Вважається, що здоров’я – це нормальний стан організму, який характеризується оптимальною саморегуляцією, повною узгодженістю при функціонуванні всіх органів та систем, рівновагою поміж організмом та зовнішнім середовищем при відсутності хворобливих проявів. Тому основною ознакою здоров’я є здатність до значної пристосованості організму до впливів різноманітних чинників зовнішнього середовища. Завдяки цьому здоровий організм може витримувати значні фізичні та психічні навантаження, не тільки пристосовуючись до дії екстремальних чинників зовнішнього середовища, але й повноцінно функціонувати в цих умовах. Таким чином, здоров’я доцільно розглядати і як здатність організму активно та повноцінно пристосовуватись до змін оточення. Можна сказати, що здоров’я – це здатність організму перебувати врівновазі
з оточенням.Багато хто з вчених розглядає здоров’я як форму життєдіяльності організму, яка забезпечує йому необхідну якість життя і максимально можливу за даних умов його тривалість. Зрозуміло, що здоров’я – це похідне від численних впливів на організм, у тому числі природно-кліматичних, соціальних, виробничих, побутових, психологічних чинників, способу життя і т.ін.
Можна також сказати, що здоров’я — це функціональний стан організму людини, який забезпечує тривалість життя, фізичну та розумовупрацездатність, достатньо високий рівень самопочуття, а також відтворення здорового потомства.
Стан здоров’я не є чимось статичним. Це динамічний процес, а, отже, стан здоров’я може покращуватись або погіршуватись. Кожна людинаявляє собою відкриту динамічну систему, тому існує широкий діапазон поняття «здоров’я» — від абсолютного здоров’я до граничних із хворобою станів.
Узагальнюючи всі наведені вище визначення поняття «здоров’я», доцільно сказати, що під здоров’ям треба розуміти процес збереження і розвитку біологічних, фізіологічних, психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності при максимальній тривалості активного життя.
Загального, прийнятного для всіх показника, за яким можна було б визначити рівень здоров’я чи його якість немає. Результати будь-яких аналізів, дані будь-яких обстежень мають значний діапазон коливань в залежності від статі, віку, конституційного типу, функціонального стану організму, географічних та метеорологічних особливостей місця проживання, характеру та інтенсивності праці, способу життя, особливостей харчування та багатьох інших чинників. Функціональний стан організму та показники його діяльності змінюються у тої самої людини навіть протягом декількох годин (одразу після пробудження і після вставання з ліжка, до прийому їжі та після її прийому і т.ін.).
Складові здоров’я Показниками фізичного здоров’я є індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, досконале (за нормою) фізіологічне функціонування організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівень фізичного розвитку органів і систем організму.
Показники психічного здоров’я є індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад, збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з цілей, потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, уяви, почуттів тощо. Психічне здоров’я пов’язане з особливостями мислення, характеру, здібностей людини. Показники духовного здоров’я є духовний світ особистості, сприйняття духовної культури людства, освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва само ідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду — все це обумовлює стан духовного здоров’я.
Показники соціального здоров’я пов’язане з економічними чинниками, стосунками індивіда з структурними одиницями соціуму (сім’єю, організаціями), з якими створюються соціальні зв’язки: праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека існування тощо. В загальному вигляді соціальне здоров’я детерміноване характером і рівнем розвитку, які притаманні головним сферам суспільного життя в певному середовищі — економічній, політичній, соціальній, духовній. Ці складові тісно взаємопов’язані, вони в сукупності визначають стан здоров’я людини. В реальному житті майже завжди спостерігається інтегрований вплив цих складових.
Ступені здоров’я
- Досконале здоров’я, відмінний настрій, сильний імунітет.
- Здоровий, але присутні незначні вади, що практично не заважають життєдіяльності і не мають потреби в лікуванні. Наприклад — шрами,пломби.
- Нормальний стан. Здоровий, але присутні захворювання що не розвиваються, що іноді можуть обмежти життєдіяльність, підвищувати втомлюваність. Наприклад: короткозорість і далекозорість, лупа, плоскостопість, сутулість.
- Здоровий, але поганий настрій, стрес, ослаблення імунітету.
- Хворий. Наявність легкого захворювання, що піддається лікуванню. Немає загрози життю.
- Хронічне захворювання або інвалідність.
- Травма. Тимчасова втрата деякої здатності. Можлива загроза здоров’ю. Наприклад, забите місце, поріз, вивих, опік, відмороження, шок, втрата свідомості. Необхідна перша медична допомога. Майже кожна людина повинна вміти робити першу медичну допомогу. Легкі травми можна цілком вилікувати. Важка травма може привести до ампутації органу (гангрена).
- Загроза життю. Наприклад: важке поранення, температура тіла вище 42 °C, утрата крові, зупинка серця, дихання. Необхідна термінова інтенсивна перша медична допомога.
- Клінічна смерть.
- Біологічна смерть.
