Вікова та педагогічна психологія

16. РОЗКРИЙТЕ ПРЕДМЕТ ТА ЗАВДАННЯ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Визначення вікової психології. Предмет вікової психології. Завдання вікової психології.

17. РОЗКРИЙТЕ ПРЕДМЕТ ТА ЗАВДАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Визначення педагогічної психології. Предмет педагогічної психології. Завдання педагогічної психології.

18. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Розкрити методи педагогічної психології: спостереження, самоспостереження, інтерн’ю, анкета, метод психологічних тестів, аналіз продуктів діяльності, проективні методи, соціометрія, близнюків метод, констатувальний та формувальний експерименти.

19. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

Фактори психічного розвитку в ранньому дитинстві. Синзитивний період для розвитку мови. Розвиток сприймання, мислення. Криза трьох років.

20. ВИЗНАЧТЕ РОЛЬ ГРИ ЯК ПРОВІДНОГО ВИДУ ДІЯЛЬНОСТІ ДОШКІЛЬНИКА

У грі відбувається: розвиток моторики; формування довільності пам’яті; формування вміння дошкільника підкорятися правилам, утворення механізму керування своєю поведінкою, гартується воля; формування особистості дитини.

21. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ ПРОДУКТИВНИХ ВИДІВ ДІЯЛЬНОСТІ ДОШКІЛЬНИКА

Продуктивні види діяльності дошкільника – малювання, аплікація, конструювання, ліпка. Характеристика дитячого малювання. Завдання педагога в навчанні малювання дітей. Характеристика конструювання.

22. РОЗКРИЙТЕ ОСОБЛИВОСТІ УЧБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Своєрідність учбової діяльності. Характеристика компоненті учбової діяльності: мети (засвоєння певних знань, умінь та навичок), учбових ситуацій (задач), учбових дій та операцій (учні оволодівають змістом освіти), контролю і оцінки, мотивів і форм спілкування з учителем та між собою.

23. РОЗКРИЙТЕ ПОНЯТТЯ ПРОВІДНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Характеристика поняття провідна діяльність. Ознаки провідної діяльності за О. Леонтьєвим. Провідна діяльність за О. Проскурою. Зміна провідної діяльності за Д. Ельконіним.

24. РОЗКРИЙТЕ СТРУКТУРУ ТА ЗАВДАННЯ ПСИХОЛОГІЇ ВИХОВАННЯ

Визначення психології виховання. Завдання психології виховання. Психологічні вимоги до виховного процесу. Загальні та спеціальні цілі виховання.

25. РОЗКРИЙТЕ ВІКОВІ АСПЕКТИ ВИХОВАННЯ

Виховання дітей, підлітків, юнацтва. Формування самостійності, моральної поведінки, звичок у дошкільному віці. Розвиток та засвоєння моральних знань молодшими школярами. Умова розвитку у молодших школярів елементів моральних переконань. Формування моральних почуттів у дітей молодшого шкільного віку (відповідальності, навичок вольової регуляції поведінки, вміння керувати своїми емоціями та ін.). Формування моральних почуттів, розвиток моральної свідомості у підлітковому віці. Формування моральної свідомості в старшому шкільному віці.

26. ДАЙТЕ ХАРАКТЕРИСТИКУ ПСИХОЛОГІЇ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО ДИТИНИ У ПРОЦЕСІ ВИХОВАННЯ

Характеристика педагогічного та психологічного аспектів в індивідуальному підході до дитини у процесі виховання. Особливості індивідуального підходу у процесі виховання (виявлення загальної спрямованості особистості учнів, їх схильностей, змісту інтересів; педагогічна оцінка їхньої діяльності і поведінки; чітка диференціація методів і форм виховного впливу на учнів; врахування темпераменту учнів, психічних станів учня, настрою, загального самопочуття, стомлюваності в процесі навчання).

27. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ПСИХОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ УСПІШНОСТІ УЧІННЯ

Загально психологічні закономірності процесу учіння та індивідуально-психологічні особливості. Формування індивідуального стилю учбової діяльності учня, способів й прийомів учіння.

28. ДАЙТЕ ПСИХОЛОГІЧНУ ХАРАКТЕРИСТИКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Розкрийте поняття педагогічна діяльність. Рівні (залежно від продуктивності) педагогічної діяльності. Психологічний зміст педагогічної діяльності (мотиви (зовнішні, внутрішні, специфічні), мета, предмет, засоби та результат).

29. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ СТАДІЇ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

Стадії педагогічного спілкування за В. Кан-Каліком – орієнтування під час спілкування. Початкова стадія спілкування, зосередження уваги учнів на вчителеві, вербальне спілкування.

30. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ СТИЛІ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

Визначення поняття стиль педагогічного спілкування. Розкрити стилі педагогічного спілкування: діалогічний, альтруїстичний, конформістський, пасивний, маніпулятивний, авторитарно-монологічний, конфліктний.

Педагогіка

1. СХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ПЕДАГОГІКУ ЯК НАУКУ.

Розкриваючи це питання, слід спочатку звернути увагу на визначення педагогіки як науки, її об’єкт і предмет дослідження, закони і закономірності її становлення й розвитку. Бажано назвати етапи генезису педагогічної науки. Зазначити на тому, що педагогіка – теоретико-прикладна наука. Її основними функціями є: теоретична і практична. За сучасних умов свого становлення і розвитку педагогіка досліджує ряд насущних проблем: теоретичне вивчення, опис, роз’яснення сутності процесів навчання й виховання, їх закономірностей, причинно-наслідкових зв’язків; прогнозування розвитку системи виховання й освіти; розробка нових педагогічних технологій, основ інноваційної педагогічної діяльності тощо. Назвати джерела педагогічної науки.

2. ВИЗНАЧТЕ ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ ПЕДАГОГІКИ

Указати, що категорії – поняття, які відбивають основні сторони, властивості і зв’язки явищ об’єктивного світу. Їх правильне розуміння допомагає пізнати педагогічні закономірності, сприяє вирішенню конкретних проблем педагогічної науки. Назвати основні категорії педагогіки: виховання, освіта, навчання, розвиток, формування, самовиховання, самоосвіта. Конкретизувати зміст вказаних категорій.

3. РОЗКРИЙТЕ СИСТЕМУ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК. ПОКАЖІТЬ МІЖПРЕДМЕТНІ ЗВ’ЯЗКИ ПЕДАГОГІКИ

У відповіді акцентувати увагу на тому, що структура сучасної педагогіки відображає зв’язки і відносини, що виникли під час історичного розвитку педагогічних знань, визначає місце кожної галузі, її роль для педагогічної практики. Нині педагогічна наука об’єднує до двадцяти педагогічних галузей. Їх кількість зростає залежно від суспільних потреб. Певною мірою вони спираються на структуру і принципи загальної педагогіки, є „дочірними” і водночас самостійними науками. Підкреслити специфіку таких галузей у системі педагогічних наук, як теорія та історія педагогіки, методики викладання, спеціальна педагогіка, теорія і методика фізичного виховання і спортивного тренування (та ЛФК), культурно-освітня робота.

Характеризуючи зв’язок педагогіки з іншими науками, слід виходити з двох найбільш загальних аспектів. Перший полягає в динамізмі та діалектизмі педагогічної науки, що пов’язане з запозиченням та інтерпретацією стосовно предмета свого дослідження чисельних досягнень інших галузей людського знання, які допомагають глибше проникнути в сутність виховання і розробити його теоретичні основи. Другий аспект – творче запозичення педагогікою методів дослідження інших наук.

Указати на зв’язок педагогіки з філософією, соціологією, етикою, естетикою, логікою, психологією, анатомією і фізіологією, шкільною гігієною, педіатрією, кібернетикою.

