заходи, передбачені планами охорони та оборони: задіюють чергові підрозділи підсилення варт; підрозділи підсилення охорони й оборони об’єктів; протидиверсійні резерви; додаткові варти; наряди патрулів; загони для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій тощо.

З отриманням завдання щодо посилення державного кордону з метою недопущення масового його переходу населенням з території суміжних держав, неконтрольованого поширення контрабанди зброї, наркотичних, вибухових речовин, засобів терору, проникнення через державний кордон диверсійно-розвідувальних сил противника (ДРС), НЗФ та терористичних груп здійснюється посилення формувань ДПС визначеними підрозділами від з’єднань (частин) СВ, з їх передачею в оперативне підпорядкування та здійснення спільних охоронних, сторожових, загороджувальних (використовуючи бойову техніку) дій у прикордонній смузі та контрольованих прикордонних районах, улаштуванням сигнальних та невибухових загороджень на тилових напрямках.

З отриманням завдання щодо участі в ліквідації особливо важких ситуацій техногенного та природного характеру, що створюють загрозу життю і здоров’ю значної кількості населення, здійснюється формування та виділення в розпорядження місцевих органів влади, як правило, зведених загонів, до складу яких можуть додаватися механізовані підрозділи.

Третій етап внутрішнього збройного конфлікту розпочинається з конфронтації між збройними силами держави та збройними силами опозиції (або іншими організованими збройними угрупованнями), яка може бути вирішена лише методом збройної боротьби. У цьому випадку зазначена ситуація безпосередньо загрожує територіальній цілісності держави, що є обґрунтованою підставою для введення правового режиму воєнного стану, в умовах якого військове командування здійснюється представниками ЗС на всіх рівнях, у тісній взаємодії з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, а в районах ведення бойових дій - безпосередньо.

Під час конфліктів різної інтенсивності (відповідно до встановлених правових режимів або введених обмежень), підрозділи СВ можуть брати участь у стабілізаційних специфічних діях та спеціальних операціях.

Стабілізаційні дії – це сукупність узгоджених та взаємозв’язаних за метою, завданнями, місцем і часом одночасних або послідовних заходів і акцій, бойових дій, які проводяться військовими підрозділами у тісній взаємодії з органами та підрозділами інших військових формувань (ІВФ) та правоохоронних органів (ПрО), що складають певне угруповання військ і здійснюються під єдиним керівництвом, за єдиним планом для сприяння стабілізації обстановки шляхом одночасного або послідовного вирішення визначених завдань, недопущення збройних сутичок, диверсій і терористичних актів на визначених ділянках відповідальності.

Стабілізаційні дії залежать від характеру покладених завдань і полягають в участі підрозділів СВ у посиленні охорони та прикритті ділянок державного кордону; важливих об’єктів і комунікацій; недопущенні нападів на місця розташування військ (базові табори), диверсій на об’єктах інфраструктури, у пошуку (знищенні, ліквідації) НЗФ; в охороні та супроводженні вантажів, наданні допомоги населенню у ліквідації наслідків диверсій, терористичних актів, надзвичайних ситуацій; виконанні режимних заходів, підтримці миру, законності та правопорядку, що покладені на військове командування.

Підрозділи СВ, можуть також залучатися до специфічних дій військ, до яких належать: захист цивільного населення від радіаційної, хімічної, біологічної небезпеки та ліквідація наслідків застосування зброї масового ураження, надзвичайних ситуацій природного, техногенного характеру та зумовлених можливою диверсійною та терористичною діяльністю; наслідків ведення бойових дій під час виконання гуманітарних завдань як у мирний час, так і в умовах правових режимів воєнного та надзвичайного стану; збір і евакуація трофейного і кинутого озброєння та майна; організація поховання загиблих під час бойових дій; дії, пов’язані з проведенням антитерористичних операцій на військових об’єктах у мирний час.

Антитерористична операція – це комплекс скоординованих спеціальних заходів і дій (оперативно-розшукових, процесуальних, профілактичних, військових, режимних тощо), взаємопов’язаних за метою, завданнями, місцем та часом, що здійснюються за єдиним планом під керівництвом координаційних груп при регіональних органах СБУ Антитерористичного Центру (АТЦ) СБУ, із залученням сил і засобів органів та підрозділів ІВФ та ПрО, центральних та інших органів виконавчої влади з метою попередження, запобігання та припинення злочинних діянь, які здійснюються з терористичною метою, звільнення заручників, знешкодження терористів, мінімізації наслідків терористичного акту чи іншого злочину, що здійснювався з терористичною метою.

Підрозділи СВ під час проведення антитерористичної операції, як правило, залучаються до виконання таких завдань і заходів, які створюють сприятливі умови на військових об’єктах (посилення охорони й оборони складів збереження зброї, боєприпасів, вибухових та отруйних речовин), запобігання, виявлення і припинення актів терористичної спрямованості; реалізація попереджувальних та інших спеціальних заходів; надання відповідним органам управління інших суб’єктів боротьби з тероризмом засобів зв’язку, транспортних, необхідних матеріально-технічних засобів та необхідної інформації; евакуація населення з районів здійснення (загрози) диверсій та терористичних актів.