Піклування про власне здоров’я Кожна людина повинна дбати про своє здоров’я в першу чергу сама. Краще запобігти захворюванню, ніж лікуватися. Першим важливим елементом піклування про здоров’я є відсліджування власного самопочуття. Важливе місце займає особиста гігієна, активне й здорове спілкування з іншими людьми, комфортні умови праці, раціональне харчування і здоровий спосіб життя.
Інтегральний показник рівня та якості життя
Як інтегрального показника рівня та якості життя населення час пропонувалося використовувати національний дохід душу населення, частку витрат харчування у загальних витратах домогосподарства, відносний коефіцієнт смертності, визначається як ставлення числа смертей осіб у віці 50 років і більше і кількості смертей, середню тривалість життя населення, показник вільного часу,видвигавшийся з відомого висловлювання Маркса у тому, що вільний час у майбутньому стане мірою громадського багатства.
Застосування у тих цілях економічних показників грунтується на припущенні у тому, що країни, найрозвинутіші стосовно економіки, мають вищого рівня соціального розвитку. Часто в основі межстранового порівняння застосовується ВВП чи НВ душу населення, виражений у валюті одній з країн, або у доларах США.
Однак ці показники мають різні недоліки, пов'язані або із розбіжностями в методології розрахунку, ухваленій у різних країнах, або з труднощами у тому інтерпретації. У зв'язку з цим було здійснено спроби розробити комплексні індекси визначення рівня розвитку тій чи іншій країни, рівень життя у ній.
Прикладом такого індексу може бути запропонований російськими статистиками «індикатор напруженості». Його складовими є: 1) ступінь забезпеченості споживчими товарами; 2) рівень злочинності; 3) ступінь невдоволення населення комплексом невирішених соціально-політичних, економічних пріоритетів і екологічних проблем. На базі цих даних більш ніж 100 найбільших містах і у всіх регіонах країни був вирахувано індекс. Розмір індексу від 0 до 0,4 свідчить про соціальний стабільності; від 0,4 до 0,8 - про соціальну напруженість; від 0,8 до 1,4 - про локальних конфліктах; від 1,4 до 2,0 - про соціальних вибухи у регіоні; понад 2,0 - про масових соціальних вибухи.
У доповіді міжнародної статистичної практиці комплексний індекс однією з перших (1970 року.) запропонував Дослідницький Інститут Соціального Розвитку ООН. Цей індекс отримав назву індекс соціального розвитку та включав 16 найважливіших (9 соціальних і аналогічних сім економічних) взаємозалежних показників. Автори дослідження дійшли висновку, що з рівнях подушного доходу трохи більше 500 доларів зарплату перевищувало економічне.
Надалі Моріс Д. Морріс розробив індекс фізичного розвитку якості життя, враховує три показника:
- очікувану тривалість життя з досягненні віку 1 року;
- рівень дитячої смертності;
- поширення грамотності серед дорослого населення.
Сукупний індекс розраховувався як середньоарифметична величина залишають, які оцінювалися за шкалою від 1 бала (гірший варіант) до 100 (найкращий варіант). Результати Морріса свідчили про незначною взаємозв'язку між величиною індексу якості життя і душовим показником ВВП. Деякі країни знайомилися з високимподушевим рівнем ВВП мали низьку оцінку сьогодні за індексом і навпаки. Наприклад, Шрі-Ланка за 23-24-відсоткового рівня ВВП душу населення 302 долара того дня в 1981 р. мала індекс фізичного розвитку якості життя удвічі більше, ніж Саудівська Аравія з душовим доходом 12720 доларів. Наведений приклад свідчить про можливість істотного поліпшення якості життя до початку істотного підвищенняподушевого доходу.
У 1987 р. Вашингтонський Комітет із проблемам кризи народонаселення опублікував Міжнародний індекс неблагополуччя. Індекс був зведеним, побудованим на 10 показниках, характеризуючих добробут людей залежність від матеріального становища, демографічній ситуації, стану здоров'я дитини і суспільного ладу. Розрахунки продемонстрували, що в той момент найбільш неблагополучні умови життя в Анголі і Мозамбіку, а найсприятливіші - у Швейцарії та Люксембурзі.
У 1990 р. ПРООН спробувала комплексної оцінки соціально-економічного розвитку країн і вперше опублікувала Індекс розвитку (ІЛР). У ньому враховані три виду даних: тривалість життя, рівень освіти буде (доросла грамотність та загальний показник участі у початковому, середньому і вищу освіту) і життя, вимірюваний реальної купівельною спроможністю. Індекс є шкалу від 1 до 0. Високим рівнем розвитку вважається показник від 0,8 і від, середнім - від 0,5 до 0,799 і низьким - нижче 0,5.
Оцінюючи якості і рівня життя можна використовувати в експертних оцінках. Наприклад, американська некомерційна організація «Комітет із демографічному кризи» з урахуванням даних офіційною статистикою, результатів анкетних опитувань і експертні оцінки за 1989 р. провела дослідження ЯЖ в 100 найбільших містах світу. ЯЖ оцінювалося по10-балльной шкалою з такими приватними показниками: вартість харчування (частка сімейних витрат харчування), житлові умови (число жителів однією кімнату), якість житла (частка будинків культури та квартир з водогоном і електрикою), зв'язок (число телефонів на 100 жителів), освіту (частка дітей, учнів у шкільництві), охорону здоров'я (дитяча смертність на 1000 живонароджених), громадська безпеку (убивств на рік на 100 тис. жителів), тиша (рівень зовнішнього шуму), вуличне рух (середня швидкість години пік), чистота повітря.