4. РОЗКРИЙТЕ СУТНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРОФЕСІЇ ТА ЇЇ СУСПІЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ. КОНКРЕТИЗУЙТЕ СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ ВЧИТЕЛЯ

Бажано звернути увагу на те, що професію вчителя називають вічною, адже від моменту свого виникнення людина завжди відчувала потребу вчити (передавати досвід молодшому поколінню) і вчитися (свідомо, цілеспрямовано оволодівати життєвим досвідом). Наставниками молоді, як правило, ставили найбільш досвідчені й шановані люди. Важливість справи, яку вони виконували, а також авторитет кращих учителів визначили поважливе ставлення до вчительської професії.

Специфіка ж педагогічної праці визначається призначенням учителя в суспільстві, у якому він виконує такі функції (за К.Й. Щербаковою):

1. Учитель – це посередник між суспільством і людиною, яка росте.

2. Учитель – це людина, яка завжди спрямована в майбутнє.

3. Учитель керує найскладнішим процесом – формуванням особистості.

4. Суспільство покладає на вчителя особливу відповідальність.

5. РОЗКРИЙТЕ СТРУКТУРУ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАЦІ. СХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА ОСОБИСТІСНІ ЯКОСТІ ВЧИТЕЛЯ

Акцентувати увагу на тому, що кожна держава, будь-яка суспільна система визнавали необхідність навчання і виховання, відповідно скеровуючи в необхідному напрямі зусилля людей, які займалися цією діяльністю. Це знайшло свій відбиток у визначенні професіограми вчителя – сукупності вимог, що висуває професія (і суспільство) до особистісних якостей, психологічних здібностей, психофізичних можливостей людини. Указати такі найбільш відомі підходи до визначення професіограми вчителя:

- перший підхід належить психологу К.К. Платонову, в основі якого лежить психологічна концепція особистості. Такий підхід відзначається рядом переваг: він дозволяє наочно побачити структурну модель особистості загалом, охоплює все суттєве в ній, є зручним для використання в різноманітних варіантах. До того ж він дозволяє більш чітко виділити систему вимог, що висуває до вчителя його професія;

- другий підхід до визначення професіограми вчителя ми зустрічаємо в роботах В.І. Загвязинського, С.Б. Єлканова, І.О. Синиці, Н.В. Кузьміної, які особливу увагу приділяли особистості вчителя з точки зору його професіоналізму. Цінним у такому підході є те, що велике значення надається самій особистості педагога, його інтересу до навчально-виховного процесу, справ своїх вихованців, доброзичливості, принциповості;

- відомий також підхід до створення моделі діяльності педагога на основі урахування специфіки педагогічної діяльності в різних ланках системи народної освіти (професіограма вихователя дошкільного закладу, учителя початкових класів чи загальноосвітньої школи, викладача вищої школи);

- у зарубіжній педагогіці має місце спроба характеризувати педагогічну діяльність через послідовність службових посад, які проходять спеціалісти після закінчення навчального закладу (Д. С’юпер, Д. Крайт, П. Джордан). Це так звана теорія кар’єр.

У сучасній науково-педагогічній літературі вимоги до особистості вчителя об’єднуються в комунікативні, конструктивні, організаторські, емпатичні, сугестивні, прогностичні, гностичні.

6. РОЗКРИЙТЕ СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ЯК ЗАГАЛЬНОНАУКОВИЙ У ВИВЧЕННІ ПЕДАГОГІЧНИХ ЯВИЩ І ПРОЦЕСІВ

Розкриваючи це питання, бажано вказати на те, що системний підхід як загальнонауковий у вивченні педагогічних явищ і процесів виникнув у 80-х рр. ХХ ст. Концептуальну основу цьому підходу надала кібернетика, а точніше – загальна теорія систем Л. фон Берталанфі. У зазначений період педагоги-дослідники зверталися до поняття „педагогічна система” дуже рідко: згадки про нього знаходимо лише у працях В.П. Беспалько, Ю.К. Бабанського, Г.М. Олександрова, Ф.Ф. Корольова та деяких інших науковців. Останнім часом інтерес до цієї проблеми значно виріс, і навіть в одному з підручників педагогіки його автор (П.І. Підласий) разом із загальноприйнятим визначенням предмета дослідження педагогіки називає педагогічні системи.

До педагогічних (виховних систем) відносять: 1) регіональні педагогічні системи; 2) системи виховання у мікрорайоні; 3) системи виховання у навчально-виховних закладах; 4) системи виховання у первинних колективах; 5) функціональні або часткові виховні системи.

Звернути увагу на те, що всі перелічені виховні системи відрізняються діапазоном виховних завдань, контингентом учнів, але у своєму розвитку і функціонуванні підпорядковуються певним закономірностям.

Зробити висновок, що системний підхід – це не просто мова опису і вивчення педагогічних об’єктів, а один із важливих шляхів вирішення методологічних і теоретичних проблем педагогіки.

7. СХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ДИДАКТИКУ ЯК ГАЛУЗЬ ПЕДАГОГІКИ, ЇЇ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК

Характеристику дидактики слід розпочати з походження терміну, його лексичного значення. Зазначити внесок, що зроблений у становлення і розвиток дидактики В. Ратке, Я. Коменським, К.-А. Гельвецієм, Д. Дідро, Ж.-А. Кондорсе, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Й. Гербартом, А. Дістервегом.

Показати внесок у розробку проблем дидактики українських і російських педагогів К. Ушинського, М. Корфа, М. Остроградського, О. Духновича, Б. Грінченка, Т. Шевченка, С. Русової, В. Сухомлинського.

Указати на те, що дидактика як складова педагогічної науки постійно поповнюється новими оригінальними ідеями завдяки знахідкам творчо працюючих учителів, педагогів-новаторів. Нині педагогічній громадськості широко відомі імена таких майстрів педагогічної праці, як В.Ф. Шаталов, Ш.О. Амонашвілі, С.М. Лисенкова, М.П. Щетинін, Є.М. Ільїн, С.П. Логачевська.

Сучасна дидактика запроваджує нові підходи до організації навчального процесу – його кібернетизацію, гнучкі технології, модернізовані методи і форми навчання. Зберігаючи цінні ідеї традиційного навчання, вона сприяє вдосконаленню освіти і навчання відповідно до вимог суспільства.

8. ДАЙТЕ ЗАГАЛЬНУ ХАРАКТЕРИСТИКУ ЗМІСТУ ОСВІТИ. РОЗКРИЙТЕ ОСНОВНІ КОМПОНЕНТИ ЗМІСТУ ОСВІТИ

Розкрити власне поняття „зміст освіти”, акцентувати увагу на тому, що на кожному етапі суспільного буття зміст освіти залежить від рівня розвитку науки та економіки, специфіки системи народної освіти певної країни, відведеного на освіту часу, теоретичного і практичного значення окремих галузей науки в загальній системі людських знань, завдань суспільства і держави в галузі політики, економіки і виховання.

Указати об’єктивні і суб’єктивні чинники розвитку змісту освіти., а також підходи до визначення змісту освіти, що зумовлювали специфіку функціонування різних типів навчальних закладів: 1) теорія формальної освіти (висунута в працях Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, Й.Ф. Гербарта); 2) теорія матеріальної освіти (має своїм засновником англійського філософа Г. Спенсера); 3) педоцентрична теорія Дж. Дьюї.

Основними напрямами реорганізації змісту освіти у руслі сучасних освітніх реформ є такі: українознавча спрямованість; осучасненість змісту; спрямованість на самостійне отримання, аналіз та застосування інформації; підвищення уваги до вивчення математики; поглиблене вивчення іноземних мов; підвищення уваги до екологічної освіти; включення у зміст освіти міждисциплінарних предметів і тем; поглиблене вивчення економічних та технічних дисциплін, інформаційних технологій.

