Івоніка і Марійка Федорчуки

Повість «Царівна».Тип нової жінки та тема емансипації знов виникають у повісті «Царівна» (працювала з 1888 до 1895 року). Повість написана у формі щоденника Наталки Веркович. Завдяки повісті з О. Кобилянською як письменницею знайомиться Леся Українка, котра назвала Кобилянську «писателькою нової школи, неоромантичної».

Опублікувала повісті «Людина», «Царівна»; новели «Жебрачка», «Природа», «Аристократка», «Час», «Мати Божа», «Банк рустикальний» (селянський); перекладала твори Марка Вовчка і Юрія Федьковича німецькою мовою; її новели побачили світ польською, чеською, французькою і німецькою мовами. 1899 р. - перша збірка новел «Покора».

Ольга Кобилянська і Леся Українка

Спочатку листувалися, а 1901 року — зустрілися – близькі подруги, споріднені шляхетні душі, які своє життя присвятили утвердженню краси, гуманізму, мріючи про відродження соборної України. Ольга гостювала в родині Косачів, а Леся — в Чернівцях у Кобилянської. Цікавими й пізнавальними є їхні листи — своєрідні сповіді, монологи, роздуми над смислом життя, характеристики літературних новинок. О.Кобилянська стверджувала, що Леся Українка допомогла їй «пізнати більше українського світу й поглядів. Вона ж багато оповідала, була освічена, і я їй дуже вірила».

Ольга Кобилянська 1898 р. - побувала на Франковому ювілеї у Львові, де познайомилася з багатьма культурними діячами. Через рік відвідала Київ, зустрілася з М.Коцюбинським, М.Лисенком, М.Старицьким.

Чимало чоловіків пропонували їй свою руку, та вона відмовляла їм.

Тільки Осип Маковей, перший редактор, пропагандист і дослідник творів Кобилянської, запалив у її серці справжнє кохання. Проте він не одружився з Ольгою Юліанівною, і вона важко переживала цей розрив.

Доля не була прихильною до Ольги Кобилянської. У 1903 році тяжко захворіла матір, розбив частковий параліч. Але сильна духом, мужня, наполеглива, вона продовжує писати.

Р. -повість «Ніоба». 1905 р. - збірка новел «До світла».

Невтомно працює, веде інтенсивне листування з діячами європейської та української культури, видає: повість «У неділю рано зілля копала» (1908), новели «Старі батьки», «Весняний акорд» (1910), повість «Через кладку» (1911), Повість «За ситуаціями» (1913).

Перша світова війна

Один брат письменниці втрапив у російський полон, другий — пропав безвісти.

Засудила війну у новелах «Назустріч долі», «Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Сниться», «Вовчиха», «Зійшов з розуму» та інші, які увійшли до збірки «Але Господь мовчить...» (1927).

У складі Румунії

У 1918 році, після розпаду Австро-Угорської імперії, Буковину окупувала Румунія. Поневолені українці зазнали страшних переслідувань, було заборонено українську культуру. Хвора письменниця зазнала переслідувань, обшуків, була змушена жити в підвалі. 1926р. написала роман «Апостол черні» (заборонений за радянських часів), у якому порушено питання відродження нації, ролі інтелігенції в пробудженні самосвідомості українців.

1927р. - відзначення 40-річчя літературної творчості.

1926-1929 рр. - видання в Харкові в дев'ятитомного зібрання творів.

1940 р. Буковина була возз'єднана з Україною.

Письменницю відвідали Микола Бажан, Олександр Корнійчук, Андрій Малишко, Юрій Яновський та інші.

Урочисто відзначили 55-річний ювілей літературної діяльності письменниці.

З початком війни 1941 року Буковина знову опинилася під владою Румунії. Проти неї відкрили судову справу, знищували книги. 21 березня 1942 року Ольга Юліанівна померла. Похована на Чернівецькому кладовищі у фамільному склепі.

Творча спадщина

Роман	«Апостол черні»
Повісті	«Людина», «В неділю рано зілля копала», «Царівна», «Через кладку», «Земля»
Оповідання і новели, нариси	«Юда», «Сниться», «Природа», «Битва», «Valse melancolique», «Лист засудженого вояка до своєї жінки» та інші.
Науково-публіцистичні праці	«Рівноправність жінок», «Жіноча вистава в Чикаго», «Дещо про ідею жіночого руху»

• Спогади, значне за обсягом листування, переклади.