У активно застосовується спрощений підхід розрахуватися інтегрального показника якості і рівня життя з допомогою індексу злиднів. Останній представляє суму індексів інфляції і безробіття.
У другій половині 80-х рр. міжнародна організація Програма розвитку ООН (ПРООН) як узагальнюючого показника ЯЖ населення була запропонований індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП).
6. Індекс розвитку людського потенціалу
При розрахунку ІРЛП застосовуються детальні дані про більшості країн світу. Він загальновизнано як універсальний такий же показник і використовується під час аналізу соціально-економічного положення у окремих країнах і потребує у світі загалом. Цьому сприяв освіту за рекомендаціїСтатистической комісії ООН Єдиної системи соціально-демографічної статистики (>ЕСДС), що з 70-х рр. почала впроваджуватися в національних героїв і міжнародних статистичних службах. Концепція та принципи обчислення ІРЛП схвалено урядом РФ (розпорядження №1404-р від 29.09.97).Виработана стратегія і визначено три тематичних напрями продовжити співробітництво Росії із ПРООН.
ІРЛП містить чотири парадигми і вимірюється трьома показниками.
До найважливішим парадигмам розвитку людського потенціалу ставляться:
- продуктивність як наслідок ефективної діяльності, спрямованої для підвищення прибутку і економічного зростання;
- рівність, розуміється як рівність можливостей у реалізації здібностей і користування благами;
- стійкість, що дозволяє забезпечити доступом до можливостям цивілізації як нинішнім, а й майбутніх поколінь;
- розширення можливостей, яка передбачає, що успішний розвиток здійснюється у інтересах людей, а й їхні зусиллями.
Серед показників до розрахунку величини ІРЛП використовують: очікувану тривалість життя, рівень освіти буде, реальний душової ВВП. Взяті разом, відбивають три головних якості: здорове життя, знання, гідний людини ВЖЕ.
Поліпшення здоров'я населення сприймається як важливий чинник фізичного розвитку і підвищення працездатності населення і ще відповідно можливостей до створення продуктів та надаваних послуг, накопичення знань тощо., тому вибір показника очікуваної тривалість життя, відбиває досягнення у галузі поліпшення здоров'я, перестав бути випадковим.
Підвищення рівня освіти серйозно впливає на якість людського капіталу - основного чинника збільшення багатства нашого суспільства та зумовлює зростання громадської продуктивність праці. Рівень освіти характеризує накопичений освітній, трудовий, науковий, інтелектуальний і творча потенціал, становлячи фонд сукупних знань і умінь - «духовне багатство» суспільства. Ця якість передається від покоління до покоління і становить важливу передумову як розвитку самої людини, і зростання ефективності відтворювального процесу взагалі.
З іншого боку з урахуванням даних про кількість років навчання дітей і витратах нею, вироблених сім'єю, державою, підприємствами і міжнародними організаціями, можна виявити накопичений потенціал знань на певну дату. Перерахунок даних з національної валюти у долари США (відповідно до ПКС) дозволяє як здійснювати міжнародні порівняння, а й визначати величину даного потенціалу за групами країн та світом загалом, вишукуючи закономірності і надасть динаміки подій і процесів.
Добробут, чи доходи населення вимірюються показником не національного багатства, а ВВП душу населення. Хоча показники національного багатства характеризують накопичені результати економічної діяльності на певну дату, вони обчислюються обмеженому числі країн, та його розрахунок доки відпрацьований. Тож у час використовуються показники ВВП, що характеризують лише поточну діяльність.
Звертаючись до механізму розрахунку ІРЛП, відзначимо, що вона відносно простий й як середня арифметична величина із трьох показників:
- індекс очікуваної тривалість життя, що означає тривалість майбутнього життя при народженні і який установлюють в мінімальному і максимальному значеннях в інтервалі від 25 до 85 років;
- індекс рівня освіти, на 2/3производно від грамотності серед дорослого населення (від 0% до 100%) і 1/3 від сукупної частки учнів (також від 0% до 100%) серед населення віком до 24 років;
- індекс добробуту, вимірюваного ВВП душу населення від 100 до 40000 дол. США відповідно до ПКС національної валюти.
Якість життя населення визначається життєвим потенціалом суспільства, назв соціальних груп, окремих особистостей і відповідністю характеристик процесів, коштів, умов і результатів їх життєдіяльностісоциально-позитивним потребам, цінностям і цілям. Виявляється якість життя жінок у суб'єктивної задоволеності людей собою і своєю життям, соціальній та об'єктивних характеристиках, властивих людського життя як біологічному, психічному (духовному) та соціального явища.
