Усі землі в межах державних кордонів України, незалежно від форм власності, видів господарювання і цільового використання, становлять єдиний земельний фонд України.
Наша держава має могутній природно-ресурсний потенціал. Земельний фонд України становить 5,7 % території Європи. При цьому на загальноєвропейському фоні його вирізняє висока питома вага сільськогосподарських угідь, особливо ріллі, що пов'язано з високою природною якістю українських земель, великою питомою вагою в їхньому складі чорноземів. Так, сільськогосподарські угіддя України становлять 18,9 % загальноєвропейських, а рілля - відповідно 26,9 %. Відносно території нашої країни сільськогосподарські угіддя займають 41,84 млн. га, або 69,3 % території, у тому числі 33,19 млн. га ріллі (55 %), 7,03 млн. га природних кормових угідь сіножатей і пасовищ (12,6 %).
На жаль, доводиться констатувати, що ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у середньому в Європі.
Головними причинами низької віддачі земельного потенціалу в Україні є тривале безгосподарне ставлення до землі, помилкова стратегія максимального залучення земель до обробітку, недосконалі техніка і технологія обробітку землі та виробництва сільськогосподарської продукції, не виважена цінова політика, недодержання науково обґрунтованих систем ведення землеробства, зокрема внесення недостатньої кількості органічних добрив, низький науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатації меліоративних систем, недосконала система використання і внесення мінеральних добрив та невиконання природоохоронних, комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів.
Розвиток різних форм власності та господарювання на землі без суворого і надійного державного екологічного та митного контролю за ввезенням небезпечних відходів, брак відповідної законодавчої бази призвели до споживацького ставлення до землі. Використання у великій кількості мінеральних добрив, пестицидів та інших хімічних препаратів разом з промисловим і радіаційним забрудненням може ще більше ускладнити екологічну ситуацію в Україні, знизити відтворювальну здатність біосфери та екологічну стійкість агроландшафтів.
З огляду на цю ситуацію держава планує здійснити певні заходи щодо збалансування використання і відновлення земельних ресурсів.
Державну політику використання і охорони земель визначає система правових, організаційних, економічних та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий і відтворювальний характер. Зокрема, проводиться інвентаризація земель, закріплених за населеними пунктами, промисловими підприємствами, підприємствами, установами та організаціями транспорту, зв'язку, оборони, лісового фонду, інших земель та виявляються площі, що їх використовують нераціонально або не за цільовим призначенням; визначають землі, що належать до загальнодержавної і комунальної власності; резервуються землі для науково-дослідних робіт і спеціалізованого сільськогосподарського виробництва, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; створюється державний реабілітаційний фонд земель з угідь, що потребують вжиття заходів для відновлення їхньої родючості; здійснюється кадастрова оцінка земель, розробляється науково-методична і нормативна документація з визначення базових цін на землю; створюється державна система управління якістю земельних ресурсів і визначається її місце в органах державного управління, а також визначаються принципи розмежування обов'язків держави, землевласників і землекористувачів щодо охорони земельних ресурсів; впроваджується ґрунтозахисна система землеробства; розробляються проекти землеустрою з контурно-меліоративною організацією територій, відповідно до яких проводяться роботи щодо створення захисних лісових насаджень, будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд і забезпечується їх необхідна експлуатація.
Важливим напрямом раціоналізації використання земельних ресурсів є поліпшення екологічного стану зрошуваних земель, на яких спостерігається підтоплення, вторинне засолення, водна ерозія, руйнування природної структури ґрунтів тощо.
Обґрунтування напрямів раціоналізації використання і охорони земельного фонду України забезпечується системою заходів, серед яких виділяються заходи державного управління земельним фондом.
Державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Зміст
[сховати]
· 1Поняття та ознаки державної служби
· 2Завдання та функції державної служби
· 3Принципи здійснення державної служби
· 4Види державної служби
· 5Проходження державної служби та посада
· 6Обов'язки й права службовців
· 7Використані джерела
· 8Див. також
Поняття та ознаки державної служби[ред. • ред. код]
Державна служба може бути розглянута в декількох аспектах:
· соціальному, тобто державна служба як соціальна категорія — це професійне здійснення за дорученням держави громадсько-корисної діяльності особами, які обіймають посади в державних організаціях;
· політичному — як діяльність з реалізації державної політики, досягнення відпрацьованих усіма політичними силами державно-політичних цілей і завдань у суспільстві і державі;
· соціологічному — це практична реалізація функцій держави, компетенції державних органів;
· правовому — юридичне встановлення державно-службових відносин, при реалізації яких і досягається практичне виконання посадових обов'язків, повноважень службовців і компетенції державних органів.
