Революція 1989 р. в Румунії.

Перші сигнали про початок опору тоталітарному режимові надійшли з Трансільванії, де у великому промисловому центрі м. Тімішоара влада застосувала репресії проти реформаторського пастора Л.Текеша (угорця за національністю). Ці дії викликали виступи прочан його храму, до яких приєдналися жителі міста. Ввечері 16 грудня 1989 р. на центральній площі зібралося кілька тисяч осіб, які вимагали проведення демократичних реформ.

Під час кривавих подій 16—17 грудня у Тімішоарі було вби­то понад 100 осіб та більш як 200 поранено.

Трагедія збурила всю країну. Скрізь розпочалися страйки, очолені лідерами Румунського демократичного фронту. Чаушеску негайно припинив свій візит до Ірану. Повернувшись до кра­їни, диктатор спробував виступити перед багатолюдною маніфе­стацією на Палацовій площі у Бухаресті. Зустрінутий свистом і градом каміння, він звелів відкрити вогонь по тих, що зібралися. Розстрілом керував його брат Ніколає Андруце — генерал-лей­тенант, який особисто стріляв у натовп.

Перемогу революції було забезпечено і закріплено переходом армії на бік повсталого народу. Важливу роль відіграв при цьо­му міністр оборони генерал-полковник В. Міля, який відмовився віддати армійським підрозділам наказ стріляти в демонстрантів у Тимішоарі та Бухаресті.

Доведена до краю адміністративно-командна система була замішана на націоналізмі, невігластві, ненажерливому прагненні до наживи. Все це знайшло своє закінчене втілення в режимі Чаушеску і зумовило його крах.

Революції кінця 80 — початку 90-х рр. їхній характер, спільні риси та особливості.

Назріваюча протягом довгого часу криза наприкінці 80-х рр. охопила всі країни Центральної та Південно-Східної Європи. Вона проявилася в економічній, політичній, ідеологічній; моральній сферах.

Політичне банкрутство керівництва правлячих партій, невправність адміністративно-командних методів управління і небажання більшості населення жити в умовах тоталітарного режиму — все це зумовило виникнення своєрідної революційної ситуації в цих країнах. У різних державах вона складалась і роз­вивалася неоднаково.

Могутнім каталізатором революційних процесів у регіоні став національний фактор. Його виявлення були дуже відмінні у різ­них країнах і залежали від національних традицій, характеру політичного режиму, що передував тоталітарному, рівня розвит­ку національно-визвольного руху проти нацизму в роки другої світової війни, обставин приходу до влади комуністичних партій. Особливо великий вплив справляли національні проблеми на розвиток подій у Югославії, Чехо-Словаччині, Румунії, Болгарії.

Кардинально вплинули на перебіг історичних подій у регіоні перебудовні процеси в СРСР після приходу до влади 1985 р. М. Горбачова. Новий генеральний секретар ЦК КПРС здогаду­вався, що Радянський Союз уже не може всіх повчати, як їм жити далі. Відносини СРСР з іншими соціалістичними країнами тепер будувалися на принципах реального рівноправ'я, невтручання у внутрішні справи інших країн, взаємовигідних економічних від­носин.

Події 1989—1991 рр. за своїм характером були революційни­ми, оскільки кардинально змінювали характер суспільно-політич­них і соціально-економічних відносин у регіоні.

Форми й методи демократичних революцій були різними - від "ніжної", або " оксамитової ", революції в Чехо-Словаччині до кривавих зіткнень у Румунії, що призвели до численних жертв.

Революції розгорталися майже одночасно. Це пояснювалося, по-перше, зрілістю передумов і високим ступенем соціальної на­пруженості в усіх цих країнах і, по-друге, розумінням того, що СРСР не втручатиметься у справи своїх західних сусідів: не нада­ватиме підтримки консервативним силам, які намагалися загаль­мувати демократичний процес.