Високе якість житті кожної окремої громадянина – це, коли його:
· є високий життєвий потенціал (міцне здоров'я, почуття самоефективності, прагнення активної осмисленою життя, наявність здібностей, хорошу освіту);
· сформована системаличностно-значимих і навіть, соціально позитивних змістовних життєвих орієнтацій, цінностей, інтересів, цілей і стилів поведінки;
· задоволені базові фізіологічні і психологічні потреби;
· найпріоритетнішими є вторинні потреби – особистісного розвитку і діяльності, є умови їхнього реалізації;
· здійснюється осмислена життєдіяльність з етапними і кінцевими досягненнями, переважають позитивні емоції, і почуття.
Високе якість життя суспільства – це, коли:
· є високий життєвий потенціал суспільства, тобто абсолютна більшість громадян ідентифікують себе з російським суспільством, і у своїй почуваються безпечно як не глянь, які життєдіяльність відповідає описаним вище критеріям високої якості житті кожної окремої громадянина;
· задоволені базові потреби всіх членів товариства лише на рівні не нижче мінімального соціального стандарту, тобто відсутня злидні;
· здійснюється політична, громадська, підприємницька, виробнича, господарська, наукова, культурна діяльність із всіх напрямах соціально-економічного розвитку з етапними досягненнями, дають внесок у якість життя від населення;
· абсолютну більшість населення будуть задоволені своєю країною і тих, що відбувається, відчувають почуття гордості ми за неї.
Екологічна безпека – стан навколишнього середовища у межах світового господарства, у країні загалом та в окремих регіонах і на підприємствах, що не загрожує здоров'ю населення у процесі праці та життєдіяльності.
Екологічні загрози
ХХ століття породило проблеми, які торкаються не окремих держав, або регіонів, але й людство загалом. Надзвичайного загострення набули відносини людини й природи. Людська цивілізація впродовж усієї своєї історії користувалася природою екстенсивно, постійно підвищуючи навантаження на довкілля. Використання природних ресурсів значною мірою позначилося на якості життя людей, проте економічне зростання, зорієнтоване на кількісні показники, зрештою призвело до колосального забруднення навколишнього середовища, а подекуди до незворотних наслідків, змінюючи характеристики Землі.
Впродовж минулого століття температура на планеті підвищилася на 0,6 градусів за Цельсієм, що є наслідком так званого "парникового ефекту". Його головна причина - викиди у атмосферу двоокису вуглецю внаслідок спалювання твердого палива. Поряд з цим повітря забруднюють ще кілька десятків інших сполук та газів - передусім метан, двоокис азоту, використовуваний при виробництві мінеральних добрив та різні фтор-хлор-вуглецеві сполуки. Викиди двоокису вуглецю нині становлять понад 50 відсотків і за обсягом значно випереджають всі інші шкідливі для клімату викиди.
Підвищення концентрації супутніх газів в атмосфері негативно впливає на кількість атмосферного озону, тобто стає причиною появи "озонових дірок". Хімічні речовини, що виснажують озоновий шар й викликають глобальне потепління, також стають причиною забруднення і нижнього атмосферного шару, породжуючи кислотні дощі та інші побічні ефекти забруднення повітря. Кліматичні зміни, пов'язані з глобальним потеплінням, "озоновою діркою", кислотними дощами загрожують погіршенням погодних умов, сприятливих для землеробства. Це, у свою чергу, може вплинути на продовольчу проблему, породжуючи нові фактори нестабільного існування та конфліктів.
Рівень потреб людства у природних ресурсах значно зріс разом з населенням та промисловим виробництвом. Тривалий час побутувало переконання, мовляв розвиток світової економіки буде стабільним і безперервним, а природні ресурси - невичерпними. Екологічні проблеми розглядалися як проблеми технічного характеру, що розв'язуються тими ж технічними засобами. Технологічний оптимізм породжував ілюзії про безмежні можливості економічного зростання. А в цей час бурхливий технологічний наступ людини на природу, наступ стихійний, без урахування можливих наслідків, - став однією з головних причин сучасних екологічних проблем.
Особливо загрозливою для навколишнього середовища є війна і пов'язана з нею гонка озброєнь. У наш час відбулися суттєві якісні зміни у методах та засобах ведення війни. Зокрема, військові дії почали спрямовуватися на руйнування навколишнього середовища. З'явилися нові визначення подібних явищ: "екологічна агресія", "екоцид", "біоцид", які рівнозначні поняттю "геноцид". Ефективні засоби впливу на природу, які створює військова промисловість, порівняно прості, і тому дуже небезпечні. Вже практично пройшов випробування такий метод як зумисне знищення родючого шару землі. Так, за допомогою спеціальних бомбардувань знищувався ґрунт - тепер він ніколи не зможе родити. Також знищувались посіви, а ліси й поля оброблялись ядохімікатами.