Акцентувати увагу на тому, що зміст освіти для всіх типів навчальних закладів відображений у навчальних планах, навчальних програмах, підручниках і посібниках.

9. СХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ОСВІТНЮ СИСТЕМУ В УКРАЇНІ

У відповіді наголосити на тому, що згідно з Законом України „Про освіту” система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок: дошкільна освіта; загальна середня освіта; позашкільна освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Кожну з названих ланок конкретизувати.

10. ВИЗНАЧТЕ ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ТА КОМПОНЕНТИ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ

Спочатку слід визначити власне поняття „навчання”, потім зупинитися на основних функціях навчального процесу – освітній, виховній і розвивальній.

Оскільки навчальний процес є системою, то бажано конкретизувати його компоненти: 1) мету; 2) завдання; 3) зміст; 4) методи; 5) форми. Зазначити, що більшість науковців відносять до компонентів процесу навчання діяльність учителів та учнів, які вступають у суб’єкт-суб’єктні відносини в ході організації навчально-пізнавальної діяльності.

11. РОЗКРИЙТЕ ГЕНЕЗИС РОЗВИТКУ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМ НАВЧАННЯ

У відповіді необхідно визначити власне поняття „форма організації навчання”. Указати на те, що на теперішній час у педагогічній практиці є відомими понад 30 конкретних форм навчання, що умовно поділяють на колективні та індивідуальні.

Надалі слід розкрити найбільш відомі в історії педагогічної думки форми організації навчання: 1) індивідуальне навчання; 2) індивідуально-групове навчання; 3) класно-урочну систему навчання; 4) белл-ланкастерську систему взаємного навчання; 5) маннгеймську форму вибіркового навчання; 6) дальтон-план; 7) бригадно-лабораторну форма навчання; 8) план Трампа; 9) комплексний метод навчання.

12. СХАРАКТЕРИЗУЙТЕ УРОК ЯК ОСНОВНУ ФОРМУ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ. КОНКРЕТИЗУЙТЕ ТИПОЛОГІЮ І СТРУКТУРУ УРОКІВ ЗА В.ОНИЩУКОМ

Відповідаючи на питання, визначити спочатку поняття „урок” як логічно закінчену, цілісну, обмежену в часі частину навчально-виховного процесу, яку проводять за розкладом під керівництвом учителя з постійним складом учнів.

Тривалість уроків у загальноосвітньому навчальному закладі становить: у 1 класі – 35 хв., у 2-4-х класах – 40 хв., у 5-12-х класах – 45 хв. Зміна тривалості уроків допускається за погодженням із відповідними органами управління освітою та державними санітарно-епідеміологічними службами. Тривалість перерв між уроками визначають з урахуванням потреб в організації активного відпочинку і харчування учнів, але не менше 10 хв., великої перерви – 20 хв.

Аналіз проведених у школі уроків показує, що їх структура і методика в багатьох залежить від тих дидактичних цілей і завдань, що розв’язуються в процесі вивчення тієї чи іншої теми. Усе це дозволяє говорити про методичне різноманіття уроків і виділити ті з них, що характеризуються рядом загальних закономірностей. У сучасній дидактиці існують різні класифікації уроків залежно від взятих за основу критеріїв: 1) за способами проведення (урок-лекція, урок-семінар, урок-екскурсія, кіно-урок, урок-бесіда, урок-самостійна робота); 2) за загально педагогічною метою (урок вивчення нового матеріалу, урок удосконалення вмінь і навичок, урок перевірки, контролю і корекції знань, урок формування знань, умінь і навичок, урок узагальнення і систематизації знань, умінь і навичок); 3) за дидактичною метою (спеціалізований урок, у якому переважає одна дидактична мета, і комбінований, що поєднується дві і більше мети).

Певна дидактична мета впливає на вибір типу уроку, а кожний тип уроку має властиву тільки йому структуру, яку створює набір конкретних елементів: організаційна частина; мотивація навчальної діяльності; перевірка знань учнів; стимулювання навчальної діяльності; актуалізація опорних знань; пояснення нового матеріалу; діагностика правильності засвоєння учнями знань; закріплення нового матеріалу; підведення підсумку уроку; повідомлення домашнього завдання.

 

 

13. СХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ПОЗАУРОЧНІ ФОРМИ НАВЧАННЯ

У відповіді акцентувати увагу на тому, що в навчально-виховному процесі сучасного загальноосвітнього навчального закладу крім уроку використовують і позаурочні форми: семінари, практикуми, факультативи, екскурсії, індивідуальні або групові додаткові заняття, предметні гуртки, домашню роботу. Дати стислу характеристику кожної з названих форм, зупинитися на вимогах, яких необхідно дотримуватися при організації домашньої роботи учнів.

14. РОЗКРИЙТЕ ЗАКОНОМІРНОСТІ НАВЧАННЯ, ПРИНЦИПИ І ПРАВИЛА НАВЧАННЯ

У відповіді показати відмінність закономірностей від законів, назвати основні закономірності навчання: 1) обумовленість навчання суспільними потребами; 2) залежність навчання від умов, у яких воно відбувається; 3) взаємозалежність процесів навчання, виховання, освіти і розвитку особистості; 4) взаємозв’язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня; 5) єдність процесів викладання і учіння; 6) взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання у навчальному процесі.

Зазначити, що в тісному зв’язку з закономірностями процесу навчання виступають дидактичні принципи: науковості; систематичності і послідовності; доступності викладання; зв’язку навчання з життям; свідомості і активності учнів; наочності; міцності знань, умінь і навичок; індивідуального підходу до учнів. До цих традиційних дидактичних принципів ряд сучасних науковців додають принцип емоційності викладання, демократизації, виховання здорової дитини, диференціації навчального процесу, оптимізації навчання, не традиційності системи навчання.

Дидактичні принципи взаємопов’язані, зумовлюють один одного. При організації навчального процесу вчитель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йому допомагають правила навчання – послідовні дії педагога. На прикладі одного з принципів навчання продемонструвати правила його реалізації.

15. РОЗКРИЙТЕ МЕТОДИ НАВЧАННЯ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЮ

Слід зазначити, що в історії педагогіки проблема методів навчання не виділялась в особливу, оригінальну проблематику – вона розглядалась у контексті всіх елементів процесу навчальної діяльності. Власне кажучи, кожен учитель ХІХ-поч. ХХ ст. створював свою методику, що складалася з його індивідуальних знахідок, підказаних власним досвідом, а також запозичених у більш досвідчених колег, із статей у педагогічних журналах, які тоді охоче друкували дописи педагогів. У цей період „метод” навчання визначався як мистецтво вчителя спрямовувати думки учнів у потрібне русло і організовувати роботу відповідно накресленого плану.

Пошук якихось нових, оригінальних методів навчання у 20-х рр. ХХ ст. успіхом не увінчався, що змушувало повертатися до вже відомих стандартних методів. Щодо визначення цього поняття, то в 30-ті рр. вже існувало кілька підходів, які належали М.М. Пістраку, П.М.Шимбарьову. Подальші спроби припадають на 40-50-ті рр. і 60-80-ту рр.

У структурі методів навчання виділяють також об’єктивну і суб’єктивну частину. Об’єктивна частина визначається тими постійними, непорушними положеннями, що обов’язково присутні в будь-якому методі, незалежно від його використання педагогами. У ній відбиваються загальні дидактичні положення, вимоги законів і закономірностей, принципів і правил, а також цілі, зміст, форми навчальної діяльності. Суб’єктивна частина методу зумовлена особистістю педагога, особливостями учнів.

