Про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення та зобов’язання звільнити приміщення.

Господарський суд області

 

Позивач: Керівник місцевої прокуратури Миколаївської області

в інтересах держави в особі:

Управління освіти адміністрації (Н-го) району (Н-ї) міської ради

 

До

 

Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3 (Н-ої) міської ради (Н-ої) області

Фізичної особи-підприємця

Про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення та зобов’язання звільнити приміщення.

Ціна позову …….грн.

ПОЗОВНА ЗАЯВА

(у порядку ст. 2 Господарського процесуального кодексу України)

Вивченням місцевою прокуратурою інформації щодо використання, та збереження мережі закладів освіти, а саме об’єкта комунальної власності Управління освіти адміністрації (Н-го) району (Н-ї) міської ради - ЗОШ № 3 встановлені численні порушення вимог, Закону України «Про освіту».

Зокрема, встановлено факт передачі посадовими особами ЗОШ № 3 у користування суб’єктам господарювання нежитлових приміщень комунальної власності, шляхом укладення договору оренди.

Так, на підставі договору оренди № 17 від 2004 року у кладеного між ЗОШ № 3 в особі директора закладу та ФОП, останньому передано в оренду частину нежитлового приміщення ЗОШ № 3 загальною площею 192 м² вартістю……грн., що належить до комунальної власності Управління освіти адміністрації (Н-го) району (Н-ї) міської ради (далі договір оренди). Згідно п.. договору оренди Директором ЗОШ № 3 передано ФОП в користування строком майно нежитлового приміщення будівлі ЗОШ № 3, з метою здійснення комерційної діяльності розміщення аптечного пункту продажу готових ліків.

Однак, вказаний догів є таким, що укладений з порушенням вимог законодавства України, що регулює діяльність мережі виховних навчальних закладів.

Відповідно до ст. ст. 2, 5, 6 Закону України «Про освіту», завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України. Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Державний контроль за діяльністю навчальних закладів незалежно від форм власності здійснюється з метою забезпечення реалізації єдиної державної політики в галузі освіти. Державний контроль проводиться центральними і місцевими органами управління освітою. Одними з основних принципів освіти є доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», державну політику у сфері оренди здійснюють органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває у комунальній власності.

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

У відповідності до ч. 4 ст. 61 Закону України «Про освіту» додатковими джерелами фінансування навчальних закладів освіти, у тому числі, можуть бути доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Однак, згідно зі ст. 63 вищевказаного Закону матеріально - технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Таким чином, в розумінні статті 63 Закону ФОП не використовує орендоване нежитлове приміщення в розрізі завдань, які ставляться перед законодавством про освіту в цілому та Законом України «Про освіту» зокрема, оскільки не надає освітніх послуг в орендованому нежитловому приміщенні.

Статтею 53 Конституції України передбачено, що держава забезпечує розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної освіти.

Згідно ст. 19 Закону України «Про охорону дитинства» держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Ураховуючи вищевикладене, договір оренди нежитлового приміщення укладений від 2004 року № 17 вказаним вимогам законодавства не відповідає, що згідно з п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 207 Господарського кодексу України підлягає визнанню недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст. 203 ЦК України); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст. 203 ЦК України); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст. 203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст. 203 ЦК України); правочин, що вчиняється батьками (усиновителями), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.6 ст. 203 ЦК України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч.3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до положень ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» прямо заборонено використання об'єктів освіти і науки не за призначенням.

Таким чином, договір оренди нерухомого майна № 17 від 2004 року між ЗОШ № 3 і ФОП підлягає визнанню недійсним.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави у випадках, визначених законом. Право звернення прокурора або його заступника до господарського суду в інтересах держави передбачено ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 2 ГПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, однак безпосередньо не визначаються органи, які здійснюють захист цивільних прав.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою статті 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України державні та інші органи мають право звертатися до господарського суду у випадках, визначених законодавчими актами України.

Центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 08.04.2011 № 410/2011 «Про затвердження положення про Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України» є Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, інновацій та інформатизації, інтелектуальної власності, молоді, фізичної культури та спорту.

Разом з тим, п. 4, п. 5, п. 6 зазначеного Положення, якими передбачено завдання, повноваження та права згаданого органу, не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері освіти і науки, до суду про визнання незаконним рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження комунальним майном, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування об'єктів нерухомості державної та комунальної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересу держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор зазначає про це у позовній заяві, і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю у сфері освіти і науки, однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до господарського суду, прокурор пред'являє цей позов у інтересах держави як позивач.

Окрім цього, правовідносини, пов’язані із наданням у користування мережі навчальних закладів, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) дій ЗОШ № 3, на підставі яких частина приміщення ЗОШ № 3 надані в оренду, такому суспільному та державному інтересу не відповідає.

Оскільки незаконне надання в користування частини приміщень ЗОШ № 3 для розміщення аптечного пункту перешкоджає реалізації прав громадян України на доступну освіту та повній реалізації здібностей, таланту, всебічному розвитку дітей, що суперечить інтересам держави.

Наведені порушення чинного законодавства, які свідчать про незаконність набуття ФОП права оренди на нежитлове приміщення, встановлені 01.10.2016 під час вивчення інформації щодо збереження майна закладів освіти, що підтверджується доданими до позовної заяви документами.

Тому, строк позовної давності пропущено з поважних причин, у зв’язку з чим, відповідно до ст. 267 ЦК України його може бути поновлено судом.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015, органи прокуратури позбавлені пільг щодо сплати судового збору.

Згідно з ч.1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Водночас, ч.1 ст. 8 цього Закону передбачена можливість відстрочення судом сплати судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

На даний час прокуратурою вжито заходів до оплати судового збору, однак, ураховуючи, що перерахування коштів здійснюється ГУ ДКСУ в (М-ю) області та для цього необхідно певний час, квитанцію про сплату судового збору до суду буде направлено додатково у найкоротший строк.

У зв’язку з викладеним та ураховуючи наявність підстав для звернення до суду із даною позовною заявою, є підстави для задоволення клопотання прокуратури про відстрочення сплати судового збору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 121 Конституції, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 16, 215, 216, 267 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 2, 5, 6, 63 Закону України «Про освіту», -

Прошу:

 

1. Поновити строк позовної давності.

2. Прийняти позовну заяву до розгляду та порушити провадження у справі.

3. Визнати недійсним на майбутнє договір оренди нежитлового приміщення № 17 від 2004, укладений між ЗОШ № 3 та ФОП, згідно з яким останньому надано в оренду частину нежитлового приміщення ЗОШ № 3 площею 192 м², вартістю ….грн., та застосувати наслідки недійсності правочину.

4. Зобов'язати ФОП звільнити частину нежитлового приміщення ЗОШ № 3, площею 192 м² вартістю ….грн.

5. Стягнути з відповідачів суму сплаченого судового збору за подання до суду позовної заяви, у розмірі…. грн. на користь прокуратури.

6. Про дату і час розгляду справи повідомити керівника місцевої прокуратури.

 

Додатки:

 

1. Копія договору оренди нежитлового приміщення № 17 від 2004 року;

2. Копія рішення про передачу до об’єктів до комунальної власності;

3. Копія акту прийому передачі;

4. Копія довідки про постановку на баланс;

5. Копія технічного плану та проектна документація на будівлю ЗОШ № 3;

6. Копії витягів з державного реєстру речових прав;

7. Витяги з ЄДРПОУ;

8. Копії статутів;

9. Копія Положення про Управління освіти адміністрації (Н-го) району (Н-ї) міської ради;

10. Довідка про балансову вартість;

11. Докази направлення копій позовної заяви з матеріалами відповідачам.