Як уже зазначалось вище, внутрішньо-організаційний механізм є однією з найважливіших ознак, які характеризують міждержавну організацію. ВОМ можна визначити як систему органів міждержавної організації та взаємозв'язки між ними.
Основним елементом ВОМ виступають органи міждержавної організації. Класифікацію органів можна проводити за різними критеріями. З точки зору природи самого органу розрізняють представницькі та непредставницькі органи. Органи вважаються представницькими тоді, коли в них працюють особи, які представляють, у цьому випадку, держави. Як правило, державу представляють вищі урядові (виконавчі) органи. Це характерно для найвищих органів організації. Тому в назві МО традиційно вживається словосполучення "міждержавна міжурядова". В органах міжпарламентського співробітництва беруть участь представники від парламентів. Для органів окремих організацій характерним є представництво місцевих чи регіональних властей (наприклад, у Раді Європи чи Європейському Співтоваристві). У багатьох допоміжних органах також засідають представники від держав. Це об'єктивне явище. Воно логічно випливає з того факту, що держави створюють МО з метою реалізації і захисту своїх власних інтересів на міжнародній арені, що досягається саме через представництво. Особливим представницьким органом виступає Європейський парламент ЄС. Представників до Європарламенту обирає на безпосередніх виборах населення держав - членів ЄС, тому в цьому випадку мова може йти про представництво інтересів народів європейських держав, а не самих держав. Це дає змогу Європарламенту приймати рішення, керуючись інтересами не стільки держав - членів організації, скільки їх населення. У цьому - один зі складових елементів ідеї наднаціональності, яка лежить в основі побудови та функціонування Європейського Співтовариства. Реалізація принципу представництва є необхідною для успішного та ефективного виконання завдань МО, які поставлені перед нею державами.
Інша, одна з найбільш поширених класифікацій органів МО, за основу класифікації бере компетенцію та роль органів у системі ВОМ. Відповідно, органи МО поділяють на вищий, виконавчий, адміністративний, допоміжний та юридичний. Вищий орган МО, як правило, єдиний, в якому представлені всі держави - члени організації за принципом "одна держава - один голос". Таким чином, по-перше, цей орган має чітко виражений представницький характер, формується безпосередньо державами-членами, а міжнародно-правовий принцип рівноправності держав реалізований повною мірою. Це також означає, що кожна держава - член організації, незалежно від розмірів території, кількості населення, економічної могутності, врешті, політичної ваги на міжнародній арені, має можливість безпосередньо представляти і захищати свої інтереси, бути впевненою, що її голос буде, як мінімум, почутий і, як максимум, урахований у консолідованій позиції цілої МО. Без такої гарантії було б важко забезпечити участь багатьох держав, наприклад, в універсальних політичних та економічних організаціях. Саме членство невеликих держав було б під сумнівом. Очевидно, такі держави шукали б дещо інших форм співпраці для гарантування своїх інтересів та безпеки. Наступний за впливовістю - виконавчий орган, який створюється вищим. У науковій літературі висловлюють зауваження щодо певної невідповідності назви органу його функціям. Справді, основним завданням МО є налагодження співробітництва між державами, а виконання прийнятих рішень залежить від членів організації.
Для більш повного відображення інтересів членів організації у багатьох з них використовується принцип специфіки інтересів. Найкраще його проілюструвати на конкретних прикладах. Так, у виконавчому органі Міжнародної морської організації (ІМО) обов'язково представлені держави, які мають найбільший або суттєвий інтерес у наданні судноплавних послуг, а також у міжнародній морській торгівлі. Аналогічно формується виконавчий орган у Міжнародній організації цивільної авіації (ІКАО). В ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) повинні бути представлені основні культури світу.
Для допоміжних органів характерна надзвичайна різноманітність. Статути МО не містять виключного та повного переліку такого типу органів: усе залежить від масштабів і конкретної мети організації. Чим більший обсяг діяльності, тим більше допоміжних органів. Назва та форма, яких набувають допоміжні органи, теж не регламентовані. Як правило, це можуть бути комітети, комісії, фонди, управління тощо. Деякі з таких органів є постійно діючими (бюджетні органи, органи по перевірці повноважень тощо), однак значна частина створюється для виконання конкретних завдань і після їх завершення припиняє свою діяльність (наприклад, комітет для підготовки проекту міжнародного договору, слідчі комісії). Такі органи створюються, як правило, при основних органах, готують питання на їх засідання, проекти рішень, дають пропозиції на повістку засідань. Вони звільняють основні органи від важливої, проте другорядної роботи, економлячи таким чином їхній час, вивільняючи його для вирішення найбільш важливих питань.
Структура та функції ООН.