Класифікація методів навчання – це впорядкована за певною ознакою їх система. Найбільш поширеними є класифікації, в основу яких покладено такі критерії: 1) джерело передачі та сприйняття навчального матеріалу (С.І. Петровський, Є.Я. Голант); 2) логіка передачі та сприйняття навчальної інформації (С.Г. Шаповаленко); 3) ступінь самостійності мислення школярів: (М.А. Данилов, Б.П. Єсипов, М.М. Скаткін, І.Я. Лернер); 4) ступінь керівництва навчальною роботою (П.І. Підкасистий, В.Ф. Паламарчук, В.І. Паламарчук).

Сучасні педагоги-практики користуються класифікацією методів навчання Ю.К. Чабанського з урахуванням поставленої дидактичної мети, що увібрала в себе більшість характерних рис названих вище класифікацій і включає в себе такі три групи методів:

1-а група: методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності школярів;

2-а група: методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності школярів;

3-а група: методи контролю і самоконтролю в навчанні.

16. РОЗКРИЙТЕ СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ, ВИДИ КОНТРОЛЮ ЗА НАВЧАЛЬНО–ПІЗНАВАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ УЧНІВ

Указати на те, що важливою умовою підвищення ефективності навчального процесу є систематичне отримання вчителем об’єктивної інформації про хід навчально-пізнавальної діяльності учнів. Цю інформацію він отримує завдяки контролю за навчально-пізнавальною діяльністю учнів.

Порівняти поняття „контроль”, „облік”, „оцінювання”. Зупинитися більш детально на основних функціях контролю за успішністю (освітня, діагностична, виховна, розвивальна, стимулювальна, управлінська), формах контролю (усна, письмова), видах (попередній, поточний, тематичний, періодичний, підсумковий).

17. СХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ДИФЕРЕНЦІАЦІЮ НАВЧАННЯ У ШКОЛІ, ВИДИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ

Відповідь розпочати з того, що епоха універсалізації освіти, енциклопедичних знань відходить у минуле. Темпи сучасного життя потребують більш раннього виявлення сфери подальшої професійної підготовки. Таку можливість школярам надає диференціація освіти (від лат. „відмінність”) – процес і результат створення відмінностей між частинами освітньої системи. Диференціація може бути зовнішньою і внутрішньою з урахуванням одного чи кількох критеріїв – мети, методів, змісту освіти. Диференціація середньої загальної освіти в Україні відбувається як на макро- та мезо-, так і на мікрорівні.

Підставами для створення відмінностей в освітньому процесу можуть бути стать, вік, соціальна належність, розумові здібності, успіхи в навчанні, пізнавальні інтереси, схильність до вивчення певних навчальних предметів. Тому виділяють кілька видів диференціації: 1) за здібностями; 2) за недостатністю здібностей; 3) за майбутньою професією; 4) за інтересами учнів; 5) за талантами дітей.

18. РОЗКРИЙТЕ ПОНЯТТЯ ВИХОВАННЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ОСОБИСТІСНОГО ЯВИЩА. ВИЗНАЧТЕ МЕТУ ВИХОВАННЯ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

У відповіді вказати на те, що природа не творить людину як цілісну особистість, а лише закладає основи і створює передумови для її формування. Людина – багаторівнева система, особливості якої виявляються в діалектичній взаємодії біологічних і соціальних чинників. Вирішальний уплив на взаємодію цих чинників здійснює виховання. Навести визначення цього поняття. Термін „виховання” вживається в педагогічній науці в чотирьох значеннях: у широкому соціальному у широкому педагогічному у вузькому педагогічному і в гранично вузькому значенні. Акцентувати на тому, що виховання є соціальним і водночас особистісним явищем, притаманним лише людині. Ця категорія педагогічної науки є соціальною, об’єктивною, свідомою та історичною.

Наука доводить, що виховання є глибоко національним за свою суттю, змістом, характером. Воно постає як створена народом сукупність ідеалів, традицій, звичаїв, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючого покоління, у процесі якої воно засвоює духовну і матеріальну культуру нації, виробляє національну свідомість. Національне виховання духовно відтворює в дітях народне, увічнює те специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, а також загальнолюдське, спільне для всіх націй.

Правильно організоване національне виховання формує повноцінну особистість, індивідуальність, яка цінує національну та особисту гідність, совість і честь. Тому головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина України, які передбачають національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру,

19. СХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ, ЙОГО СТРУКТУРУ І РУШІЙНІ СИЛИ.

Почати з визначення поняття виховання. Цей процес є двостороннім, цілеспрямованим, багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним і тривалим у часі. Його ефективність залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.

Структура процесу виховання передбачає: 1) оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки; 2) формування почуттів; 3) формування переконань; 4) формування вмінь і звичок поведінки.

Виховання є складним, багатогранним процесом, у якому тісно переплетені внутрішні та зовнішні суперечності:

На процес виховання впливають безпосередньо або опосередковано об’єктивні (особливості суспільного устрою, політичного режиму, соціально-економічного розвитку, національна самобутність) та суб'єктивні чинники (соціально-педагогічна робота сім'ї, громадських організацій та навчально-виховних закладів, засобів масової інформації, закладів культури і мистецтва).

Структурними елементами процесу виховання є мета, завдання, закономірності, методи, форми, результати виховання, його зміст.

20. ВИЗНАЧТЕ ЗАКОНОМІРНОСТІ І ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ.

Варто почати з визначення поняття виховання у різних значеннях. Закономірності виховання — це стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі суттєві зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості. Вказати закономірності процесу виховання: органічний зв'язок виховання із суспільними потребами і умовами виховання; процес виховання людини здійснюється під впливом ряду факторів; найбільш успішно проходить процес виховання здійснюється в природному для особистості національному руслі; результати виховання є залежними від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну зокрема на формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційну сферу; визначальна роль діяльності і спілкування у вихованні.

Принципи виховання — це керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного процесу. Назвати й розкрити основні принципи виховання: гуманізму, природовідповідності, урахування вікових та індивідуальних особливостей, цілісного підходу, цілеспрямованості, систематичності і послідовності, наступності, комплексності, єдності педагогічних вимог школи, сім’ї та громадськості, єдності свідомості й поведінки, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів, поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього, виховання в праці, діяльності й спілкуванні, стимулювання дитини до самовиховання.

21. РОЗКРИЙТЕ КЛАСИФІКАЦІЮ МЕТОДІВ ВИХОВАННЯ

У відповіді зазначити, що поняття „метод„ походить від грецького „шлях дослідження, пізнання” і означає сукупність способів теоретичного і практичного освоєння діяльності. Тому методи виховання – це шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей. Уперше методи навчання описали і визначили як поняття німецькі педагоги Дейнгард і Йоган Фрідріх Гербарт (1776-1841 рр.).

У структурі методів виховання виділяють окремі елементи – способи і прийоми, що використовуються для підвищення виховної ефективності методів.

У педагогіці існує кілька класифікацій виховних методів. Найчастіше при цьому беруть за основу систему виховних упливів, за допомогою яких відбувається формування особистості. Першу класифікацію методів виховання запропонував у 1934 р. М.М. Пістрак, поділивши методи виховного впливу на активні (організаційна діяльність, трудовий метод) і пасивні (моралізація, примушення).

На теперішній час відомими є класифікації методів виховання за І.С. Мар’єнком (репродуктивно-пояснювальні, привчання і вправи, проблемно-ситуативні методи, стимулювання і гальмування, методи керівництва самовиховання учнів) і за М.І. Болдирєвим (методи переконування, методи організації діяльності і життя учнів, методи стимулювання діяльності і поведінки).

Однією з найбільш поширених є класифікація методів виховання, складена на основі класифікації М.І. Болдирєва:

1-а група – методи формування свідомості особистості;

2-а група – методи організації діяльності і формування досвіду громадської поведінки;

3-а група – методи стимулювання поведінки і діяльності.