Щодо поняття державної служби в Україні необхідно зазначити, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» під нею необхідно розуміти професійну діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Разом з тим необхідно зазначити, що в теорії адміністративного права існує набагато більше визначень ніж їх пропонує український законодавець. До ознак державної служби можна зарахувати такі: — э різновидом державної, суспільно-корисної діяльності; — здійснюється на професійній основі особами, які обіймають посади в державних органах; — спрямована на практичне виконання завдань та функцій держави; — за виконану роботу державні службовці отримують заробітну плату.
Державна служба здійснюється на професійній основі. Такий порядок обумовлюється необхідністю забезпечення неперервної, компетентної діяльності державних організацій. Правовий інститут державної служби складають норми конституційного, трудового, цивільного, фінансового та інших галузей права. Вони регламентують правовий статус державних службовців, у тому числі й порядок проходження державної служби, види заохочень і відповідальності службовців, обмеження, пов'язані з прийняттям і проходженням державної служби, підстави припинення державної служби. Адміністративно-правові норми, які регламентують питання державної служби, складають частину цього інституту і є самостійним інститутом адміністративного права.
Адміністративне право обслуговує передусім державне управління. Воно визначає адміністративно-правовий статус державних службовців системи державного управління відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. Виходячи з принципу поділу влад, вирізняється державна служба в органах законодавчої, виконавчої та судової влади. Залежно від специфіки сфер державної діяльності до державної служби належать державні службовці, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, Служби безпеки, внутрішніх справ і т. д.
Завдання та функції державної служби[ред. • ред. код]
Одним із завдань державної служби є досягнення стійкості засад і цілісності держави. Державний апарат має поряд з виконанням вимог Конституції та законів України виконувати постанови органів державного управління. У цьому полягає основний обов'язок держслужби, який забезпечує управління державою.
Ще одним вагомим завданням державної служби є забезпечення ефективності діяльності державних органів на основі постійного вдосконалення функціонування апарату, впровадження нових досягнень науки, прогресивних методів вирішення управлінських завдань.
До завдань державної служби можна віднести також подальшу демократизацію шляхів формування та діяльності апарату, викорінення бюрократизму, протекціонізму, корупції, створення соціальних, правових та інших умов, необхідних для успішної роботи чиновників.
Функції, притаманні державній службі як суспільному інституту, відображають її роль і призначення в суспільстві. Вона має забезпечити ефективне функціонування усіх трьох гілок влади, з її допомогою можуть бути реалізовані інтереси, права і свободи громадян.
До головних функцій державної служби належать, зокрема:
· забезпечення реалізації державної політики в управлінні суспільними процесами;
· залучення до державної служби та утримання на ній найбільш компетентних і відданих справі кадрів;
· побудову кар'єри та просування по службі на основі особистих якостей, заслуг і результатів роботи державних службовців;
· професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації персоналу державної служби;
· здійснення ефективного управління державною службою;
· забезпечення зв'язків з громадськістю.
Принципи здійснення державної служби[ред. • ред. код]
Основні принципи, що лежать в основі державної служби, закріплені в Конституції України та в Законі України «Про державну службу». Зокрема, державна служба спирається на такі основні принципи:
· служіння народові України;
· демократизм і законність;
· гуманізм і соціальна справедливість;
· пріоритет прав людини й громадянина;
· професіоналізм, компетентність, ініціативність,
· чесність, відданість справі;
· персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і дисципліни;
· дотримання прав і законних інтересів органів місцевого й регіонального самоврядування;
· дотримання прав підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян.
Види державної служби[ред. • ред. код]
Вивчаючи питання про види державної служби, слід мати на увазі, що на законодавчому рівні це питання в Україні не врегульоване. Немає єдиної думки з цього приводу і в науці. Найчастіше державну службу класифікують на такі види, як:
· службу в органах законодавчої, виконавчої та судової влади;
· цивільну та мілітаризовану (воєнну) службу;
· цивільну (в органах законодавчої, виконавчої влади) та спеціалізовану (військову, дипломатичну, митну, в правоохоронних органах та ін.).
