Класифікація цілей підприємства

Тема 1. Підприємство як суб’єкт господарювання.

1. Поняття, цілі й напрямки діяльності підприємств.

2. Правові основи функціонування підприємств.

3. Класифікація підприємств. Організаційно-правові форми підприємства.

4. Характеристика структури підприємства.

5. Добровільні та інституційні об’єднання підприємств (організацій).

 

 

1. Поняття, цілі й напрямки діяльності підприємств.

Метою суспільного виробництва будь-якої держави є задоволення потреб громадян, що проживають на його території. Для досягнення цієї мети суспільство організує матеріальне виробництво. Первинною ланкою матеріального виробництва є підприємство. Саме підприємства є основними виробниками товарів і послуг, основним ринковим суб'єктом, що вступає в різні відносини з іншими суб'єктами.

Згідно з Господарським кодексом України, Стаття 62.Підприємство — самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Господарська діяльність – діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг, які мають цінову визначеність, що може здійснюватися в Україні окремою фізичною особою, зареєстрованою як приватний підприємець, або господарською організацією, яка є юридичною особою.

Господарюючий суб’єкт – це підприємство, який є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Крім того, суб’єкт господарювання має відокремлене майно і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну іншу господарську діяльність.

Фізична особа – зареєстрований приватний підприємець, який є власником результатів своєї діяльності, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними із підприємницькою діяльністю, всім свої майном.

Юридична особа – організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку, яка володіє відокремленим майном, може від свого імені купувати майнові або інші немайнові права і мати зобов’язання, бути позивачем або відповідальним у судових органах.

Суб’єктами господарювання є:

— господарські організації — юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

— громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

— філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Підприємства мають такі ознаки:

— виробничо-технічна єдність (спільність продукції, що виготовляється, процесів її виробництва, певний склад виробничих фондів, єдина технічна політика, спільність допоміжного і обслуговуючого господарства);

— організаційно-соціальна єдність (наявність єдиного трудового колективу, керівника та адміністрації підприємства, наділення підприємства правами і реквізитами юридичної особи);

— фінансово-економічна самостійність (можливість самостійно визначити напрями економічного розвитку, склад, обсяги продукції, що випускається, напрями розподілу прибутку підприємства, форми і розміри матеріального стимулювання, спільність системи планування та обліку);

Крім того, підприємство:

ü основна організаційна ланка народного господарства;

ü має право юридичної особи;

ü здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність;

ü має мету – одержання прибутку (доходу);

ü має самостійний баланс;

ü має розрахунковий та інші рахунки в закладах банків;

ü має печатку зі своєю назвою та ідентифікаційним кодом;

ü має товарний знак;

ü немає у своєму складі інших юридичних осіб;

ü здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України.

Кожне підприємство має історично сформовану назву – завод, фабрика, шахта, майстерня, ательє, кооператив, агрофірма, товариство, асоціація, фермерське господарство тощо.

Цілі — це конкретний стан окремих характеристик підприємства, досягнення яких є для нього бажаним і на досягнення яких спрямована його діяльність. Отже до цілей підприємницької діяльності відноситься кінцева мета, що спрямована на одержання прибутку, та проміжні цілі, що включають в себе підвищення іміджу фірми, обслуговування певного сегменту ринку, зміцнення позицій на ринку, повне задоволення споживчого попиту в товарах та послугах та інші цілі.

Сформульовані цілі мають відповідати таким вимогам:

— бути конкретними, кількісно вимірюватися;

— зорієнтованими в часі;

— реалістичними, практично досяжними і збалансованими з можливостями фірми;

— взаємно узгодженими;

— сформульованими письмово.

Цілі підприємницької діяльності відображаються в бізнес-плані, засновницьких документах, поточних планах, рекламних заходах та ін.

Будь-яке підприємство має багато різноманітних цілей, сукупність яких утворює складну структуру, відповідно виникає необхідність класифікації цілей за кількома критеріями (Табл. 1).

Таблиця 1.

Класифікація цілей підприємства

Критерій класифікації	Види цілей підприємства
Об’єкт спрямованості	Фінансові; Пов’язані із виробництвом; Пов’язані із ринком діяльності організації; Пов’язані із персоналом; Пов’язані із дослідженнями та розробками.
Ступінь відкритості	Офіційно проголошені; Неофіційні (закриті, таємні).
Організаційний рівень	Загальноорганізаційні; Дивізійні; Групові; Індивідуальні.
Часовий інтервал	Короткострокові; Довгострокові.

 

Ключова відмінність завдань від цілей полягає у їх жорсткій прив’язці до певних строків. Як правило, вирішення завдань передбачає досягнення відповідних кількісних планових показників протягом заздалегідь визначеного часу. Конкретні заходи, шляхом здійснення яких стратегія втілюється в життя, об’єднуються в програми за ознакою єдності мети. Кожна з таких стратегічних програм забезпечується відповідними ресурсами і реалізується в межах однієї або декількох функціональних сфер підприємства.