22. СХАРАКТЕРИЗУЙТЕ КОЛЕКТИВ І ЙОГО ВИДИ. ПОКАЖІТЬ ДІАЛЕКТИКУ РОЗВИТКУ КОЛЕКТИВУ

У відповіді дати визначення поняття „колектив”, зупинитися на його основних характеристиках: наявність суспільно значущої мети; спільна діяльність з її досягненням; відносини відповідальної взаємодопомоги, загальної турботи; психологічний клімат у колективі; самодисципліна і дисципліна; органічна єдність з іншими колективами.

Характерними рисами дитячого колективу (за А.С.Макаренком) є мажор, відчуття власної гідності, що виходить із уяви про цінність свого колективу, дружнє єднання дітей, відчуття захищеності, активність, готовність до впорядкованої дії, звичка до стриманості в руках, словах.

Універсальне поняття „колектив” охоплює різні його види, до яких належать загальношкільний, первинний, постійний, тимчасовий, одновіковий, різновіковий.

Оскільки колектив – це не застигла структура (він постійно розвивається, проходячи певні стадії). Динаміка розвитку колективу є вираженням внутрішньої діалектики його становлення, в основі якої – рівень взаємовідносин між вихователем і вихованцями, між членами колективу. Шкільний колектив у своєму розвитку проходить чотири стадії:

1-а стадія – створення колективу учнів;

2-а стадія – поширення впливу активу на весь колектив;

3-а стадія – вирішальний вплив громадської думки більшості;

4-а стадія – самовиховання як вищий тип виховання в колективі.

Можна провести порівняння з динамікою розвитку колективу за А.С. Макаренком, О.М. Лутошкіним, О.Г. Ковальовим.

23. СХАРАКТЕРИЗУЙТЕ СІМ’Ю ЯК СОЦІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. ПОКАЖІТЬ ШЛЯХИ ЗМІЦНЕННЯ ЗВ’ЯЗКІВ ШКОЛИ З СІМ’ЄЮ

Перш, ніж схарактеризувати сутність самого поняття „сім’я”, прокоментувати, що процес формування і розвитку особистості починається з моменту народження дитини. Тому особливо велике значення сім’ї, яка є одночасно і середовищем для дитини, і першим вихователем і виконує функцію відтворення населення і передачі духовного багатства, культурних традицій народу, сім’ї. Сім’я багато в чому передбачає те, якою стане людина в майбутньому. Саме сім’я закладає фундамент розвитку нахилів, здібностей дитини, формування її моральних якостей, здоров’я. У цьому ж середовищі відбувається соціалізація особистості.

Є всі підстави стверджувати про прямий зв’язок сім’ї та особистісних якостей дитини. Згідно з даними дослідників, проблеми, атмосфера в сім’ї визначаються двома чинниками: 1) ставленням батьків до своїх дітей, їх особистісними якостями, взаєминами; 2) матеріальним положенням сім’ї, житловими умовами, структурою сім’ї.

При всьому різноманітті сімей В.І. Лозова і Г.В. Троцко умовно поділяють їх на кілька груп, які по-різному впливають на розвиток і формування дитини: 1) сім’ї, у яких дружні взаємини між батьками і дітьми; 2) сім’ї, у яких доброзичливі взаємини; 3) сім’ї, у яких батьки багато уваги приділяють матеріальному благополуччю дітей, результатам успішності; 4) сім’ї, у яких мають місце непедагогічні дії батьків; 5) неупорядковані сім’ї, у яких батьки конфліктують, часто бувають п’янки, погрози один одному і дітям, проявляється жорстокість.

У цих сім’ях різний стиль взаємин між батьками та їхніми дітьми: авторитарний, ліберальний, демократичний (слід надати характеристику кожного стилю).

Указати, що серед шляхів зміцнення зв’язків школи з сім’єю переважають: 1) організаційна робота школи з сім’єю; 2) підвищення педагогічної культури батьків.

24. ПРОКОМЕНТУЙТЕ ОСНОВНІ ФОРМИ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ У ШКОЛІ

У відповіді слід зазначити, що методична робота у школі – це спеціально організована діяльність педагогічного колективу, яка створює умови для підвищення майстерності педагога. Методична робота спонукає вчителя до роботи над підвищенням свого фахового рівня, сприяє збагаченню педагогічного колективу педагогічними знахідками, допомагає молодим учителям переймати майстерність у більш досвідчених колег. Її функціями є планування, організаційна, діагностична, прогностична, моделююча, відновлююча, коригуюча, пропагандистська, контрольно-інформаційна.

Методична робота покликана стимулювати підвищення наукового рівня вчителів, їх підготовку до засвоєння змісту нових програм і технологій реалізації, досягнень психолого-педагогічних дисциплін і методик викладання, передового педагогічного досвіду.

Методична робота здійснюється за такими напрямами:

1. Поглиблення філософсько-педагогічних знань: спрямоване на вивчення педагогічної теорії та методики навчання і виховання, психології, етики, естетики, поглиблення науково-теоретичної підготовки з предмета й методики його викладання.

2. Вивчення принципів розвитку української національної школи: передбачає збагачення педагогічних працівників надбаннями української педагогічної думки, науки, культури, вивчення теорії та досягнень науки з викладання конкретних предметів, оволодіння сучасними науковими методами, освоєння оновлених програм і підручників.

3. Освоєння методики викладання додаткових предметів: охоплює вивчення складних розділів навчальних програм з демонструванням відкритих уроків, застосуванням наочних посібників, дидактичних матеріалів.

4. Систематичне інформування про нові методичні розробки: полягає у систематичному вивченні інструктивних матеріалів стосовно змісту і методики навчально-виховної роботи.

5. Оволодіння науково-дослідними навичками: сприяє формуванню дослідницьких умінь, організації власного теоретичного пошуку, аналізу та оцінювання результатів педагогічних досліджень.

Форми організації методичної роботи в школі досить динамічні. Вибір конкретної з них залежить від педагогічної культури вчителів, морально-психологічного клімату у шкільному колективі, матеріально-технічних можливостей школи, інноваційної відкритості та активності вчителів та керівників школи. Методична робота може мати індивідуальний, груповий та колективний характер. Її найбільш поширеними формами є такі: методичні об’єднання вчителів; взаємовідвідування уроків; єдиний методичний день; методичні семінари-практикуми; школа передового досвіду; школа молодого вчителя; проблемні (інноваційні) групи; науково-педагогічна конференція; творчі звіти вчителів; експериментальний педагогічний майданчик.

До нетрадиційних форм методичної роботи належать: педагогічні ігри, моделювання педагогічних ситуацій, олімпіади методичних інноваційних розробок уроків, методичні „мости”, ярмарки педагогічних посібників і підручників, аукціони методичних розробок, конкурсні виставки методичної літератури і розробок.

25. СХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ПЕДАГОГІЧНУ СИСТЕМУ Я-А. КОМЕНСЬКОГО.

Зазначити, що видатний чеський педагог Ян Амос Коменський (1592-1670) вважається основоположником сучасної наукової педагогіки. Жив і творив у період переходу від середньовіччя до Нового часу. Він першим у світі теоретично обґрунтував весь комплекс основних питань, які в сукупності визначають педагогіку як науку, зібравши і переробивши у своїх творах весь досвід попереднього розвитку теорії і практики навчання і виховання підростаючого покоління. Педагогічним поглядам і педагогічній діяльності Коменського були притаманні демократизм, гуманізм, народність, життєрадісність, релігійність – визнання Бога.