Спеціальна (спільна) операція – це сукупність узгоджених і взаємопов’язаних за метою, завданнями, часом і місцем військових, оперативних (оперативно-тактичних), режимних, слідчих та інших заходів і бойових дій, які проводяться за замислом та планом, під єдиним керівництвом з метою створення умов для досягнення поставлених завдань відповідно до виду операції. Вона проводиться, як правило, у тісній взаємодії з іншими військовими формуваннями, правоохоронними органами, органами управління територіальної оборони. Для підрозділів СВ найбільш характерним буде взяття участі, як правило, у складі рот (батальйонів) у забезпеченні та проведенні протидиверсійних, диверсійно-розвідувальних операцій, операцій з організації руху опору на території противника (тимчасово зайнятої противником) та миротворчих операціях. Порядок проведення спеціальних операцій залежить від умов обстановки і, головним чином, від складу та характеру дій сторін, наявності сил і засобів, характеру місцевості, інфраструктури, загального складу та настроїв місцевого населення тощо.

Протидиверсійні операції (в умовах правового режиму воєнного стану) проводяться спільними діями підрозділів СВ, підрозділів ССпО, підрозділів інших видів ЗС України, підрозділів ІВФ та ПрО у складі об’єднаного угруповання для виявлення, затримання та ліквідації ДРС (ДРГ) противника та НЗФ у визначених районах.

Диверсійно-розвідувальні операції проводяться, як правило, силами підрозділів ССпО у взаємодії з підрозділами СВ та інших видів ЗС і включають спеціальні дії в інтересах стримування розвитку збройного конфлікту, зниження можливостей противника щодо ведення воєнних дій та створення сприятливих умов для дій своїх військ, у тому числі й виведення з ладу важливих воєнно-економічних об’єктів противника.

Операції з організації руху опору на території противника (яка тимчасово зайнята противником) проводяться силами підрозділів ССпО у взаємодії з підрозділами СВ та інших видів ЗС з метою підготовки керівних кадрів руху опору на території противника (яка тимчасово зайнята противником); розгортання руху опору; надання допомоги у формуванні, розгортанні та підготовці партизанських формувань; підготовки баз, створення запасів зброї, боєприпасів; спеціальні дії партизанських формувань щодо порушення комунікацій, зриву військових перевезень, зменшення можливостей використання противником місцевих ресурсів, виведення з ладу важливих військових об’єктів противника та зниження рівня психологічного стану його особового складу тощо.

У ході виконання поставлених завдань під час проведення стабілізаційних, специфічних дій та спеціальних операцій взвод (відділення, танк), як правило, діє в складі роти (взводу), а також може виконувати окремі завдання самостійно або в складі тактичних груп (зведених підрозділів) та в тісній взаємодії з ІВФ та ПрО. Танкові підрозділи, як правило, використовуються для посилення механізованих підрозділів, підрозділів внутрішніх військ. Іноді для вирішення окремих завдань можуть використовуватися і самостійно (несення служби на блокпостах, зайняття оборони на вході і виході з гірських ущелин, прикриття можливих напрямків дій мобільних груп антидержавних збройних формувань).

Як свідчить досвід проведення антитерористичної операції на сході України, механізовані і танкові підрозділи можуть використовуватися під час локалізації внутрішніх конфліктів для вирішення наступних завдань:

- спільно з прикордонниками здійснювати прикриття або охороняти окремі ділянки державного кордону від проникнення незаконних збройних формувань і угруповань у район конфлікту, та їх роззброєння;

- блокувати райони, в яких знаходяться незаконні збройні формування, або протиборчі (конфліктуючі) угруповання;

- надавати допомогу прикордонним і внутрішнім військам МВС, Національній гвардії у виконанні покладених на них завдань;

- брати участь у припиненні збройних сутичок і роз’єднувати протиборчі сторони;

- брати участь у ліквідації незаконних збройних формувань, або змушувати їх скласти збою;

- нести комендантську службу в районах надзвичайного стану;

- здійснювати охорону та оборону важливих об’єктів;

- супроводжувати колони і здійснювати охорону комунікацій.

Основними формами дій механізованих, танкових підрозділів у зонах збройних конфліктів слід вважати:

- висування у район конфлікту для дій в авангарді або у складі основних сил;

- блокування (локалізація) району та ізоляція незаконних збройних формувань;

- дії у зонах відповідальності щодо ліквідації незаконних збройних формувань;

- прочісування місцевості, яка зайнята незаконними збройними формуваннями спільно з підрозділами, частинами внутрішніх військ МВС та інших силових структур;

- влаштування засідок;

- надання допомоги внутрішнім військам МВС, щодо припинення безчинств і масових безладів;

- дії у сторожовій заставі, щодо охорони і оборони районів розташування військ і важливих об’єктів;

- охорона комунікацій і супроводження колон;

-розвідувально-пошукові заходи щодо виявлення бандформувань, знищення кочуючих гармат, мінометів та окремих груп бойовиків, а також вилучення зброї у населення.

Висновок: Головною особливістю боротьби з незаконно створеними збройними формуваннями є те, що вона здійснюється проти формувань, які, як правило, відмовляються від відкритого бою, використовують терористичні і партизанські дії.

Військам буде протистояти противник, який може зникнути та з’явитися несподівано в будь-який час і в будь-якому місці.