Для мілітаризованої служби притаманні такі ознаки:
1. професійним обов'язком цієї категорії осіб є захист життя і здоров'я людей;
2. забезпечення безпеки громадян і встановленого порядку управління, матеріальних цінностей;
3. охорона громадського порядку і правопорядку;
4. на державну службу мілітаризованого характеру поступають, як правило, після досягнення вісімнадцяти років (виключенням є навчання в спеціалізованих відомчих навчальних закладах);
5. наявність спеціальних особливих дисциплінарних статутів, положень про дисципліну;
6. ці службовці мають особливі умови вступу на службу, її проходження, присвоєння спеціальних звань, проведення атестації і припинення служби;
7. особливий порядок притягнення до правової відповідальності (особливо адміністративної і матеріальної).
У науковій літературі можна зустріти також класифікацію цивільної служби на:
· загально-функціональну (тобто діяльність, яка не відрізняється своєю специфікою, має загальний характер);
· спеціальну (судова, дипломатична, діяльність державного нотаріуса).
Цивільна і мілітаризовані служби можуть включати в себе різні підвиди, які об'єктивно необхідні державі і створені для реалізації спеціальних функцій і особливої внутрішньогалузевої компетенції.
Проходження державної служби та посада[ред. • ред. код]
Право проходження державної служби надається громадянам України незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань і місця проживання. Для її проходження вони мають одержати відповідну освіту і професійну підготовку та пройти в установленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою чинними законодавчими й нормативними актами. Головним компонентом державної служби як юридичного інституту є посада.
Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами вважаються керівники й заступники керівників державних органів та їхнього апарату, інші державні службовці, на яких законами чи іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій. Посада визначає коло службових обов'язків, права й межі відповідальності державного службовця, вимоги щодо його професійної підготовки. Крім того, вона відображає зміст роботи, яку виконує службовець, встановлює його правовий статус. Система посад будується за ієрархічним принципом; у її основу покладено сім категорій посад службовців. Основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади у структурі державного органу.
Згідно з нормами Закону України «Про державну службу» зазначеним категоріям посад державних службовців присвоюються 15 рангів. Ранг службовцеві присвоюється відповідно до його посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи.
Ранги, що відповідають посадам:
· першої категорії, присвоюються Президентом України;
· другої категорії — Кабінетом Міністрів України;
· третьої — сьомої категорій — керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець.
Із прийняттям на державну службу службовцеві присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад.
Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посад державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді два роки. Передбачаються випадки, коли за виконання особливо відповідальних завдань державному службовцеві може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної категорії посад. Крім того, з виходом на пенсію державному службовцеві за сумлінну працю може бути присвоєно черговий ранг на ступінь вищий, ніж це передбачено відповідною категорією посад. Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду.
Обов'язки й права службовців[ред. • ред. код]
На державних службовців покладаються передбачені чинним законодавством обов'язки й права.
До найсуттєвіших обов'язків, що покладаються на державних службовців, необхідно віднести:
· додержання Конституції України та інших актів законодавства України;
· забезпечення ефективної роботи і виконання завдань державних органів відповідно до їхньої компетенції;
· недопущення порушень прав і свобод людини і громадянина;
· безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок керівників;
· забезпечення державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню, тощо.
Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а в разі наполягання на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу.
Державний службовець має право:
· користуватися правами й свободами, що гарантуються Конституцією та законами України;
· брати участь у розгляді питань і винесенні в межах їхніх повноважень рішень;
· одержувати від державних органів, підприємств, установ та організацій, органів місцевого й регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їхньої компетенції;
· на повагу особистої гідності, справедливе й шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;
· вимагати затвердженого керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;
· на оплату праці залежно від посади, яку він обіймає, рангу, що йому присвоюється, якості, досвіду і стажу роботи;
· безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;
· на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;
· вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;
· на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;
· на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;
· захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та в судовому порядку.
Конкретні обов'язки і права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються в посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їхньої компетенції.
Державними службовцями є особи, на яких покладається безпосереднє виконання функцій держави на відповідній території, у конкретній галузі державного управління.
Державний службовець (в Україні) — громадянин України, який займає посаду державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету, крім випадків, визначених законом, та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з реалізацією завдань та виконанням функцій державного органу або органу влади Автономної Республіки Крим[1].
Співвідношення понять «державний службовець», «посадова особа», «службова особа» є предметом спорів учених-адміністративістів. Уявляється, що службова особа — найширше поняття, охоплює собою всі інші, і відноситься як працівників державних, так і комерційних структур. Державний службовець завжди є службовою, але не завжди посадовою особою. Посадова особа може працювати як у державних, так і в органах місцевого самоврядування. Конституція України використовує дефініції «посадові / службові особи органів державної влади / органів місцевого самоврядування» (стаття 42).