Коменський розробив ґрунтовне вчення про школи. Важливими компонентами цього вчення є вікова періодизація розвитку дітей, система шкіл, зміст освіти та вимоги до організації роботи навчальних закладів. Коменський проголошує принцип природовідповідності та доступності початкової освіти для всіх, принцип зв’язку школи з життям. Детально описав усі сторони дошкільного виховання. Вважав необхідним розширити зміст освіти у початковій школі за рахунок введення реальних предметів: історії, географії, природознавства. Одна з найбільших заслуг Коменського — розробка найважливіших питань класно-урочної системи навчання і обґрунтування уроку як форми організації навчання в школі. Видатний педагог розробив закінчену теорію навчання – дидактику(“Велика дидактика“). Основу його дидактичного вчення становлять три найважливіших принципи: — виховуючий характер навчання; — зв’язок навчання з життям; — відповідність навчання віку учнів. Важливим є питання про суть і завдання освіти. Гуманістичні позиції Коменського. Його погляди на роль і вимоги до вчителя.

26. ВИСВІТЛІТЬ РОЛЬ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ У РОЗВИТКУ ОСВІТИ В УКРАЇНІ В ХІХ – НА ПОЧ. ХХ СТСТ.

У відповіді звернути увагу на те, що кожний період в історії нашого народу, його культурної традиції мав свої характерні особливості, що деякою мірою відрізняли один період від іншого. Минуле ХІХ ст. не стало винятком: його специфічною рисою є те, що в розвитку освіти, науки, культури нашої країни брали участь прогресивно налаштовані представники суспільства, серед яких помітно виділялися постаті письменників, інтелігенція.

У першій половині ХІХ ст. педагогічна думка розвивалася під впливом творів і міркувань письменників І.Котляревського. Т.Шевченка. П.Куліша. М.Корфа, О.Духновича та ін.

Конкретизувати внесок у розбудову українського шкільництва, що його здійснили у 2-1 пол.ХІХ – на початку ХХ стст. Б.Д. Грінченко, І. Франко, М.Коцюбинський, С.Васильченко. Леся Українка.

27. РОЗКРИЙТЕ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ОСВІТИ Й ШКІЛЬНИЦТВА В УКРАЇНІ В 2-Й ПОЛ. ХІХ – НА ПОЧ. ХХ СТСТ.

Акцентувати увагу на тому, що розвиток освіти й шкільництва на території українських земель відбувався у руслі русифікаторської політики царизму. Адже Центральна, Лівобережна й частково Правобережна Україна знаходилися в складі Російської імперії.

На початку XIX ст. царський уряд Олександра I здійснив реформування освітньої системи Росії. 1804 року було прийнято "Статут університетів" і "Статут навчальних закладів, підпорядкованих університетам". За прийнятими статутами у Росії вперше запроваджувалась державна система народної освіти. Реформа передбачала такі типи навчальних закладів у кожному окрузі: парафіяльні училища (1-річні), повітові училища (2-річні), гімназії (4-річні), університет. У губерніях освіта розвивалася нерівномірно. Функціонували навчальні заклади лише у великих губернських і повітових містах. Відкриваються дворянські пансіони і гімназії. З’являються жіночі станові заклади – інститути шляхетних дівчат.

У системі освіти узаконювались становість, монархізм і релігійність освіти. Порушувалась наступність між навчальними закладами (крім гімназій і університетів, які ставали дворянськими навчальними закладами). У школах панували муштра, зубріння, офіційно дозволено тілесні покарання у всіх типах шкіл (у гімназіях лише у молодших класах).

Шкільництво в підросійській Україні у другій пол. XIX – поч. XX ст. розвивалося під впливом ряду російських освітніх реформ. Зміни відбулися у початковій, середній, вищій освіті. Початкова освіта з 1864 р. регламентувалась "Положенням про початкові народні училища". До початкових народних училищ відносились елементарні школи всіх відомств (церковнопарафіяльні, міністерські, земські, залізничні і ін.), міські і сільські, ті, що утримувались казною, товариствами або приватними особами). Новим, згідно положення, було те, що початкові училища дозволялось відкривати органам місцевого самоврядування (земствам, містам), товариствам і приватним особам. Із всіх існуючих початкових шкіл найкращими були земські школи, де вчителі використовували більш прогресивні методи навчання, а зміст навчання у них був дещо ширшим, що передбачав ознайомлення дітей з відомостями з географії, історії, природознавства.

На кінець XIX ст. у порівнянні з його серединою початкових шкіл на Україні стало в 12 разів більше. Але потреби народу в початковій освіті вони не задовольняли. Рівень елементарної грамотності в кінці XIX ст. у різних губерніях України коливався 15-20%. Якість навчання у народних школах була низькою.

 

 

28. РОЗКРИЙТЕ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ОСВІТИ Й ШКІЛЬНИЦТВА В УКРАЇНІ В ХХ СТ.

Українська історія ХХ ст. характеризується великими і частими змінами в суспільно-політичному житті, пережила кілька змін влади, які позначилися і на розвитку освіти.

Специфіка освіти й розвитку українського шкільництва у період національно-визвольних змагань 1917-1919 рр.

Освіта у перші роки становлення радянської влади в Україні. Більшовицька освітня політика: ліквідація старої системи освіти, відокремлення школи від церкви, формування нового апарату управління освітою, втягнення у революцію і привернення на свою сторону широких мас учительства тощо. "Положення про єдину трудову школу УРСР"(1919 р.) передбачало: запровадження безплатного і спільного навчання дітей обох статей з 8-ми років, загальноосвітній і політехнічний характер навчання, заборону релігійного виховання, введення в основу роботи школи продуктивної праці дітей.

"Декларація про соціальне виховання дітей"(1920 р.). У ній визначалися основні принципи політики Радянської України у галузі освіти і виховання підростаючого покоління: необхідність виховання дітей в дусі комунізму, трудового виховання, поєднання навчання і виховання у єдиному процесі, замість шкіл рекомендувалися дитячі будинки та дитячі комуни, основним підручником проголошувалося життя, недооцінювалася роль сім’ї у вихованні дітей. У березні 1920 р. було затверджено українську радянську систему освіти, яка діяла з різними доповненнями десять наступних років. В основу даної системи було покладено соціальне виховання, а робота всіх освітніх і виховних закладів будувалася за трудовим принципом (на базі продуктивної праці для виявлення професійних нахилів дітей) і за своїми завданнями та змістом утворювала єдину систему професійної освіти.

На початку 30-х років було видано ряд партійних постанов, які вносили в існуючу систему народної освіти України відчутні зміни, спрямовані на її уніфікацію, причому на російський зразок.

Після війни розгорнулася активна робота з відновлення роботи школи на всіх територіях України. 1949 року відбувся перехід до загальної обов’язкової семирічної освіти. З 1956 р. створюється новий тип школи – школа-інтернат, куди приймалися діти одиноких матерів, інвалідів, сироти. 24 грудня 1958 р. було видано закон "Про зміцнення зв’язку школи з життям та про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР". Цей закон визначав: – перехід до обов’язкової 8-річної освіти для дітей віком від 7 до 15-16 років; – організацію виробничого навчання і виробничої практики з метою поєднання навчання з продуктивною працею дітей. З 1964 р. школа ставала 10-річною.

Постанова "Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді та подальший розвиток загальноосвітньої школи"(1972 р.), а також "Основи законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту" (1974 р) ставили перед школою завдання давати молоді глибокі і міцні знання основ наук і проголошували перехід країни до обов’язкової загальної середньої освіти.

29. СХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ І ПЕДАГОГІЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Розкриваючи це питання, слід указати, що Василь Олександрович Сухомлинський народився 28 вересня 1918 року в селищі Омельник (неподалік від Кременчука). Помер він 2 ве­ресня 1970 року – на самому початку нового навчального року.

Влітку 1933 року Василь Олександрович подався до медичного технікуму, але незабаром пішов звідти, поступив на робітфак, достроково закін­чивши його, і був прийнятий до педагогічного інституту.