З метою реалізації поставлених завдань підприємство здійснює господарську діяльність у таких напрямах:

1. Вивчення ринку товарів – збирання та аналіз інформації стосовно аналогів продукції, конкурентів на ринку, рівня цін і попиту, існуючих і можливих каналів збуту, яке проводиться маркетинговим відділом на етапі, який передує розробці виробничої програми підприємства (дослідження ринку товарів, здійснення рекламних кампаній, формування цінової політики, розробка асортиментної продукції, вибір каналів реалізації продукції, визначення дизайну товарів, формування позитивного іміджу товарів).

2. Виробнича діяльність – поєднання в єдиному процесі та ефективне використання ресурсів, що здійснюється на основі розробленої виробничої програми (розробка програми випуску продукції, збалансування виробничих потужностей підприємства, обґрунтування обсягу виробництва продукції, матеріально-технічне забезпечення виробництва необхідними ресурсами тощо).

3. Економічна діяльність – включає планування, ресурсне забезпечення, ціноутворення, облік і звітність, оцінку ефективності господарювання, розробку системи мотивації персоналу (стратегічне, тактичне і операційне планування діяльності підприємства, складання бізнес-плану, здійснення обліку всіх виробничо-фінансових операцій, оформлення звітності за результатами господарської діяльності у визначеному періоді, вибір методу і стратегії ціноутворення, вибір системи оплати праці, ресурсне обґрунтування виробничої програми підприємства, забезпечення підготовки персоналу та створення техніко-технологічної бази підприємства).

4. Комерційна діяльність – сукупність комерційних і торговельно-технологічних заходів підприємства з доведенням виготовленої ним продукції до споживачів (активний пошук ринків збуту продукції, знаходження потенційних клієнтів, вибір каналів розповсюдження товарів, документальне оформлення господарських зв’язків з укладанням договорів постачання);

5. Інноваційна діяльність – процес, який здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою впровадження технологічних, технічних, організаторських та управлінських інновацій, розробки принципово нових продуктів чи послуг (реалізація науково-технічних розробок і випробувань, ефективна технологічна і конструкторська діяльність, впровадження технічних, організаційних та інших нововведень, розробка нових систем організації, управління і регулювання діяльності підприємства, формування ефективної інноваційно-інвестиційної політики).

6. Сервіс після продажу – забезпечення гарантійного технічного обслуговування реалізованого товару протягом визначеного умовами експлуатації строку та експлуатаційне супроводження впродовж нормативного строку служби реалізованого товару.

7. Зовнішньоекономічна діяльність – проводиться підприємствами, продукція яких є конкурентоспроможною на світовому ринку.

8. Соціальна діяльність – спрямована на забезпечення додаткових стимулів працівникам підприємства через отримання ними певних соціальних благ.

 

Головні напрямки діяльності підприємства:

— наукова організація виробництва;

— наукова організація праці;

— наукова організація управління.

Наукова організація виробництва — це створення оптимальної техніко-технологічної системи на підприємстві. Під цим мається на увазі надійно і ефективно функціонуючі виробниче устаткування і технологія, а також упорядковані техніко-організаційні взаємозв`язки працівників.

Наукова організація праці (НОП) — потребує побудови нормальних відносин у колективі. Вона включає систему заходів зі створення умов для високопродуктивної, ефективної і творчої праці.

Наукова організація управління — це управління, яке спирається на наукову організацію праці, системний аналіз науково обґрунтованих методів прийняття рішень.

 

2. Правові основи функціонування підприємств.

Господарська діяльність здійснюється суб’єктами господарювання в умовах правового поля. Правовими основами функціонування підприємств є сукупність законів та нормативних документів, які визначають і регулюють порядок створення та реєстрації підприємств, їх організаційно-правові форми, систему оподаткування, ліцензування та патентування, порядок організації господарської діяльності, відносини між підприємствами і державою, суб’єктами господарювання між собою.

Основними законодавчими актами, що регулюють діяльність підприємств в Україні, є:

· Цивільний кодекс України (поточна редакція — Редакція від 01.06.2014, підстава 1255-18 ( Увага Остання подія — Редакція відбудеться 06.11.2014, підстава 1206-18)

· Господарський кодекс України (Редакція від 04.07.2014, підстава 1315-18

( Увага Остання подія — Редакція відбудеться 03.01.2015, підстава 1315-18),

· Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 22.03.2012 року,

· Закон України «Про господарські товариства» …,

· Закон України «Про акціонерні товариства»,

· Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» чинний Редакція від 25.04.2014, підстава 1155-18,

· Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» Остання подія — Редакція відбудеться 06.08.2014, підстава 1253-18,

· Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» Остання подія — Редакція відбудеться 01.01.2016, підстава 1314-18),

· Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» поточна редакція — Редакція від 19.04.2014, підстава 1170-18,

· Закон України «Про інвестиційну діяльність» Остання подія — Редакція відбудеться 06.11.2014, підстава 1206-18)

· Закон України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції» чинні два закони,

· Закони України «Про інноваційну діяльність» та «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» чинні два закони,

· Податковий кодекс України,

· Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» поточна редакція — Редакція від 28.06.2014, підстава 1319-18 тощо.

