Саакашвілі, безумовно, не такий досвідчений, авторитетний, емоційно витривалий керівник, як легендарний "маршал перемоги".
Зокрема, Жуков, на відміну від свого сучасника, був людиною честі, він ніколи не зміг би залишити свою країну, щоб укритися під крилом американців від відповідальності. Він обрав залежність від обставин й рамок, у які його поставив Сталін. Коли він взявся керувати Одеським військовим округом, то його функціонал був дещо вужчим, ніж у Саакашвілі, але ж підконтрольна територія значно ширша. Так, маршал опікувався питаннями воєнно-політичного і військово-стратегічного характеру територій сучасної Кіровоградської, Миколаївської, Херсонської, Одеської областей і Республіки Молдова, в той час як Саакашвілі нині відповідає за суспільно-політичний, соціально-економічний, гуманітарний, культурний, екологічний розвиток лише Одеської області.
Авторитет Жукова поширювався не лише на Радянський Союз, а й за кордон. Про нього говорили виключно з повагою і захопленням. "Він був народжений для військової діяльності, для великих ратних справ… Він відрізнявся непідкореною енергією, широтою й глибиною стратегічного мислення, відчуттям високої особистої відповідальності за доручену йому справу", - говорив маршал Василевський. "Жуков був єдиною людиною, яка нікого не боялася. І Сталіна не боявся. Він не раз мене захищав від Сталіна. Особливо на початку війни. Смілива була людина", - вказував маршал Тимошенко. "Я захоплююся полководницьким даруванням Жукова і його якостями як людини… Ми знали, що Жуков шуткувати не любить, якщо ж поставив мету зруйнувати головну цитадель фашизму у самому центрі Німеччини, то неодмінно це зробить", - зазначав Дуайт Ейзенхауер. "Коли історія завершить свій змучений процес оцінки, тоді над усіма воєначальниками засіяє ім`я цієї сурової, рішучої людини, полководця полководців у веденні війни масовими арміями", - казав Гаррісон Сольсберн. "Його успіхи на полі бою не мали собі рівних у нинішній війні. Ні серед союзних армій, ні в німецькій армії не можна знайти жодного генерала, рівного Жукову", - журнал "Лайф", 1945 р.
Емоційна витривалість й сила духу не полишала маршала навіть тоді, коли після призначення в Одесу і порушення щодо нього т. зв. трофейної справи його ситуація здавалася зовсім безвихідною. Жуков продовжував чесно й ефективно виконувати свою роботу, розуміючи, що його доля в руках однієї людини, й вона, ймовірно, вже вирішена. На фоні цього Саакашвілі взагалі переживати не варто. Він вчасно втік від правосуддя у своїй країні, зайнявши керівну посаду в нашій державі. А у разі якщо ситуація повториться й на українській землі, екс-президент Грузії завжди може повернутися до викладацької діяльності в США.
Жуков був людиною слова. Він не розводив непотрібної демагогії, не намагався створити собі інформаційний імідж, він просто зробив те, що найкраще вмів - поставив задачу (подолати високий рівень злочинності в Одесі шляхом проведення спецоперації за участю фронтової розвідки ("Маскарад"), забезпечив її виконання та переміг.
Дивлячись на мовчазну роботу Жукова, на фоні нереалізованих обіцянок Саакашвілі, згадуються наступні слова: "Ніколи не розповідайте людям про свої плани. Просто беріть й робіть. Нехай вони дивуються результату, а не балачкам". Саакашвілі після свого призначення наобіцяв багато, але протягом року створив навколо себе лише інформаційний шум. При цьому почав вилазити зі свого болота, самовпевнено намагаючись впливати на процеси й поза Одещиною. Цю досить негативну рису характеру екс-президента Грузії свого часу підкреслив член Експериментальної ради Інституту ЄврАзЕС й голова Центру психологічної портретології і політичного аналізу Адгезал Мамедов, який зазначив, що "Саакашвілі непередбачуваний і суперечливий. Він авантюрист, який орієнтується виключно на ілюзорні засоби, за якими іноді втрачається сама мета. Велику увагу він приділяв провокаціям з єдиною метою – бути на виду, у центрі уваги".