На денному відділенні Сухомлинськнй навчався з 1934 по 1935 рр. У 17 років він став учителем початкової школи неподалік від рідного села. Перевівся в Полтавський педагогічний заочником, що закінчив у 1939 р. Брав активну участь Великій Вітчизняній війні. Після поранення лікувався в Увінському госпіталі (Удмуртія). Після цього він отримав призначення на посаду директора середньої школи в Уві. Коли рідні місця було звільнено від німецької навали, повер­нувся на батьківщину і став завідуючим райвно. У 1947 р. В.О. Сухомлинський отримав посаду директора Павлиської школи.

Основними ідеями дидактичної системи розвитку дитини В.О.Сухомлинського є:

1. Забезпечення органічного взаємозв’язку навчання і розвит­ку дітей.

2. Утвердження гуманістичних культуротворчих функцій освіти, що повинна стати засобом звеличення особистості.

3. Цілеспрямований розвиток позитивної мотивації учіння.

4. Розкриття шляхів оволодіння школярами повноцінною навчальною діяльністю.

5. Широке залучення національної культури, особливо мистецтва.

6. Стимулювання учнівського самопізнання, самовиховання і самонавчання.

Свої думки про те, яким повинен бути вчитель і в чому полягає складність цієї професії, В.О.Сухомлинський висловив у багатьох своїх творах: “Павлиська середня школа”, “Серце віддаю дітям”, “Як виховати справжню людину”, “Сто порад учителю”, “Розмова з молодим директором школи”.

Педагогічна система В.О.Сухомлинського будується на таких принципах:

1. Найвищою цінністю, що визначає все значення і спрямованість виховання, багатогранність виховного впливу педагога і зв’язок цьо­го впливу із самовихованням, є людина.

2. Вплив особистості вихователя на колектив і особистість ви­хованця залежить головним чином від гармонійної єдності моральної культури, духовного багатства, багатогранності інтересів виховате­ля.

3. Виховний вплив особистості вихователя не є чимось спеціаль­но створеним, організованим для того, щоб виховувати. Вихователь впливає на вихованця остільки, оскільки їх об’єднує спільність ду­ховних інтересів, спільність багатогранної діяльності.

4. Ефективність впливу особистості вихователя залежить від того, наскільки глибоко він розуміє дитинство як особливий період розвитку людської особистості з притаманними тільки дитинству особ­ливостями мислення, емоційного життя, світосприймання, взаємовідно­синами в колективі.

5. Вихованець є найближчим помічником педагога у здійсненні складного багатогранного процесу виховання. Внутрішні духовні сили вихованця - його бажання, прагнення, ідеали - це нічим не замінне могутнє джерело виховання. Наймудрішим є той вихователь, якому до­велося досягти того, що його вихованець сам виховує себе.

До головних знахідок Павлиської школи можна віднести: 1) уроки думки; 2) творчість; 3) виконання домашнього завдання; 4) інтелектуальний фон; 5) оцінки; 6) захоплення; 7) проблемне навчання.

30. РОЗКРИЙТЕ ПОГЛЯДИ А.С. МАКАРЕНКА НА ВИКОРИСТАННЯ ВИХОВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДИТЯЧОГО КОЛЕКТИВУ

Розкриваючи це питання, слід спочатку зупинитися на деяких біографічних даних, а потім перейти до педагогічних поглядів А.С. Макаренка, що торкаються виховання дитячого колективу. Зокрема, схарактеризувати динаміку розвитку дитячого колективу відповідно до характеру поставлених вимог, а потім перейти до його основних ознак: мажор; відчуття захищеності; готовність до впорядкованої дії; стриманість у рухах і словах та ін. Окрему увагу слід звернути на чинники формування дитячого колективу: наявність перспективи; постановка суспільно значущої мети і спільна діяльність з її досягнення; традиції колективу тощо.

Указати, у яких художніх працях розкрито основні погляди А.С. Макаренка на використання виховного потенціалу дитячого колективу.

VII. Список рекомендованої літератури та Інтеренет-ресурсів

 

психологія

1. Вікова та педагогічна психологія [Текст]: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / автори: О. В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. – 3-є вид., випр. і допов. – К.: Каравела, 2012. – 400 с.

2. Вікова психологія [Текст]: навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / О. П. Сергєєнкова, О. А. Столярчук, О. П. Коханова, О. В. Пасєка; Київ. ун-т імені Бориса Грінченко. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 384 с.

3. Варій М. Й. Психологія [Текст]: навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Мирон Йосипович Варій; Львів. держ. ун-т внутрішніх справ. – 2-ге вид. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 288 с.

4. Власова О.І. Педагогічна психологія: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005. – 400 с.

5. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: Информ.-метод. пособие курсу “Психология человека”. - М.: Педагогическое общество России, 2004. - 276 с.

6. Заброцький М.М. Основи вікової психології. Навчальний посібник.- Тернопіль:Навчальна книга.-Богдан, 2004.-112 с.

7. Загальна психологія: Навч. посіб./ О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська. З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Каравела, 2007. – 640 с.

8. Зимняя И.А. Педагогическая психология: Учеб. для вузов. – М.: Логос, 2000. - 383 с.

9. Кулагина И. Ю. Возрастная психология: Развитие ребенка от рождения до 17 лет: Учеб. пособ. / Университет Российской академии образования. — М.: Изд-во УРАО, 1998. — 175 с.

10. Максименко С. Д. Загальна психологія [Текст]: навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / С. Д. Максименко. – 3- є вид., перероб. та допов. – К.: Центр учбової л- ри, 2010. – 272 с.

11. Моргун В.Ф. Ткачева Н.Ю. Проблема периодизации развития личности в психологии. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. - 84 с.

12. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского.- М.: Просвещение, 1986.- 464 с.

13. Педагогическая психология: Учебник для студ.высш.пед.учеб.заведений / Под ред Н.В.Клюевой. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. - 400 с.

14. Психодіагностика особистості підлітка: Навчальний посібник з психологічної практики для студентів педагогічних і психологічних спеціальностей /За ред. О.Д. Кравченко, В.Ф. Моргуна – Полтава: АСМІ, 2008. – 110 с.

15. Павелків Р. В. Загальна психологія [Текст]: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Роман Володимирович Павелків. – 3-є вид., доп. – К.: Кондор, 2009. – 576 с.

16. Психологія: Підручник / За ред. Ю.Л.Трофімова. – К., 2001.- 560 с.

17. Психология человека от рождения до смерти. Полный курс психологии развития / Под ред. чл. кор. РАО А.А.Реана.-СПб.: прайм-Еврознак, 2005. - 416 с.

18. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. – СПб.: Питер, 2000. - 656 с.

19. Савчин М. В. Загальна психологія [Текст]: навч. посіб. / Мирослав Васильович Савчин. – К.: Академвидав, 2011. – 464 с.

20. Савчин М. В. Вікова психологія [Текст]: навч. посіб. / Мирослав Васильович Савчин, Леся Павлівна Василенко. – 2-ге вид., допов. – К.: Академвидав, 2011. – 384 с.

21. Степанов О. М.Педагогічна психологія [Текст]: навч. посіб. / Олександр Максимович Степанов. – К.: Академвидав, 2011. – 416 с.

22. Фридман Л. М., Кулагина И. Ю. Психологический справочник учителя. – М.: Просвещение, 1991.- 287 с.

23. Эльконин Д.Б. К проблеме периодизации психического развития в детском возрасте// Хрестоматия по психологии. – М.: Просвещение, 1977. – С. 348-356.