Також можна говорити про «публічних службовців» — виходячи зі змісту поняття публічної служби, це: особи, які обіймають державні політичні посади, судді, прокурори, військовослужбовці, альтернативні (невійськові) службовці, дипломати, інші державні службовці, службовці органів влади Автономної Республіки Крим, службовці місцевого самоврядування[2].
Види державних службовців[ред. • ред. код]
Згідно з адміністративно-правовим розподіленням державні службовці традиційно розглядаються з погляду юридичної класифікації, яка поділяє їх на:
— представників влади;
— посадових осіб;
— допоміжно-технічний або обслуговуючий персонал.
Для управлінських цілей частіше за все використовується функціональна класифікація, згідно з якою прийнято виділяти три категорії працівників:
· керівників:
· вищої ланки;
· середньої ланки;
· низової ланки.
· спеціалістів:
· особи, які приймають і виконують управлінські рішення в рамках функціональних обов'язків у сфері зовнішнього управління;
· особи, зайняті переважно або виключно оперуванням інформацією, підготовкою управлінських рішень і перевіркою їх виконання;
· спеціалісти у вузькому розумінні цього слова, наприклад, особи, які виконують машинну обробку інформації, експерти тощо.
· допоміжний склад.
Існує класифікація державних службовців також за видами служби, на якій вони перебувають:
1. звичайна (цивільна) служба;
2. спеціальна (мілітаризована) служба[3].
Хто може і хто не може бути державним службовцем[ред. • ред. код]
«Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування» (Стаття 38 Конституції України)
Право бути державним службовцем мають громадяни України, яким виповнилося 18 років, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які вільно володіють державною мовою.
Не може бути державним службовцем особа, яка:
1. за рішенням суду визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена;
2. має судимість за вчинення умисного злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку;
3. відповідно до вироку суду позбавлена права займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, або обіймати відповідні посади;
4. піддавалася адміністративному стягненню за корупційне правопорушення — протягом року з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили;
5. має громадянство іншої держави[4].
Не допускається призначення осіб на посади державної служби, на яких вони будуть безпосередньо підпорядковані близьким особам[5].
Правовий статус державних службовців[ред. • ред. код]
Права державного службовця[ред. • ред. код]
Державний службовець має право на:
1. повагу до своєї особистості, гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників та інших осіб;
2. чітке визначення своїх посадових обов'язків та матеріально-технічне забезпечення їх виконання;
3. доступ до необхідної для виконання посадових обов'язків інформації;
4. оплату праці залежно від займаної посади державної служби, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу державного службовця;
5. підвищення рівня професійної компетентності за рахунок державних коштів;
6. просування по службі;
7. відпустку, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону;
8. безпечні умови праці;
9. проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри;
10. безперешкодне ознайомлення з документами щодо проходження ним державної служби.
Обов'язки державного службовця[ред. • ред. код]
Державний службовець зобов'язаний:
1. діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України;
2. дотримуватися принципів державної служби;
3. з повагою ставитися до державних символів України;
4. сумлінно виконувати свої посадові обов'язки;
5. виконувати в межах посадових обов'язків рішення державних органів та/або органів влади Автономної Республіки Крим, а також накази, розпорядження та доручення керівників, надані в межах їх повноважень;
6. дотримуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції;
7. дотримуватися встановлених законодавством правил професійної етики державного службовця;
8. запобігати виникненню конфлікту інтересів під час проходження державної служби;
9. дотримуватися правил внутрішнього службового розпорядку відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим або їх апарату;
10. підвищувати рівень своєї професійної компетентності.
Обмеження державних службовців[ред. • ред. код]
«Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом» (Стаття 42 Конституції України)
Право на державну службу з урахуванням вимог щодо рівня професійної компетентності, напряму підготовки (спеціальності) та обмежень, установлених Законом України «Про державну службу», мають громадяни України, яким виповнилося 18 років, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які вільно володіють державною мовою.
На державну службу не може вступити особа, яка:
1. за рішенням суду визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена;
2. має судимість за вчинення умисного злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку;
3. відповідно до вироку суду позбавлена права займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, або обіймати відповідні посади;
4. набрання відповідним рішенням суду законної сили;
5. має громадянство іншої держави.
Не допускається призначення осіб на посади державної служби, на яких вони будуть безпосередньо підпорядковані близьким особам.