• Пропагування української літератури в Німеччині та Австрії: переклала німецькою твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Наталії Кобринської, Осипа Маковея, Леся Мартовича, Василя Стефаника, Лесі Українки.

• Українською мовою – твори данських і німецьких прозаїків Енса Петера Якобсона, Освальда Рунке та ін.

Творча манера

Кобилянська започаткувала новий, модерністський етап вітчизняної прози. Творчість Кобилянської розгорталася в річищі модернізму, органічно поєднавши поетику неоромантизму, символізму й експресіонізму.

Особливості творчості

Найпродуктивніший період – друга половина 1890-х і 1900-ті роки. Основну увагу приділяла розкриттю душевного, психічного світу інтелігенції й селянства (тоді – основа української нації).

Тематика творів

Душа жінки-інтелігентки, її боротьба з консервативним міщанським середовищем за рівноправність із чоловіками, за гідне людське життя (повісті «Людина», «Царівна», музичні арабески «Impromptu phantasie» та «Valse melancolique»).

Модерністське осмислення духовних основ селянського життя (повісті «Земля», «В неділю рано зілля копала», оповіданнях «Банк рустикаль- ний», «На полях», «У св. Івана», «Час», «Некультурна», «Вовчиха»)

Жах, антилюдська сутність війни (оповідання і новели «Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі», «Зійшов з розуму» та ін.).

Ольга Кобилянська однією з перших в українській літературі змалювала образи жінок-інтелігенток, яким притаманні вищі духовні інтереси, прагнення вирватись із тенет буденщини. Виробила модерну неоромантичну стилістику з вражаючим імпресіоністичним розкриттям психічного стану людини.

Повість «Земля» (1901)

Фабула братовбивства за землю висвітлена крізь призму загальнолюдських проблем: життя і смерті, гріховності і святості, злочину і спокути, любові і ненависті, влади землі над людиною, долі над людиною.

Тема влади землі над людиною – вічна тема у мистецтві. Антична міфологія – Деметра, Оноре де Бальзак («Селяни»), польський — Владислав Реймонт («Селяни»), німецький — Вільгельм Поленц ( трилогія «Сільський священик», «Селяни», «Могильник»), російський — Гліб Успенський («Влада землі»), українські — Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Василь Стефаник та інші.

Історія створення

• Написана на основі реальної трагедії братовбивства, що сталася восени 1894 р. в селі Димці неподалік від Чернівців, куди письменниця часто виїжджала на відпочинок.

• 1895р. - розпочала роботу над повістю. 1901р. – твір завершено.

Прототипи

• Кобилянська була особисто знайома з родиною Жижіянів (у повісті — Федорчуків).

• Згодом Сава Жижіян — прототип Сави Федорчука — емігрував до Канади, де й помер.

• Маріука Maгіс — прототип Рахіри — прожила дев'ять років із Савою. Коли він її покинув, тяжко працювала на землі, аби прогодувати дітей.

Символізм

Символізм (з фр. symbolisme — знак, розпізнавальна прикмета) — течія модернізму, основним принципом якої є художнє осягнення за допомогою символів сутності явищ, що знаходяться за межею чуттєвого сприймання. Вони сприймаються як знак індивідуального інтуїтивного уявлення митця про світ.

Ознаки символізму

ü заміна думок, понять відповідними знаками — символами, що мають прихований смисл («смерть» символісти замінюють словом «ніч», а «молодість» — «ранком» тощо);

ü бунт проти консервативної суспільної моралі;

ü естетство — захоплення витонченою поетичною формою;

ü культ екзотичних і заборонених суспільною мораллю тем;

ü увага до позасвідомого, містичного з метою вирватися за межі буденного життя.

Мотиви повісті

• Біблійний мотив про Каїна й Авеля — братовбивство як першозлочин, тема зради і покути.

• Міфологічний мотив є наскрізним у повісті й характеризує світосприймання землероба, його єдність із одухотвореною природою.

• Персонажі твору — фаталісти, глибоко вірять у визначеність і невідворотність долі.