Навіть у мирний час величезні території відводяться для військових маневрів, під військові бази, полігони, де випробовується техніка та зброя. Однак для біосфери не існує різниці між вибухом у військових цілях та експериментальним - вона однаково страждає в обох випадках. Радіоактивні викиди, спричинені випробуваннями, потрапляють на землю, де процес радіоактивного розпаду триває й триватиме довгі роки. Ядерні випробування в атмосфері призвели до того, що Земля загорнулася у суцільну радіоактивну плівку. Радіація накопичується у ґрунті, воді, рослинах, живих організмах, спричиняючи незворотні зміни. Існують ядерні "кладовища", де скидають надзвичайно радіоактивні відходи - радіоактивність ґрунту в таких районах у п'ятнадцять разів вища, ніж у Хіросімі. На дні океанів лежать, неначе бомби уповільненої дії, затоплені ракети з отруйними речовинами, уламки ядерних реакторів тощо.
Велика кількість урану є в Росії, США, Західній Європі. Так 90 умовних тонн невійськового плутонію розподілено між Росією /30 т./, Англією /35 т./, частково Японією. Інша частка розпорошена по всьому світу. Технології переробки ядерних відходів ще вкрай недосконалі і надзвичайно дорогі. США, наприклад, не переробляють плутоній з економічних причин - дуже дорого. Нині фахівці пропонують три варіанти технологій безпечного використання урану й плутонію: 1) закопування в землю; 2) зберігання як можливого джерела енергії; 3) консервування на 50-100 років (можливо за цей час щось винайдуть).
Військова промисловість споживає величезну кількість найціннішої сировини. Кожен новий вид зброї потребує надзвичайних матеріальних витрат, які можна було б використати на користь суспільству - в тому числі на охорону навколишнього середовища. Гонка озброєнь, крім того, що є бездумним розтринькуванням економічних ресурсів і наукового потенціалу, породжує найбільшу загрозу для навколишнього середовища й існування людства - загрозу ядерної катастрофи. Ядерна війна "розв'яже" всі глобальні проблеми просто і однозначно - знищивши на Землі усе живе. Наукові розрахунки переконливо свідчать, що глобальний ядерний конфлікт призведе до загибелі людської цивілізації й загалом життя на Землі. Матеріали досліджень також доводять, що за нинішніх умов неможливі жодні "обмежені" чи "локальні" ядерні війни. Навіть до найдальших від місця конфліктів куточків планети загибель усьому живому принесуть ріки, дощі, повітряні потоки. Тому неприпустимо ігнорувати того, що небезпека ядерної війни все ще залишається на порядку денному. Допоки держави мають боєздатну ядерну зброю, не можна цілковито виключити ймовірність її застосування. Не можна також гарантувати того, що ядерні засоби захоплять і застосують терористи.
Війни за допомогою інших засобів та видів зброї масового знищення також небезпечні для навколишнього середовища. Застосування біологічної зброї може спричинити епідемії. Як зброю можна використати навіть генну інженерію. У наш час з'явилися можливості спричиняти штучні екологічні катастрофи, зокрема землетруси чи повені. Хімічна зброя також завдає тяжкої шкоди навколишньому середовищу. За таких умов екологічна війна може стати реальністю.
Колосальні витрати ресурсів на підготовку до війни призводять до перенапруження природної бази матеріальних ресурсів. Їх надексплуатація завдає величезної шкоди навколишньому середовищу. Спустошення землі, ерозія ґрунтів, обезводнення негативно впливають на екологічний баланс. Деякі зі згаданих наслідків вже стали незворотними.
Від нерозсудливості людської діяльності також страждає біологічна ресурсна база. Обмеження біологічної розмаїтості відбувається дедалі швидше. Виснажуються не лише родючі землі, але й втрачаються окремі види їжі, лікарських рослин, деякі види тваринного світу. Особливо значних масштабів набула вирубка лісів, оскільки нерідко руйнується родючий шар землі поруч із вирубками, активізується ерозія ґрунтів і, що найнебезпечніше, збільшується концентрація вуглецю в атмосфері, що призводить до посилення "парникового ефекту" і глобального потепління клімату.
Одним із наслідків деградації навколишнього середовища є посилення загрози для здоров'я людей. Це вже проявляється не лише в окремих забруднених регіонах, але й у глобальних масштабах. Частота захворювань і голоду, породжуваних головним чином екологічними факторами, зростає. Так, збільшення кількості онкологічних та алергічних захворювань тісно пов'язане з погіршенням якості навколишнього середовища.
Загострюється і без того складне становище у царині захисту й відродження навколишнього середовища на європейському континенті. Так, у Чехії й Словаччині дві третини річок забруднені промисловими і сільськогосподарськими відходами. Орні землі містять у собі важкі метали та відходи вугледобувної промисловості. Третина лісів гине. У Польщі під загрозою загибелі опинилися три чверті лісів. Надзвичайно забруднені майже всі ріки. Шість мільйонів поляків проживають на територіях, екологічна ситуація на яких катастрофічна. Третина населення Угорщини проживає в районах із дуже забрудненим повітрям, у чому винна не лише сама, а й сусідні країни. Три чверті річок містять хімічні відходи. Третина орних земель зазнає ерозії. Під час поховання радіоактивних відходів не дотримуються необхідні вимоги безпеки. У Болгарії якість повітря краща, ніж в інших східноєвропейських країнах (буре вугілля тут використовується мало). Надмірне використання пестицидів й знищення лісів у країнах Східної Європи загрожує вимиранням чверті усіх представників фауни. Питна вода забруднена неочищеними стічними водами й значною кількістю нітратів. Ситуація ще більше ускладнюється внаслідок зростання потреб країн цього регіону в енергії, мінеральних ресурсах, деревині та інших природних багатствах.