ІНТЕРНЕТ – РЕСУРСИ

1. Бадмаев Б.Ц. Психология в работе учителя: В 2 кн. Кн.1. Практическое пособие по теории развития, обучения, и воспитания М.: Владос, 2004. -233 с. // http://www.koob.ru/badmaev_b_c/psihologiya_v_rab_uch_1

2. Бадмаев Б.Ц. Психология в работе учителя: В 2 кн. Кн.2: Психологический практикум для учителя: развитие, обучение, воспитание -М.: Владос, 2004. -158 с. // http://www.koob.ru/badmaev_b_c/psihologiya_v_rab_uch_2

3. Варій М.Й. Загальна психологія: Підручник / /Для студентів психологічних і педагогогічних спеціальностей. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 968 с. // http://www.info-library.com.ua/books-book-113.html

4. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: Информ.-метод. пособие курсу “Психология человека”- М.: Педагогическое общество России, 2004. - 276 с. // http://www.koob.ru/gamezo_m_v/atlas_psychology

5. Гамезо М.В., Петрова Е.А., Орлова Л.М. Возрастная и педагогическая психология: Учеб. пособие для студентов всех специальностей педагогических вузов. — М.: Педащгогическое общество России, 2003. — 512 с. // http://www.koob.mhost.ru/books/age_psychology/psychology_d_p.zip

6. Горянина В. А. Психология общения: учеб. Пособие. – М.: Академия, 2005. – 416 с. – // http://ihtika.net/index.php?qwe=search

7. Дружинин В.Н. Психология общих способностей.-СПб.: Издательство “Питер”, 1999 г. — 368 с. //http://ihtika.net/index.php?qwe=search

8. Еникеев М.И. Общая и социальная психология. Учебник для вузов.– М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА • М, 1999. – 624 с. // http://ihtika.net/index.php?qwe=search

9. Зимняя И.А. Педагогическая психология: Учеб. для вузов. – М.: Логос, 2000. - 383 с.// http://www.pedlib.ru/Books/2/0309/2_0309-1.shtml

10. Климов Е.А. Общая психология. Общеобразовательный курс. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. — 511 с. // http://ihtika.net/index.php?qwe=search

11. Колесов Д.В. Введение в общую психологию – Москва-Воронеж: Московский психолого-социальный институт, МОДЭК, 2002.-736 с.// http://ihtika.net/index.php?qwe=search

12. Кулагина И. Ю. Возрастная психология: Развитие ребенка от рождения до 17 лет: Учеб. пособ. / Университет Российской академии образования. — М.: Изд-во УРАО, 1998. — 175 с.// http://www.koob.ru/books/age_psychology/psychology_1_17.zip

13. Маклаков А.Г. Общая психология: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2004. - 582 с. //http://www.koob.ru/maklakov_a/obshaya_psihologiya_maklakov

14. Мухина В.С. Возрастная психология: Феноменология развития; детство, отрочество: Учебник для студентов вузов.– М.: Академия, 1998. - 456с. // http://www.pedlib.ru/Books/1/0161/index.shtml

15. Общая психология: Учебник/ Под ред. Тугушева Р.X. и Гарбера Е.И. — М.: Изд-во Эксмо, 2006. — 560 с. // http://ihtika.net/index.php?qwe=search

16. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии - СПб: Издательство "Питер", 2000 - 712 с. // http://www.koob.ru/rubinshtein/osnovi_obshej_psyhologii

17. Савчин М.В. Вікова психологія: навч. посіб. – К.: Академвидав, 2006.- 360с. // http://studentam.net.ua/content/category/

18. Сорокун П.А. Общая психология. Псков: ПГПИ, 2003.- 312 с. // http://ihtika.net/index.php?qwe=search

19. Шаповаленко И.В. Возрастная психология (Психология развития и возрастная психология). — М.: Гардарики, 2004. — 349 с. // http://www.koob.ru/shapovalenko_i/vozrastnaya_psihologiya_1

ПЕДАГОГІКА

1. Артемова Л.В. Історія педагогіки України: Підручник. – К.: Либідь, 2006. – 424 с.

2. Бех І.Д. Виховання особистості: Підручник. – К.: Либідь, 2008. – 848 с.

3. Бойко А.М. Виховання людини: нове і вічне. – Полтава: Техсервіс, 2006. – 568 с.

4. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації. – К., ІЗМН, 1996. – 232 с.

5. Бойко А.Н. Теория и методика формирования воспитывающих отношений в общеобразовательной школе. – К.: Выща шк., 1991. – 266 с.

6. Вишневський О.І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Дрогобич: Коло, 2003. – 528 с.

7. Волкова Н.П. Педагогіка. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Академія, 2001. – 576 с.

8. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

9. Зайченко І.В. Педагогіка. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Освіта України, 2006. – 528 с.

10. Інтегрований курс теорії та історії педагогіки: індивідуальні тьюторські завдання для студентів II-IV/ Автор-укладач Бойко А.М. – Полтава, 2007 – 328 с..

11. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Пресс, 2003. – 418 с.

12. Левківський М.В. Історія педагогіки. Підручник. – К.: ЦНЛ, 2003. – 360 с.

13. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник. – Харків: ОВС, 2002. – 400 с.

14. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Т.Т. Історія української школи і педагогіки: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 447 с.

15. Максимюк С.П. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 667 с.

16. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. – 2003. – 541 с.

17. Сбруєва Л.А., Рисіна М.Ю. Історія педагогічної думки у схемах, картах, діаграмах: Навч. посібник – Суми: Сумський ДПУ, 2000. – 208 с.

18. Словарь-справочник по педагогике /Авт.-сост. В.А. Мижериков. – М.: ТЦ Сфера, 2004. – 448 с.

19. Пальчевський С.С. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2007. – 567 с.

20. Педагогіка: Інтегрований курс теорії та історії: / За ред. А.М.Бойко. – Ч. 1. – К., 2002. – 370 с.

21. Педагогіка. Інтегрований курс теорії та історії: У 2 ч. / За ред. А.М. Бойко. — Ч. 2. — К.: ВІПОЛ, Полтава: АСМІ, 2004. – 504 с.

22. Персоналії в історії національної педагогіки. 22 видатних українських педагоги: Підручник / Під заг. ред. А.М.Бойко. – К.: ВД ”Професіонал”, 2004. – 576 с.

23. Фіцула М.М. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Академія, 2002. – 528 с.

24. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2003. – 560 с.

ДЕРЖАВНІ ДОКУМЕНТИ

1. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. — К., 2001. — 16 с.

2. Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ століття). — К.: Радуга, 1994. — 61 с.

3. Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи // Освіта. — 2000. — 30 серпня-6 вересня. — № 38. — С. 3-6.

4. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Шлях освіти, 2000.-№3.-С.7-13.

5. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні // Освіта України. – 2004. – №94. – С.6-10.

6. Україна. Верховна Рада. Про виховання дітей та молоді: Закон України // Освіта України. – 2004. – №72. – С.4-6.

ІНТЕРНЕТ –РЕСУРСИ

1. Бех І.Д. Світ емоцій у виховній системі В.О.Сухомлинського //www.library.edu-ua

2. Бондарчук Е.И. Основы психологии и педагогики //www.koob.ru/bondarchuk_ei/osnovue_psihologii_i_pedagogiki

3. Волков Г.Н. Этнопедагогика http://www.koob.ru/volkov_gennadiy/etnopedagogika

4. Джуринский А.Н. История зарубежной педагогіки http://www.koob.ru/dzhurinsky_a_n/istoriya_zarubezhnoi_pedagogiki

5. Енциклопедія педагогічної освіти України 2009 //www. who-is-who.com.ua

6. Коджаспирова Г.М. Словарь по педагогике http://www.koob.ru/kodzhaspirova/dictionary_of_education

7. Крысько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицах http://www.koob.ru/krysko/psih_i_ped_v_shem

8. Мультимедіа енциклопедія «Історія педагогіки»//www. webhp.ksu.ks.ua

9. Харламов И.Ф. Педагогика http://www.koob.ru/harlamov_i_f/pedagogika

10. Щетинин М. П. Объять необъятное: Записки педагога http://www.koob.ru/shetinin/zapiski_pedagoga