В той же час не варто занижувати здібностей екс-президента Грузії, оскільки певні здобутки він все ж таки має.
Зокрема, перебуваючи на посаді президента Грузії, Саакашвілі набув безцінного досвіду боротьби з корупцією малого й середнього рівнів.
Як відомо, за часів президента Саакашвілі мало місце суттєве падіння рівня корупції в Грузії. За даними Transparency International, порівняно із 2002 р. рівень корупції в Грузії був знижений у 2009 р. з позначки 89 до 66. Таким чином, Transparency International включила Грузію до числа найменш корумпованих країн світу. Тоді ж у звіті американської некомерційної організації FreedomHouse за 2010 р. сказано, що за останні роки у боротьбі з корупцією у нижніх й середніх щаблях влади грузинами досягнуто значного успіху, однак країна продовжує страждати від т. зв. елітарної корупції. Саме у боротьбі з "елітарною корупцією" надломився стержень Саакашвілі, що спонукало його покинути власну країну.
В той же час, перебуваючи в Україні, вже через рік він вперше досяг успіху у боротьбі з "елітарною корупцією".
Так, екс-президент Грузії, окрилений підтримкою з боку американців, розпочав у другій половині 2015 р. "хресну антикорупційну ходу" проти верхівки українського істеблішменту – колишнього прем’єр-міністра України Яценюка та деяких членів його Кабміну. Тоді губернатора Одещини у своїй підтримці запевнили:
- посол США в Україні Джефрі Пайєтт, який 1 липня 2015 р., перебуваючи в Одесі, заявив, що Держдепартамент США підтримує Саакашвілі у його боротьбі з корупцією, а Одеська область має стати "лабораторією реформ в Україні". У вересні 2015 р. американський дипломат дозволив собі розкритикувати діяльність Генпрокуратури України, заявивши, що прокурори саботують реформи й ухиляються від розслідування резонансних корупційних справ. Зокрема, посол обвинуватив прокурорів-корупціонерів у залякуванні "реформаторів" (тобто Саакашвілі);
- помічниця держсекретаря США з питань Європи і Євразії Вікторія Нуланд, яка у жовтні 2015 р. також виступила на підтримку американського посла (у т. ч. губернатора Одещини), оголосивши про свою стурбованість ситуацією з рівнем корупції в Україні, зокрема недосконалою роботою ГПУ;
- сенатор від Республіканської партії США Джон Маккейн, який у вересні 2015 р. в ході свого візиту в Україну зустрівся в Одесі із Саакашвілі. Головною метою візиту американського політика в Україну стала боротьба із корупцією. Окрім цього, за деякими даними, Маккейн - давній і близький друг Саакашвілі. Зокрема, за твердженнями американського журналіста Оуена Меттьюза (Newsweek від 29.09.2008 р.), американський сенатор і кандидат від республіканської партії США на виборах президента США 2008 р. Маккейн (особисто й політично близький президенту Саакашвілі) зіграв особливу роль у врегулюванні російсько-грузинського конфлікту.
В грудні 2015 р. конфлікт Саакашвілі з представниками українського уряду досяг точки кипіння, в результаті чого міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков публічно кинув склянку з водою в губернатора у ході їхньої перепалки на засіданні Національної ради реформ, а Яценюк обізвав екс-президента Грузії "гастролером" й закликав його негайно залишити Україну.
Тоді голові українського уряду варто було б бути розсудливішим і пригадати слова мудрого Лао-Цзи: "Вами управляє той, хто вас лютить"; або Річарда Баха: "Гнів означає страх. Той, хто злиться – наляканий, бо боїться щось втратити". Виявляється, що Арсеній Петрович дійсно боявся. Він боявся позбутися свого крісла, яке, врешті-решт, втратив, оголосивши про свою відставку 10 квітня 2016 р. До речі, за декілька днів до цього, в період з 31 березня по 03 квітня 2016 р., президент України перебував у США з офіційним візитом, де зустрівся з віце-президентом США Джозефом Байденом. Вірогідно, після цього відрядження Петро Олексійович й привіз сумну звістку для Арсенія Петровича.
