Особливості становлення й розвитку демократії в незалежній Україні.

Ідеї демократичного врядування в українській історії та суспільно-політичній думці.

В українській історії реалізація ідея демократичного врядування розпочинає свій відлік з доби козаччини. Адже саме військово-політичну організацію українського козацтва історики кваліфікують як козацьку християнську республіку..

Однією з перших європейських демократичних конституцій, зазвичай, вважаються “Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького”, укладені 5 квітня 1710 р. між гетьманом П.Орликом та Військом Запорозьким (народом України). В ній встановлювалась форма представницького політичного правління в особі загальної Ради, до складу якої входили генеральна старшина, полковники та представники від кожного полку.

Видатний український мислитель Г.Сковорода (1722-1794) вважав, що такі проблеми, як рівність і свобода є проблемами природної відповідності. За Г.Сковородою, ідеальним мав би бути суспільний лад, який би спирався на компроміс.

Відомий історик М.Костомаров (1817-1885) – один з ідеологів “Кирило-Мефодіївського товариства” вважав, що основою слов’янської федерації народів мав стати республіканський устрій, де влада буде виборною, змінною і підзвітною народним зборам.

М.Драгоманова (1841-1895 рр.)дуиав, що істинний демократ повинен бути патріотом України, а істинний український патріот повинен бути демократом,. У своїх працях “Старі хартії вольностей” та “Лібералізм і земство в Росії” Драгоманов висвітлив ідеї свободи. Він вважав, що лібералізм мав служити засобом у боротьбі за соціалістичний ідеал. Розподіл влади та парламентаризм були необхідними і важливими ознаками народної влади, яка мала першість перед політичною владою,. До переліку демократичних прав він включав право виборності, відкрите ведення державних справ, урахування інтересів меншості.

Перу М.Драгоманова належить також праця “Вольний Союз – Вільна Спілка” (1885), один з перших конституційних проектів, суттю якого були:

- політична свобода суспільства й особи, що мала реалізуватися через народне представництво в центрі;

- самоврядування на місцях;

- права і свободи особи.

І. Франко (1856-1916) критикував лібералізм за формалізм у дотриманні права. У статті “Що таке поступ?”, критикуючи марксистську концепцію народної держави, він стверджував, що влада такої держави “налягала б страшенним тягарем на життя кожного поодинокого чоловіка… Народна держава стала би величезною народною тюрмою”

В. Липинський (1882-1931 рр.) у доктрині, викладеній в книзі “Листи до братів-хліборобів” виступає прихильником ідеї спадкової монархії в особі гетьмана. Виділивши три типи політичної влади, з яких він виводив стільки ж типів політичних режимів: демократичний, охлократичний та класократичний (аристократичний), В. Липинський зазначав, що демократичні нації можуть існувати лише на основі попереднього правління власних класократичних чи охлократичних аристократій.

Оскільки ХХ ст. основою став націоналізм,, розвиток традицій демократичного врядування в українській суспільно-політичній думці переживає певний занепад. Те ж саме стосується й тоталітарного СРСР, де не могло бути жодних легальних течій незалежної політичної думки.

 

Особливості становлення й розвитку демократії в незалежній Україні.

Після так званого “соціалістичного експерименту” в Україні важко і непослідовно йдуть процеси розбудови держави на демократичних засадах, формування демократичної свідомості суспільства та особистості. В цьому – одна з головних ознак становлення демократії в Україні.

Історія засвідчує, що демократичні рухи можуть породжувати диктатуру або сприяти їй, тому найглибшою помилкою частини демократичних сил України є те, що вони розуміють власне демократію як найвищу мету соціального та національного відродження. Це означає, що оволодіння владою може стати головним орієнтиром демократичного процесу. В результаті матимемо владу для влади, що підмінятиме всі інші цінності.

У країнах бідних зі слаборозвиненою економікою демократичні експерименти, як правило, закінчуються утвердженням диктатури. так було 1973 р. в Чилі. Тому нині, коли більшість населення України також опинилася на межі бідності, вкрай необхідно знайти шляхи збереження демократичного вибору й засоби протистояння диктатурі. Становище ускладнюється тим, що історія України не дуже багата демократичними традиціями, зокрема в ній не було ні тривалого розвитку елементів особистих свобод, ні правової держави, а тому існує небезпека деспотизму.

Головна передумова руху до демократичної держави – розширення економічної свободи, що передбачає зміни не тільки інститутів суспільства, а й усієї системи цінностей і психології людей. Також люди повинні погодитись жити за демократичними принципами самостійно,. Крім того, необхідною умовою динамічного розвитку демократичних процесів має стати політична дисципліна народу й достатня політична культура.

Як переконує досвід Заходу, рух до демократії можливий тільки шляхом обмеження влади, рушій цього обмеження – середній клас, який формується в результаті фундаментальних соціально-політичних та економічних перетворень. Заборони й надмірні податки – не сприяють його формуванню.

Неодмінною передумовою демократизації суспільства є встановлення контролю суспільства над політикою, бо там, де народ не контролює уряд, там уряд контролює народ, не даючи йому розвиватися.

Українське суспільство перебуває на посттоталітарному етапі розвитку, який припускає існування деяких демократичних принципів і відкритий для дальших демократичних нововведень, тому донині існує реальна небезпека повернення до тоталітаризму.