Для екології України найболючішою є проблема Чорнобиля. Внаслідок аварії на Чорнобильській АС понад 41 тис. км2 території країни забруднено радіонуклідами, а приблизно 2,4 млн людей, в тому числі 544 тис дітей, живуть у забруднених регіонах. Понад 400 тис осіб зареєстровані як жертви Чорнобильської аварії. Кількість ракових новоутворень у дітей, зареєстрованих після аварії, від 6,5 до 10 разів більша, ніж до 1986 року. Також висока захворюваність серед вагітних жінок.
Близько 46 тис гектарів орної землі та 46 тиc гектарів лісу характеризуються рівнями забруднення, що перевищують 15 кюрі на квадратний кілометр і вилучені з обробки. Ці рівні також небезпечні для здоров'я людей. Понад 12% (4,6 млн га) мають показники забруднення від 0,1 до 15 Кu на км2. Рівень забруднення цезієм - 137 у Києві приблизно у 14-15 разів більше, ніж до аварії.
Найкритичніша ситуація на Поліссі, зокрема Житомирській та Київській областях, де рівні забруднення 10-15 Кu на км2. У зоні відчуження (радіусом 30 км), що охоплює понад 2 тис населених пунктів, найбільшу загрозу для довкілля становлять 800 поховань радіоактивних відходів загальною активністю понад 200 кКu. Залишається чинником ризику і джерелом радіації Чорнобильський "саркофаг". Проте віддалені наслідки цієї аварії ще не відомі. У майбутньому радіоактивне забруднення може призвести до серйозних генетичних змін у загальнонаціональному масштабі.
Впродовж усієї історії України мала місце тенденція ставлення до збереження та відновлення навколишнього середовища як до другорядної справи. Централізоване планування господарства не було зорієнтоване на підтримку охорони довкілля. На жаль і нині така тенденція зберігається. Сучасний екологічний стан України характеризується показниками, які викликають серйозне занепокоєння.
Під загрозою джерела питної води. Найбільш забруднена вода у басейні Дніпра, на півдні України й Криму. Численні водойми забруднені, а інші переживають біологічну деградацію. У критичному стані низка південних прибережних районів Чорного й Азовського морів. Щорічно близько 12,5 мільярда кубометрів стоків, у тому числі 2 мільярди неочищених, потрапляють у Чорне море. Забруднення нечистотами Азовського моря також значне (4 мільярда кубометрів, з яких 1,9 мільярда - неочищені).
Ріка Дніпро, яка є джерелом питної води для більш ніж 70% населення України, забруднюється комунальними, промисловими та сільськогосподарськими стоками. Вода річки також уражена радіацією.
Крім проблем якості води, має місце хронічна нестача питної води у південних та південно-східних районах, а також у Криму. Скорочення запасів питної води в Криму вже призвело до спалаху низки інфекційних захворювань, в тому числі холери.
Високим є рівень забруднення повітря - особливо у містах та промислових районах. Головні джерела забруднення повітря - металургійні, хімічні та нафтохімічні підприємства, а також електростанції. У найбільш уражених регіонах середня концентрація шкідливих для здоров'я людей речовин в атмосфері до 5 разів перевищує рівні індустріальних країн.
Величезна промислова зона у Донецько-Дніпровському регіоні є однією із найнебезпечніших для навколишнього середовища не лише України, але й загалом Європи. Вона охоплює 18,6% території України, де проживає 28% населення. Викид у повітря шкідливих речовин становить тут понад 70%. Близько 71% земель знищено, а забруднення ґрунтів хімічними добривами та пестицидами надзвичайно високе. Також забруднена одна шоста підземних вод. Найродючіші українські чорноземи (понад 70% території) забруднені пестицидами й нітратами. Середня концентрація забруднення на один квадратний кілометр у 6,4 разів більша, ніж у США й у 3,2 рази більша, ніж у країнах Європейського Союзу. Україна має хворе навколишнє середовище. Це наслідок економічної політики, яка заради кількісних показників ігнорувала ресурсні можливості. Загальний стан погіршується ще й низьким рівнем свідомості та некомпетентністю як політиків, так і загалом суспільства.
Проблеми навколишнього середовища сучасної України - це не лише її внутрішні проблеми. Вони, як свідчить досвід Чорнобиля, не визнають політичних кордонів. Географічне розташування України як центральноєвропейської та причорноморської держави накладає на неї велику відповідальність стосовно управління ресурсами. Здійснення заходів, необхідних для подолання екологічних загроз - невідкладне завдання. Рішення стосовно захисту навколишнього середовища впливатимуть на стан національної безпеки країни так само, як і рішення про структуру, чисельність і якість збройних сил. Рівень проблем, з якими доведеться зіткнутися завтра, визначається нинішньою діяльністю.