З-поміж іншого, Саакашвілі є досить непоганим менеджером, а економіка та інвестиції цілком могли б стати його "коником", бо в цьому він дійсно досяг певного успіху.
Як відомо, після "Революції троянд" нове керівництво Грузії на чолі з Саакашвілі змогло домовитися про значне збільшення іноземної допомоги. Знову ж таки за сприяння американської сторони. В 2004 р. за допомогою Саакашвілі були ініційовані ряд ультраліберальних економічних реформ. Ці реформи з одного боку спричинили підвищення рівня безробіття в країні з 11,5 % в 2003 р. до 16,5% в 2008 р., з іншого призвели до зростання темпів ВВП (з 2005 по 2007 р. ВВП Грузії ріс з темпом більше ніж 9% на рік). В результаті цього 2006 р. Світовий банк заявив, що Грузія є світовим лідером за темпами покращання ділового клімату. В 2010 р. економіка Грузії продовжила зростати, і за підсумками року її рівень зріс на 6,4%. В жовтні 2009 р. Саакашвілі запропонував ввести у дію т. зв. "Акт економічної свободи Грузії", в якому запропонував закріпити як конституційний закон ряд ліберальних положень. Зокрема, увести заборону на підвищення податків, а введення нових здійснювати лише на всенародному референдумі; дефіцит держбюджету не має перевищувати 3%; максимальний розмір бюджетних витрат має становити 30% ВВП, а рівень державного боргу не може перевищувати 60% ВВП.
Окрім цього, Саакашвілі зарекомендував себе як харизматичний політик, який сприяє проведенню ним результативної політичної гри не тільки в рамках Одеської області, а й в межах всієї України. Він володіє достатнім обсягом необхідних навичок, що дозволяють йому утриматись від грубих помилок, тримаючи певний баланс в океані політичних пристрастей нашої держави. "М. Саакашвілі, як великий демагог сучасної історії, використовував опозиційний електорат у власних цілях. Він – кумир натовпу, що викликає її захват. Він вміє добитися її безоглядної підтримки. Він говорить те, що прагнуть почути широкі народні маси", - зазначав Адгезал Мамедов.
В той же час, незважаючи на всі вищенаведені якості нинішнього губернатора Одеської області, його "внутрішній світ" все одно не може йти у порівняння із тим набором якостей, якими володів легендарний "маршал перемоги". Головна перевага Саакашвілі в тому, що нині він знаходиться у набагато комфортніших умовах, ніж свого часу Георгій Костянтинович. Зазначене дозволяє йому, не обертаючись на минуле, давати більш обґрунтовану оцінку подіям, що нині відбуваються в Одесі й Україні в цілому.
Підводячи підсумки сказаного, варто також зауважити, що управлінська діяльність обох описаних керівників характеризується наявністю у них однієї спільної риси, що і заважала їм виконувати покладені на них обов`язки. Зокрема, Жуков, у першу чергу, був полководцем, а Саакашвілі – політик. Тому і керували вони Одещиною відповідно: як полководець, що вів армію Радянського Союзу до перемоги над фашизмом, і як політик, що керував цілою країною. Але ж масштаби Одеси потребують набагато делікатнішого підходу.
При цьому основна різниця між Саакашвілі й Жуковим полягає у тому, що маршал під час перебування в Одесі спирався виключно на власний авторитет і досвід, а екс-президент навпаки - на зовнішню підтримку американців. Тому, коли США зайняті іншими справами, такими як вибори свого президента, проблемами, пов’язаними із сирійською кампанією, то питання боротьби з українською олігархією та корупцією стає для них не на часі. От тоді Саакашвілі залишається без належної уваги і підтримки, а його позиції послабляються. Тому будемо чекати завершення американської передвиборчої гонки (листопад 2016 р.), оскільки це може стати наступним етапом "реформаторства" губернатора Одеської області. Але єдине, про що йому треба пам’ятати, що Одеса – це незвичайне місто, і силою його підкорювати нерозумно.
Павло Горін, спеціально для 112.ua
Джерело: 112.ua