Жанр, тема, ідея повісті

• Жанр – соціально-психологічна повість.

• Тема повісті — трагедія братовбивства, що сталася в селянській родині Федорчуків.

• Провідна ідея повісті — пошук причин братовбивства, першогріха, зла у світі; «земля повинна бути для людини, а не людина для землі».

Людина й земля

• Ідея про те, що селянин перебуває під владою землі, поглиблюється, конкретизується (не лише селянин, а й кожна людина).

Ø Різновиди влади землі над людиною — духовна, матеріальна.

Закони землі

Ø Любов як життєва настанова;

Ø необхідність керуватись і знаннями, і вірою;

Ø життя — найвища краса і самоцінність;

Ø сумлінна праця — священний моральний обов'язок, єдиний засіб і виправдання існування людини.

Івоніка і Марійка Федорчуки

· Уособлення цінностей народної моралі.

· Живуть за законами землі, перебувають під духовною владою землі. «Знаємо лише землю!Вона чорна та й руки наші почорніли від неї, та вона свята. Крізь наші руки йде й білий хлібець».

Архетипний концепт землі

· Земля – основа буття

· генератор життя, руху, змін, оновлення, вітаїстичного утвердження добра

· фатальний руйнівник, темна сила, що спричинює зло, забирає у своє чорне лоно людей, тварин, рослини

· містичний духовний зв'язок, уявлення селян про життя, смерть і вічність.

Земля в повісті

відтворювана сила природи	чорна, стихійна і фатальна сила
краса	жах
свобода	неволя («влада землі»)
духовне піднесення людини	нице падіння, антилюдяне начало
реальний і водночас містичний образ
божество, що пожирає і відроджує людину
визначає предковічний поклик землі, впливає на долю персонажів твору

Михайло Федорчук

Образ твориться за допомогою портретних деталей і характеристик розповідача. «Михайло був молодець! І не саме великий, а плечистий і сильний. А з лиця, мов у дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали: був сором'язливий та замкнений... Був сильний, як ведмідь. Але серце було в нього м'яке, як тісто!»

Ø Врівноважений, чемний, покірливий батькам, наділений життєрадісним світосприйманням і працелюбністю, волелюбний, має шляхетну душу, поетична натура.

Ø Військова муштра загартувала його характер, він стає рішучим, розважливим, мріє про щастя з Анною у спільній праці.

Ø Між землею і Михайлом існує органічна єдність, внутрішня гармонія з нею, любить плекати поле, але немає сліпого поклоніння владі землі.

Ø Проте темна влада землі йому помстилася – забрала у своє лоно.

Сава Федорчук

· Міфічний Каїн. «3 його ніжного, майже дитячого обличчя прикро вражав його погляд і відтручав від себе. Холодним, мов ніж, зимним блиском, що постепенно змагався, відпихав від себе».

• Хитрий, підступний, лінивий, впертий, злий, цинічний, заздрісний, не бажав працювати на землі.

• Батьки не знайшли з ним спільної мови, не знайшли ключика до його душі.

• Наперекір їм він живе із Рахірою, двоюрідною сестрою.

• Проблема залежності людини від землі переходить у моральну площину.

• Сава сам собі надає моральне право вбити брата, щоб стати господарем, переступивши через заповідь «Не убий».

• У його душі переважає чорне начало (вбивства тварин і птахів без будь-якої потреби).

• Мати: «В нім нема ладу!»

• Михайло: «Се вже гріх ним так править».

• На прикладі образу Сави змальований не так соціально-психологічний вплив влади землі на людину, як етико-моральні мотиви, зумовлені підсвідомими імпульсами.

Біблія	«Земля»
Вбито молодшого брата Авеля, пастуха	Вбито старшого брата Михайла, землероба.
Каїн був рільником (землеробом)	Саву вабило мисливство

• Чи мучили Саву докори совісті після вбивства? Але злочин змінив його: «Він щохвилі інший. Як кажуть люди, не має спокою. [...] Не має спокою, хоч і вона (Рахіра) при нім».

Кара відбулася, бо немає для людини нічого більш жахливого, ніж втратити себе, втратити власну душу та стати рабом темних сил та бажань.