Отже, для України найважливішими елементами стратегії, пов'язаної з проблемами навколишнього середовища, є:
- усунення наслідків чорнобильської катастрофи;
- відшкодування завданої навколишньому середовищу шкоди та припинення зловживань природними ресурсами;
- розвиток екологічних технологій.
Усі ці проблеми неможливо розв'язати без тісного міжнародного співробітництва.
2. Екологічна безпека – це виживання
Проблеми навколишнього середовища, як правило, впливають на життя країни як вирішальний фактор або як складова національного добробуту й потенційних можливостей держави. Отож, національна й міжнародна безпека неможлива без урахування екологічного фактору.
З точки зору глобального підходу до питання безпеки, будь-який аспект, що загрожує виживанню планети і її природі, мусить розглядатися як загроза безпеці. Загибель внаслідок ядерної катастрофи й загибель від браку повітря - це все одно загибель. По-перше, темпи згадуваних глобальних змін значно вищі, ніж вчені передбачали раніше. Якщо ці процеси залишаться безконтрольними, вони стануть незворотними. По-друге, екологічні проблеми - це проблеми абсолютно нових вимірів. Навіть маючи необмежені ресурси, не можна відновити озоновий шар, чи "заклеїти" "озонову дірку". Не усунувши причин, не можна зупинити глобальне потепління. По-третє, різниця рівнів економічного розвитку впливає на можливості захисту від екологічних загроз, а деградація довкілля впливає на економічний розвиток, ослаблюючи його потенціал. На думку експертів ООН, екологічні втрати внаслідок забруднення перевищують вартість заходів, спрямованих на боротьбу з ним. У країнах, що розвиваються, вони значно більше, ніж у розвинутих державах. Щороку через забруднення втрачається від 0,5 до 2,5% ВНП, а вартість заходів, які б дозволили радикально скоротити обсяги забруднення в індустріальних країнах - складає 1-2% ВНП. По-четверте, екологічні загрози не піддаються чіткому визначенню у причинно-наслідкових зв'язках, проте вони досить тісно пов'язані між собою й іншими соціальними, політичними й економічними факторами, що також впливають на стан безпеки. Посилення боротьби за володіння та користування чистим повітрям, водою, орною землею, рибними та харчовими ресурсами, що колись розглядалися як безкоштовні, нині вже є реальною загрозою для регіональної безпеки. Загрозами екологічного характеру, спроможними порушити міжнародну стабільність, є і масова міграція населення з районів природних та техногенних катастроф (приміром районів засухи у Східній Африці чи Чорнобильської аварії), і та величезна шкода, яку завдають довкіллю промислові викиди, знищення лісів, знищення біологічних видів і, нарешті, кліматичні зміни.
Таким чином поняття безпеки суттєво розширюється. Безпека стає всеохоплюючою категорією, що поєднує більшість проблем захисту населення від будь-яких загроз. Визнання екологічної безпеки рівнозначною, або навіть важливішою за військову, сприятиме уважнішому ставленню до проблем навколишнього середовища. В рамках стратегії поступального розвитку проблема збалансування економічного зростання та збереження довкілля є проблемою номер один. Якими б прекрасними не були сучасні рішення економічних проблем, вони одразу ж зазнають краху, якщо не вдасться поєднати їх із розв'язанням глобальних проблем. Природні підвалини життя вимагають всеохоплюючого захисту. Дієва охорона довкілля неможлива без міжнародного співробітництва у світових масштабах.
3. Екологічна безпека та міжнародне співробітництво
Тенденція до розширення змісту поняття безпеки формувалася на тлі загострення глобальних загроз та взаємозалежності світу.
Інтеграційні процеси - одна з важливих характеристик сучасного глобального розвитку.
За таких умов на світове співтовариство впливають не лише позитивні, але й негативні аспекти розвитку окремих країн. Забруднення навколишнього середовища не визнає державних кордонів. Повітря, вода, звірі, птахи, люди транспортують забруднення. Викиди з німецьких та французьких фабрик і заводів випадають над Україною і навпаки. Неочищені води Вісли, потрапляючи в Балтійське море, загрожують традиційно міцному здоров'ю шведів. А токсичні викиди на спільному румуно-турецькому підприємстві примушують перекривати водогони у гирлі Дунаю. Саме тому зростаюча взаємозалежність стає фактором, що негативно впливає як на міжнародну безпеку загалом, так і національну зокрема. Екологічні питання, які ще донедавна були внутрішніми, стали невід'ємною складовою міжнародних взаємин і впливають на подальші еколого-геополітичні проблеми. Це відносно нове явище у світовій політиці. В наш час політичні чи економічні рішення з екологічними наслідками, які приймаються в одних країнах, справляють дедалі відчутніший вплив на інших. Світ, пов'язаний екологічною взаємозалежністю, стає екологічною спільнотою. Економіка, політика, екологія і зрештою, безпека, стають єдиним причинно-наслідковим ланцюгом.