ООН - це універсальна міжнародна організація, створена для підтримання міжнародного миру, загальної безпеки та для сприяння розвитку всебічного співробітництва між державами. Статут ООН був підписаний 26 червня 1945 р. на Конференції в Сан-Франциско та набув чинності 24 жовтня 1945 р.
Головними органами ООН є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР), Рада з Опіки, Міжнародний Суд і Секретаріат. На сьогодні членами ООН є 193 держави.
Генеральна Асамблея ООН складається з усіх членів Організації. Кожна держава представлена на її сесіях делегацію та має один голос. Компетенції Генеральної Асамблеї підлягають будь-які питання або справи в межах Статуту (ст. 10). Вона може розглядати загальні принципи співробітництва у справі підтримання міжнародного миру та безпеки, у тому числі питання роззброєння, обговорювати питання співробітництва в політичній, економічній, соціальній, культурній сферах, питання сприяння здійсненню прав людини й основних свобод, питання прогресивного розвитку та кодифікації міжнародного права, давати рекомендації членам Організації та (або) Раді Безпеки з будь-яких таких питань або справ.
Будь-яке питання, з якого необхідно здійснити дію, передається Асамблеєю Раді Безпеки до або після обговорення. При цьому, коли Рада Безпеки виконує покладені на неї Статутом функції стосовно будь-якої суперечки або ситуації, Генеральна Асамблея не може робити якісь коментарі, що стосуються цієї суперечки або ситуації, якщо про це не попросить Рада Безпеки.
Рада Безпеки ООН є постійно діючим органом і складається з 5 постійних (Росія, США, Великобританія, Франція та Китай) і 10 непостійних держав-членів. Непостійні члени обираються Генеральною Асамблеєю на дворічний термін із врахуванням ступеню участі членів Організації в підтримці міжнародного миру та безпеки, а також принципу справедливого географічного розподілу (від Африки й Азії - 5 членів, від Східної Європи - 1, від Латинської Америки - 2, від Західної Європи й інших держав (Канади, Австралії та Нової Зеландії) - 2). Кожний член Ради має один голос.
Відповідно до ст. 24 (п. 1) Статуту для забезпечення швидких і ефективних дій ООН її члени покладають на Раду Безпеки головну відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки та погоджуються в тому, що при виконанні обов'язків, які випливають із цієї відповідальності, Рада Безпеки діє від їхнього імені. Рада Безпеки уповноважується розслідувати будь-який спір або будь-яку ситуацію, що може привести до міжнародних непорозумінь або викликати спір, для визначення того, чи не може продовження цього спору або ситуації загрожувати підтримці міжнародного миру та безпеки. Рада Безпеки визначає існування будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру або акта агресії та дає рекомендації або вирішує, які заходи слід вжити для підтримання або відновлення міжнародного миру та безпеки.
Згідно зі ст. 62 Статуту ООН Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР) уповноважена «здійснювати дослідження та складати доповіді з міжнародних питань в області економіки, соціуму, культури, освіти, охорони здоров'я та подібних питань або спонукати до цього інших, а також давати з будь-якого з цих питань рекомендації Генеральній Асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізованим установам». До її складу входять 54 держави, що обираються Генеральною Асамблеєю ООН на три роки та щороку оновлюються на одну третину. Штаб-квартира знаходиться в Нью-Йорку (США).
Міжнародний Суд ООН — головний судовий орган ООН, що діє відповідно до глави 14 Статуту ООН і Статуту Міжнародного Суду. Усі члени Організації ipso facto є учасниками цього Статуту. Учасниками Статуту Міжнародного Суду можуть бути і держави — не члени ООН на умовах, визначених Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Основна функція Суду — вирішення спорів між державами. Суд складається з 15 суддів, яких обирають на 9 років із числа осіб із високими моральними якостями, що задовольняють вимогам, запропонованим для призначення на вищі судові посади, або є юристами з визнаним авторитетом в області міжнародного права.
Секретаріат і Генеральний Секретар ООН. Головне завдання Секретаріату полягає в забезпеченні нормального функціонування всього механізму Організації. Секретаріат складається з Генерального Секретаря та персоналу, що може знадобитися для Організації (ст. 97 Статуту). Співробітники Секретаріату визнаються міжнародними посадовими особами.
Відповідно до Статуту Генеральний Секретар є «головною адміністративною посадовою особою Організації». Генерального Секретаря обирають на 5 років. Його повноваження є переважно виконавчо-розпорядницькими та пов'язані з реалізацією рішень Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки й інших органів ООН, а також з обслуговуванням їхньої діяльності. Йому надане право доводити до відома Ради Безпеки будь-які питання, що, на його думку, можуть загрожувати підтримці міжнародного миру та безпеки.