Особа, яка вступає на державну службу, зобов'язана до призначення на посаду державної служби вийти зі складу виконавчого органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі або територіальній громаді, та представляє інтереси держави або територіальної громади в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), припинити іншу оплачувану або підприємницьку діяльність, крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту.
Виконання державним службовцем доручень[ред. • ред. код]
Державні службовці під час виконання посадових обов'язків діють у межах повноважень, визначених законодавством, та відповідно до посадових інструкцій.
Доручення керівників, надані в межах їх повноважень, є обов'язковими до виконання підлеглими державними службовцями.
У разі виникнення сумніву щодо законності наданого керівником доручення державний службовець має право вимагати письмового підтвердження цього доручення, після отримання якого зобов'язаний його виконати. У такому разі державний службовець звільняється від відповідальності, якщо доручення буде визнане незаконним у встановленому порядку, крім випадків виконання явно злочинного наказу.
Керівник у разі отримання вимоги державного службовця про надання письмового підтвердження доручення зобов'язаний письмово підтвердити або скасувати відповідне доручення.
Кар'єра державних службовців[ред. • ред. код]
У широкому розумінні, кар'єра державного службовця — це рух, життєвий прогрес, динаміка, просування по службі. Говорять про професійну і посадову кар'єру. Професійна кар'єра є підставою посадової, а посадова — форма реалізації професійної.
Докладніше у статті Кар'єра
Етапи кар'єри[ред. • ред. код]
I. Входження в кар'єру
прийняття на посаду — ознайомлення з обов'язками — випробувальний термін — професійне навчання — перші навички
II. Становлення
адаптація — формування системного уявлення про специфіку посади — зайняття посади вищого рівня
III. Сталість
оволодіння професією — досягнення стійкого положення — просування щаблями служби — переміщення в державний орган вищого рівня — досягнення високого професіоналізму та компетентності — досягнення високої результативності роботи
IV. Зрілість
максимальне використання свого кар'єрного потенціалу — нарощування авторитету — досягнення компетентності, що перевищує особистий професійний рівень
V. Згасання кар'єри
досягнення високого статусу, шанування заслуг — зниження професійної активності — перехід на патронатні посади — відчуття необхідності передати свої знання іншим — перехід до викладацької роботи.
Ранги державних службовців[ред. • ред. код]
Установлюється п'ятнадцять рангів державних службовців (з 1 січня 2016 року — 9 рангів)[6].
Ранги державних службовців присвоюються одночасно з призначенням на посаду державної служби. Черговий ранг присвоюється державному службовцю через кожні два роки з урахуванням оцінюваннярезультатів його службової діяльності[7].
Проходження служби[ред. • ред. код]
Просування державного службовця по службі здійснюється шляхом:
1. зайняття вищої посади державної служби у порядку переведення;
2. присвоєння наступного рангу державного службовця.
Державний службовець може бути направлений у відрядження для виконання завдань, пов'язаних з його службовою діяльністю.
Стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, призначення пенсії, надання вихідної допомоги та виплати одноразової грошової допомоги[8].
Закінчення кар'єри[ред. • ред. код]
Підставами припинення кар'єри державного службовця є:
1. втрата права на державну службу або його обмеження;
2. закінчення строку призначення;
3. ініціатива державного службовця;
4. ініціатива суб'єкта призначення[9];
5. настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін;
6. незгода державного службовця на проходження державної служби у разі зміни її істотних умов;
7. досягнення державним службовцем шістдесятип'ятирічного віку;
8. визнання державного службовця безвісно відсутнім або оголошення його померлим згідно з рішенням суду, що набрало законної сили;
9. смерть державного службовця.
10. інші підстави, передбачені законом[10].
Відповідальність державного службовця[ред. • ред. код]
Дисциплінарна відповідальність[ред. • ред. код]
Дисциплінарна відповідальність полягає у накладенні на державного службовця дисциплінарних стягнень за вчинення дисциплінарних проступків, визначених законом.
Підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.
До державних службовців застосовуються такі види дисциплінарних стягнень:
1. зауваження;
2. догана;
3. сувора догана;
4. попередження про неповну службову відповідність;
5. звільнення з посади державної служби.
За кожний дисциплінарний проступок накладається одне дисциплінарне стягнення[11].
Майнова відповідальність[ред. • ред. код]
Майнова та моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державного службовця під час здійснення ним своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.
Держава в особі суб'єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) до винного державного службовця у розмірі та порядку, визначених законом[12].