Господарський кодекс України регламентує порядок створення, реєстрації, ліквідації і реорганізації підприємств; розкриває загальні принципи управління підприємством і самоврядуванням трудового колективу; розглядає механізм формування і використання майна підприємств; визначає види господарської, економічної і соціальної діяльності підприємств; фіксує права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності; регулює відносини з іншими господарюючими суб’єктами та державою.

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Окремими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Підприємство діє на основі статуту.

Статут підприємства – це юридичний документ, яким оформлюється утворення організацій та підприємств і визначається їх структура, функції і правове становище. Статути після їх затвердження підлягають обов’язковій реєстрації в органах державної реєстрації. У статуті вказується: точне найменування підприємства або організації; найменування підприємства або організації, якій створене підприємство підпорядковане; найменування продукції та робіт, що виконує підприємство; юридичні права та відповідальність підприємства; розмір статутного фонду; права та обов’язки керівництва підприємства; порядок звітності про діяльність підприємства; порядок реорганізації та ліквідації підприємства.

Колективний договір – це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чи уповноваженим ним органом), що укладається (уточнюється) щорічно і не може суперечити чинному законодавству України.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власником) будь-якого підприємства, яке використовує найману працю. Колективний договір, як правило, складається зі вступної частини, що знайомить трудовий колектив із напрямками розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності), умов праці і соціально-культурного забезпечення працівників, а також кілька розділів із конкретними зобов’язаннями адміністрації за основними напрямками діяльності колективу.

У колективний договір включають зобов’язання щодо поліпшення умов праці та стану довкілля; заходи для забезпечення зростання продуктивності праці та її оплати, професійної підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, соціального захисту працівників підприємства. Особливе місце у колективному договорі займають зобов’язання в галузі будівництва житла, будинків відпочинку, санаторіїв, медичних і дошкільних установ, спортивно-оздоровчих комплеків. Колективний договір включає також окремий розділ, що визначає порядок участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо таке передбачене статутом.

Сторони, які уклали й підписали колективний договір, повинні періодично (не менше двох разів на рік) взаємозвітувати про його виконання на зборах (конференції) трудового колективу.

Господарський кодекс України, статут, колективний договір регламентують трудові доходи працівника підприємства. В них підкреслюється, що власник або уповноважений ним орган установлює фонд оплати праці на умовах, визначених колективним договором (угодою).

Трудові доходи найманого працівника підприємства визначаються трудовим договором відповідно до законодавства України, а для інших працівників — угодою між ними. Трудові доходи працівника підприємства регулюються податками.

Мінімальний розмір заробітної плати працівників, які працюють за трудовим договором, визначається відповідно до діючого законодавства. Підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників згідно з законодавством.

 

3. Класифікація підприємств. Організаційно-правові форми підприємства.

Існують різні класифікації підприємств, які виділяються в залежності від різноманітних критеріїв. Так, в Україні виділяють такі види підприємств.

1)За формою власності: приватні, колективні, державні, змішані, спільні.

Право приватної власності виникає на підставі одержання громадянином доходів від участі в суспільному виробництві, від індивідуальної праці, ведення підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладання інших угод, не заборонених законом.

Об'єктами приватної власності є:

- індивідуальні підприємства, засновані на особистій власності фізичної особи та виключно на його праці;

- сімейні підприємства, засновані на власності та праці громадян України - членів однієї родини, що проживають разом;

- приватні підприємства, засновані на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили.

Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян та юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств та об'єднань; передавання державних підприємств в оренду; перетворення державних підприємств у акціонерні та інші товариства; державних субсидій; пожертвувань організацій та громадян, інших цивільно-правових угод.

Суб'єктами права колективної власності є:

- орендні підприємства;

- організації орендарів;

- товариства покупців;

- виробничі кооперативи;

- колективні підприємства, в тому числі й колективні сільськогосподарські підприємства;

- споживчі товариства та їх спілки;

- господарські товариства;

- спільні підприємства;

- об'єднання недержавних підприємств (асоціації, корпорації, консорці-уми, концерни та інші об'єднання).

Об'єктом державної власності є майно державних підприємств, а суб'єктом – держава в особі Верховної Ради України. Це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності в різних сферах економіки (державне унітарне підприємство, державне комерційне підприємство, казенне підприємство).

Комунальні підприємство – діє на основі комунальної власності територіальної громади (комунальне унітарне підприємство).

Змішані підприємства – діють на основі об’єднання майна різних форм власності.

Спільні підприємства – юридичні особи, які базуються на спільному капіталі суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів, на спільному управлінні та спільному розподілі результатів.

3. Від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства: унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. До таких підприємства належать: державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. До таких підприємств належать: кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

4). Залежно від організаційно-правової форми проведення підприємницької діяльності виділяють значну кількість організаційно-правових форм господарювання підприємств, перелік і характеристику яких наведено в табл. 2.

 

Таблиця 2