Сучасні зміни міжнародних відносин посилюють дію факторів, що впливають на стан безпеки як окремої держави, так і системи держав:
? по-перше, екологічні загрози не мають характеру цілеспрямованих дій. Вони - лише непередбачені наслідки екологічних катастроф, або процесів розвитку;
? по-друге, екологічні загрози не можуть бути підпорядковані міжнародним нормам недоторканості кордонів чи державного суверенітету;
? по-третє, екологічні загрози можуть спричинити напруженість міжнародних взаємин й породити нові види конфліктів, полагодити які неможливо навіть за допомогою спільних військових дій. І, навпаки, їх полагодження стає елементом взаємодії, зближуючи держави і народи;
? по-четверте, у розв'язанні проблем екологічної безпеки важливе значення має врахування фактору часу, оскільки ці загрози набирають життєво важливого характеру на тривалу перспективу;
? по-п'яте, екологічний аспект безпеки охоплює реально існуючи загрози, внаслідок чого рівень безпеки держави, регіону і світу загалом стає залежним від них. Чим краще людство усвідомлює комплекс взаємозв'язків між станом навколишнього середовища в різних куточках планети, тим серйозніше стає його ставлення до розуміння регіональних і навіть глобальних наслідків окремих змін у довкіллі. Розв'язання екологічних проблем глобального масштабу вимагає узгоджених дій урядових і неурядових організацій, співробітництва між державами й регіонами, вироблення довгострокової екологічної політики. Тому екологічна безпека дедалі більше стає інтегральною складовою безпеки глобальної.
Усвідомлення нових світових реалій відбиває міжнародний політичний процес. Захист навколишнього середовища є і залишиться в майбутньому одним із найважливіших завдань. Безпека і стабільність - це власне, ті напрямки стратегії глобального розвитку, на які мусять спрямовуватися сьогоднішні політичні рішення.
Перші кроки у справі міжнародного співробітництва з метою створення механізмів захисту від екологічних загроз вже зроблено. У рамках загальноєвропейського політичного процесу (у Заключному Акті НБСЄ, у документах наступних зустрічей на вищому рівні) виразно визначено позавійськові та позаблокові фактори безпеки. Прийнято положення, згідно якого нова система європейської безпеки повинна охоплювати політичні, військові, економічні, культурно-цивілізаційні та екологічні аспекти.
У червні 1992 року на Конференції ООН з проблем довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро було підписано Кліматичну рамкову конвенцію ООН. Відтоді 120 країн, в тому числі члени ЄС, вже ратифікували конвенцію, яка набрала чинності 21 березня 1994 року. Подальші кроки було зроблено і на І Конференції держав-учасниць Кліматичної рамкової конвенції (Берлін, 1995). Визначено напрямки розвитку положень цієї конвенції на майбутнє. А саме: про зобов'язання розвинутих промислових країн стосовно обмеження рівнів викидів "парникових" газів та уникнення небезпечного порушення кліматичної системи; про узгодження заходів, яких необхідно вжити, аби подолати загрозу порушення кліматичної системи планети. В рамках ООН спеціалізованою програмою з екологічних проблем є ЮНЕП. Її головна мета - координація й стимулювання міжнародної активності в царині охорони навколишнього середовища. Проте надії стосовно розв'язання усіх глобальних екологічних проблем навіть зусиллями спеціалізованої екологічної програми, досить ілюзорні.
В сучасному світі з його небаченою економічною, політичною та соціальною диференціацією, керівництво з єдиного центру досить проблематичне, які б шляхетні наміри за цим не стояли. Тому, на жаль, слід визнати: зусилля ООН недостатні для виконання поставлених завдань. Виконання будь-яких спеціалізованих програм неможливе без активної допомоги національних урядів. Обмеженість ресурсів окремої країни, або організації потребує дедалі тіснішої координації зусиль як на національному, так і міжнародному рівнях.
Реальна політика, покликана захистити світ від екологічних загроз, повинна передбачати такі складові:
- переговорний процес з питань охорони довкілля на різних рівнях: від двостороннього до глобального;
- розвиток міжнародного законодавства, створення дієвої правової бази захисту навколишнього середовища;
- запровадження у практику міжнародних договорів спеціальних екологічних протоколів (наприклад, кліматичних), з визначенням конкретних заходів і поставлених цілей, спрямованих на захист довкілля;
- розробка національних та міжнародних програм охорони природних ресурсів (особливо в екологічно нестабільних регіонах);
- розробка міжнародних екологічних стандартів з метою їх залучення в політику і практику функціонування ринків та економіки;
- створення механізмів фінансової підтримки національних і регіональних програм захисту навколишнього середовища;
- сприяння розвитку екологічних технологій.
Ефективне розв'язання проблем довкілля неможливе без єдиної політичної волі окремих держав. ООН - головному координаційному центру світового співтовариства - все ще не вистачає єдності, а її можливості рішуче впливати на розвиток подій обмежені. Тому важливою метою сучасного політичного процесу повинно стати подолання негативних явищ у міждержавних стосунках, розширення кооперації і колективних зусиль, спрямованих на розв'язання проблеми довкілля. Для цього потрібен прорив до нової, гуманнішої політичної свідомості, зміна пріоритетів, згідно яких конкуренція й суперництво між державами поступиться конструктивнішим взаєминам.
