Характерні риси соціально-економічної ситуації в Україні

Україна в другій половині 1919 – на початку 1920 рр.

Характерні риси соціально-економічної ситуації в Україні

на рубежі 1919-1920 рр.:

1) Пік громадянської війни. Громадянська війна(1918-1920 рр.) – найгостріша форма політичної боротьби, що являє собою збройну сутичку між класами і соціальними групами, партіями, націями задля досягнення певної політичної мети, насамперед захоплення державної влади в межах однієї держави. Громадянська війна виникає тоді, коли практично вичерпані легітимні форми і засоби подолання політичної кризи, соціального конфлікту[1];

2) Надзвичайне погіршення матеріального становища різних верств населення, кризовість економіки;

3) Значна кількість претендентів на владу та їх різновекторність політичних орієнтацій(поляки, Директорія, місцевий повстанський рух, більшовики, білогвардійці, виступали за збереження територіальної цілісності колишньої Рос. імперії, але більшовики - проти приватної власності, а білогвардійці – за; Директорія – за незалежність української державності тощо);

4) Відсутність військово-політичної сили, яка б домінувала протягом тривалого часу на території України (співвідношення сил у травні 1919 р. між більшовиками, поляками, армією УНР, білогвардійцями, збройними формуваннями М. Григор’єва Українською галицькою армією становило 30:21:14:10:8:17);

5) Укладення численних нетривалих тактичних компромісів між ворогуючими сторонами;

6) Пасивність основної маси населення України, яке у своїй більшості стало жертвою експансії та об’єктом насилля;

7) Дипломатичний тиск, моральна та матеріальна підтримка західними державами певної воюючої сторони;

8) Знесилення наприкінці весни 1919 р. повстанським рухом радянської влади в Україні (поразка на Північному Кавказі);

9) Посилення Добровольчої армії А. Денікіна, піднесення «Білого руху» (боротьба за Донбас, кін. липня – встановили контроль над Кримом, усім Лівобережжям, за винятком Чернігівщини, наступ білогвардійців в Україні – північний напрямок – на Київ, південний – на Одесу);

10) Активізація в/дій А. Денікіна, дії повстанців Н. Махна, М. Григор’єва в тилу Червоної Армії, об’єднання військ УНР з Українською Галицькою Армією (УГА ЗУНР), яку витіснили зі Сх. Галичини, дали реальний шанс армії С. Петлюри (армія УНР налічувала майже 80 тис. осіб) для контрнаступу на Правобережжі;

11) Протиріччя в новоствореному об’єднанні між Є Петрушевичем (лідер ЗУНР) та С. Петлюрою (лідер УНР). Є, Петрушевич для боротьби з Польщею та радянською Рос. був готовий укласти угоду з Денікіним, то С. Петлюра бачив в Денікіні головного ворога, пішов на домовленість з радянською Росією та Польщею;

12) Укладений компроміс про напрямки наступу: УГА веде наступ на Київ, а формування УНР – на Одесу, був помилковим, тому що його реалізація фактично вела до розпорошення сил об’єднаної армії та втрати часу;

13) Тактичні помилки командування УГА (галицький генерал А. Кравс підписав угоду, відповідно до якої українські формування залишили Київ і відступили на лінію Ігнатівка-Васильків); Українські армії опинилися в своєрідному «трикутнику смерті»: між радянськими військами, білогвардійською Добровольчою армією та збройними формуваннями Польщі; важкі бої, нестача зброї, епідемія тифу восени 1919 р (померло ¾ особового складу українського війська); командуючий УГО М. Тарнавський розпочав переговори з Денікіним (щоб зберегти сили для боротьби з поляками), уклав 6.11.1919 р. угоду, за якою збройні сили УГА переходили під командування білих;

14) Безнадійне становище армії УНР, яка була командуванням УНР поділена на 2 частини – одна мусила перейти до Польщі, друга (ком. М. Омелянович-Павленко) – перейшла до партизанських методів боротьби і здійснила рейд по тилах денікінської та Червоної армії. Цей рейд увійшов в історію як 1-й Зимовий похід (грудень 1919 р. – травень 1920 р.) [2];

15) Переможцем в боротьбі за контроль над Україною вийшла Добровольча армія Денікіна, яка наприкінці літа 1919 р. окупувала майже всю Україну.